Могилів-Подільський, Могилів-Подільський район, Вінницька область (частина 2)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
З возз’єднанням Правобережжя з Росією Могилів ввійшов у 1795 році до Брацлавського намісництва. Тоді ж створено Могилівський повіт, до якого входило 103 населені пункти. В Могилеві відкрили міський магістрат, суди та інші адміністративні установи. В 1796 році місту надано герб: на срібному полі грона винограду. Коли створилася Подільська губернія, Могилів ввійшов до її складу як повітовий центр.
Могилівцям довелося терпіти від стихії і на початку XIX ст. Величезна пожежа 1808 року знищила 146 найкращих дерев’яних будинків. Через три роки холера скосила чимало життів. Тоді ж дуже розлився Дністер. Від пожежі й повені найбільш потерпіли грецькі та вірменські купці. їхні колись уславлені склади вина і взагалі вся торгівля перейшла до єврейських купців, а самі вони покинули Могилів. Незначна частина їх, що залишилася в місті, в решті-решт злилася з місцевим населенням.
1806 року царський уряд купив Могилів у В. Потоцького за 587,2 тис. крб. На той час у місті залишилось 7 тис. мешканців. У першій половині XIX ст. в Могилеві розвивалася капіталістична мануфактура, посилювалися товарно-грошові відносини. В селах Могилівського повіту поміщики все більше переводили селян на оброк, і вони забезпечували ринок вільнонайманої праці.
Вже в 20-х роках на суконній фабриці та свічкосальному заводі працювали наймані робітники. Наступного десятиліття в Могилеві засновано шовкову фабрику, три шкіряні підприємства, що виготовляли сап’янові шкіри, текстильну, салотопну, свічкову та тютюнову мануфактури. Під кінець першої половини XIX ст. з’явилося ще дві шовкові та тютюнові фабрики, три черепичні, миловарний заводи, цукроварня, гуральня та інші підприємства. Щорічно в Могилеві відбувалося 6 ярмарків. Могилівський ринок, зв’язаний з Молдавією, Одесою, Києвом, Чернівцями, набував усе важливішого значення в економічному житті Придністров’я. Зростала й кількість жителів у Могилеві — на 1856 рік налічувалося 10 696 чоловік.
Незважаючи на швидкий розвиток економіки міста, трудяще населення жило в злиднях і темряві. Робітники на мануфактурах заробляли по 15 коп. на день, а жінкам платили лише 10 копійок.
Медична допомога населенню також була незадовільною. Зокрема, в звіті лікаря-інспектора, який перевіряв могилівську лікарню в 1854 році, сказано, що вона має 60 місць (ліжок), а хворих понад 400 чоловік, вони знаходяться у власних будинках, лежать на соломі в своєму шматті.
Багатії навчали своїх дітей приватно, для бідноти ж в місті не було жодного навчального закладу. 90 проц. мешканців Могилева лишалися неписьменними. 1838 року близько половини міського бюджету витратили на утримання тюрми та поліції, жодної копійки — на освіту й культуру. Зате в місті було 25 молитовних будинків — церкви, костьол, синагоги і навіть турецька мечеть.
В 20-х роках XIX ст. в Могилеві жив відомий прогресивний польський поет Ю. Словацький. Він у своїх творах відобразив життя, побут і тяжке становище трудящих міста.
Після реформи 1861 року інтенсивніше розвивалася промисловість. На початку 60-х років у Могилеві було 15 підприємств, на яких працювали 319 робітників і 238 учнів. Крім того, налічувалося 1116 ремісників (122 кравці, 222 шевці, 74 чинбарі, 36 ковалів, 35 столярів, 75 гончарів, 193 бондарі та ін.). Близько 400 сімей займалися садівництвом, виноградарством, шовківництвом. У 80-х роках в місті вже налічувалося 28 підприємств, у т. ч. вісім шкіряних, миловарний, винокурний, пивоварний, три цегельно-черепичні та мінеральних вод заводи, два водяні млини. Зросла й кількість торговельних підприємств — 372 крамниці, 6 магазинів, 43 трактири, 13 заїжджих дворів, 19 винних складів і погребів. На Дністрі діяла поромна переправа, під час Кримської війни збудовано понтонний міст (1870 року він був зруйнований розливом Дністра)4.
Дальшому розвитку Могилева сприяла залізниця Жмеринка—Могилів, будівництво якої закінчено в 1892 році. Розвивалось і судноплавство по Дністру. Отже, місто мало гарні комунікації, завдяки чому спостерігалося значне економічне пожвавлення. Німецький підприємець в 1887 році збудував у Могилеві невеликий чавуноливарний завод. З пуском залізниці підприємство було розширено, кількість робітників збільшилась до 50—60 чоловік. Протягом останнього десятиліття XIX ст. в місті з’явилися ще два парові млини, пивоварний, лікеро-горілчаний та лісопильний заводи, дві друкарні та дві фотографії.
Умови праці на цих підприємствах були важкими, робочий день тривав 12— 15 годин. Більшість робітників одержувала на місяць 12—15 крб. 30—40 проц. заробітку поглинали штрафи. На підприємствах не існувало охорони праці. Більшість робіт вимагала великого фізичного напруження і швидко виснажувала людей.
Після здійснення судової реформи 1864 року в Могилеві створено мировий суд з 12 присяжними засідателями. Міська реформа запроваджена тут лише в 1878 році.
Хоч промисловість розвивалася порівняно швидко, рівень освіти в Могилеві лишався низьким. У місті була одна двокласна повітова школа (з 1869 р.). Тривалий час вирішувалася справа про відкриття чоловічої прогімназії, та її так і не відкрили. Тільки на початку 80-х років відкрито приватний жіночий пансіон. 1885 року почало діяти реальне училище, тоді ж заснували підготовчий пансіон до нього. У 1898 році відкрито однокласне училище та церковнопарафіяльну школу. За переписом 1897 року, лише 35 проц. мешканців Могилева знали грамоту.
Не краще було і з охороною здоров’я. Наприкінці XIX ст. у Могилеві існувало 5 невеликих лікувальних закладів, які разом мали 62 ліжка на повіт. Медперсонал складався з 8 лікарів та фельдшерів і 14 акушерок.
В 70-х роках у Могилеві вчителював російський письменник-демократ Г. О. Мачтет. Трохи пізніше в місті жив видатний український письменник і громадський діяч М. П. Старицький. Його водевілі «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Чарівний сон», «По-модному» вперше поставлені на аматорській сцені в Мотилеві.
М. П. Старицький зібрав на Придністров’ї багато фольклорного матеріалу. Тут він написав п ’есу «Оборона Буші».
Прискорений розвиток капіталізму спричинявся до зрушень у всіх сферах життя. За рахунок прийшлого населення значно збільшилася кількість жителів, розросталося місто. Будинків налічувалося 1916 (в т. ч. 180 мурованих), а на кінець століття кількість мешканців досягла 28828 чоловік.
Хоч тоді в Могилеві лишався ще значний прошарок ремісників і кустарів, він невпинно танув, поповнюючи лави пролетарів. Саме в другій половині XIX ст. занепали колись славні промисли — виготовлення сап’янових шкір, замші, шовкових тканин, виноградарство. Зате в цей час по всьому Могилівському повіту задиміли цукроварні й гуральні, почалися розробки покладів фосфоритів, вапняків, літографського каменю. Все чіткіше виявлялися ознаки формування основних класів капіталістичного суспільства —робітників та буржуазії. Боротьба між ними ставала основною рисою суспільного життя. В 1870—1895 рр. в Могилеві відбулося кілька заворушень і страйків міської та сільської бідноти.
Пропагандистську роботу серед могилівських пролетарів вели члени соціал-демократичного гуртка, що виник наприкінці 90-х років. У 1903 році гурток мав тісні зв’язки з ленінською газетою «Искра». Місцеві соціал-демократи — вчитель В. Н. Арнаутов, Є. Ф. Чернявський, який учився в Петербурзі, та робітник О. І. Петров — працювали під керівництвом Південного бюро ЦК РСДРП. У 1904 році вони доставили в Могилів багато марксистської літератури і розповсюдили її. Вони вели роз’яснювальну роботу і в селах повіту.
Про криваві петербурзькі події 9 січня 1905 року стало відомо в Могилеві з прокламацій, завезених сюди соціал-демократами. На знак солідарності з пітерським пролетаріатом робітники чавуноливарного заводу 15 січня залишили роботу. Вони пред’явили хазяїну вимоги про скорочення робочого дня на 1 годину, підвищення і своєчасну виплату заробітної плати, створення при заводі лікарняної каси для допомоги родинам хворих робітників. Чавуноливарників 16—17 січня підтримали робітники вальцьового млина, лісопильного заводу, залізничного депо та інших підприємств міста. Робітники друкарні під керівництвом групи РСДРП налагодили випуск листівок, у яких закликали робітників і селян до розгортання революційного руху. В січні 1905 року під червоними прапорами, з революційними гаслами мешканці Могилева вийшли на Соборну (тепер Червона) площу, проголошуючи: «Геть царя-вбивцю!». Після цих подій у місті розквартировано частини 73-го Кримського полку.
23 квітня 1905 року робітники Могилева провели політичну демонстрацію під червоними прапорами і гаслами «Геть самодержавство!», а 1 травня зібралися в лісі на революційну маївку. Влітку страйкова боротьба наростала. До неї включилися працівники пошти і телеграфу. 2 липня застрайкувало понад 200 службовців торговельних підприємств, які добилися задоволення своїх вимог. У серпні за містом відбувся мітинг трудящих, на якому проголошувалися революційні гасла.
Першими в Могилеві підтримали загальноросійський політичний страйк залізничники. 14 жовтня 1905 року вони припинили роботу, слідом виступили робітники інших підприємств. 18 жовтня на Володимирській (тепер Мельника) вулиці відбувся масовий мітинг, його учасники виступали з полум’яними промовами, в яких викривали реакційну суть самодержавства, і революційними закликами. Поліція розігнала мітинг. Однак наступного дня робітники вийшли на багатолюдну демонстрацію на Соборну площу. Демонстранти несли лозунги: «Геть самодержавство!», «Хай живе революція і республіка!». З площі учасники рушили по Володимирській та Київській (тепер Леніна) вулицях. Тут їм перетнули шлях кінні та піші загони поліції. В хід пішли палиці та каміння з бруківок, і жандарми відступили. 20 жовтня зранку на Соборній площі знову лунали політичні промови, а потім демонстранти організовано пройшли центральною вулицею міста. Поліція, жандарми і військові підрозділи не змогли розігнати демонстрантів.
Могилівські соціал-демократи посилили роботу серед солдатів 73-го Кримського полку. Рядовий Д. Є. Латишев розповсюджував марксистську літературу, революційні листівки, вів у полку революційну агітацію. В квітні 1906 року при обшуку поліція конфіскувала в нього 18 примірників політичних брошур, в т. ч. дві праці Ф. Енгельса і працю В. І. Леніна «До сільської бідноти». Військовий трибунал засудив Д. Є. Латишева до 4 років каторжних робіт. 1 серпня 1906 року жандарми затримали Я. Грейсера, який розповсюджував серед нижчих чинів 73-го Кримського полку марксистську літературу. Єфрейторові Чуприну він передав працю В. І. Леніна «До сільської бідноти» і прокламації РСДРП: «До солдата», «Що скаже солдат?» та інші.
Після III з’їзду РСДРП серед могилівських соціал-демократів стали переважати меншовики. До того ж, вони посилили свої позиції блокуванням з українською соціал-демократичною «Спілкою» та місцевою організацією Бунду. В квітні 1906 року в Могилеві відбулася окружна конференція місцевих соціал демократів. Незважаючи на засилля меншовиків, з усіх основних питань більшовики дали їм рішучу відсіч.
Економічний розвиток Могилева першого десятиріччя XX ст. характеризувався дальшим зростанням промисловості і торгівлі, більш швидкими темпами розвитку річкового транспорту. В цей період в місті, крім тих, що раніше були, виросли ще підприємства: другий чавуноливарний завод, тютюнова фабрика, кахляний та черепичний заводи. Проте потужності їх були невеликими. 1909 року реконструйовано пристань, споруджено елінг, на Дністрі з’явилися пароплави. Близько 500 мешканців Могилева працювало на переправах, баржах, плотах. 346 візників також перевозили вантажі, що потім транспортувалися Дністром. Завдяки збільшенню обсягів торгівлі замість двотижневого ярмарку, було впроваджено три чотиритижневі ярмарки на рік. Помітне також прагнення підприємців до створення монополістичних об’єднань: 1912 року затверджено статут товариства мануфактурної торгівлі.
Дещо поліпшився благоустрій міста.
В 1910 році тут уже діяв водогін, на початку наступного року дала перший струм електростанція.
1900 року в Могилеві відкрито приватну жіночу та дитячу лікарню. 20 ліжок в міській лікарні було виділено у відання приказа громадської опіки.
Лише на початку XX ст. з’явилися в місті середні навчальні заклади: жіноча (1907 р.) та чоловіча (1911 р.) гімназії, трохи раніше засновано 7-класне комерційне училище. В місті працювало всього 28 учителів. З 1903 року в Могилеві почала діяти приватна бібліотека, згодом — ще одна. Книжковий фонд обох бібліотек становив близько 5 тис. примірників. 1910 року в місті відкрилися чотири приватні кінематографи.
Під час першої світової війни Могилів став місцем дислокації частин другого ешелону Південно-Західного і Румунського фронтів. Тут розмістилися госпіталі, склади, тилові резерви. Імперіалістична війна завдала трудящим неймовірних страждань. Основну масу годувальників робітничих сімей мобілізували на фронт. На підприємствах їх заступили жінки й підлітки, яким платили набагато менше, ніж чоловікам. До того ж, через дорожнечу різко впала реальна заробітна плата. Уже 1916 року в місті почався голод, не було палива, предметів першої потреби. Користуючись цим, буржуазія розгорнула шалену спекуляцію. Підприємці наживалися на військових поставках.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5