Кукавка, Могилів-Подільський район, Вінницька область (продовження)
1926 року в Кукавці налічувалося 2205 чоловік, 647 господарств, а землі — 2475 десятин (в т. ч. польової 2110 десятин). На кожного жителя припадало менше однієї десятини.
Щоб забезпечити заможне життя всіх трудівників села, треба було докорінно перебудувати саму систему господарювання — перевести її на соціалістичну основу.
Для цього був єдиний шлях — колективізація. 1929 року в Кукавці створено два колективні господарства.
Активним організатором їх був двадцятип’ятитисячний Михайло Приходько, кадровий робітник з Донбасу.
Коли колгоспи об’єдналися в одну артіль «Червоногвардієць», М. Приходько став її головою. 1932 року в колгоспі було 390 господарств. Помітний вплив на життя Кукавки справила тоді група демобілізованих червоноармійців, яка в 1931 році прибула сюди. Червоноармійці відзначалися високою дисципліною і сумлінним ставленням до колгоспного майна. Й досі працює колишній будьоновець І. Г. Кошман.
Значну роль у розвитку артілі відіграла техніка. Вже в 1932 році на кукавських ланах працювало 4 трактори Вендичанської кінно-прокатної станції.
За роки перших п’ятирічок колгосп «Червоногвардієць» виріс і зміцнів. Колгоспники збирали непогані врожаї — по 20 цнт зернових та по 200 цнт цукрових буряків з га. До Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки за 1940 рік занесено бригадира колгоспу Т. К. Ковальчука, що його бригада зібрала по 26,8 цнт ячменю з га. Член партії С. А. Данилюк 1940 року зібрала з своєю ланкою по 440 цнт цукрових буряків з гектара.
Коли ж над Радянською Батьківщиною нависли чорні хмари війни, хлібороби взялися до зброї. 272 мешканці Кукавки здійснили ратні подвиги і відзначені урядовими нагородами. Серед них гвардії капітан Ф. П. Семенюк, що удостоєний 11 нагород, лейтенант І. В. Коваль — 8 нагород. Командирами Червоної Армії стали перші сільські комсомольці Г. П. Марчук, Д. В. Шубович, які героїчно билися з ворогом. Полягли смертю хоробрих 144 мешканці Кукавки.
17 липня 1941 року в село вдерлися німецько-фашистські загарбники. Настали жахливі часи окупації. Гітлерівці вщент зруйнували і розграбували громадське господарство, довели село до повного занепаду.
Край окупації настав 22 березня 1944 року. Бійці 42-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора Боброва визволили село.
Мешканці Кукавки наполегливо працювали, щоб швидше загоїти глибокі рани, завдані війною. Масове соціалістичне змагання колгоспників, організаційно-господарська діяльність парторганізації і сільської Ради дали позитивні наслідки. Кукавчани успішно впоралися з посівною кампанією 1944 року, вчасно викопали цукрові буряки і картоплю. У фонд Червоної Армії здали понад 153 цнт хліба і 100 цнт картоплі, а також гроші. Наступні роки були періодом відбудови артільного господарства і відродження села. Ця робота в основному завершена на кінець 1950 року. Проте економічні показники колгоспу були ще занадто низькими. Наслідки війни відчувалися на кожному кроці. Не вистачало техніки, майже не було добрив, невисокою була агротехніка. Через це врожайність зернових культур у колгоспі в 1948 році складала 8 цнт, а цукрових буряків лише 55 цнт з га.
Докорінні зміни в житті артілі настали після укрупнення. 1958 року на базі колгоспів «Червоногвардієць» (с. Кукавка), ім. Жданова (с. Нижчий Ольчедаїв) та ім. Леніна (с. Ломазів) створено господарство ім. Богдана Хмельницького, за яким закріплено 4620 га землі, в т. ч. понад 3120 га орної. Колгосп придбав 22 трактори, 11 комбайнів, 13 автомашин та багато інших машин, створивши власну технічну базу. В найближчі роки запровадили дві польові сівозміни й перейшли на високоврожайний сорт пшениці Миронівська 808, забезпечили механічну обробку та подавання кормів на фермах, спорудили типові тваринницькі приміщення. Поступово колгосп перейшов на внутрігосподарську спеціалізацію. Все це забезпечило значний ріст врожайності полів та підвищення продуктивності тваринництва. Якщо на початку 60-х років колгосп збирав по 22 цнт зерна з гектара, то вже на кінець цього десятиріччя врожайність зернових піднялася до 28—29 цнт, а цукрових буряків відповідно з 244 до 358 цнт з га. Надій молока на одну фуражну корову за цей період збільшився на 1 тис. кілограмів.
Спеціалізація господарства на відгодівлі свиней повністю себе виправдала. Широка система механізації, запроваджена на цій ділянці, значно знизила витрати праці. Кормоцех «Маяк-6», встановлений на фермі колгоспу, забезпечує заготівлю кормів на 6000 голів. Система транспортерів звільнила тваринників від важкої фізичної праці. На кінець восьмої п’ятирічки колгосп ім. Богдана Хмельницького виробляв 113 цнт свинини на 100 га сільськогосподарських угідь.
Одним з вирішальних важелів у боротьбі за високі виробничі показники колгоспу став госпрозрахунок, що особливо сприяє економії затрат праці. На виробництво центнера пшениці, за планом 1967 року, наприклад, виділялось 0,51 людино-дня, а фактично витрачено 0,42, на центнер кукурудзи відповідно 0,90 і 0,78 людино-дня.
Кожна така цифра відображає самовіддану працю колгоспників — нових людей, як за своїм культурним і технічним рівнем, так і за рівнем соціалістичної свідомості. На ключових ділянках виробництва працюють колгоспники з спеціальною, або середньою освітою і відповідною агротехнічною підготовкою, зокрема, всі 9 бригадирів колгоспу мають середню освіту. Очолюють виробництво висококваліфіковані спеціалісти відповідних галузей господарства — три агрономи, два зоотехніки, економіст, інженер, чотири ветфельдшери.
В соціалістичному змаганні розкрилися здібності сотень трудівників колгоспної Кукавки. Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці сяє на грудях бригадира тракторної бригади І. І. Ратушного, бригада якого забезпечує збирання 40 цнт з га пшениці. Ланкова Н. В. Бойчук нагороджена орденом Леніна. Багато інших колгоспників також відзначено урядовими нагородами.
Провідною силою в розв’язанні завдань економічного розвитку, натхненником і організатором колгоспників є партійна організація. З 67 комуністів 50 працюють безпосередньо на виробництві. Аналогічне становище й у комсомольській організації.
Колгосп ім. Богдана Хмельницького став одним з передових господарств району. 1966 року він удостоєний права бути учасником ВДНГ (за одержання 38,7 цнт з кожного гектара пшениці на площі 760 га).
З розвитком колективного господарства створилися умови для докорінних змін у добробуті населення, в культурі і побуті села. Стара Кукавка з підсліпуватими хатками під сірою солом’яною стріхою, з кривими вузенькими вуличками і похилими тинами відійшла в далеке-далеке минуле. Ще в 1954 році в село прийшла електрика і всі пов’язані з нею побутові та господарські вигоди. Широкі, рівні вулиці обсаджено тисячами дерев. Крізь зелень садів видніються чепурні будинки колгоспників. Уміють кукавчани оздоблювати житла оригінальною різьбою, барвистими візерунками. З 1960 року в селі споруджено 230 і перекрито твердою покрівлею майже 300 будинків колгоспників. У Кукавці є 9 спеціалізованих магазинів, де можна придбати найрізноманітніші промислові та продовольчі товари, музичні інструменти, книги. Є їдальня, філія майстерні по ремонту телевізорів, радіоприймачів, годинників та інші побутові підприємства.
Кукавська сільська лікарня на 45 ліжок добре устаткована медичною апаратурою. Про охорону здоров’я трудящих дбають три лікарі та 20 середніх медичних працівників.
Як і в кожному селі, є тут клуб і бібліотека. Школа в Кукавці середня, відкрита вона 1952 року. Вона вже випустила понад 600 чоловік. 210 з них вступили до вузів і технікумів, 20 закінчили військові училища і стали офіцерами Радянської Армії, 114 працюють на підприємствах, 54 стали спеціалістами сільського господарства. Вчителі беруть активну участь у масово-політичній роботі серед населення, працюють в історико-краєзнавчому музеї, у гуртках художньої самодіяльності тощо.
Значну роль в культурному житті села відіграє історико-краєзнавчий музей. Одним з його засновників був М. В. Рябий. Наукова громадськість України високо оцінила його як фольклориста-самородка. Ще хлопчиком почав збирати він народні пісні й перекази. Хоча нині М. В. Рябому 77 років, він продовжує улюблену справу. Його праці друкуються в наукових журналах, літературних збірниках. У Кукавці М. В. Рябий записав варіант пісні «За Сибіром сонце сходить», «Жив — не любила», «Ой, повій вітре з яру», «Червона калина біленько зацвіла».
Нове колгоспне життя породило і нові народні традиції, національні за формою, соціалістичні за змістом. Новорічна щедрівка стала формою виразу подяки за сумлінну працю, побажання трударям нових успіхів. Святково вбрані комсомольці з піснями їздять по селу, вручають подарунки колгоспникам. У своїй широко відомій картині «Весілля в Кукавці» В. А. Тропінін показав одну з урочистих хвилин сільського життя і водночас — усю трагедію селянства тієї епохи. Розкішний панський палац і похмура величавість церкви — ось що тяжіло над одвічними трударями, ще більше гнуло до землі, принижувало їх людську гідність навіть у такий урочистий момент. У нинішній Кукавці щорічно дзвенять радісними музиками десятки весіль, народжуються нові сім’ї, скріплені творчою працею і заможним життям. Прикладом нового весілля може служити весілля Миколи і Люби Чорнопиських. Нині вони студенти вузу, вирішили справити весілля у своєму селі. Весільний поїзд — розквітчені сани з молодими, їх рідними і друзями — мчав тією ж вулицею, що і на тропінінській картині, але яка величезна відстань між ними! Відстань століть, культур, духовного обличчя людей. Весілля розцвіло усмішками. Воно було гімном вільного кохання на вільній, щедрій, радянській землі.
Незабутнє враження на мешканців Кукавки справило відкриття в 1966 році пам’ятника-обеліска воїнам, які загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками. Після багатолюдного мітингу перед пам’ятником урочистим маршем механізатори провели колони тракторів, комбайнів, автомашин. То був трудовий рапорт батькам-героям, клятва на вірність Радянській Вітчизні і готовність кожної миті стати на її захист.
В центральній частині Кукавки встановлено пам’ятник В. І. Леніну, воїнам-землякам та Богдану Хмельницькому. А недалеко — парк Перемоги, де вже висаджено понад 4000 дерев. Урочистий день нашої Батьківщини — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна — мешканці села зустріли як свято щасливої весни. Адже всі їх надбання, все їх життя пов’язано з ім’ям В. І. Леніна і Комуністичною партією. Неоціненним серед цих надбань є новий мешканець Кукавки — справжній герой вільної соціалістичної праці.
Готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, кукавські колгоспники широко розгорнули соціалістичне змагання. Наслідки його відрадні. За п’ятиріччя збільшився врожай зернових на 2 цнт, а цукрових буряків на 108 цнт з га, вдвоє зросло поголів’я свиней.
Сумлінна праця колгоспників відзначена урядовими нагородами. Помічник бригадира тракторної бригади, ветеран Великої Вітчизняної війни О. Т. Лошачий нагороджений орденом Жовтневої Революції, тракторист Д. І. Вовкотруб та свинарка М. П. Каструк — орденом Трудового Червоного Прапора. На грудях 88 колгоспників проміняться ювілейні Ленінські медалі.
Великі плани кукавчанна дев’яту п’ятирічку. За цей період в селі виростуть: будинок культури, торговий центр, типова школа, а також багатоповерхові житлові будинки. Прикрасить село новий парк з вписаним в нього спортивним комплексом. Росте і квітне нова Кукавка — яскраве підтвердження здобутків колгоспного ладу.
Г. П. ДОВГАНЮК, О. П. СКНАР, О. В. УШАКОВ