Післявоєнне відновлення народного господарства
В міру визволення області від фашистських загарбників відновлювали свою роботу партійні і радянські органи. За рахунок кадрів, що прибували за відрядженням ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, комуністів, що поверталися з партизанських загонів і підпілля, в містах і селах створювались партійні організації. Розгортали свою діяльність комсомольські організації, профспілки. Наприкінці 1944 року всі виконкоми місцевих Рад були майже повністю укомплектовані кадрами. І, незважаючи на складні умови воєнного часу, регулярно проводились сесії обласної та районних Рад депутатів трудящих, накреслювались заходи щодо відбудови зруйнованого господарства.
Перед партійними організаціями і радянськими органами визволеної Вінниччини стояло складне завдання. Гітлерівці знищили всі основні промислові підприємства області. Самі руїни залишились від виробничих корпусів Вінницького суперфосфатного заводу, були зруйновані мотороремонтний завод ім. Горького, вінницькі швейна та взуттєва фабрики. Окупанти повністю знищили 17 цукрових заводів. Ворог завдав великої шкоди сільському господарству. Фашисти вивезли або знищили 4670 тракторів, 840 комбайнів, сотні інших сільськогосподарських машин, 345 тис. голів великої рогатої худоби, 450 тис. свиней, 178 тис. коней, 151 тис. овець. Були пограбовані колгоспи і радгоспи, зруйновані майже всі МТС. У селах було спалено і зруйновано 44 230 будинків, у т. ч. 4868 виробничого призначення. Окупанти розграбували і спалили 433 школи, 22 технікуми, медичний, педагогічний інститути, сотні бібліотек, клубів, лікарень. Сума збитків, завданих народному господарству Вінниччини, становила 24,1 млрд. карбованців.
Під керівництвом обласної партійної організації трудящі енергійно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Керуючись постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації», Вінницький обласний комітет партії і облвиконком розробили конкретні заходи, спрямовані на успішну відбудову промисловості, сільського господарства і побутових підприємств. На відбудовних роботах у містах і селах Вінниччини масовий героїзм показували жінки, молодь, старики. Вінничанам братню допомогу подавали союзні республіки. З Москви, Ленінграда, з Уралу, Сибіру, Кавказу до області надходили інструменти, машини, промислове обладнання.
Вже наприкінці 1944 року відновили роботу 30 цукрових заводів, 22 з них працювали на повну потужність. Тоді ж діяло 2 м’ясокомбінати, 7 консервних заводів, 16 електростанцій, 15 спиртових заводів та багато інших підприємств. Область взяла шефство над трестами Донбасу «Радянськвугілля» і «Дзержинськ- вугілля», на шахти яких виїхало 4 тисячі колгоспників Вінниччини.
Багато колгоспів і радгоспів у 1944 році успішно провели сівбу зернових культур 1 цукрових буряків. Жителям села довелося подолати величезні труднощі. Через нестачу тяглової сили використовували на оранці корів, обробляли землю лопатами. Збирання врожаю проходило теж у складних умовах: обмаль було сільськогосподарських машин, не вистачало робочих рук — велика кількість хліборобів перебувала ще в армії, багато людей загинуло на полі бою та в гітлерівських катівнях. І хоч продовжувалась війна, яка вимагала величезних матеріальних засобів та людських резервів, неоціниму допомогу колгоспам Вінниччини подавала держава. Весною 1944 року вони одержали від держави посівний матеріал — 134,2 тис. цнт зернових культур та 28 тис. цнт насіння однорічних трав, 9 тис. голів великої рогатої худоби, 15 тис. овець, 3 тис. свиней. Порядком реевакуації поверталась худоба з Саратовської, Івановської, Воронезької, Тамбовської та інших областей РРФСР4. Колгоспники успішно справились з польовими роботами, до 25 жовтня 1944 року виконали план хлібоздачі і натуроплати. Крім того, у фонд Червоної Армії було здано 1 млн. пудів хліба, 1,5 млн. пудів картоплі. В наступному році трудящі Вінниччини зробили дальший крок у відбудові сільського господарства. В області було 1936 колгоспів, 84 МТС і 6 МТМ.
Активну участь у відродженні колгоспного та радгоспного виробництва області взяли демобілізовані воїни, які поверталися з фронтів Великої Вітчизняної війни. Серед них був і тракторист К. І. Шайдаюк. У 1932 році він сів на першого трактора Вахнівської МТС і працював на ньому до початку війни. Вже під гуркіт гармат мужній патріот виїхав на своєму сталевому коні далеко в поле за рідне село і там протягом ночі розібрав його, змастив частини, замотав їх у ганчір’я і закопав у яму. Повернувшись з фронту, він склав свій трактор і на ньому працював ще 16 років. Тепер цей трактор як експонат можна побачити в одному із залів обласного краєзнавчого музею.
Зразу ж після вигнання гітлерівських окупантів розпочалась відбудова міст і сіл області. На кінець 1944 року було відбудовано й заново споруджено 5500 житлових будинків. У наступних роках ця робота набрала ще більших масштабів. На місці руїн і згарищ виростали нові села, а в містах — впорядковані квартали. Під час тимчасової окупації фашисти спалили все село Криштопівку Дашівського району. З 360 хат уціліло лише 13. Комуністи і комсомольці очолили боротьбу за відродження села. Держава виділила будівельні матеріали, ліс, дала грошову допомогу. На кінець 1945 року в Криштопівці вже стояло 254 нові будинки.
З перших днів визволення відновлювалась робота культурно-освітніх і лікувальних закладів. На початок 1945/1946 навчального року на Вінниччині працювало 1479 загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося близько 300 тис. дітей. Ішло навчання у вузах і технікумах. На кінець 1945 року в області діяло 968 клубних закладів, 263 бібліотеки з книжковим фондом 469,8 тис. примірників, 77 кіноустановок, 59 радіовузлів.
У відбудові народного господарства зосереджувалась увага, насамперед, на цукровій промисловості. Ставилося завдання не тільки відбудувати зруйновані цукрові заводи, але й технічно їх переозброїти, запровадити у виробничому процесі передовий досвід кращих підприємств. Швидко йшла реконструкція на Жданівському, Моївському, Степанівському цукрових заводах. На повну потужність запрацював Гніванський цукровий завод.
Понад 130 підприємств області в 1947 році, змагаючись за гідну зустріч 30-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, достроково виконали річний виробничий план. У 1948 році введено в дію Вінницький суперфосфатний завод. Це була велика трудова перемога. Адже завод був настільки зруйнований, що по суті споруджувалося нове підприємство на сучасній технічній базі.
Суперфосфатний завод, м’ясокомбінат, кондитерська і меблева фабрики Вінниці та багато інших підприємств уже в 1949 році значно перевершили довоєнний рівень виробництва. Успішно розгорталося спорудження Вінницького інструментального заводу, який незабаром почав випускати металорізальний та слюсарно- монтажний інструмент. Стали до ладу великий завод автоелектроапаратури у селі Сутисках Тиврівського району, електротехнічний завод у Вінниці та інші підприємства. Значно збільшили свою виробничу потужність Могилів-Подільський та Барський машинобудівні заводи.
Поряд з відбудовою і дальшим розвитком промисловості неухильно відроджувалося сільське господарство Вінниччини. Конкретні завдання по налагодженню колгоспного виробництва були визначені у постанові Ради Міністрів СРСР від 13 квітня 1946 року «Про заходи по дальшому відновленню зернового виробництва, бурякосіяння і олійних культур в колгоспах Української РСР» та матеріалах лютневого (1947 р.) Пленуму ЦК ВКП(б). Керуючись настановами партії та уряду, Вінницька обласна партійна організація мобілізувала трудящих на боротьбу за високі врожаї, за підвищення продуктивності тваринництва. У більшості колгоспів були відновлені сівозміни, в усіх сільськогосподарських артілях створено не менше трьох тваринницьких ферм.
Обласний і районні комітети партії, місцеві Ради депутатів трудящих багато докладали зусиль, щоб організаційно зміцнити колгоспи, ліквідувати порушення Статуту сільськогосподарської артілі, які мали місце в окремих селах. У колгоспах, радгоспах і МТС налагоджувалося соціалістичне змагання за піднесення продуктивності праці.
За успіхи в розвитку сільського господарства в 1947 році уряд нагородив орденами й медалями 1113 трудівників Вінниччини, а 44 передовикам колгоспів і радгоспів області було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Цього почесного звання удостоїлись колишні воїни Радянської Армії, які стали головами колгоспів, К. М. Сапчук із села Вишківців, Ф. Г. Іваницький з села Івашківців, знатна ланкова села Голубечого Крижопільського району Т. П. Марцин та інші.
В 1949 році колгоспи області значно перевищили довоєнний рівень посівів цукрових буряків, кукурудзи і соняшнику. Зміцнилась матеріально-технічна база сільського господарства. В області було 2765 тракторів (фізичних), 529 зернових комбайнів, 580 складних молотарок, 1621 тракторний плуг тощо. Виробіток на один 15-сильний трактор становив 620 га — значно більше, ніж до війни.
В боротьбі за розвиток сільського господарства зміцнювалась трудова дисципліна, зростала активність широких мас. Ще в грудні 1945 року за ініціативою партійної організації колгоспники Березнянської артілі Хмільницького району звернулись із закликом до всіх хліборобів Вінниччини та інших областей республіки розгорнути змагання за спорудження своїми силами сільських електростанцій. Ця ініціатива була схвалена Вінницьким обкомом КП(б)У і облвиконкомом. Протягом 1946 року колгоспники Вінниччини за допомогою робітників та інженерно-технічних працівників підприємств збудували 213 електростанцій1. Вони ще були малопотужними, споруджувались переважно на ставах та річках. Електроенергія їх використовувалась для освітлення будинків, вулиць і частково в сільськогосподарському виробництві. Наприкінці 1950 року на Вінниччині вже діяла 451 сільська електростанція загальною потужністю 11 тис. квт. Було електрифіковано 500 колгоспів і 84 МТС. Почин вінничан підтримали трудівники сільського господарства Київської, Харківської та інших областей.
Для раціонального використання сільськогосподарської техніки, підвищення ефективності виробництва, доцільнішої розстановки кадрів, досконалішої організації праці вирішено об’єднати дрібні колгоспи у великі господарства. Замість 1932 колгоспів на кінець 1950 року в області їх стало 1059. Дедалі зміцнювалась економіка колгоспів, що в свою чергу позначалося на підвищенні добробуту мас. Розширювалась торговельна мережа на селі, зростало споживання товарів на душу населення.
Наприкінці четвертої п’ятирічки в основному було завершено відбудову народного господарства області. В 1950 році обсяг промислового виробництва досяг 101 проц. довоєнного 1940 року. Швидко відроджувалась і набирала дальшого розвитку машинобудівна і металообробна промисловість.
Нові перспективи розвитку економіки і культури області відкривалися в наступних п’ятирічках. Капіталовкладення в народне господарство Вінниччини за 1951—1955 рр. становили 159 млн. крб. проти 118 млн. крб. за попереднє п’ятиріччя. Випуск валової продукції промисловості області в 1955 році складав 161,9 проц. до рівня 1950 року. Цукрові заводи виробляли близько 500 тис. тонн цукру.
Успішне виконання п’ятого п’ятирічного плану було зумовлено великим трудовим піднесенням, яке охопило весь радянський народ. На промислових підприємствах Вінниччини в 1955 році працювало 7 тис. раціоналізаторів і винахідників. Особлива увага приділялась технічному прогресу, реконструкції та модернізації обладнання підприємств.
Протягом порівняно невеликого часу Вінниччина перетворилася в область розвиненої індустрії, особливо харчової. Виробничого розгону набирали машинобудівні заводи, підприємства по випуску електрообладнання, заводи будівельної індустрії. Розвиткові промисловості сприяла братерська допомога, яка надходила з багатьох республік нашої країни. Барський машинобудівний і Вінницький агрегатний заводи одержали верстати, автоматичні лінії та багато іншого устаткування з підприємств Москви, Ленінграда, Свердловська, Краснодара, Горького. Робітники Вінниччини старанно вивчали досвід трудящих братніх республік і з радістю ділились з ними своїми успіхами. На Могилів-Подільський машинобудівний завод неодноразово приїздили робітники підприємств Підмосков’я, Молдавії, Литви.
Для налагодження сільськогосподарського виробництва у колгоспи і радгоспи підбиралися досвідчені кадри, організовувалися курси по підвищенню кваліфікації. Протягом 1954 року на роботу в села області направлено понад 1500 комуністів. Уже в 1955 році майже половина голів колгоспів мали вищу і середню спеціальну освіту. Кожна артіль у цей час мала щонайменше по одному-два спеціалісти сільського господарства. Працювати в MTС виявили бажання близько 250 інженерів і техніків, на тваринницьких фермах — 650 комуністів і 3300 комсомольців.
Партійні організації Вінниччини посилили масово-політичну роботу серед трудящих. У 1953 році в містах і селах працювало 48 тис. агітаторів і пропагандистів, тисячі культосвітніх працівників, які несли в маси слово партії. Патріотичний почин московських робітників за подання допомоги сільському господарству підхопили вінничани. Першими виробничими колективами, що взяли шефство над колгоспами, були Глуховецький каоліновий комбінат, Вінницький суперфосфатний завод ім. Свердлова та ін. Шефи на селі проводили виховну роботу серед колгоспників, допомагали їм налагоджувати виробництво, споруджувати ферми, ремонтувати машини.
Сільське господарство області поповнювалося новою технікою, що дало змогу механізувати трудомісткі процеси праці, ущільнити строки обробітку колгоспних ланів. Ширше стала входити у виробництво і побут людей електрика. Наприкінці 1958 року на Вінниччині було електрифіковано переважну більшість колгоспів.
Вжиті партією і урядом заходи, самовіддана праця колгоспників Вінниччини забезпечували піднесення сільського господарства. Значно збільшилося виробництво зерна, цукрових буряків, м’яса, молока, яєць. У селах області було споруджено тисячі добротних виробничих будівель, виросли нові житлові райони. На перше січня 1958 року неподільні фонди колгоспів становили 1531,5 млн. карбованців. На фермах було 805,5 тис. голів великої рогатої худоби.
Свої досягнення вінничани демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. В 1955 році дипломами ВСГВ 1-го ступеня відзначено колгоспи ім. Шевченка Вінницького району, ім. Леніна Джулинського району, «III вирішальний» Крижопільського району та ін. 123 учасники виставки відзначені золотими і 1036 срібними медалями та цінними подарунками.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства 1958 року Вінницька область була нагороджена орденом Леніна. Тоді ж 2120 чоловік відзначено урядовими нагородами. Знатні колгоспники Т. П. Марцин та П. К. Романенко були нагороджені другою золотою медаллю «Серп і Молот». 18 передовикам сільського господарства області присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.
Висока нагорода ще більше підносила трудову активність мас. У містах і селах: розгорталося соціалістичне, змагання за дострокове виконання виробничих планів, за почесне звання колективів комуністичної праці. В 1963 році за це звання боролося 482 промислові та сільськогосподарські підприємства, 8659 цехів, бригад і змін.
Робітничий клас, колгоспне селянство і трудова інтелігенція Вінниччини під керівництвом обласної партійної організації добились великих успіхів і в здійсненні накреслень семирічного плану розвитку народного господарства. Новий крок вперед зробили і промисловість, і сільське господарство.
За Вінниччиною справедливо закріпилася назва цукрового Донбасу. Однак тут дедалі більше розвиваються й інші галузі промисловості. Один за одним включаються у виробничий процес нові підприємства електротехнічної, машинобудівної та хімічної промисловості. Продукція області відома не лише в нашій країні, але й далеко за її межами. Значними промисловими центрами, крім Вінниці, стали Могилів-Подільський, Бар, Гайсин, Жмеринка.
Всесоюзне визнання дістали кукурудзонавантажувачі Могилів-Подільського заводу ім. Кірова, буртоукладачі Калинівського машинобудівного заводу, металорізальні інструменти Вінницького інструментального заводу. В 1967 році стала до ладу перша черга Вінницького підшипникового заводу, в спорудженні і оснащенні якого брали участь заводи Москви, Ленінграда, Тбілісі, Куйбишева, Новосибірська і Єревана.
Не так давно хімічну промисловість області представляв лише Вінницький суперфосфатний завод. Тепер у Могилеві-Подільському виготовляє різноманітну продукцію фабрика побутової хімії, у Вінниці діє фабрика фарб з експериментальним цехом виробництва покрівельного матеріалу з кольорового пластика. В Калинівці споруджено первісток лісохімії Вінниччини — найбільший у республіці деревностружковий комбінат.
Дедалі більше розвивається в області промисловість будівельних матеріалів. Швидкими темпами зростає потужність каменедробильних заводів, що виробляють щебінь у Гнівані, Стрижавці, Ладижині, Черепашинцях. На базі покладів черепашника в Крижопільському та інших районах створені за вод настінних блоків. Розширювалась мережа цегельних заводів. їх тепер — близько 150.
Харчова промисловість Вінницької області посідає важливе місце на Україні і в Радянському Союзі: вінницькі спиртові заводи випускають приблизно 30 проц. спирту, що виробляється на Україні, а цукрові — близько 17 проц. республіканського виробництва цукру-піску. Держава відпускала великі кошти на переоснащення цукрової промисловості області: 32 заводи з 38 були в 1959—1966 рр. докорінно реконструйовані. В 1966 році почав працювати другий Кирнасівський цукровий завод, який переробляє щодоби 25 тис. цнт сировини.
Дальшого розвитку набула легка промисловість. Саме в цій галузі найбільш повно виявилися тенденції до вдосконалення організації виробництва шляхом створення госпрозрахункових об’єднань, 11 швейних підприємств області на чолі з Вінницькою швейною фабрикою створили виробниче швейне об’єднання ім. Володарського. На базі взуттєвих фабрик Вінниччини з’явилося виробниче взуттєве об’єднання ім. Щорса. Досвід роботи показав їхню життєздатність і перспективність.