Джурин, Шаргородський район, Вінницька область
Джурин — село, центр сільської Ради, розташоване по обидва береги річок Вовчої і Джурки, за 20 км від районного центру і за 20 км на південний захід від залізничної станції Рахни. Населення — 5575 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Сапіжанка.
Через село з півночі на південь проходить вузькоколійна залізниця, з північного сходу на південний захід — автошлях.
Навколо Джурина розкинулися невеликі гороутворення з вапняків, черепашника й гранітів. На сході й південному сході — великі масиви лісу.
За переказами, там, де тепер розкинулася західна околиця Джурина, в глибоку давнину містилося село Чурилове. Згодом це поселення дістало назву Джурин.
В історичній літературі Джурин вперше згадується в 1547 році, коли він входив до Литовського князівства. Після Люблінської унії ним володіли польські пани.
З 1672 по 1699 рік Джурин перебував під владою Туреччини. Про це свідчать залишки фортеці з підземними входами й виходами в центрі села, побудованої турками в другій половині XVII ст. 3 1699 року Джурин знову потрапив під владу Польщі. Поступово в селі розвивалися ремесла й торгівля. 1767 року Джурин став містечком; йому було надано право влаштовувати 12 ярмарків на рік. Феодальний, національний і релігійний гніт завжди викликали протест трудящих, які не раз бралися до зброї. 1773 року вони разом з козаками розгромили панський маєток, розібрали його майно.
В кінці XVIII ст. панщина зростає, вона доходить до 5—6 днів на тиждень.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Джурин увійшов до Подільської губернії.
Містечко росло. В середині XIX ст. в ньому налічувалося 387 дворів і проживало 2667 чоловік. На той час містечко входило до Ямпільського повіту. Через Джурин проходив поштовий тракт з Могилева до Брацлава. Тут містилася поштова станція. На той час Джурин мав дуже контрастний вигляд. Поміщик П. Сабанський, визискуючи кріпаків, збудував у мальовничому місці Джурина, біля ставу, розкішний палац, обсаджений фруктовими та декоративними деревами, а поблизу — винокурний завод. Поряд з панськими хоромами особливо жалюгідно виглядали халупи сільської бідноти.
У містечку не було жодної школи, медичного закладу, зате діяли дві церкви. Тяжка панщина й безправ’я завжди викликали у селян протест.
Джурин славився талановитими народними митцями. Вони виготовляли та художньо оформляли посуд, майстрували глиняні іграшки. Джуринські митці відомі своїми виробами з лози, красивими кошиками, які користувалися великим попитом серед населення.
Реформа 1861 року мало що змінила економічне становище селян Джурина. їх позбавили лісу, водопоїв, пасовиськ. 724 чоловіка кріпаків (245 дворів) мали викупити в поміщиці 1754 десятини землі. Протягом 49 років щорічно вони мусили виплачувати по 2914 крб. Це втроє перевищувало тодішні ринкові ціни на землю. До того ж, селянам відводилися гірші землі, значно віддалені від села.
Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталістичних форм господарювання. Удосконалювалось виробництво цукру на поміщицькій цукроварні, яка незабаром стала чималим на той час заводом, оснащеним новою технікою. За рахунок селянських земель розширювалась посівна площа цукрових буряків.
У кінці XIX ст. в Джурині швидко розвивалося ремесло. Кількість ремісників зросла в п’ять разів. Частина населення займалась візництвом та дрібного торгівлею.
З розширенням посівних площ цукрових буряків скорочувались посіви зернових, що ставило селян у повну залежність від поміщика. Бідняки за безцінь продавали свої наділи землі. Тривав процес розшарування. Селяни, що розорялися, йшли у найми до куркуля, поміщика, на завод, до орендаря й зазнавали жорстокої експлуатації.
Крім викупних платежів, жителі містечка сплачували й численні податки державі. У 1878 році жителі Джурина виплатили таких податків 6559 карбованців.
За переписом 1897 року, в Джурині кількість населення зросла до 4617 чоловік, дворів стало 5289. Більшість населення займалася сільським господарством.
Під час першої російської революції трудящі Джурина активно включилися у революційну боротьбу. 30 вересня 1905 року робітники цукрового заводу припинили роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату. Але переговори між представниками страйкарів та адміністрацією закінчилися безрезультатно. Щоб забезпечити роботу підприємства в нічну зміну, дирекція намагалася спокусити дрібними подачками групу робітників. Але страйкарі не допустили штрейкбрехерів. Лише 3 жовтня, коли дирекція заводу задовольнила вимоги робітників, вони повернулися до праці.
Разом з робітниками піднялися на боротьбу й селяни. Під впливом агітації робітника місцевого цукрового заводу Стародуба в листопаді 1905 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення платні. Для придушення виступу власті вислали каральний загін. Близько 40 найактивніших організаторів страйку заарештували й ув’язнили. Через місяць селяни Джурина та навколишніх сіл самочинно почали рубати поміщицький ліс, а на початку 1906 року розібрали поміщицьку солому. Власті заарештували організаторів цього виступу і кинули до в’язниці.
Напередодні першої світової війни у Джурині, крім цукрового заводу, працювали ще цегельний завод, кілька водяних млинів, 26 кустарних гончарних і кушнірних промислів та 8 взуттєвих майстерень. Кустарі залежали від поміщиків і куркулів, які володіли покладами глини та іншою сировиною, за що ремісникам доводилося платити великі гроші.
Наявність цукрового й цегельного заводів, а також дальший розвиток ремесла дещо впливали на культуру й побут жителів містечка. Ще у 1881 році відкрилося сільське однокласне училище. На його утримання держава щорічно відпускала 226, а община — 420 крб. Однак у 1909 році всього навчалося 120 учнів з 620 дітей шкільного віку.
На дуже низькому рівні було медичне обслуговування населення Джурина. При цукровому заводі діяв медичний пункт, де працювали один фельдшер та санітарка. Обслуговували вони лише робітників заводу. Решта жителів медичної допомоги не одержувала.
В роки першої світової війни погіршало і без того тяжке становище трудящих прифронтового містечка. Удвоє збільшились податки. Більшість кращої землі лишалася в руках поміщика. Граф Бнінський володів 2273 десятинами землі, а 759 селянських господарств мали 1500 десятин. Позбавлені робочих рук, коней, яких забирали для армії, селянські господарства занепадали.
Лютнева революція активізувала і трудящих Джурина. В липні 1917 року селяни вимагали від адміністрації цукрового заводу підвищення плати за обробіток бурякових плантацій. Коли їм у цьому відмовили, вони оточили будинок директора та управляючого заводу і зажадали негайно виконати пред’явлені вимоги.
Радянську владу в Джурині було встановлено в січні 1918 року. Утворено сільський ревком. Почалося будівництво нового життя. Проте в березні сюди вступили австро-німецькі війська. Настали роки боротьби трудящих проти інтервентів Та різних банд. У першій половині квітня жителі його захопили зброю на складі, що була тут, і частина їх приєдналася до партизанського загону Ф. Ю. Криворучка, який діяв на території Ямпільського повіту. В травні партизани за допомогою місцевого населення захопили в Джурині ще один склад зброї і закликали селян посилити боротьбу проти окупантів. Новий збройний виступ стався у серпні. Повстанці вбили гетьманського приказного і двох вартових. У Джуринському лісі стався бій між партизанами та австрійськими військами. Серед жителів Джурина проти окупантів у ті дні вели агітацію студенти-брати Никанор та Іван Кослуки.
Окупанти жорстоко розправлялися з повстанцями: розстрілювали людей, палили хати, накладали на всіх жителів контрибуцію. 22 серпня кати схопили одного з організаторів повстання місцевого селянина П. А. Токарчука й кинули до ямпільської в’язниці.
Після вигнання австро-німецьких загарбників у листопаді 1918 року владу на деякий час захопили українські буржуазні націоналісти. В кінці березня 1919 року частини Червоної Армії визволили Джурин від петлюрівців. Відновив діяльність ревком, запрацювали інші установи. Та мирна передишка була недовгою. Влітку вороги знову захопили його на кілька місяців. 20 лютого 1920 року бійці Червоної Армії вибили з Джурина петлюрівців. Нові страждання трудящим принесли польські окупанти, які захопили Джурин наприкінці квітня того ж року. На початку липня війська 14-ї армії назавжди визволили Джурин від інтервентів.
Одним з активних учасників громадянської війни був житель Джурина В. Ф. Погожа, командир артдивізіону 45-ї дивізії. За бої під Проскуровом у 1920 році він нагороджений орденом Червоного Прапора. Після війни Погожа працював головним агрономом цукрового заводу Джурина.
Жителі Джурина приступили до мирної праці. Новоутворений ревком очолив робітник цукрового заводу Т. І. Сайчук. Ревком піднімав трудящих на боротьбу проти куркульських банд, керував заготівлею продовольства та фуражу, здійснював мобілізацію до Червоної Армії, всю поміщицьку землю передав селянам, націоналізував цукровий завод.
Перед робітниками й селянами Джурина виступали Г. І. Котовський та Й. Е. Якір, закликаючи їх швидше відбудувати народне господарство.
Організатором трудящих у будівництві нового життя став комуністичний осередок, що виник на цукровому заводі у вересні 1920 року. До кінця року були створені комітет незаможних селян та комсомольський осередок.
17 січня 1921 року відбулися перші вибори до Джуринської сільської Ради. 50 депутатів Ради — обранці трудящих села — були робітниками, бідняками та середняками. Серед них було 4 комуністи. Головою сільради обрали робітника цукрового заводу Д. Н. Турчинського.
Почали створюватися й розвиватися різні форми сільськогосподарської кооперації. У 1921 році засновано кредитне сільськогосподарське товариство, перший ТСОЗ «Сельроб». Через два роки організували другий ТСОЗ — «Червоний лужок». Для залучення селян-одноосібників до соціалістичних форм господарювання багато робило споживче товариство.
1923 року утворено Джуринський район. Джурин віднесено до розряду сіл. На той час у ньому налічувалося 4945 чоловік населення. З 1116 дворів бідняцьких було 848.
Поступово відроджувалось господарство. Відновили роботу 3 промислові підприємства, 3 водяні млини, 4 олійниці та 2 крупорушки.
Утворення Джуринського району сприяло дальшому піднесенню господарства й культури села. Розпочалося навчання у 4 початкових школах, запрацювали сільський клуб, хата-читальня, 2 бібліотеки, амбулаторія.
Зміцнювались одноосібні селянські господарства, все більше бідняків ставало середняками. За допомогою кредитного товариства та прокатного пункту бідняцько-середняцькі господарства поліпшили обробіток землі, підвищили врожайність сільськогосподарських культур.
На досвіді перших ТСОЗів трудяще селянство Джурина все більше переконувалось у перевазі великого колективного господарства. 7 січня 1925 року виникає перша на селі сільськогосподарська артіль «Труд — надія», а через два місяці — ТСОЗ «Червоний орач». З жовтня 1926 року відновив роботу Джуринський цукровий завод. До початку масової колективізації у Джурині вже налічувалось шість ТСОЗів та одна сільськогосподарська артіль. Це ще були дрібні господарства, їм бракувало техніки, кадрів, досвіду.
Значну допомогу цим господарствам подавали комуністи й комсомольці цукрового заводу. За їх ініціативою робітники встановили шефство над ТСОЗами, виділили бригади для ремонту сільськогосподарських машин, на курсах при заводі готували для села слюсарів, ковалів, рахівників, обліковців, рільників.
Кооперування селян попередніх років підготувало умови для швидкого здійснення колективізації протягом першої п’ятирічки. У 1929 році було створено три артілі, а в 1930 їх стало вже шість. На кінець п’ятирічки 90 проц. селянських дворів об’єдналися в колгоспи. Всі ТСОЗи перейшли на статут артілі.
У здійсненні колективізації на селі головну роль відіграли комуністи сільського партійного осередку, що виник у 1927 році, та комсомольці. Організаторами перших колгоспів були В. К. Гаврилишин — секретар партійного осередку, А. К. Брояк — засновник, а потім голова передового колгоспу «Червоний орач», П. Ф. Гальчишин — робітник цукрового заводу. Багато зробив для організаційно-господарського зміцнення колгоспів Джурина двадцятип’ятитисячник Ф. Д. Кузьоний, який довгий час працював головою колгоспу «Труд — надія».
У липні 1930 року Джуринський район ліквідували. Село увійшло до складу Шаргородського району. Велику організаційно-господарську й технічну допомогу подавала колгоспам Джуринська МТС, заснована у 1932 році. Тоді ж виникають партійні осередки в колгоспах.
За роки довоєнних п’ятирічок зміцніли колгоспи, підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. Включившись у соціалістичне змагання п’ятисотенниць, передові ланки колгоспу «Червоний орач» у 1936 році зібрали більш як по 500 цнт цукрових буряків з га. За високі врожаї у 1939 році колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. До війни в селі спорудили став, електростанцію, приміщення для ветлікарні. Виросли в селі передовики виробництва. Доярка артілі «Червоний орач» К. Л. Станіслав за високі надої молока першою в селі удостоєна ордена Леніна.
Джуринський цукровий завод перетворився на велике промислове підприємство. Виникло кілька нових підприємств. Відкрили кар’єр видобутку будівельних мате-ріалів-блоків з черепашника, почала давати продукцію багатофахова промислова артіль, що обслуговувала побутові потреби населення. Відкрито вузькоколійну залізницю, яка проходила через Джурин, побудовано залізничну станцію, два кооперативні магазини.