Погребище, Погребищенський район, Вінницька область (продовження)
На початку 1928 року райком партії направив у села 35 активістів, щоб допомогти сільським комуністам в кооперуванні селян. З цього часу в районі широко розгорнулася колективізація. Було створено кущове об’єднання колгоспів Погребища, Павлівни, Круподеринців, Педосів, Малинок. Воно мало майстерню для ремонту реманенту, інкубаторну станцію. Наступного року організовано промисловий колгосп «Нове життя», він мав два кар’єри бутового каменю. Тут спорудили також цегельню, черепичний, гончарний та побутовий цехи. В 1930 році створена Погребищенська МТС. Вона мала 24 трактори, якими обробляла землі в 19 колгоспах району.
Для подання допомоги кооперативним об’єднанням і молодим колективним господарствам в Погребищі засновано кредитне товариство. В 1931 році на його базі відкрили відділення Держбанку.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції станція Ржевуська була розрахована лише на обслуговування цукрового заводу в Погребищі. У відбудовний період вона стала вантажно-пасажирською. На початку 30-х років станцію значно розширено, споруджено під’їзні колії до новщг складів «Заготзерно».
Зростала виробнича потужність провідного підприємства Погребища — цукрового заводу. Якщо в 1924 році виробничий сезон тривав 42 доби і кожної з них переробляли 6,5 тис. цнт цукрових буряків, то в 1937 році виробничий сезон збільшився до 116 діб, а переробка сировини досягла 8 тис. цнт на добу. На 1940 рік завод став одним з найбільших підприємств цукрової промисловості Вінницької області. Колектив його налічував 442 чоловіка.
Великі зрушення сталися в усіх ділянках життя. У 1931 році прийняла перших хворих районна лікарня на 50 ліжок. У 1932 році обладнано радіотрансляційний вузол, розпочалася телефонізація сільських Рад, МТС, установ та квартир. В цей період зведено електростанцію, лазню, готель, кілька магазинів. Відкрили районний будинок культури, кінотеатр на 300 місць. У 30-х роках в Погребищі вже були три середні й дві початкові школи, в яких навчалося 1400 учнів.
На початку Великої Вітчизняної війни значну частину устаткування підприємств і населення було евакуйовано в глиб країни. Німецько-фашистські війська окупували селище 21 липня 1941 року. Невдовзі в Погребищі сформувалася підпільна патріотична група опору. Вона швидко переросла в підпільну партійну організацію в складі 30 чоловік (керівник А. С. Павличенко). У травні 1942 року була створена молодіжна підпільна диверсійна група з семи осіб. Очолював її 18-річний юнак Д. М. Копецький. Молоді патріоти здійснювали диверсії на залізниці, на складах, порушували телефонно-телеграфний зв’язок. Патріоти розповсюджували серед населення листівки, зведення Радянського інформбюро, вели агітацію проти окупантів і поліцаїв, збирали зброю для боротьби з ворогом. У січні 1943 року гестапо заарештувало К. К. Цимоданова, О. М. Орлова, Ю. Біскаєва, О. Ягодзинського, В. М. Різниченка, В. Т. Фарафонова, В. П. Сьомака, А. С. Павличенка. Всіх їх фашисти стратили. З лютого 1943 року почала діяти група П. І. Федюка. Вона мала в своєму розпорядженні друкарню і випустила 16 назв листівок із закликами до боротьби з ворогом.
Підпільники Погребища підтримували тісний зв’язок з народними месниками 2-ї партизанської бригади та загоном П. О. Шуляка, що діяв в сусідніх районах Житомирської та Київської областей. Вони подавали партизанам допомогу людьми, зброєю, продовольством.
Мужньо захищали свою Батьківщину від фашистів мешканці Погребища. На фронті було понад 1 тис. чоловік. Трьох із них за видатні ратні подвиги удостоєно звання Героя Радянського Союзу. В бою біля міста Темрюка водій мінометної установки гвардії старший сержант В. М. Терлецький, затиснувши рукою смертельну рану, зібрав останні сили і встиг дати нищівний залп по ворогу. Ім’я В. М. Терлецького присвоєно військовій частині, в складі якої воював герой, та Погребищенській восьмирічній школі. Лейтенант М. П. Сьомак воював у частині, яка визволяла його рідне Погребище. Він одержав наказ з своїм підрозділом утримувати танконебезпечний рубіж поблизу Калинівки. М. П. Сьомак з двома протитанковими гранатами рушив на ворога, знищив танк і ціною свого життя затримав гітлерівців. Тепер ім’я Героя Радянського Союзу Миколи Сьомака носить Погребищенська середня школа № 1. Гвардії лейтенант В. Ф. Кравченко зі своїм підрозділом у боях на території Польщі знищив 8 важких танків ворога, бронепоїзд, 5 артилерійських гармат, З бронетранспортери, 4 дзоти й близько батальйона піхоти. Йому також присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
65-а мотобригада 1-ї танкової армії (командуючий—генерал М. Ю. Катуков) 1-го Українського фронту 31 грудня 1943 року визволила Погребище від окупантів. У боях за селище фашисти зазнали великих втрат у техніці й живій силі. Було знищено 2 полки німецької піхоти, захоплено 42 гармати, з них 6 самохідних; 125 кулеметів, 46 мінометів, 2 склади боєприпасів, понад 250 автомашин з вантажами, великий обоз з військовим спорядженням. Взято багато полонених. У бою за Погребище відзначилися представники багатьох національностей СРСР, зокрема українець Безносий, росіянин Сергеев, казах Деребаєв. Криваві сліди, руїни і згарища залишили фашисти. За час окупації вони знищили близько 3 тис. радянських громадян, зруйнували 60 проц. житлового фонду, всі підприємства вивели з ладу, знищили культурні цінності, зокрема весь книжковий фонд районної бібліотеки.
Відразу після визволення налагодили роботу промкомбінату, згодом пустили цукровий завод, до ладу стали 3 електростанції. Працівники МТС за короткий час відремонтували виробничі приміщення, полагодили 50 тракторів, які збереглися. Сівбу й збирання врожаю того року проводити довелося важко: не вистачало тягла, на оранці і збиранні врожаю використовували корів. Однак урожай зібрали за 25 робочих днів.
Відроджуючи селище, погребищани також допомагали фронту, здавали кошти на будівництво танкової колони «Колгоспник Вінниччини». 150 мешканців виїхали на Донбас відбудовувати вугільні шахти. 1 вересня 1944 року 849 учнів сіли за парти— почали працювати дві середні, 2 семирічні та початкова школи. Відновлено роботу лікарні, медичного пункту на цукровому заводі, дезинфекційної станції. Отже, ще у воєнні роки у Погребищі було чимало зроблено для ліквідації наслідків німецько-фашистської окупації. Вже на кінець 1945 року фонд районної бібліотеки ім. М. Островського становив понад 2 тис. примірників.
Першими відбудували своє підприємство робітники цукрового заводу: виробничий сезон 1946 року завод розпочав на повну потужність, а вже наступного року виробництво цукру зросло на 56 проц. 50-і роки були періодом напруженої праці: нарощуючи темпи виробництва продукції, робітники одночасно проводили реконструкцію заводу. Найперше реконструювали паросилове господарство, модернізували агрегати, механізували трудомісткі процеси, завершили електрифікацію всіх ділянок виробництва. З кінця 50-х років систематично перевиконуються на 30—40 тис. цнт плани виробництва цукру. 1957 року колективу присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
У післявоєнні роки постійно вдосконалювалося виробництво на маслозаводі. В 1955—1956 рр. встановлено нове устаткування, механізовано всі виробничі процеси, завдяки чому значно збільшився випуск продукції. 1957 року завод дав країні понад 2500 цнт вершкового масла, 146 цнт казеїну, 53 цнт морозива.
Наприкінці 50-х років у Погребищі створено нове велике підприємство — автопарк. Маючи достатню кількість автомобілів, автопарк успішно справлявся з перевезенням вантажів та пасажирів. За систематичне перевиконання виробничих завдань протягом восьмої п’ятирічки робітники автопарку Д. Г. Максименко та Д. С. Милосердний нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Зростало й вдосконалювалося сільськогосподарське виробництво. Тракторний парк МТС на початок 1956 року налічував 73 трактори різних марок, понад 30 сівалок та багато інших машин. 1958 року Погребищенську МТС було реорганізовано в ремонтно-технічну станцію. Трактори, комбайни та інший реманент продано колгоспам. У 1961 році на базі ремонтно-технічної станції створено районне відділення «Сільгосптехніки».
За час існування (з 1959 року) «Міжколгоспбуд» спорудив у колгоспах району понад 170 тваринницьких приміщень, дві цегельні, десятки приміщень для дитячих садків, шкіл, клубів, районну лікарню на 300 ліжок, поліклініку. Силами цього колективу зведено й завод залізобетонних конструкцій потужністю 10 тис. куб. м виробів на рік. Колектив «Міжколгоспбуду» протягом 60-х років тричі посідав перші місця в республіканському змаганні.
Протягом 60-х років усі підприємства селища нарощували темпи виробництва, модернізували устаткування, вдосконалювали технологію. Лише робітники цукрового заводу 1961 року завдяки раціоналізації заощадили близько 1 млн. карбованців. Перехід підприємства на рідке паливо значно скоротив обслугу агрегатів. Запропонована головним інженером заводу Т. Г. Жуковським технологічна схема швидкісної переробки тростинного цукру стала надбанням усіх цукрових заводів області.
Кращі робітники цукрового заводу С. І. Затоковенко, М. П. Назарук, Ф. А. Медей нагороджені орденами і медалями. Весь колектив кілька разів відзначено республіканськими й міністерськими преміями з врученням перехідного Червоного прапора. Добре працювали й інші підприємства Погребища.
Колективи підприємств селища достроково й з перевершенням виконали завдання восьмого п’ятирічного плану. Як і в попередні роки добрих показників досяг цукровий комбінат — він вийшов переможцем у всесоюзному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і відзначений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Орденом Леніна нагороджено бригадира слюсарів Ф. А. Медея, бригадира комплексної бригади «Міжколгоспбуду» С. І. Ковалька, токаря «Сільгосптехніки» Я. Ф. Тюшка.
Великим святом праці став у Погребищі ювілейний суботник 1970 року. Дружно вийшли на нього трудящі. Цього дня оновилися будинки і вулиці селища, прикрасилися парки і сквери. А робітники підприємств у фонд п’ятирічки виробили продукції на 41 тис. карбованців.
Значне зростання економіки Погребища заплановано на дев’яту п’ятирічку. Потужність цукрового заводу має зрости вдвоє. Проходитиме реконструкція цукрового та цегельного заводів, стане до ладу комбікормовий завод.
Наприкінці 60-х років у Погребищі працювало 45 лікарів, 120 чоловік середнього медичного персоналу. В районній лікарні проводять складні операції, біохімічні аналізи. В селищі обладнано сучасний пологовий будинок. 1966 року засновано медичне училище. Наприкінці восьмої п’ятирічки завершено спорудження медичного містечка, де розміщено й навчальні корпуси медичного училища. 1970/1971 навчального року тут навчалося 570 учнів.
У Погребищі є середня школа, в якій навчається понад 1 тис. учнів, та школа-інтернат. Вони укомплектовані педагогами з вищою освітою. Всі вчителі є слухачами університету вдосконалення педагогічної майстерності, що працює в Погребищі з 1966 року. Тут вони обмінюються досвідом педагогічної роботи, слухають лекції з теорії та практики навчально-виховного процесу. Серед випускників погребищенських шкіл є діячі культури і науки нашої республіки: А. О. Іщук — нині український письменник, професор; В. 3. Янчук, відомий спеціаліст у галузі колгоспного права, доктор юридичних наук.
77-літня вчителька-пенсіонерка Н. А. Присяжнюк і досі збирає та записує все, що стосується життя, побуту і творчості своїх земляків. За роки Радянської влади ця патріотка рідного краю записала 3300 пісень різного жанру, 26 тис. прислів’їв та приказок, 1500 загадок та багато іншого фольклорного матеріалу. Переважну більшість своїх записів вона передала до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР. Її стаття про нові звичаї та традиції «Проводи в Радянську Армію» надрукована в журналі «Народна творчість і етнографія».
У 1966 році в Погребищі відкрито музичну школу з відділами: фортепіанним, струнним та духових інструментів. Тут навчається 157 учнів. При районному будинку культури створено драматичний, хоровий, вокальний та хореографічний гуртки. Мешканці Погребища користуються чотирма бібліотеками, фонд їх — понад 50 тис. книг.
Фізкультурники та спортсмени селища об’єднані в добровільне спортивне товариство «Колос». До їх послуг стадіон, спортивні майданчики при школах і підприємствах.
Як і скрізь, в Погребищі є багато громадських організацій — профспілкові, жіночі, ДТСААФ, комсомольські. Партійних організацій в селищі 36, а в них налічується близько 700 комуністів.
До селищної Ради депутатів трудящих обрано 120 депутатів, серед них — 53 жінки-трудівниці. Основну увагу Рада звертає на поліпшення матеріального добробуту і культурно-побутового обслуговування населення, виховання трудящих в комуністичному дусі, бореться проти порушників громадського порядку, за суворе дотримання законності.
Поліпшився добробут трудящих, порівняно з дореволюційними часами докорінно змінився побут, з’явилися нові традиції, свята, зросли культурні запити. Скрізь замість однокімнатних хат під солом’яною стріхою, з підсліпуватими віконцями зведено добротні цегляні будинки на 3—4 кімнати. Діди-прадіди спали на полах, укривалися кожухами або свитками. Тепер кожне житло обставлено сучасними меблями — диванами, полірованими ліжками, сервантами, шафами. Тут є власні бібліотечки, в багатьох житлах на стінах портрети В. І. Леніна, Карла Маркса, видатних діячів партії, науки, культури, репродукції з картин відомих майстрів живопису. Якщо до революції діти селян майже до повноліття ходили більшу частину року босоніж, а взимку взагалі не переступали порога хати, бо не було взуття, то сьогодні про дитинство босоноге молодь знає лише з пісень.
У наш час Радянська Армія — це школа змужніння й громадського гарту для юнаків. У Погребищі стали вже традиційними проводи до Радянської Армії. Призовникові батьки влаштовують дводенне свято, в ньому беруть участь родичі, сусіди, широка громадськість. За старих часів трудящі Погребища не знали такого родинного свята, як день народження. Більшість навіть не знала цієї дати. Тепер його відзначають у всіх родинах, навіть у дитячих садках святкують день народження кожного вихованця. Все це є свідченням величезних соціальних зрушень, які відбулися в соціалістичному суспільстві, де так високо цінують честь і гідність людини-трудівника.
Голуба стрічка Росі навпіл розділяє Погребище. До лівого берега її прилягає територія цукрового заводу, а на протилежному боці — обрамлене зеленою каймою парку розкинулося саме селище. Воно весь час оновлюється, зростає. Тут зводяться багатоквартирні державні будинки, прокладено 10 км водогону, газифікуються житла. Вулиці одягаються в бруківку й асфальт. Центральна вулиця імені Леніна — рівна, широка, чиста. Обабіч неї виструнчилися каштани, молоді липи й яблуні. Останні посаджені недавно, вони — ровесники тих новобудов, що з’явилися в роки восьмої п’ятирічки. Широкими вікнами до сонця звернена красуня — середня школа імені Героя Радянського Союзу Миколи Сьомака. Поруч — корпуси школи-інтер-нату, гуртожитку учнів медичного училища — справжнє учнівське містечко. В центрі вулиця імені Леніна переходить у площу Героїв. Це найсвятіше місце. Тут у братській могилі поховано 580 воїнів, що загинули, визволяючи Погребище від фашистських загарбників. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня ва площі відкрито величний монумент Слави і запалено вічний вогонь, а в день 25-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні тут покладені гранітні плити, на яких золотом викарбовано імена полеглих земляків — захисників Вітчизни.
І. М. ДАНИЛЕНКО, З. Т. МЕЛЬНИК