Могилів-Подільський, Могилів-Подільський район, Вінницька область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Могилів-Подільський — місто обласного підпорядкування. Лежить на лівому березі Дністра, при впадінні в нього Дерли та Немії, біля підніжжя високої гори, за 154 км від обласного центру. Залізнична станція та річкова пристань. Автобусне сполучення з Вінницею, Києвом, Хмельницьким і Кишиневом, авіаційне — з обласним центром. Населення — 26 010 чоловік.
Могилів-Подільський — центр району, площа якого — 1524 кв. км, населення — 133,8 тис. чоловік, в т. ч. 26,1 тис. міського та 107,7 тис. чоловік сільського, густота населення — 71,9 чол. на 1 кв. км. В районі 99 населених пунктів, підпорядкованих 1 міській та 38 сільським Радам.
Землі в районі — 152,4 тис. га, в т. ч. орної — 99,1 тис. га, виноградників — 1,1 тис. га, лук та пасовиськ—4,8 тис. га, лісонасаджень — 13,1 тис. га. На полях працюють 1050 тракторів, 590 комбайнів, 660 автомашин. В районі — 42 колгоспи та 4 радгоспи. Могилів-Подільський район посідає друге місце в області у виробництві промислової продукції. Тут є 30 підприємств металообробної, харчової та легкої промисловості, а також промисловості будівельних матеріалів. Трудящих обслуговують 302 магазини, 130 підприємств громадського харчування. В селах району є 82 школи, 80 клубів, 72 бібліотеки, 79 стаціонарних кіноустановок; 12 лікарень, 2 поліклініки, 13 амбулаторій, 70 медичних пунктів, 23 колгоспні пологові будинки, 12 аптек.
Територія міста заселена здавна. Збереглися грамоти від 2 квітня 1450 та від 5 січня 1557 року, в яких йдеться про підтвердження прав на володіння селом Іваньківцями, розташованим між гирлами річок Дерли та Немії. Село заснували селяни, які втікали від кріпосної неволі з північних українських земель. Жителі Іваньківців займалися землеробством, рибальством, виготовленням річкових суден (човнів, барж), на яких перевозили вантажі через Дністер. 1595 року тут засновано місто, яке власник цих земель Ярема Могила віддав у посаг за своєю дочкою. С. Потоцький на честь тестя назвав місто Могилевом. У літературі XVII—XIX ст. його називають Могилів-на-Дністрі, Могилів Подільської губернії, Могилів-Дністровський.
На початку XVII ст. власник Могилева побудував замок та інші оборонні споруди. Розташований при головній переправі через Дністер, на перетині торговельних шляхів з Молдавії на Україну та з Галичини до Чорного моря, Могилів скоро зацікавив вірменських, грецьких, італійських та молдавських купців. Слідом за купцями тут почали селитися й ремісники. Представники різних народів оселялися окремими колоніями. Кожне житло було ізольованим від вулиці та сусідів і являло собою маленьку фортецю. Дерев’яні будинки грецького та італійського типу відрізняли Могилів від інших українських міст. Уже в першій чверті XVII ст. він став найлюднішим містом Поділля, за кількістю мешканців перевершив Кам’янець-Подільський.
Іноземні купці вели широку торгівлю турецькими товарами: шовками, вином, тютюном, бакалією. Місцеві торговці та ремісники збували їм різні шкіряні вироби — сап’ян, замшу, юхту, взуття, а також гончарний посуд, бочки, зброю. З верхів’їв Дністра сплавлялися лісоматеріали, проходили плоскодонні судна і плоти з хлібом, фруктами, хутрами та різними товарами, які везли на продаж на Балкани, в Крим та інші райони Причорномор’я. 1643 року в Могилеві встановлено митницю.
Турецький мандрівник Евлія Челебі побував у Могилеві в травні 1657 року. Він писав, що в місті налічується понад 3 тис. будинків, критих тесом та очеретом, багато виноградників і садів, які старанно доглядаються. На скелі височить гарна кам’яна споруда — фортеця. Базари в Могилеві добре обладнані.
Міська община, яка складалася переважно з корінного населення, підлягала магнатській адміністрації (канцлер, скарбник) та судовій владі. Окремі національні колонії мали внутрішнє самоврядування й свою юрисдикцію. В шляхти, що проживала в місті, був свій орган місцевого самоврядування — сеймик. Заможні купці та верхівка ремісників купували в магната привілеї, що забезпечували їм вигоди в торгівлі. Охорону Могилева здійснювали надвірні козаки, загін яких складався з кількох сот чоловік, однак козаки були не дуже надійними для магната, бо не забули «свого хлопського походження» і неохоче виступали на придушення народних повстань.
У королівському привілеї 1593 року про права магнатів указувалося, що всі, хто мешкає на землі магната, крім шляхтичів, вважаються його підданими, навіть козаки. Хто не бажає бути підданим магната, повинен піти з його землі.
Після проголошення Брестської унії, яку польсько-шляхетський уряд вважав обов’язковою для всіх православних на території Речі Посполитої, православна релігія опинилася на становищі незаконної. Населення Могилева ще з більшим завзяттям боролося проти засилля католицизму, відстоювало національну культуру, підтримувало дружні зв’язки з Росією.
Могилів неодноразово ставав ареною жорстоких боїв між польськими і турецькими військами. Звідси шляхта здійснювала напади на Молдавію і Волощину. Па випадок невдалого нападу місто спустошувалося, а багато мешканців потрапляло в полон
За таких умов міська біднота не раз піднімалася проти гнобителів. Приєднавшись до повстанців, очолюваних С. Наливайком, вона 1595 року спалила будинки місцевих шляхтичів. Ще більший виступ відбувся 1614 року, коли значна частина жителів Могилева оголосила себе козаками. На придушення непокірних було кинуто коронне війське, яке жорстоко розправилося з повстанцями.
Козацьке військо на чолі з гетьманом Яцьком Бородавкою, прямуючи до Хотина, у середині серпня 1621 року зупинялося поблизу Могилева. Мешканці міста допомагали йому боротися з татарами й турками. Виступали могилівці проти визискувачів і в час селянсько-козацьких повстань 1637—1638 років.
У період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Могилеві відбувалися значні події. 1648 року сюди підійшли повстанські загони І. Ганжі та М. Кривоноса, і Могилів було визволено від польської шяхти. Тут запровадили полковий козацький устрій. Могилів став центром полку, до складу якого входили містечка Шаргород, Ямпіль, Вільшанка, Рашків та інші. Улітку 1649 року Могилівський полк влився до Брацлавського, а 1657 року був відтворений як Подільський, або Придністровський полк. В складі селянсько-козацького війська крзаки Могилівського полку брали участь у штурмі Барської фортеці, билися під Пилявцями, Зборовом, Збаражем та в інших місцях.
Порушивши Зборівський договір, шляхта наприкінці 1649 року захопила Могилів і спустошила його. Але в березні наступного року за допомогою місцевих селян козаки відбили місто. Вони добре укріпили замок. Незважаючи на численні спроби, шляхтичам не вдалося здобути Могилів.
Мешканці міста радо вітали рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією. В січні 1654 року населення Могилева і козаки Могилівського полку прийняли присягу на вірність Російській державі.
Вигнані повсталим народом пани не хотіли миритися з втратою своїх володінь на Україні. В березні 1654 року польські війська, підтримувані найманими німецькими загонами, рушили на Поділля. А в травні після запеклого бою захопили Могилів і спалили його. Козаки Придністровського полку відійшли до Буші й героїчно захищали її. У серпні 1655 року з допомогою російських частин козакам вдалося відбити Могилів, але ненадовго — вже в листопаді 30-тисячна татарська орда, знищуючи міста і села Поділля, докотилася до Могилева. Козаки відійшли до Умані. Через два роки Могилів знову був відвойований. Полковник Остап Гоголь добре укріпив фортецю. Евлія Челебі писав, що фортеця була обнесена міцним частоколом з величезних колод, а між ними насипано земляні бруствери, в Могилеві налічувалося тоді понад 3 тис. озброєних козаків.
Спільно з І. Сірком населення Могилева боролося проти польської шляхти в 60—70-х роках XVII ст. Двічі місто визволяли козаки І. Сірка (в 1664 та 1671 роках). З літа 1672 року Могилів потрапив під владу турків, хоч вважався підлеглим правобережному гетьманові П. Дорошенку. Лише 1699 року турки залишили Поділля, а Могилів знову відійшов до Польщі.
Мешканці Могилева, приєднавшись до козаків, очолюваних Савою Волошиним, у 1709 році визволили місто від польсько-шляхетської влади і проголосили себе підданими Росії. Шляхта жорстоко розправилася з повстанцями.
Загарбницька політика іноземних феодалів, безперервні татарські набіги та польсько-турецькі війни на подільській землі призвели до спустошення міста. 1713 року адміністратор Потоцьких застав у Могилеві самі руїни і лише 162 мешканці. Тільки-но стало спокійно, в місто повернулися грецькі та вірменські купці. Поступово воно залюднювалося — поверталися козаки, ремісники. Крім українців, греків та вірменів, тут поселилося багато сербів, волохів, євреїв. Як і в попередні часи, вони оселялися окремими вулицями, мали своє самоврядування.
Мешканці Могилева взяли активну участь у селянсько-гайдамацькому повстанні 1734 року, багато з них приєдналося до загонів Верлана.
1743 року Могилеву було надано магдебурзьке право. Ним передусім користувалися католики — поляки, вірмени та ін. Українці не допускалися до цехових організацій (тоді в Могилеві було кілька цехів), не мали своїх навчальних закладів. Міщани платили власникові Могилева численні чинші: подимний, подушний, за робочу худобу, корів тощо.
Міська біднота і селяни навколишніх сіл активно підтримували антифеодальне повстання 1768 року, очолюване М. Залізняком та І. Гонтою. Недалеко міста І. Гонта був четвертований шляхетськими катами. На острах бунтівній «черні» вони прибили голову І. Гонти на воротах Могилева. Проте гайдамацький рух не припинявся і в 70—80-х роках.
У період розкладу феодально-кріпосницького ладу й зародження капіталізму Могилів розвивався швидкими темпами. Жодне місто Поділля не могло зрівнятися з ним за обсягом торгівлі. Всі міста поступалися перед ним і кількістю населення, і розвитком ремесла. В середині XVIII ст. половину мешканців Могилева становили, ремісники і торговці, які не займалися землеробством, а виступали як споживачі сільськогосподарської продукції — продовольства та сировини. Ремісники об’єднувалися в цехи.
Було в місті й кілька невеликих підприємств. Шкіряний завод виробляв на рік близько 15 тис. сап’янових шкір, які не поступалися якістю турецьким. Панський пивоварний завод щорічно давав 1 тис. бочок пива. Налагодженим у Могилеві було й виробництво різних тканин — полотна, сукна, килимів з овечої вовни, серветок, скатерок тощо. Міщани також виробляли вино з власного винограду.
Немалі прибутки власник міста одержував від оренди. 1757 року, наприклад, він здав у оренду право на виготовлення й продаж спиртних напоїв. Мешканці міста повинні були купувати напої тільки в орендаря. Здавав магнат на відкуп і право збору мита з купців, що приїздили на ярмарки.
Значного розвитку досяг Могилів у 60—70-х роках XVIII ст. За інвентарним описом 1772 року, тут були цехи: ткацький (об’єднував 61 ремісника), бондарський (175), кушнірський (143) та шевський (260 ремісників)3. Могилівський купецький двір складався з 50 кам’яних та 66 дерев’яних крамниць, які належали переважно грекам, вірменам та євреям (їх відповідно в місті налічувалося 73,20 та 170 дворів). Торгували вони шовковими та бавовняними тканинами, а також німецькими сукнами, кавою, тютюном тощо. Кожної середи, п’ятниці та неділі в Могилеві відбувалися великі базари, куди навколишні селяни привозили сільськогосподарські продукти та вироби місцевих промислів. А 8 разів на рік з’їжджалися на ярмарки різні купці. Молдавські купці привозили до Могилева товари турецького виробництва, галицькі — полотно та кухонну сіль, бердичівські — сукна, київські — олію та дьоготь. Прибутки з ярмарків одержував власник міста, здаючи це право на відкуп за 8 тис. злотих, а крім мита, кожен купець повинен був заплатити йому по 2 і більше злотих. 1780 року місто одержало привілей на двотижневий ярмарок.
Могилів у цей час був найлюднішим містом Поділля. За переписом 1776 року, в ньому було 1167 будинків, 11 670 мешканців. Найвидатнішими спорудами Могилева вважалися церкви: Миколаївська (зведена в 1754 році), Покровська (1771 р.), Параскевська (1775 р.) та кам’яний (1772 р.) костьол. 1776 року було вибруковано кілька вулиць та збудовано мости.
У 70—80-х роках XVIII ст. мешканцям Могилева довелося переживати великі стихійні лиха. 1770 року спалахнула епідемія чуми, завезеної сюди із східними товарами; епідемія повторилась в 1784 році. Небачені розливи Дністра в 1780 та 1784 роках лягли страшенним тягарем на місцевих жителів. Повінь пошкодила сади і виноградники, зруйнувала майстерні і крамниці. Торговці і ремісники зазнали великих втрат.
За доби феодалізму, коли Могилів не раз ставав ареною жорстокої збройної боротьби козаків і міщан з іноземними загарбниками, терпів гніт шляхетської держави, знущання турків і татар, культура українського населення розвивалася повільно. Могилівське братство, створене для боротьби проти посилення польсько-шляхетського гніту, національних та релігійних утисків, намагалося поширювати знання в народі. 1616 року воно заснувало друкарню. Навіть у середині XVII ст., коли Могилів був великим розвиненим містом, львівський епіскоп докладав зусиль, щоб не допустити спорудження тут православної церкви. 1795 року в Могилів переведено також друкарню з Дубосарів. Тут друкували книги російською, грецькою, молдавською та іншими мовами.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5