Вінницька область у роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.) (продовження)
Однією з найбільших новобудов на Поділлі був Вінницький м’ясокомбінат, спорудження якого розпочалося в 1928 році і закінчилося в 1930 році. Обласна газета «Більшовицька правда» вмістила відгук одного американського інженера про цей комбінат. «Я відвідав багато фабрик в Америці,— писав він,— але з задоволенням мушу відзначити, що ніколи не бачив такої досконалої». Серед підприємств легкої промисловості виділялася Вінницька швейна фабрика ім. Володарського. В 1932 році на ній уже працювало 1500 робітників.
Невпізнанно змінилися підприємства цукрової промисловості. Повністю були реконструйовані Турбівський, Бродецький та інші цукрові заводи3. Устаткування для цих підприємств виготовлялося на радянських машинобудівних заводах. Загалом у роки перших п’ятирічок реконструйовано 20 цукрових заводів, введено в дію зруйновані під час громадянської війни Махаринецький та Ситковецький заводи, споруджено найбільший тоді на Вінниччині Гніванський цукровий завод.
Здобуті успіхи в справі індустріалізації країни створювали необхідні матеріально-технічні умови для соціалістичної перебудови села. З 1929 року на Вінниччині, як і по всій країні, розгорнулася масова колективізація сільського господарства. Темпи її швидко зростали. Але під час колективізації мали місце й факти порушення ленінських принципів добровільності в залученні селян до колгоспів. Копітку роз’яснювальну роботу деколи підміняли грубим адмініструванням. Такі факти були у Немирівському, Гайсинському, Літинському та інших районах. Втручання ЦК ВКП(б), який 14 березня 1930 року прийняв постанову «Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі», сприяло ліквідації допущених помилок і на Вінниччині. Селу активно допомагало місто. З підприємств у райони посилалися бригади ремонтувати сільськогосподарську техніку, обладнувати майстерні тощо. Велике значення мала посилка на села представників робітничого класу — двадцятип’ятитисячників. Весною 1930 року в селах Вінницького округу працювало 192, Тульчинського — 138 посланців робітничого класу. Про темпи колективізації на Вінниччині свідчать такі дані: в 1932 році колективними господарствами було охоплено 59,9 проц., у 1934 році — 80,6, а в 1936 році — вже 93 проценти селян.
Соціалістичній перебудові сільського господарства шалений опір чинили куркулі. Вони з-за рогу стріляли в радянських активістів, знищували худобу, підпалювали колгоспні будівлі. В селі Ометинцях Ситковецького району куркулі по-звірячому вбили вінницького робітника-двадцятий’ятитисячника комуніста О. І. Яценка. Від їх рук загинули сільські активісти Є. Король з села Голов- чинців Жмеринського району, С. Патлатюк з села Дзвонихи Тиврівського району, Л. Горлата з села Чоботарки (нині Заболотного) Крижопільського району.
Для допомоги молодим колгоспам в обробітку землі ще в 1928 році при Сосні- вецькому цукровому заводі була створена перша в Радянському Союзі машинно- кінна станція. Через два роки на Вінниччині їх було вже 146. Станції мали близько 16 тис. коней, великий парк сільськогосподарських машин. У 1929 році в радгоспі «Титусівка» поблизу Козятина була організована машинно-тракторна станція. Кінну тяглову силу поступово заміняли машини.
Пройшло кілька років, і на полях з’явилися сотні тракторів вітчизняного виробництва. Напередодні Великої Вітчизняної війни на Вінниччині було 84 МТС, які мали 6874 трактори, 1400 комбайнів, тисячі інших машин.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяли політвідділи МТС, створені в 1933 році. Вони укомплектовувались досвідченими комуністами, серед яких немало було робітників. Разом з партійними організаціями політвідділи провели значну виховну роботу по підготовці колгоспних кадрів. За перший рік роботи політвідділи МТС Вінницької області висунули понад 11 тис. активістів на різні посади в колгоспи — від обліковця до голови правління.
В середині 30-х років на Вінниччині широко розгорнувся рух п’ятисотенниць. Щедрі врожаї цукрових буряків збирали Таїса Ткач, Одарка Тимошенко, Христя Чорна, Ганна Пасарар, Людмила Гнатюк, Палажка Слободянюк, Ніна Шипук, Ольга Гвоздієвська. У невеличкому селі Радянському Ямпільського району одразу вісім ланок, очолених славними жінками-ентузіастами, виростили по 500 і більше центнерів буряків з гектара. Серед тридцяти п’яти п’ятисотенниць країни, нагороджених в 1935 році орденом Леніна, сімнадцять було з Вінниччини. В 1937 році за високі показники у вирощуванні цукрових буряків ВУЦВК вручив Вінницькій області перехідний Червоний прапор.
Успіхи соціалістичного сільського господарства Вінниччини демонструвались на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1939 і 1940 роках. Наприкінці року 1950 сільгоспартілей області об’єднували 453 тис. селянських дворів. Радянська держава закріпила за колгоспами землю в безплатне і безстрокове користування. У Вінницькій області за колгоспами на початку року було навічно закріплено млн. га землі — в два рази більше, ніж мали селяни до Жовтневої революції.
За роки довоєнних п’ятирічок високого рівня досягла промисловість Вінниччини. Всі підприємства були оснащені сучасною технікою, збагатилися новими цехами. Напередодні Великої Вітчизняної війни в області діяло 504 промислові підприємства. В 1940 році вони дали країні валової продукції на 386,3 млн. карбованців (в цінах 1926—1927 рр.). На підприємствах працювало понад 40 тис. робітників. Швидкими темпами розвивалася провідна в області цукрова промисловість.
Набувала розвитку машинобудівна і металообробна промисловість. їх питома вага перед війною становила 8,9 проц. валової продукції підприємств області1. На великі підприємства перетворилися вінницькі взуттєва і меблева фабрики, мотороремонтний і суперфосфатний заводи. У соціалістичному змаганні колектив суперфосфатного заводу завоював звання стахановського. Крім того, на Вінниччині працювали 19 спиртових, 34 маслоробні заводи, десятки інших підприємств харчової промисловості.
Багатшала область. Вже в 1937 році її бюджет становив 150 млн. крб. (у тодішньому масштабі цін) — у порівнянні з 1932 роком він виріс майже в 4 рази. За цей час асигнування на освіту підвищились на 438 проц., охорону здоров’я — 550 проц. В наступні передвоєнні роки обласний бюджет збільшився ще в два рази. Половина коштів йшла на соціально-культурні потреби.
Досягнення в розвитку промисловості й сільського господарства забезпечили дальше поліпшення добробуту трудящих області, піднесення їх політичного й культурного рівня. Підвищувалась середньорічна заробітна плата робітників Вінниччини. Якщо в 1927 році вона становила 712 крб., то в 1937 році — 2200 крб. Через два роки вона ще збільшилась на 46 проц. Відійшли в далеке минуле колись нужденні села, як Мізяківські Хутори Вінницького району, з шинками, приватними крамницями. 1938 року в центрі цього села виріс чудовий палац культури із залом на 700 глядачів, кімнатами для роботи гуртків, бібліотекою. За передвоєнні роки тут спорудили середню школу, амбулаторію, пологовий будинок, дитячий садок і ясла, універмаг, лазню тощо4. Такі новобудови з’явились у багатьох селах Вінниччини. Широко розгорнулось житлове будівництво. Тільки у Вінниці на спорудження житлових будинків 1937 року держава відпустила 1 млн. 100 тис. крб., а в 1940 році — 2,5 млн. карбованців. Населення мало дедалі більші можливості користуватися матеріальними благами, через лікувальні і оздоровчі заклади зміцнювати своє здоров’я. В 1940 році в області працювало близько 1000 лікарів (крім зубних), 4185 чоловік середнього медичного персоналу. В лікарнях було понад 7400 ліжок. У найкращих місцях функціонували 15 санаторіїв, 6 будинків відпочинку.
З кожним роком збільшувалась кількість шкіл, зміцнювалась їх матеріальна база. В 1940/41 навчальному році у 1540 школах області навчалося 366,7 тис. дітей6. Успішне здійснення обов’язкового’ початкового навчання підготувало грунт для розвитку семирічної і середньої освіти. У 1940 році розпочав свою роботу і інститут удосконалення кваліфікації вчителів. У чотирьох вузах навчалося 6542, а в 31 технікумі та інших середніх спеціальних закладах — 7748 чоловік. 1940 року в області працювало 1268 бібліотек, 1562 клуби, населення обслуговувало 354 кіноустановки.
З 1926 року успішно працювало обласне літературне об’єднання. Видано було кілька книг: альманах «Літературна Вінниччина», збірку віршів «У поході», твори О. С. Пушкіна в перекладі вінницьких поетів та ін. На Вінниччині розпочали літературну діяльність М. П. Трублаїні, О. С. Левада, К. О. Андрійчук, М. П. Стельмах, В. О. Речмедін, М. П. Годованець та інші письменники. Широку популярність і визнання здобули народний кобзар В. М. Перепелюк, колгоспний поет Л. 3. Шпинай. Великий успіх мала обласна хорова капела ім. Леонтовича, якою керував самодіяльний композитор О. Д. Середюк.
Чільне місце посіло народне прикладне мистецтво. Більше сотні гончарних виробів братів Якима і Якова Герасименків з села Бубнівки були представлені на виставці українського мистецтва в Києві і Москві. Мистецькі творіння бубнів- ських умільців експонували також на виставках у Лондоні і Парижі. Зразки народних вишивок (сорочки, рушники) майстрів Клембівської артілі художньої вишивки П. О. Березовської, М. Т. Коржук та інших були на виставках у Москві, Парижі, Нью-Йорку.
ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У подавали постійну допомогу трудящим Вінниччини в розвитку економіки й культури, постійно турбувалися про зміцнення партійного та радянського апарату досвідченими кадрами. В передвоєнні роки обласний комітет партії тривалий час очолював комуніст з дореволюційним стажем В. І. Чернявський. Під керівництвом партійної організації трудящі Вінниччини добилися великих успіхів на всіх ділянках економічного й культурного розвитку.