Післявоєнне відновлення народного господарства (продовження)
За роки семирічки на Вінниччині збудовано 31 підприємство: Тростянецький м’ясокомбінат, Гніванський шиноремонтний комбінат тощо. Якщо в 1959 році на промислових підприємствах Вінниччини працювало 4,2 тис. спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою, то в 1965 році — 9,1 тис. чоловік. Це забезпечило чітку організацію виробничого процесу.
З ентузіазмом працювали трудящі області над здійсненням величної програми восьмої п’ятирічки. Всюди розгорталося соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня. Понад встановлене завдання підприємства випустили продукції більш як на 26 млн. крб. Обсяг виробництва зріс проти 1966 року на 9 проц. 22 найбільші підприємства в ювілейному році були переведені на нові умови планування та економічного стимулювання.
Напружено працювали в ювілейному році і трудівники села. В державні засіки засипано 56 млн. пудів хліба — на 15 млн. пудів більше, ніж передбачалось за планом. На три місяці раніше встановленого строку область виконала річні плани продажу державі м’яса, молока, яєць, вовни.
За видатні успіхи в дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва у 1967 році орденом Леніна був нагороджений колгосп ім. XXII з’їзду КПРС Бершадського району. Орденом Трудового Червоного Прапора були відзначені трудові здобутки артілі ім. Суворова Тульчинського району.
Знаменною подією в житті області був початок будівництва Ладижинської ДРЕС. Робота так швидко розгорталася, що подібного ще не знала світова практика будівництва великих електростанцій. Її потужність становитиме 1 млн. 800 тис. квт. Це дорівнює потужності трьох Дніпрогесів. Перша черга Ладижинської ДРЕС стала до ладу наприкінці 1970 року — на 30 місяців раніше встановленого строку. Біля станції споруджено селище енергетиків.
Обсяг капітальних робіт на Вінниччині все зростає. У 1968—1970 рр. він становив понад 600 млн. крб. Серед 55 спеціалізованих управлінь, що діють в області, першими йдуть будівельні управління № 126, № 425 — «Електромонтаж». Високих показників щороку досягає трест «Вінницькпромбуд».
Корисну роботу щодо запровадження у виробництво передової науки і прогресивної технології проводять новатори виробництва. 1969 року в області було 11 705 винахідників та раціоналізаторів. Від поданих ними 11 300 пропозицій промисловість мала економічний ефект на 9,6 млн. крб. Економія від запровадження однієї раціоналізаторської пропозиції становить у середньому по області 850 крб. Почесне звання заслуженого винахідника і раціоналізатора Української РСР присвоєно В. П. Ткаченку, М. Ю. Сеничу, К. Н. Березовському, В. О. Данильцеву, Г. Т. Сахарову.
Високого рівня досягло сільське господарство Вінниччини. В 1970 році в області було 628 колгоспів і 48 радгоспів. Вирішальну роль у сільськогосподарському виробництві відіграє висока культура землеробства, зростає роль кваліфікованих спеціалістів. Колгоспи і радгоспи області зосереджують свою увагу на збереженні та високопродуктивному використанні кожного гектара землі, поліпшенні структури посівних площ, підвищенні продуктивності громадського тваринництва.
Колгоспам і радгоспам Вінниччини держава регулярно постачає машини, реманент. У 1970 році колгоспи області на своєму озброєнні мали 14 тис. тракторів, 4817 зернових комбайнів, 9208 вантажних автомашин. Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві працює 1451 агроном, 1056 зоотехніків, понад 1,4 тис. ветеринарних лікарів і фельдшерів, 1313 інженерів і техніків.
Поступово удосконалюється сільськогосподарське виробництво, розширюються посіви озимої пшениці, яка дає на Вінниччині гарні врожаї. Через три роки після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС врожайність зернових з кожного гектара посіву в області збільшилась на 1,8 цнт. У дожовтневі часи врожай пшениці в селянських господарствах становив у середньому 10,5 цнт з гектара. Тепер колгоспи Бершадського, Крижопільського і Ямпільського районів збирають її по 29—31 цнт. А господарства Шляхової, Погорілої, Маньківки, Баланівки, Левкова, Красносілки, Дзигівки та багатьох інших сіл — по 35—42 цнт з гектара на всій площі посіву. Бригада В. О. Грома з колгоспу «Україна» Ямпільського району вирощує на площі 150—200 га по 45—46 центнерів.
Серед майстрів високих урожаїв на Вінниччині немало славних імен кукурудзівників. По 80—100 цнт сухого зерна збирали відомі ланки Раїси Пасічник, Ганни Бобик, Андрія Ройтаровського, Зінаїди Юсипець, Єви Співак, Фросини Каніковської. Завдяки механізації колгоспники добиваються нині ще кращих результатів. Механізована ланка Героя Соціалістичної Праці І. М. Щербатого з колгоспу «Україна» Чечельницького району збирає по 100 цнт кукурудзи на кожному з ста гектарів площі. Розширюються в області посіви кукурудзи на силос, що сприяє зміцненню кормової бази тваринництва.
Провідною культурою в області є цукрові буряки. Враховуючи велику прибутковість цієї культури, посівну площу її значно збільшено.
По всій країні пролунала слава про трудову перемогу вінницьких буряківників, коли радянський уряд в 1966 році нагородив майже дві тисячі передовиків орденами й медалями, а кращим з них присвоїв високе звання Героя Соціалістичної Праці. Цього звання удостоїлись ланкові О. Я. Середа, Т. Ф. Столяр, Н. А. Комасюк, Ф. Д. Мотель, голови колгоспів М. Д. Білоус, І. Й. Димінський, агроном В. І. Хрипливий, секретар Бершадського райкому партії В. 3. Качур.
Результати 1965 року були справді радісні. По 240 цнт коренів видав кожен з 237 тисяч гектарів бурякових плантацій області. Держава одержала 55 млн. цнт цукрової сировини. Ще вищий врожай — по 282 цнт з гектара — одержали буряківники у 1967 році. З великим запалом буряківники розгортали далі змагання за вищі показники своєї праці. В 1968 році вперше в історії бурякосіяння на Вінниччині було зібрано по 373 цнт буряків з площі 231,4 тис. га. ЦК КП України і Рада Міністрів УРСР присудили Вінниччині перехідний Червоний прапор.
Молоде покоління буряківників шанує своїх наставниць, перших ланкових Вінниччини Т. П. Марцин, Г. Г. Пасарар, П. С. Вакуленко, О. Я. Середу та багатьох інших героїв землеробства. На їх прикладі вчились колгоспники вирощувати високі врожаї.
Ще до війни колгосп «Дружба» Ямпільського району був удостоєний ордена «Знак Пошани» за високі врожаї буряків. Ланкова цього колгоспу Г. Г. Пасарар — одна з зачинателів руху п’ятисотенниць у країні — нагороджена орденом Леніна.
У 1936 році її ланка в складі 8 жінок одержала з площі 2,5 гектара 1255 цнт буряків, або по 157 цнт на кожного члена ланки. Тепер Г. Г. Пасарар уже на пенсії, але послідовники вміло використовують її досвід. Серед них Герой Соціалістичної Праці Т. Ф. Столяр. Разом з своєю механізованою ланкою він одержує з площі 100 га 49 тис. цнт. буряків. На одного члена ланки припадає по 3000 цнт. Продуктивність праці буряківників у колгоспі зросла в 30 разів.
Трудівники області також мають успіхи у вирощуванні картоплі, яка своїми смаковими якостями і врожаями не поступається славнозвісній білоруській бульбі. Щорічно тут збирають її по 100—120 цнт з гектара. В південній частині області культивується соняшник, який з давніх- давен був емблемою Поділля. У колгоспах Шляхової Бершадського, Вербки, Заболотного Крижопільського, Дмитрашківки Піщанського районів врожай соняшнику з кожного гектара дає по 10—12 цнт олії.
Вінниччину називають ще краєм садів. У області щорічно вирощується близько 2 млн. цнт яблук, груш, вишень, черешень, слив — це майже 15 проц. валового збору фруктів республіки. Сталих врожаїв досягли садівники таких спеціалізованих радгоспів, як «Білки», «Носківці», ім. 9-ї Кримської кавалерійської дивізії, ім. ДПУ та «II п’ятирічки». Ці господарства дають половину всіх яблук, які заготовляє область. Багато садівників відзначено урядовими нагородами.
В Могилів-Подільському, Ямпільському та інших південних районах значні прибутки приносить виноградарство. В Могилів-Подільському районі, наприклад, працює спеціалізований на вирощуванні винограду радгосп «КІМ». У північній частині області (Козятинський, Літинський та Хмільницький райони) успішно вирощується хміль.
Розвивається рибництво — вигідна галузь сільського господарства. Тільки спеціалізовані господарства щорічно вирощують понад 20 тис. цнт товарної риби. Найбільшими рибними господарствами є Пиківське, Дашівське, Бершадське, Барське та інші.
Вінниччина належить до числа трьох областей УРСР, де немає жодного колгоспу без пасіки. В колгоспах і радгоспах нараховується близько 100 тис. бджолиних сімей. Бджільництвом займаються також лісгоспи, підсобні господарства, школи, десятки тисяч колгоспників, робітників та службовців. За останнє десятиріччя середньорічний збір товарного меду по колгоспах і радгоспах складає 700 тонн. Деякі колгоспи Іллінецького і Тульчинського районів від пасік мають щорічно по 16—17 тис. крб. прибутку.
Належна увага приділяється в області розвитку тваринництва. Поголів’я худоби у колгоспах і радгоспах у 1970 році, порівняно з довоєнним 1940 роком, зросло майже в 3,5 раза. Зміцнення кормової бази, застосування механізації на тваринницьких фермах сприяло піднесенню продуктивності худоби. Річний надій молока в середньому на одну корову становить 2195 кг. А Герої Соціалістичної Праці Федір Хоменко, Катерина Карман, Марія Брацлавська та інші від кожної корови надоювали до 5400—5800 кг молока.
Все більшу роль у виробництві тваринницької продукції відіграють спеціалізовані колгоспи, які були створені вперше в області 1960 року. Тепер їх нараховується 110. На їх базі споруджено ряд промислових комплексів по виробництву яловичини, свинини, пташиного м’яса та яєць. Це справжні тваринницькі фабрики. Одна з таких фабрик збудована в колгоспі «Україна» Вінницького району. Тут одночасно відгодовують 6 тис. свиней, а 2 тис. голів знаходяться на дорощуванні.
Створення в області промислових комплексів сприяє значному збільшенню виробництва продукції тваринництва. Господарства Вінниччини щороку продають державі понад 130 тис. тонн м’яса, 500 тис. тонн молока та багато іншої продукції. Важливе значення у зміцненні кормової бази тваринництва належить міжколгоспним комбікормовим заводам. їх в області на початку 1971 року було 5, а споруджується ще 20. Для тваринників споруджені будинки, де обладнано кімнати відпочинку, червоні кутки, медичні профілакторії. Повсюдно впроваджується двозмінна робота. Звичним стали оплачувані відпустки працівникам тваринницьких ферм.
Обласною лабораторією передового досвіду колгоспного виробництва, справжньою школою для сільських керівних кадрів став широко відомий ордена Леніна колгосп ім. XXII з’їзду КПРС села Шляхової Бершадського району. Чудові успіхи цього дружного працьовитого колективу, яким тривалий час керував талановитий організатор і вихователь мас Герой Соціалістичної Праці, кандидат сільськогосподарських наук В. М. Кавун служать яскравим прикладом усім господарствам. На III Всесоюзному з’їзді колгоспників наводились яскраві цифри і факти про успіхи артілі. У Шляховій щороку збирають високі врожаї зернових і технічних культур, тут добре налагоджені всі галузі виробництва. У 1967 році «саме цей колгосп з Вінниччини представляв багатство, культуру землеробства нашої країни на Всесвітній виставці в Монреалі».
Народними академіями називають на Вінниччині і колгоспи ім. Суворова села Тиманівки та «Дружба» села Уланова. Вони першими в області запровадили внутрігосподарський розрахунок і грошову оплату праці. Саме в цих колгоспах проходили перепідготовку ланкові, бригадири, голови правлінь багатьох артілей Вінниччини. Тут не раз відбувалися обласні і районні семінари новаторів сільськогосподарського виробництва. Вивчати досвід сюди приїздили представники багатьох областей СРСР, численні зарубіжні делегації.
Благотворно впливають на піднесення сільськогосподарського виробництва селекціонери і вчені Вінницької та Уладово-Люлінецької дослідних станцій. Широко відомі сорти гороху Уладівський 6 і Уладівський 7, які вивів М. С. Шульга. Селекціонери П. О. Дубинін, Т. С. Іващенко та Л. А. Гаврилюк виростили 9 сортів цукрових буряків, з них два сорти районовані (Немирчанський 010 та Немирчанський 030) висіваються в області, а інші проходять державні сортовипробування в багатьох областях УРСР та РРФСР. Кандидат сільськогосподарських наук Н. Г. Аврамчук вивела 4 сорти ярого ячменю, з них 3 сорти (Іллінецький 43, Вінницький 128 та Вінницький 3) впроваджені у виробництво. Селекціонери Ялтушівського дослідного пункту Барського району О. В. Попов і Г. С. Мокан за участь у виведенні нового сорту одноросткового насіння цукрових буряків удостоєні звання лауреатів Ленінської премії. Впровадження нових сортів, виведених тільки селекціонерами Вінницької сільськогосподарської дослідної станції, дає щорічно додаткової продукції на суму 2 млн. карбованців.
Для обслуговування потреб народного господарства широко використовується транспорт. Довжина експлуатаційної сітки залізниць становить 1253 км. Якщо колишнє Поділля характеризувалось бездоріжжям, то тепер на території Вінниччини близько 3 тис. км шосейних і 12 тис. км поліпшених грунтових шляхів. За післявоєнні десятиріччя особливо великого розвитку набув автотранспорт. Лише через Вінницю проходить 110 маршрутів. Щодня з воріт Вінницького автобусного парку виїжджає понад 120 автобусів. Набуває дедалі більшого розвитку повітряний та річковий транспорт. Інтенсивніше використовуються Південний Буг, Дністер. Під час навігаційного періоду річковики області щоденно перевозять 6 — 7 тис. пасажирів, транспортують близько 1500 тонн будівельних матеріалів.
Успішному виконанню завдань соціалістичного будівництва сприяло змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, в яке включилися всі виробничі колективи області. 14 кращих колективів нагороджено Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС. 10 колективів відзначено Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР, Укрпрофради. 40 колективів, 50 передовиків виробництва, працівників науки, культури, освіти занесено до обласної Ленінської Книги трудової слави. Понад 92 тис. трудящих області нагороджено Ленінськими ювілейними медалями.
Здобутки в розвитку промисловості та сільського господарства сприяють поліпшенню матеріального становища трудящих. Середньомісячна зарплата робітників і службовців за роки восьмої п’ятирічки на Вінниччині підвищилась на 27 проц. Доходи колгоспників — на 21 проц. В 1965 році роздрібний товарооборот становить 614 млн. крб., а в 1970 році — 906 млн. крб. Збільшилося споживання м’яса, риби, цукру, кондитерських виробів. Населення почало більше купували товарів культурно-побутового призначення. Коли в області 1965 року продано 4717 холодильників і 12 250 пральних машин, то в 1970 році відповідно 13 277 і 21 000. Для населення області в 1970 році реалізовано побутових послуг на суму 22,5 млн. крб. проти 8,3 млн. крб. в 1965 році. На 1 січня 1971 року до 157 тис. квартир був підведений природний газ. У 1966—1970 рр. трудівники сіл звели 39 тис. нових житлових будинків. Для потреб населення побудовано фабрики хімічної чистки одягу, майстерні і павільйони лагодження взуття, одягу, металовиробів тощо Тепер в області у сфері побутового обслуговування зайнято понад 10 тис. чоловік.
Все виразніше виявляються риси індустріально-колгоспної Вінниччини. З’являються нові селища міського типу, зростають сучасні міста. Добре впорядковані районні центри Могилів-Подільський, Гайсин, Тульчин, Хмільник. Міського вигляду набирають десятки сіл — Шляхова Бершадського району, Дзигівка, Клембівка — Ямпільського, Уланів — Хмільницького, Тиманівка — Тульчинського, Соболівка — Теплицького, Ободівка — Тростянецького, Комсомольське — Козятинського районів.
Трудящих області обслуговують 253 лікарні, 234 поліклініки, жіночі та дитячі консультації. В них працює понад 4 тис. лікарів з вищою освітою. Тепер на 10 тисяч населення припадає 21 лікар, а в 1940 році їх було лише.
Вінниччину по праву називають краєм здоров’я. Про курорт Хмільник, його чудодійні джерела знають в усіх куточках країни. До Немирівського будинку відпочинку приїздять набиратися здоров’я не тільки трудящі Поділля, але й з далекого Заполяр’я, Уралу, із зарубіжних країн.
Радянська влада успішно вирішила таку складну соціальну проблему як пенсійне забезпечення трудящих. На Вінниччині пенсії отримують 475 тис. чоловік, у т. ч. 301 тис. колгоспників.
Для обслуговування населення розширюється торговельна мережа. Протягом 1967—1970 рр. в області відкрито понад 600 магазинів, ресторанів та їдалень.