Ситківці, Немирівський район, Вінницька область (продовження)
В серпні 1919 року населення Ситківців вчинило збройний опір денікінцям. Перший наступ було відбито кулеметним вогнем. Озвірілі білогвардійці, вдершись у село, палили цілі вулиці, розстрілювали людей. Вони вистежували ревкомівців та активістів, арештовували їх, чинили розправу без суду. Карателі схопили чорноморського матроса, підпільника І. Д. Гуцаленка і після жорстоких катувань прилюдно порубали шаблями. У грудні 1919 року Ситківці визволила від денікінців 14-а армія.
Проте у квітні 1920 року село захопили білополяки. Окупанти по-звірячому закатували голову ревкому Я. П. Коберника. Нищівного удару по білополяках і націоналістичних бандах у районі Ситківців завдала 17-а кавалерійська дивізія Котовського. Після чотириденних боїв 101-й і 214-й полки котовців розгромили банду Лиха. Населення села допомагало червоноармійцям продовольством і фуражем. У червні 1920 року частини 14-ї армії визволили Ситківці від польських окупантів.
З відновленням Радянської влади сільський ревком направив свою діяльність на перетворення в життя накреслень Великої Жовтневої революції. Землю поміщиків та багатіїв було розподілено між селянами, націоналізовано місцеві підприємства. Трудящі приступили до відбудови народного господарства, насамперед промислових підприємств. Польські інтервенти перед втечею з території України зіпсували на Ситковецькому цукровому заводі механізми, вивезли вимірювальні прилади, устаткування.
З перших кроків своєї діяльності органи Радянської влади проявляли турботу про розвиток культури і освіти на селі. Вже у вересні 1920 року в Ситківцях розпочали роботу трудова школа, гуртки ліквідації неписьменності, які відвідувало понад 100 чоловік, у т. ч. 40 дівчат. Вчителі разом з учнями вели атеїстичну пропаганду. В будинку попа розмістили сільський клуб, у якому запрацювали політичний, драматичний, хоровий, музичний, сільськогосподарський, спортивний та інші гуртки, проводилися заняття з всеобучу. Населення охоче слухало тут лекції і доповіді про міжнародне становище, про значення союзу робітників і селян. На урочисті вечори, присвячені революційним святам, до клубу приходило понад 300 чоловік. Пізніше клуб перемістили в колишню церкву.
1922 року Ситковецький ревком передав свої повноваження сільській Раді. Головою її селяни обрали колишнього моряка Чорноморського флоту, чекіста А. А. Шимановського. В березні 1923 року розгорнув роботу сільський партосередок, до якого входило 7 чоловік. В дні ленінського призову до нього було подана багато заяв про вступ у партію. Партосередок зростав в основному за рахунок молоді. В січні 1925 року на партійних зборах, присвячених пам’яті Леніна, в присутності 450 чоловік було прийнято в партію комсомольців Ю. Г. Андрющенка,. М. І. Банюка, О. Чуйко та Г. 3. Коберника. Починаючи з 1923 року, активну громадську та культурно-освітню діяльність проводив комсомольський осередок. Комсомольці вели боротьбу з бандитизмом, працювали в комнезамі, виховували юних спартаківців у школі, активізували роботу МОДРу. На допомогу німецькому пролетаріатові було зібрано 5 тис. крб. золотом. В 1924 році сільські комсомольці організували «червоні» весілля — без попа і кадила, у приміщенні клубу. Молоді розписувалися у загсі, їх поздоровляли товариші, вручали подарунки.
В 1923 році з запровадженням нового адміністративно-територіального поділу Ситківці стали районним центром Гайсинського округу, з 1925 року — Вінницького округу. 1923 року в селі мешкало 3035 чоловік. Крім споживчого, в селі організовано кредитне товариство. На початку 1925 року сім селянських господарств об’єдналися в артіль «Хлібороб», а невдовзі організувалася друга артіль — «Надія». У 1928 році в селі виникли два ТСОЗи — «Промінь», який об’єднував 32 господарства, і «Проводир» — 36 господарств. Тоді ж вони об’єдналися в один колгосп — «Проводир». В ньому було усуспільнено 20 коней і 18 корів. Згодом на пайові внески колгоспників артіль придбала три пари коней, чотири пари волів, двигун для млина. В колгоспі створили вівцеферму, птахоферму і свиноферму. Відчутну допомогу подала колгоспові Ситковецька МТС, організована 1929 року. Поступово зростала врожайність колгоспних ланів. Вже у 1930 році врожайність зернових культур підвищилася з 9 до 18 цнт з гектара. Збільшувалась і кількість колгоспників. У квітні 1931 року до колгоспу вступило ще 600 господарств, усуспільнивши 968 га землі і 138 голів робочої худоби. Навесні 1932 року колгосп об’єднував 667 господарств, або 77 проц. усіх господарств села. Першим головою артілі був комуніст 3. П. Таранюк. Колгосп міцнів, зростала врожайність.
В 1937 році ланка п’ятисотенниці Ф. Є. Гуцаленко одержала з кожного гектара 500 цнт цукрових буряків. У 1940 році оплата трудодня колгоспників зросла проти 1931 року у 2— З рази.
1929 року трудящі села завершили відбудову цукрового заводу. В 1932 році він виробив 40 тис. цнт, в 1940 — 56 тис. цнт цукру. Напередодні війни на заводі було 90 стахановців, 57 ударників.
600 ситковецьких дітей навчали в середній і початковій школах 30 висококваліфікованих педагогів. У 1939 році громадськість села урочисто відзначила 25-річчя педагогічної діяльності вчительки, депутата районної Ради депутатів трудящих, кавалера ордена Трудового Червоного Прапора Г. М. Карасевич. їй, а також вчителеві Ф. І. Морозюку було присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР.
Жителі села активно будували нове життя, самовіддано працювали на колгоспних ланах і в цехах підприємств. Коли ж грянула війна, вони героїчно захищали свої здобутки, билися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни, в тилу ворога. З вересня 1941 року в Ситківцях діяла група підпільників, організована лікарем В. В. Монастирським і колишнім працівником міліції Д. І. Савичем. До групи входило спочатку 8 чоловік, потім 20. Щоб роздобути зброю, підпільники роззброїли і знищили поліцаїв у селищі Іллінцях. Підпільники налагодили зв’язок з партизанами, доставляли їм продукти харчування, медикаменти, регулярно приймали зведення Радінформбюро, видавали і розповсюджували антифашистські листівки. Лікар В. В. Монастирський давав фіктивні документи про хворобу і тим врятував багато молоді від вигнання до Німеччини. Члени групи — робітник цукрового заводу П. Й. Пороховник і колишній комісар Червоної Армії А. А. Пустовалов улітку 1942 року підірвали ворожий ешелон на залізниці між станціями Ситківці—Криштопівка. На початку 1943 року гестапо натрапило на слід підпільної групи. Після жорстоких мордувань у вінницькій в’язниці окупанти стратили 14 патріотів — В. В. Монастирського, колгоспника Г. В. Козленка, робітника цукрового заводу комуніста П. І. Янковенка та ін. Та на місце загиблих ставали нові борці. Окупанти репресіями намагалися придушити опір радянських людей. 24 січня 1944 року до Ситківців прибув німецький каральний загін, який розстріляв 27 чоловік, спалив кілька будинків жителів. Багато мешканців села билося з ворогом безпосередньо на фронтах. Односельця М. Л. Ярентюка, який пройшов у складі 62-ї армії від Сталінграда до Німеччини, за мужність і відвагу нагороджено двома орденами Червоної Зірки, орденом Олександра Невського та багатьма медалями. З трьома орденами Слави, Вітчизняної війни 1-го ступеня повернувся додому Ф. С. Ковальчук.
Село визволили від німецько-фашистських загарбників частини Червоної Армії 14 березня 1944 року. Окупанти завдали великих збитків — спалили цукровий завод, пограбували й зруйнували МТС, школу, лікарню, майно колгоспу, багато житлових будинків. З великим трудовим піднесенням трудящі села взялися відбудовувати народне господарство. Відзначаючи річницю визволення Ситківців від німецько-фашистських загарбників, робітники цукрового заводу записали в резолюції мітингу: «Нехай знають прокляті фашисти, що ми живемо і будуємо, успішно відновлюємо завод». Для прискорення розгрому ворога колектив заводу вніс на побудову ескадрильї «Прапор перемоги» 12 300 крб. грішми і 9000 крб. облігаціями державних позик. Завдяки самовідданій праці робітників та інженерно-технічних працівників у 1945 році відбудова заводу була завершена.
Важко доводилося відроджувати колгосп. Окупанти залишили його без насіння й машин. Першого року після визволення колгоспники орали землю, запрягаючи корів, копали поле. З кожним роком артіль ім. Ворошилова добивалася все кращих результатів, збільшувала валовий збір зерна. В 1950—1954 рр. тут збирали по 33 цнт зернових з гектара. В 1958 році колгосп ім. Ворошилова об’єднався з артіллю ім. Т. Г. Шевченка села Джуринців в один колгосп під назвою «Україна». З 1961 року господарство спеціалізується як тваринницьке, переважно на вирощуванні великої рогатої худоби. Колгоспна худоба утримується у 18 добротних приміщеннях. Основні роботи на фермах механізовані. В 1970 році налічувалося 2455 голів великої рогатої худоби. Тваринники одержали на одну фуражну корову 3800 кг молока, на 100 га сільськогосподарських угідь — 220 цнт м’яса. Нині колгосп — велике, економічно розвинене господарство, оснащене потужною сільськогосподарською технікою. В 1970 році колгосп мав 30 тракторів, 15 автомашин, 25 різних комбайнів, сотні інших сільськогосподарських машин. Колгоспники одержали по 2,3 крб. на людино-день.
43 роки очолює буряківничу ланку колишня батрачка О. Я. Середа. За самовіддану працю, вирощування високих врожаїв цукрових буряків 1965 року її удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. О. Я. Середа була делегатом XXIII з’їзду КПРС. 1971 року за успішне виконання завдань 8-ї п’ятирічки ланкову бурякосійної ланки О. Г. Шеремету нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, інженера-механіка Г. 3. Кирилюка — орденом «Знак Пошани», 65 колгоспників відзначено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Нарощував виробничі потужності цукровий завод. У 1951 році він одержав 750 тис. крб. надпланових нагромаджень проти 400 тис. крб. у 1950 році. За високі виробничі показники підприємству присуджено другу Всесоюзну премію Міністерства харчової промисловості СРСР і ЦК профспілки. З великим трудовим напруженням працював його колектив у роки семирічки. В 1960/1961 році собівартість кожного центнера цукру було знижено на 5 крб. 63 коп. Завод одержав близько 700 тис. крб. надпланових прибутків, у т. ч. за рахунок раціоналізації — 60 тис. крб.
У 1970—1971 рр. на честь XXIV з’їзду КПРС завод виробив 154 тис. цнт цукру, його добова потужність становила 7881 цнт переробки буряків. За успішне виконання п’ятирічного плану робітників заводу Г. Н. Поліщука нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, П. І. Григор’єва, О. О. Пачиско — орденом «Знак Пошани», 42 чоловіка — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Високих трудових показників на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України досягли колективи двох цегельних заводів, залізничної станції і лісоскладу, хлібозаготівельного пункту, відділення «Сільгосптехніки», хлібозаводу, лісництва.
Залізничники станції Ситківці в 1968 році завершили перешивання вузької колії на широку, що забезпечило зростання навантаження з 25 тис. тонн до 60 тис. тонн на рік, запровадили механізацію усіх процесів навантаження і вивантаження вагонів.
Змінився зовнішній вигляд Ситківців. У 1958 році вони стали селищем міського типу. За післявоєнні роки тут зведено сотні нових будинків, заасфальтовано центральні вулиці, висаджено багато декоративних і фруктових дерев. У центрі Ситківців встановлено пам’ятник В. І. Леніну, в парку — обеліск воїнам-односельцям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. У селищі з’явилося 25 нових вулиць, зокрема вулиці Гагаріна, Комарова, Гайдара та ін. Працює 26 магазинів і торговельних точок, лікарня на 75 ліжок, поліклінічне відділення, зубопротезний кабінет, 7 медичних пунктів і профілакторіїв, 3 дитячі садки.
Великих успіхів досягли трудящі селища в розвитку культури й освіти. В селищі діють середня школа, восьмирічна ,школа-інтернат, в яких працюють 89 кваліфікованих вчителів. Середня школа має чудове приміщення на 35 класних кімнат, 13 класів-кабінетів, є деревообробна і залізообробна майстерні. При школі працює музична студія: 12 вихідців із села стали кандидатами наук з різних галузей знань, 324 — інженерами, 152 — лікарями, понад 500 — учителями. Син завідуючої початковою школою 3. А. Білкун — нині український письменник-сатирик М. В. Білкун. Шестеро дітей з сім’ї Сахненків — робітника цукрового заводу, інваліда Вітчизняної війни і колгоспниці артілі «Україна» одержали вищу освіту, їх дочки — Віра, Марія, Галина й Ніна закінчили Вінницький і Кустанайський педінститути, син Олександр — Львівський державний університет ім. І. Франка, Петро після закінчення Вінницького педінституту працює викладачем Челябінського політехнічного інституту. Син ситковецького селянина Г. І. Яроцький став генерал-майором авіації, доктором військових наук, професором Військової академії Генерального штабу Збройних Сил СРСР ім. К. Є. Ворошилова. Як вченого, який вніс значний вклад у розвиток радянської військової науки, уряд відзначив Г. І. Яроцького високими нагородами — орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова 2-го ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Червоної Зірки і багатьма медалями. Колишня вчителька рукоділля в школі, нині пенсіонерка О. І. Петровська відома в області як майстер художньої вишивки. Її роботи, присвячені 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, були представлені на обласній виставці народної творчості й удостоєні диплома 2-го ступеня. Її чоловік Є. Г. Петровський — старий комуніст, робітник, боєць Червоної гвардії, майстер художньої обробки металу і дерева. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна він виготовив погруддя великого вождя Жовтневої революції.
Уміють ситківчани культурно відпочити. Для цього в селищі є будинок культури, клуб цукрового заводу, кінотеатр, 2 бібліотеки з книжковим фондом 34 154 примірники. 38 концертів і вистав дали 1969 року члени 8 гуртків будинку культури. їх відвідало 15 тис. чоловік. У будинку культури виступають також лектори товариства «Знання». З кожним роком збільшується передплата періодичних видань. Якщо в 1940 році Ситківці одержували 178 примірників газет та журналів, то в 1969—6095; в середньому кожна сім’я передплачує 3—4 видання. В справі піднесення виробництва, добробуту і культури велика роль належить селищній Раді, її постійно діючим комісіям, у складі яких 11 колгоспників, 21 робітник, 14 службовців.
Заможно і культурно живуть нині трудящі селища.
В. Я. ПОЛІЩУК, Г. М. ЮРЧЕНКО