Погребище, Погребищенський район, Вінницька область
Погребище — селище міського типу (з 1938 року), розташоване у верхів’ях річки Росі, за 70 км від обласного центру, за 2 км від залізничної станції Ржевуська. Населення — 10 986 чоловік.
Погребище — центр району, площа якого — 1,4 тис. кв. км, населення — 77,8 тис. чоловік, густота — 59,8 чоловіка на кв. км. В районі 77 населених пунктів, підпорядкованих одній селищній та 28 сільським Радам. Сільськогосподарських угідь — 105,4 тис. га, в т. ч. 94,8 тис. га орної землі, 1,4 тис. га садів, 9,2 тис. га сіножатей і пасовиськ, 1,7 тис. га водоймищ. З корисних копалин є будівельний граніт, пісок, глина. В районі 26 колгоспів та три радгоспи. Господарства мають 970 тракторів, 662 комбайни. Розвинута харчова промисловість. Всього промислових підприємств — 11. Є 248 магазинів та 66 підприємств громадського харчування. В Погребищенському районі 62 загальноосвітні школи, медичне училище та музична школа, 24 будинки культури, 41 клуб, 65 кіноустановок, 66 бібліотек; 7 лікарень, 19 колгоспних пологових будинків, 17 профілакторіїв, 47 медичних пунктів, санітарно-епідеміологічна станція.
В XII ст. на місці сучасного селища було місто Рокитня. Після монголо-татарської навали від нього залишились самі погреби, тому поселення, що знову виникло тут, стали називати Погребищем. На початку XVI ст. ним уже володіли польські магнати. У 80-х роках XVI ст. в Погребищі спорудили замок, про існування якого нагадує назва гори — Замкова.
Населення Погребища брало участь в антифеодальному повстанні 1591—1593 рр. під проводом К. Косинського. В 1595 році селянські загони, очолені козацьким ватажком Г. Лободою, зайняли Погребище і фортецю.
Місцеві жителі брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. В червні 1648 року селянсько-козацькі загони
Максима Кривоноса за допомогою місцевого населення розгромили шляхетський гарнізон і оволоділи Погребищем. Як тільки загони Кривоноса пішли далі громити панів, 28 червня до Погребища знову вступили війська Я. Вишневецького, які вчинили жорстоку розправу над мешканцями. Лише один день перебував він тут, але в містечку не лишилося дерева, на якому б не висів козак або селянин. В липні 1648 року Погребищем знову оволоділи селянсько-козацькі загони. Цього разу його добре укріпили, обнесли шанцями. Тут знаходили захист і селяни навколишніх сіл — діти, жінки, старі. З 1648 року Погребище стало сотенним містечком Вінницького полку, з кінця 1667 до 1712 року — Брацлавського полку.
Польський воєвода С. Чарнецький у березні 1653 року з військом увірвався в Погребище під час ярмарку, нищив усіх, не зважаючи ні на стать, ні на вік. Незабаром І. Богун розгромив загін Чарнецького і визволив Погребище. За умовами Андрусівського перемир’я Погребище відійшло до Польщі.
Внаслідок військових дій та каральних експедицій польських панів Погребище та навколишні села знелюдніли, довгий час лежали в руїнах. До того ж, після турецької навали 1672 року чимало вцілілих жителів переселилося на Лівобережжя. Тільки наприкінці XVII ст. Погребище і навколишні землі знову були заселені.
А на початку XVIII ст. Погребище стало значним осередком торгівлі та ремесла. Місцеві ярмарки приваблювали купців не лише з Польщі, а й з сусідніх країн. Ремісники мали свої цехові організації. 1747 року власник Погребища затвердив статути шевського, кравецького та кушнірського цехів.
Мешканці Погребища взяли участь у повстанні дроти польсько-шляхетських загарбників під проводом С. Палія. В 1704 році на допомогу їм прийшла сотня Фастівського полку на чолі з сотником Грицьком Борисенком.
У 1736—1738 рр. поблизу містечка діяли гайдамацькі загони Харка, Жили, Гриви та Медведя. 10 жовтня 1736 року в запеклім бою, що тривав майже добу, гайдамаки штурмом оволоділи замком, перебили шляхту, що засіла там, захопили й роздали мешканцям майна на 400 тис. злотих.
Придушивши повстання, пани ще більше посилили експлуатацію українського населення. В 60-х роках XVIII ст. жителі містечка працювали на панщині, відбували зажинки, обжинки, закоски тощо, здавали курей, яйця, мед, тіпали коноплі, товкли просо, садили капусту.
Дізнавшись про Коліївщину, населення Погребища знову зі зброєю в руках виступило проти своїх гнобителів. Восени 1768 року повстанці під керівництвом Пташника і Дяченка оволоділи містечком, знищили там багато панів та їх слуг. А в 1788 році повсталі знову захопили маєток.
Коли Правобережну Україну возз’єднано з Росією, Погребище віднесено до Бердичівського повіту Київської губернії. І за царської влади збереглося велике магнатське господарство. Становище населення залишилося майже таким, як і в попередні часи. Проте містечко не втратило значення господарського і торгового осередку північно-східної частини колишньої Брацлавщини. В першій половині XIX ст. тут щорічно відбувалося понад 10 ярмарків. На окремі з них з’їжджалося до 10 тис. чоловік. Торгували хлібом, тканинами, худобою та різними ремісничими виробами: сільськогосподарським реманентом, дерев’яним посудом тощо. Значна частина цих товарів вироблялася в Погребищі та навколишніх селах. Оборот в окремі ярмаркові дні сягав 15 тис. карбованців.
На початку 60-х років XIX ст. у Погребищі налічувалося 3162 жителі, з них 1958 кріпаків, 1204 — торговці, ремісники та чиншовики. Крім ремісницьких майстерень, у містечку були цегельний завод та гуральня.
Тільки 1862 року тут відкрито парафіяльну школу. Однак піп, що викладав у ній, більше уваги приділяв господарським справам, ніж навчанню. 1866 року мешканці Погребища звернулися до керівництва Київського навчального округу з проханням відкрити народне училище.
Селяни Погребища досить стримано зустріли царський маніфест про звільнення їх від кріпосної залежності, не хотіли підписувати уставних грамот, згідно з якими вони мали викупити 2107 десятин землі за 103,5 тис. карбованців. Але їх присилували до цього. 16 травня 1861 року до містечка прибув з військовим підрозділом флігель-ад’ютант. 22 травня він доповідав міністру внутрішніх справ: «Після виклику однієї роти солдатів селяни дали обіцянку бути слухняними і були відпущені по домівках». У 60-х роках XIX ст. в Погребищі було створено волосне правління.
Промислове пожвавлення помітно посилилося з 80-х років. Злидні змушували місцеву бідноту найматися на будови підприємств, на спорудження залізничної колії Козятин—Умань, що тривало протягом 14 років. На 1900 рік завершено спорудження Погребищенського цукрового заводу, а в 1902 році — п’ятиповерхового вальцьового млина, обладнаного потужними паровими машинами. Працювало тут 56 чоловік. Пересічно за добу розмелювалося 5800 пудів зерна, вироблялося 10 сортів борошна. На той час це було одне з найбільших і технічно досконалих підприємств борошномельної промисловості на Україні. Ці підприємства давали власникам значні прибутки. Так, за сезон 1905—1906 рр. було вироблено цукру на 1,5 млн. карбованців.
Наприкінці XIX ст. на 5925 чоловік населення в містечку були дві православні церкви, костьол, синагога та лише дві початкові школи, а з медичних закладів — одна невелика приймальна палата.
Зростанню політичної свідомості трудящих у цей час сприяла прогресивна інтелігенція, здебільшого молоді вчителі. Вони читали нелегальну літературу, яку одержували від київських більшовиків, обговорювали революційні події в країні, вели роз’яснювальну роботу серед робітників, селян та ремісників містечка, розповсюджували листівки з закликами до боротьби проти поміщиків та капіталістів. 11 грудня 1905 року жандарми заарештували одного студента й тесляра цукрозаводу Ф. В. Па-лія-Гавриша, вилучивши у них пакунки з нелегальною літературою. Серед конфіскованих видань були «Маніфест Комуністичної партії», 10 примірників програми РСДРП, прийнятої II з’їздом, 650 більшовицьких листівок.
Під впливом агітації трудящі Погребища включалися в боротьбу з експлуататорами. Навесні 1906 року відбулися страйки сільськогосподарських робітників, що працювали на бурякових плантаціях. Платили їм в той час по 25 копійок за 16-годин-ний робочий день. Страйкарі вимагали від власників плантацій підвищити плату до 50 копійок і скоротити робочий день до 10 годин. Хазяї змушені були погодитися на ці умови — стояла гаряча пора, і затримка робіт на буряках могла завдати великих збитків. Згодом відбувся страйк візників, що доставляли борошно своїми кіньми з млина на залізничну станцію. Страйкарі також вимагали підвищення плати і добилися цього. Восени 1906 року страйкували ремісники.
Економічні страйки доповнювались виступами трудящих, які нерідко вели до сутичок з поліцією, наприклад, 1 серпня 1906 року. На ярмарку поліцаї затримали якусь людину в шинелі і відшмагали її нагаями. Це побачили селяни, познімали люшні з возів і кинулись на захист скривдженого. Близько десяти поліцаїв було поранено.
Участь у революційних виступах проти експлуататорів у 1905—1907 рр. брала молода вчителька Мотря Присяжнюк, за що 1908 року була засуджена до смертної кари й загинула в тюрмі.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Петрограді до Погребища прийшла на початку березня 1917 року. В кінці березня в містечко приїхав депутат Петроградської Ради солдатських депутатів В. А. Присяжнюк з дорученням сприяти організації Рад селянських депутатів на місцях. Він виступив на мітингу, що відбувся на ярмарку, куди приїхали й селяни навколишніх сіл. Посланець бойового Пітера розповів про двовладдя, про завдання трудящих міста і села в революційній боротьбі. Після мітингу делегати від установ і сіл волості обрали волосний земельний комітет, який облікував поміщицькі землі, ліси, млини, худобу, реманент. 31 травня розпочала роботу школа ліквідації неписьменності на громадських засадах, керував нею вчитель Г. Ярошенко. В школі навчалося 150 учнів. Тут велася і політична пропаганда та агітація, влаштовувалися мітинги, збори, бесіди, на яких викладачі читали книжки та газети, розповідали про події в світі та роз’яснювали їх мешканцям Погребища. Тоді надруковано та розповсюджено кілька тисяч примірників листівки «Кому потрібна війна?».
Жителі містечка одверто виявляли незадоволення політикою буржуазно-поміщицької влади. Бердичівський повітовий комісар Тимчасового уряду в телеграмі губернському комісару від 21 серпня 1917 року повідомляв: «В Погребищі в ярмарковий день мали місце заворушення. Землевласники в напруженому стані. Послана тимчасова військова охорона. Прошу про щонайскорішу присилку в моє розпорядження військової частини». В грудні 1917 року земельний комітет прийняв постанову про запровадження в життя Декрету про землю в Погребищі і почав здійснювати її.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На початку березня 1918 року Погребище окупували німці. Разом з гетьманцями вони сікли селян і палили хати, забирали хліб, худобу тощо. Більшовики згуртовували селян на боротьбу з загарбниками, створювали повстанські загони. К. Г. та Н. А. Присяжнюки розповсюджували нелегальну літературу, закликали до розгортання партизанського руху.
Після краху австро-німецької окупації містечко опинилося під владою петлюрівців. Наприкінці січня 1919 року створено підпільний волосний ревком у складі В. А. Присяжнюка, Г. Безкоровайного, Т. Задерія, С. Серова. 1 березня 1919 року до Погребища вступили червоноармійці Сумського полку 8-ї стрілецької дивізії. На багатолюдних зборах волосний ревком звітував перед штабом полку і розгорнув активну діяльність, спрямовану на зміцнення Радянської влади. Весною вжито заходів до ліквідації безробіття — розпочато будівництво лікарні, гімназії та народного дому. Організовано комбід, взято на облік хліб, розпочато наділення малоземельних і безземельних селян поміщицькою землею.
В травні 1919 року був створений партосередок на чолі з К. Г. Присяжнюком. Під керівництвом комуністів у червні—липні погребищани заготовили 30 тис. пудів хліба для Червоної Армії. В липні містечко зайняли петлюрівці. Волревком, комуністи пішли в підпілля. Через два тижні петлюрівці залишили містечко, його захопила банда Зеленого, вчинивши жорстоку різанину. Від рук бандитів загинуло близько 300 мешканців. Пізніше до Погребища вступили денікінці, яких Червона Армія вигнала наприкінці року.
В січні 1920 року відновив роботу водревком. Та в кінці квітня 1920 року містечко зайняли війська буржуазно-поміщицької Польщі. 6 червня 1920 року Перша Кінна армія С. М. Будьонного визволила Погребище від інтервентів. 1 серпня в містечку відбулася конференція селян Погребищенської волості. Вона вітала Червону Армію, «що визволила Україну від польських панів та зрадника Петлюри». Селяни вирішили власними силами відремонтувати школи й подавати матеріальну підтримку вчителям. Делегати закликали селян виконувати продрозкладку. А вже за тиждень Бердичівський повітовий ревком, відзначаючи Погребищенську волость за успішне виконання продрозкладки, назвав її червоною.
Відразу після визволення Погребища від загарбників молодь містечка створила комсомольський осередок, який очолила М. М. Дорошенко. Комсомольці докладали зусиль до зміцнення Радянської влади, активізували культурно-освітню роботу.
Незважаючи на поразку в громадянській війні, класові вороги продовжували чинити опір. Навесні 1921 року поблизу Погребища безчинствували бандитські групи. 18 квітня було оголошено воєнний стан. Завдяки успішним діям бійців 221-го стрілецького полку і підтримці їх трудящими з бандами скоро було покінчено. Склалися сприятливі умови для відродження зруйнованого в роки війни господарства.
Влітку 1921 року жителі Погребища, відгукнувшись на відозву уряду Радянської України, подали допомогу голодуючим, що прибували з Поволжя. Восени в містечку відкрили агрошколу, для якої виділили 15 га саду, 106 га орної землі. У 1922 році почав давати продукцію цукровий завод. На початку квітня 1923 року створили селянські комітети взаємодопомоги. Вони засівали ділянки родин червоноармійців та незаможників. А вже наприкінці року створено перше колективне господарство — колгосп ім. Т. Г. Шевченка.
Розгорнулася також велика культосвітня робота. З початку 1923 року діяли курси ліквідації неписьменності. До цієї справи залучили ентузіастів з числа вчителів, а також комсомольців. Комуністи дбали про зростання ідейно-теоретичного рівня трудящих. З цією метою при партосередках створювали гуртки політосвіти. Найбільшим був гурток на цукровому заводі. 1926 року відкрито бібліотеку при Погребищенському райкомі партії, а наступного — районну бібліотеку.
Комуністи і комсомольці роз’яснювали селянам ленінську ідею кооперації. Кооперативне кредитне товариство засновано в Погребищі 1924 року, а через рік розпочала діяльність міжрайонна база товариства споживчої кооперації, організовано колгосп «Нове життя».
В зв’язку з загостренням міжнародного становища в містечку пожвавилася оборонна робота, 1926 року створено військовий гурток. Він об’єднував понад 40 юнаків , знайомив їх з досягненнями військової техніки й готував до оборони країни. Робота гуртка була тісно пов’язана з діяльністю організації Тсоавіахіму.