Брацлав, Немирівський район, Вінницька область
Брацлав — селище міського типу (з 1924 року), розташоване на річці Південному Бузі, за 18 км від райцентру, за 12 км від залізничної станції Кароліна. Через селище проходить автодорога Вінниця—Тульчин—Бершадь. Населення — 4400 чоловік.
У письмових джерелах Брацлав вперше згадується в литовському літопису під 1362 роком у зв’язку з розгромом татарських військ литовцями на чолі з князем Ольгердом. Передаючи землі Поділля своїм племінникам Коріатовичам, Ольгерд наказав відбудувати старі фортеці й спорудити нові. Серед нових фортець згадується й Брацлав (Браслав). Залишки її збереглися на східній околиці селища до нашого часу.
Невдовзі литовський князь Вітовт з допомогою польського короля Ягайла відібрав у князя Ф. Коріатовича подільські міста, у т. ч. Брацлав. Вітовт призначив до міста свого старосту і наказав усю натуральну данину й грошові податки відправляти в Брацлавський замок, для чого там збудували спеціальні комори, призначили ключників. У 1432 році Брацлав відійшов до Польщі, але скоро його повернули Литві. 1497 року на місто напали татари й сильно зруйнували його. Проте того ж року замок відбудували.
Серед населення міста панівною верхівкою були місцеві феодали, які вірно служили литовським князям. Міщани займалися ремеслом, окремі — землеробством. Найбільшими повинностями обкладалися селяни — замкові (приписані до замку) і тяглі (залежні від феодалів). Своїх спадкових земель у міщан і селян було мало, і вони орендували їх у міського уряду та феодалів, за що сплачували натуральні й грошові податки. За оренду міських (замкових) земель міщани працювали на укріпленні замку, будували й підтримували в порядку міські мости. В середині XVI ст. в Брацлаві існували цехи ремісників—шевців, ковалів, кушнірів.
Посилення феодального гніту викликало збройні виступи брацлавських міщан. Перше велике повстання в місті відбулося 1541 року. Доведені до відчаю здирствами й грабіжницькими поборами брацлавського і вінницького старости С. Пронського та його прислужників, міщани Брацлава стихійно повстали. Вони здобули замок
у Брацлаві, розгромили військову залогу й скарали на смерть захоплених у полон урядовців. Староста врятувався втечею. Проте невдовзі литовський уряд надіслав каральні загони, які жорстоко придушили повстання, прилюдно стративши його ватажків. Щоб запобігти дальшим збройним виступам, литовський уряд увільнив з посади старосту С. Пронського, дещо обмежив сваволю урядовців. У 1564 році місто одержало магдебурзьке право. І хоч воно було обмеженим, все ж міщани отримали право на організацію магістрату, вибори бурмистра, війта та радників. Був створений також міський суд. Запровадження магдебурзького права сприяло розвитку торгівлі. В місті виникли торги місцевого значення.
Поступово феодальна верхівка закріпачує селян, а міщан обтяжує різними зобов’язаннями за користування панськими землями, міськими угіддями та сінокосами. Феодальний гніт особливо посилюється після Люблінської унії 1569 року. Коли Брацлав разом з іншими українськими землями потрапив під владу польських магнатів і шляхти, місто стало центром Брацлавського воєводства, яке складалося з Брацлавського і Вінницького повітів. На Брацлавщину ринула польська шляхта. Вона захоплює землі, накладає на селян і міщан безліч податків: снопове, чопове, сторожове, медове, ройове, ставщина тощо. Соціальний гніт посилюється релігійним — у Брацлав проникають католицькі ксьондзи та єзуїти, які ведуть наступ на православ’я. В 70—80-х роках XVI ст. брацлавські селяни кілька разів повставали. їх виступи жорстоко придушували.
Утиски польських панів посилили боротьбу українського народу за національне й соціальне визволення. Навесні 1594 року брацлавські міщани, обурені знущанням королівського старости магната Ю. Струся, повстали. Разом з військом Северина Наливайка вони вигнали з міста старосту і загони польсько-шляхетських військ. Наливайко знайшов у замку великі запаси зброї, продуктів, фуражу. Після того як Наливайко з повстанцями рушив у Молдавію, шляхта на чолі з старостою захопила місто й почала розправу над міщанами. У жовтні 1594 року Наливайко з козаками знову прибув до Брацлава, де його радо приймало населення. Тоді ж міщани Брацлава на чолі з Романом Титченком (Тищенком) разом з козаками розгромили велике польське ополчення, що рухалося до міста. Наливайко з козаками після розгрому шляхти залишив місто. Брацлав на деякий час звільнився від польського уряду — всіма громадськими справами відали виборні люди. Лише влітку 1595 року польські каральні загони жорстоко придушили брацлавське повстання. Навесні 1596 року Романа Титченка та інших керівників повстання стратили. У тому ж році у зв’язку з повстанням центр Брацлавського воєводства був перенесений у Вінницю.
Але виступи трудящих проти польських загарбників тривали. 1607 року варшавський сейм, розглянувши питання про повстанські дії жителів Брацлава, виніс рішення надати старості «повну владу приборкувати дуже шкідливі бунти міщан міста Брацлава, а бунтарів ловити й карати». Брацлав знову став адміністративним центром. В середині XVII ст. тут налічувалося 6400 жителів. Брацлав був одним з великих міст Правобережжя, ремісничим і торговим центром.
Населення Брацлава брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року загін повстанців під командуванням Ганжі, об’єднавшись з козаками Кривошапки, звільнив місто від військ польської шляхти. 1649 року Брацлав став центром полку, який охоплював сучасні Вінницьку та більшу частину Хмельницької області. Першим полковником Брацлавського полку був сподвижник Б. Хмельницького Д. Нечай. 1650 року Брацлав відвідав Б. Хмельницький, який разом з генеральним старшиною здійснював інспекційну поїздку по полках. Присутність військ Б. Хмельницького посилила визвольну боротьбу на Поділлі. Данило Нечай поповнює Брацлавський полк,, доводить кількісний склад його до 3 тис. чоловік.
1653 року на Брацлавщині лютувало 15-тисячне військо С. Чарнецького. Брацлав захищав невеликий гарнізон на чолі з Іваном Богуном. Коли шляхетське військо підступило до міста, несподівано із замку вискочив козацький загін. Козаки знищили багато ворогів. У січні 1654 року на Переяславській раді Брацлавський полк і місто представляв полковник П. Лисиця., який разом з іншими присягав на вірність Російській державі.
Брацлав залишався опорним пунктом у спільній боротьбі російського та українського народів проти шляхетської Польщі. В місті не раз відбувалися важливі історичні події, які скріплювали союз двох братніх народів. Наприкінці 1654 року головні сили польської шляхти, зруйнувавши героїчну Бушу, рушили на Брацлав. Тут перебував гарнізон, що складався з 15-тисячного війська козаків на чолі з осавулою Томиленком і загону російських драгунів під командуванням В. Колупаєва. Гарнізон рушив назустріч ворогові і в жорстокій битві розгромив його. В бою загинув осавула Томиленко. 1655 року до Брацлава вступила козацько-російська армія, очолювана Б. Хмельницьким і боярином Бутурліним. Турецький мандрівник Евлія Челебі, побувавши 1657 року в Брацлаві, писав про нього як про велике місто з міцною фортецею, з двома тисячами будинків, критих дранкою та очеретом, тритисячним гарнізоном козаків, озброєних списами.
1663 року ставленик Польщі Тетеря, оголосивши себе гетьманом Правобережної України, разом з родиною і гетьманським скарбом перебрався у Брацлав. Тоді ж кошовий отаман запорізьких козаків Іван Сірко зненацька напав на Брацлав і захопив архів, клейноди, цінності та гроші гетьмана-зрадника. Під час цих подій через Брацлав проїздили російські люди — втікачі з татарського полону, які потім у Москві виразно засвідчили політичні настрої Брацлава: «А в Брясловле, де ныне изменник Тетеря, а с ним казаков мало, только с тысячю человек, и те голодны, с голоду перепухли, а говорят, что они под государскую высокодержавную руку ради». Посилення антифеодальної боротьби народних мас змусило Тетерю 1665 року втекти з Брацлава у Польщу.
Брацлавці не визнавали гетьманом і П. Дорошенка, який уклав союз з Кримським ханством. 1665 року Брацлавський полк разом з іншими полками Правобережжя, невдоволеними протурецькою орієнтацією гетьмана, двічі завдав поразки гетьманським військам під Уманню та Брацлавом. У жовтні Дорошенко знову підійшов до Брацлава. Перші сутички були успішними для брацлавців. Однак переважаючим гетьманським військам вдалося оточити полк у місті. Після двадцятиденної облоги козаки Брацлавського полку, прорвавшись через вороже кільце, відступили на Лівобережжя. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Брацлав відійшов до Польщі. 1672 року місто захопили турецькі війська. Це був один з найтяжчих періодів в історії міста, він тривав 27 років.
В умовах турецького, а потім польського панування населення Брацлава вело вперту боротьбу проти завойовників. Цю боротьбу очолювали брацлавський полковник Андрій Абазин, Семен Палій. Вони виступали за возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. Андрій Абазин намагався за турецького панування укріпити козацький полк. Він листувався з Палієм і цілком поділяв його погляди про необхідність об’єднання й боротьби проти польської шляхти. Абазин, як і інші козацькі полковники, не підкорився рішенню сейму про ліквідацію козацтва і продовжував зміцнювати Брацлав. Вирішальний бій Брацлавського полку з польською шляхтою відбувся під Ладижином. Козаки зазнали поразки від значно переважаючого ворога. Сам Андрій Абазин потрапив у полон і був по-звірячому закатований (посаджений на палю). 1712 року Брацлавський полк ліквідували. За угодою між Росією і Польщею козаків правобережних полків переселили на Лівобережну Україну.
Історія Брацлава й Брацлавщини протягом XVIII ст.— це історія невпинної боротьби трудящих мас проти польської шляхти, за возз’єднання з Лівобережною Україною у складі Росії. Коли через кілька років після битви під Полтавою до Брацлава прибув спадкоємець Мазепи Орлик, населення зустріло його вороже. Орлик намагався утворити в місті якийсь осередок для боротьби проти союзу України з Росією, посилав звідси підбурювальні листи, вирядив послів на Запоріжжя і в Крим. Але вороже ставлення населення, загроза бути виданим російському урядові змусила Орлика покинути Брацлав.
Шляхетська анархія, що проявлялася в міжусобній боротьбі, нападах одного пана на маєток іншого, свавілля магнатів приводили до зубожіння селян і міщан. У Брацлаві часто з’являлися т. зв. викотці — дрібні шляхтичі, які обманом і підступом, а часто й силою «звозили» селян і міщан від одного пана й продавали іншому.
Трудящі чинили опір, піднімалися на боротьбу з гнобителями, вступали до гайдамацьких загонів. Не раз гайдамаки підходили до Брацлава й обкладали замок. В 1750 році повстанські загони громили панські маєтки навколо Брацлава.
В середині XVIII ст. королівський уряд віддавав місто в оренду різним польським панам, які приймали титул брацлавських старост. Вони платили в королівську скарбницю певну суму грошей, з надлишком стягали для себе натуральні й грошові податки й побори.
Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. Брацлав був однією з баз російської діючої армії. 1787 року тут перебував відомий російський полководець П. О. Рум’янцев-Задунайський. 1791 року під Брацлавом польська шляхта на своєму з’їзді обговорювала постанови сейму про запровадження нової конституції. Керівником однієї з шляхетських партій був майбутній національний герой Польщі Тадеуш Костюшко.
З возз’єднанням Правобережної України з Росією місто стало центром Брацлавського намісництва, а після утворення в 1797 році Подільської губернії — повітовим центром. У першій половині XIX ст. в Брацлаві не було великих підприємств. Значного розвитку досягло кустарне виробництво. 1842 року в місті налічувалося 358 будинків, майже всі дерев’яні. Будівництво нових йшло дуже повільно й безладно. Поступово з’явилися лікувальні заклади. 1832 року відкрито аптеку, згодом — лікарню на 30 ліжок.
Після скасування кріпацтва в Брацлаві дещо пожвавився розвиток промисловості. В 1873 році вже діяли пивоварня, завод свічок. 1887 року збудували млин. У ці ж роки у місті виникли дві цегельні, невелика друкарня, кустарні підприємства обробки шкіри та виробництва дріжджів.
У другій половині XIX — на початку XX ст. в місті жили й працювали видатні громадські діячі, революціонери, винахідники. З 1872 по 1876 рік відомий винахідник літака В. Ф. Можайський був у Брацлаві почесним мировим суддею. Протягом 1879 року у сусідньому хуторі Вовчку (нині село Вовчок) жив видатний революціонер Андрій Желябов. Він часто бував у Брацлаві, де вів революційну пропаганду. До останніх років свого життя (помер 1943 року) тут жив винахідник першої польової кухні А. П. Турчанович. Брацлавський міщанин П. М. Костецький, власник першої у місті фотографії, відкритої 1900 року, за високу майстерність, «артистичне виконання» фотознімків був удостоєний золотої медалі Всесвітньої виставки в Парижі5.
На початку XX ст. у Брацлаві широко розгорнувся революційний рух. У січні 1904 року на вулицях міста знайдено листівки Одеського комітету РСДРП. 28 травня 1904 року були виявлені листівки під назвою: «До всіх громадян Росії», «До всіх російських робітників», «Останній козир самодержавства», в яких засуджувався існуючий лад. Щоб не допустити революційних виступів, у Брацлав надсилалися війська. В роки революції 1905—1907 рр. міська тюрма була переповнена політичними в’язнями.
1910 року в Брацлаві мешкало 11 393 чоловіка, було 1160 будинків, з них 592 криті соломою. На 16 фабриках і 53 ремісничих підприємствах налічувалося 132 робітники. В місті діяли лікарня на 20 ліжок, 5 аптек. Населення обслуговували 3 лікарі, 4 акушерки і 4 фельдшери. З 1869 року працювали два вищі початкові училища — чоловіче й жіноче, де навчалося 88 хлопчиків і 47 дівчаток, з 1907 року — реміснича школа (1917 року її реорганізували в технічне училище). 1914 року в Брацлаві відкрили чоловічу класичну гімназію. Проте навчальні заклади міста не могли прийняти навіть половини бажаючих учитися. Царський уряд відпускав на освіту мізерні кошти. Так, у 1904 році із загальної суми витрат 17 722 крб. на утримання поліції асигновувалось 2357 крб., на народну освіту 642 карбованці.