Могилів-Подільський, Могилів-Подільський район, Вінницька область (частина 4)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Протягом 1922—1925 рр. стали до ладу шкіряні, спиртові заводи, кам’яний кар’єр. Виробництво точил збільшилось у два рази порівняно з 1913 роком, виробництво вапна й каменю — більш як у два рази. За 1926—1928 рр. створено 26 промартілей, в які об’єднано кустарні майстерні, салотопні, кондитерські, кравецькі, шевські та інші підприємства. Ряд підприємств міста було об’єднано в комбінати. Дрібна промисловість — шкіряні, миловарні, ткацькі підприємства, олійні та млини—в основному орендувалися власниками, що пожвавило торгівлю приватного сектора.. Проте вже в 1925—1926 році питома вага державно-кооперативної торгівлі становила 71 процент. Непмани намагались перешкодити розвиткові промислової і торгової кооперації. Вони відмовлялись брати на продаж вироби кооперативних підприємств, робили націнки на товари. Проти них вживали рішучих заходів. Лише 1927 року ліквідовано 23 приватні підприємства, власники яких порушували радянські закони.
Вже на початку 20-х років налагоджено безплатне медичне обслуговування мешканців Могилева. Почали працювати дві поліклініки й аптеки, в міській лікарні відкрили дитяче відділення. Тоді ж створено дитячий будинок і ясла.
Паралельно велося й культурне будівництво. Партійний, комсомольський, профспілковий і радянський актив вчився політграмоти в трьох школах. У Могилеві було створено 6 шкіл ліквідації неписьменності. Жіноча й чоловіча гімназії перетворені в єдину трудову школу, де дітей навчали українською мовою. Почав працювати кінотеатр «Червоний прапор», відкрили 5 клубів, 3 бібліотеки. Для підготовки кваліфікованих кадрів організували індустріальну профтехшколу, сільськогосподарський технікум (виноградарський), педагогічні курси, агропункт для допомоги селянам.
У 1920—1924 рр. в Могилеві проживали й брали активну участь у культурному житті міста українські письменники Олена Пчілка (О. П. Косач) та Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова). Вони керували самодіяльним театром і писали для нього п’єси.
Після адміністративної реформи 1923 року місто стало офіційно називатися Могилевом-Подільським. Тоді ж створено Могилів-Подільський округ, до складу якого ввійшло 15 районів.
Під час індустріалізації комуністи Могилева-Подільського зосередили увагу на всебічному розвитку промисловості, підвищенні рентабельності підприємств, додержанні режиму економії. У роки першої п’ятирічки в місті було збудовано трикотажну та швейну фабрики, консервний, олійний, миловарний заводи, 2 пекарні, м’ясокомбінат. П’ятирічку трудящі Могилева-Подільського завершили достроково. Робітники чавуноливарного заводу «Відродження» (з 1934 р.— ім. Кірова) успішно виконали замовлення на відлив деталей для Московського водоканалу, а також турбін, пресів, литва для цукрових заводів.
У наступні роки промислові підприємства міста було обладнано новітнім устаткуванням, завдяки чому виробничі потужності їх зросли в 2 рази. Тоді ж у Могилеві-Подільському створили понад два десятки промислових артілей. Розгорнувся рух за оволодіння новою технікою, підготовку кваліфікованих кадрів. У шести школах ФЗН, гуртках і на курсах техмінімуму підготовлено понад тисячу робітників, які стали застрільниками стахановського руху в місті.
Другий п’ятирічний план робітники Могилева-Подільського також виконали достроково. В цей час завершено кооперування кустарів. Промартілі також збільшили випуск продукції, зокрема артіль «Червоний Жовтень» — у 4,8 раза, артіль ім. Куйбишева, «Каменотес», «Червоний металіст», «Більшовик» — в 2—З рази. В 1940 році в місті діяло 45 заводів, фабрик і промартілей. Вони виробляли продукції у 10 разів більше, ніж промисловість Могилева 1913 року. Вироби могилів-подільських підприємств йшли на будови соціалістичної індустрії в різні кінці країни, зокрема Московського метрополітену, підприємств нафтової промисловості Кавказу.
У роки перших п’ятирічок відбувалися зміни й в адміністративному становищі міста. 1930 року Могилів-Подільський округ ліквідовано, а місто спочатку віднесено до Вінницького округу, а потім безпосередньо підпорядковано столиці України — Харкову. З лютого 1932 року Могилів-Подільський входить до Вінницької області.
З 1937 року Могилів-Подільський — місто обласного підпорядкування, районний центр.
В Могилеві-Подільському діяли 4 лікарні, один диспансер, водолікарня, дитяча поліклініка. Завдяки поліпшенню умов життя та медичного обслуговування в місті було ліквідовано епідемічні захворювання.
Відчутними були й результати культурної революції. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів 1940 року складалася з чотирьох середніх, чотирьох семирічних та двох початкових шкіл. У середніх спеціальних навчальних Закладах (медична і торгово-кооперативна школи, гірничий, будівельний, фінансовий, електротехнічний і сільськогосподарський технікуми) навчалося близько 2 тис. чоловік. Книжковий фонд двох міських бібліотек становив 40 тис. примірників. 1935 року відкрито дитячу бібліотеку. Мешканці міста в 1938—1940 рр. одержували понад 13 тис. газет та 3670 журналів. З 1930 року почала виходити районна газета «Прикордонна зірка». Тоді ж у місті створена радіотрансляційна мережа.
В роки довоєнних п’ятирічок в Могилеві-Подільському діяли міський та залізничний театри, палац піонерів та жовтенят, кілька кінотеатрів, краєзнавчий музей.
Багато було зроблено й щодо впорядкування міста: закладено п’ять скверів, значно розширено мережу електроосвітлення та водогін, упорядковано Червону площу та 7 вулиць, встановлено пам’ятники В. І. Леніну та борцям революції. Тоді ж побудовано 14 підприємств громадського харчування і 26 магазинів. Для лікарень зведено 6 приміщень.
У всіх справах господарського та культурного будівництва перед вели комуністи й комсомольці. За роки п’ятирічок їх лави зросли в кілька разів, створено 14 нових парторганізацій (на обліку перебувало 457 комуністів та 2035 комсомольців). Вони особистим прикладом запалювали трудящих на нові звершення. Десятки комуністів і комсомольців міста їхали на ударні будови п’ятирічок — Дніпрогес, ХТЗ, Магнітогорський металургійний комбінат. Партійні та комсомольські органи вчили трудящих пильно охороняти радянський кордон, організовували на роботи для зміцнення оборонних споруд, будівництва військових об’єктів. Прикордонники, в свою чергу, допомагали мешканцям міста в господарській та культосвітній роботі.
Після того, як на вимогу Радянського уряду Румунія повернула захоплену нею Бессарабію, Могилів-Подільський перестав бути прикордонним містом.
Вже на другий день Великої Вітчизняної війни фашистська авіація бомбардувала Могилів-Подільський. Відразу всі здатні носити зброю були мобілізовані на фронт. У місті створили винищувальний батальйон для боротьби з ворожими диверсантами і охорони підприємств, складів та інших об’єктів. До нього вступило понад 400 добровольців. 4 липня 1941 року радянські війська відійшли на лівий берег Дністра. 7 липня почалися бої за місто.
Прорвавши оборону наших військ біля села Бронниці, фашистський десант вступив у приміський ліс Липники. Зав’язалася кровопролитна битва. На допомогу бійцям 130-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора В. О. Візжиліна було кинуто мотострілецький полк 47-ї танкової дивізії. Вони оточили німецько-румунські частини і в жорстокому бою розгромили фашистський полк «Бранденбург». Тільки 19 липня 1941 року частини Червоної Армії залишили Могилів-Подільський.
Як і скрізь на загарбаних землях, фашисти встановили тут кривавий режим. Вони розстрілювали комуністів, комсомольців, радянських активістів. Восени окупанти почали масове знищення населення, близько 5 тис. чоловік відправили до таборів смерті. В місті влаштували пересильне гетто. Сюди зганяли єврейське населення з Румунії і Буковини. Щоденно сотні людей гинули від голоду, побоїв, розстрілів.
У цій складній обстановці в січні 1942 року почала роботу підпільна партійна організація. Її керівником був член КПРС з 1917 року директор приміського радгоспу «КІМ» М. Г. Тугушов. Підпільники знищували і ховали матеріальні цінності, хліб, худобу, щоб не допустити вивезення їх до Румунії та Німеччини, здобували зброю. Вони налагодили зв’язок з підпільними групами в селах району. Прагнучи піднести моральний дух радянських людей, зміцнити їх віру в перемогу над лютим ворогом, патріоти розповсюджували листівки із зведеннями Радінформбюро, викривали брехливу фашистську пропаганду. Одночасно здійснювали окремі диверсії. Брати А. У. та М. У. Власови знищили залізничний міст на Немії.
З квітня 1943 року створено Могилів-Подільський підпільний міжрайонний партійний комітет на чолі з М. Г. Тугушовим. До складу його ввійшли представники Могилів-Подільського, Чернівецького та Ямпільського районів. Але в жовтні гестапо натрапило на слід підпілля. В числі заарештованих були члени міжрайонного партійного комітету М. Г. Тугушов, В. Т. Горбатюк та ін. Гітлерівці закатували їх. У 1944 році підпільну боротьбу очолили А. К. Обертюк і Я. Ф. Нагірняк. По території Могилів-Подільського району в лютому—березні 1944 року бойовим рейдом пройшли партизанські загони Вінницького з’єднання та кавалерійська партизанська бригада ім. Леніна. Значна частина могилівських підпільників поповнила лави партизанських загонів.
Розгорнувши навальний наступ, частини 2-го Українського фронту 19 березня 1944 року оволоділи Могилевом-Подільським. Завдяки блискавичності цієї операції врятовано життя багатьох патріотів, які томилися у фашистських катівнях в ямпільській і тираспільській в’язницях. У боях за місто відзначилися війська 27-ої армії (під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка), 35-го стрілецького корпусу (під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Горячева), 33-го корпусу (під командуванням генерал-майора О. І. Семенова), 5-го механізованого корпусу (під командуванням генерал-лейтенанта танкових військ М. В. Волкова), артилеристи генерал-майора артилерії П. К. Лебедева і сапери генерал-майора інженерних військ О. Д. Цирліна. Цим військовим частинам Верховний Головнокомандуючий оголосив подяку.
За подвиги, здійснені в боях за місто, звання Героя Радянського Союзу присвоєно полковникові М. Д. Морачевичу, старшому лейтенанту М. П. Матвееву, лейтенанту В. У. Нетьосову, старшині І. П. Торнєву, старшому сержанту О. М. Лелекову, сержанту М. Д. Шалімову, молодшому сержанту В. В. Заваліну, рядовим П. М. Гранкіну, І. П. Дейниченку, В. В. Єлізарову. Тоді ж посмертно нагороджено орденом Леніна керівника підпільної організації М. Г. Тугушова та медалями — 28 підпільників. Іменем М. Г. Тугушова названо одну з вулиць міста, встановлено меморіальну дошку на будинку, де він жив.
Усі підприємства міста було зруйновано. Обладнання заводів і фабрик, пошти, електростанції, друкарні, цінності краєзнавчого музею та інших закладів знищені або вивезені окупантами. На протязі трьох кілометрів уздовж набережної Дністра були зруйновані всі будівлі. В місті залишилося лише 11 тис. жителів.
Визволені з фашистського ярма, трудящі енергійно відбудовували рідне місто. Протягом березня — квітня розчистили вулиці від руїн. Відроджувати підприємства вирішили методом народної будови — щоденно в позаурочний час працювати кілька годин. Робітники депо відбудували електростанцію, колективи чавуноливарного, плодоконсервного та інших заводів відбудовували свої підприємства. До 1946 року було пущено чавуноливарний завод ім. Кірова, плодоконсервний завод, два кар’єри — всього 12 підприємств, а також 10 промартілей та підприємство міського товариства сліпих.
Мешканці Могилева-Подільського прагнули прискорити розгром ненависного фашизму, вони передплатили воєнну позику, збирали кошти на будівництво танкової колони. Особливим піклуванням трудящі міста оточили поранених бійців, які лікувались у 18 госпіталях, а також сім’ї полеглих воїнів.
Налагоджувались справи в усіх сферах життя: нормально розпочався навчальний рік у школах, відкрилися лікарні та поліклініки, зводилися житлові будинки та культосвітні заклади, розгортали торгівлю магазини, підприємства громадського харчування.
Промисловість міста в 1947 році досягла довоєнного рівня випуску продукції. А наступного року стали до ладу нові підприємства: ватна фабрика, хлібозавод, потім — швейна фабрика.
Міськком партії, міська та районна Ради депутатів трудящих і робітничі колективи подавали велику допомогу колгоспам — по кілька тисяч чоловік виїжджали в села на збирання врожаю, 50 комуністів направлено з міста на постійну роботу в села. 1949 року завершили радіофікацію всіх сіл району, побудували в колгоспах 18 електростанцій.
Достроково виконала промисловість міста п’ятий п’ятирічний план. Чавуноливарний завод 1951 року перетворено на машинобудівний. Він виробляв силосорізки, кормоподрібнювачі, універсальні млини тощо. За п’ятирічку підприємства Могилева-Подільського освоїли випуск понад ста нових видів продукції. Значно збільшилися виробничі потужності швейної та ватної фабрик, хлібозаводу та промартілей.
У ці роки завершено відбудову житлового фонду, а також споруджено 400 будинків, відремонтовано міський водогін, впорядковано чотири сквери, забруковано багато вулиць. У місті почали курсувати автобуси.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5