Шаргород, Шаргородський район, Вінницька область
Шаргород — селище міського типу (з 1923 року). Розташований за 90 км від II Вінниці і за 27 км від залізничної станції Ярошенка. Автошляхи зв’язують селище з Вінницею, Могилевом-Подільським та іншими населеними пунктами області. Населення — 3,4 тис. чоловік.
Шаргород — центр району, площа якого 1137 кв. км, населення — 87,1 тис. чоловік, у т. ч. міського — 3,4 тис. чоловік. Густота населення — 87,2 чоловіка на кв. км. Населених пунктів — 68, всі вони підпорядковані селищній і 25 сільським Радам. Через район проходить залізниця Москва—Одеса, а також автомобільна дорога Вінниця—Кишинів. Район багатий на будівельні матеріали: камінь, пісок. Грунти переважно сірі й світло-сірі, опідзолені. Клімат помірний. У районі 30 колгоспів і 4 радгоспи, які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, фруктів. Добре розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Всього земельних угідь 79 500 га, з них орних земель — 70 800 га, пасовиськ — 3700 га, сінокосів — 700 га, водоймищ — 600 га. Колгоспи й радгоспи мають міцну матеріально-технічну базу. На ланах працюють 673 трактори, 423 комбайни, 490 автомашин та багато іншої техніки. Є 13 підприємств, переважно харчової промисловості, 261 магазин. Відкрито 55 загальноосвітніх шкіл, музична школа, 62 бібліотеки, 37 сільських клубів, 10 будинків культури, 57 стаціонарних кіноустановок; 11 лікарень, 44 фельдшерсько-акушерські пункти та районна санітарно-епідеміологічна станція, 15 пологових будинків, 14 профілакторіїв.
Перші відомості про Шаргород стосуються кінця 14 ст. 5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, своєму слузі В. Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, що Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустинню, за ім’ям першого свого володаря. 1579 року князь Замойський, якому на той час належали ці землі, одержав від польського короля грамоту на спорудження замку. Відтоді все володіння й фортеця дістали назву Шаргород. У кінці XVI ст. магнати Замойські звели в Шаргороді чимало будинків, костьол, оточивши його стіною й ровами.
Шаргород, укріплений міцними стінами й валом, швидко заселявся. Цьому сприяло також звільнення поселян на кілька років від податків та вигідне географічне положення містечка, розташованого на торговому шляху з Брацлавщини на Молдавію.
У 1588 році Шаргород дістав магдебурзьке право, а водночас і дозвіл проводити торги і три ярмарки на рік. Це сприяло розвиткові торгівлі й ремесел. Містечко мало свій герб. Магдебурзьким правом могли користуватися лише в тому разі, коли всі справи вестимуться польською мовою, а це призводило до ополячування населення. Приїжджі купці з Молдавії й Туреччини були зобов’язані продавати тут свої товари протягом двох днів. Отже, Шаргород вже наприкінці XVI і на початку XVII ст. здійснював широку торгівлю з цілим краєм і одночасно був перевалочним пунктом для різних товарів. Купці з Молдавії, зі Сходу мали в містечку свої склади. В кінці XVI ст. з дозволу князя Замойського в Шаргороді оселяються єврейські сім’ї. Згодом вони збудували синагогу у мавританському стилі. Цей будинок існує й досі. Завдяки міцним стінам з бійницями він вважався свого часу одним з важливих на той час оборонних об’єктів.
У 40-х роках XVII ст. Шаргород був міцною фортецею і посідав значне місце в охороні південних кордонів від нападів кримських татар. Після Брестської унії він став одним з опорних пунктів католицтва на Україні.
Населення Шаргорода не мирилось з соціальним і релігійним гнобленням. Воно брало активну участь у повстанських загонах Криштофа Косинського й Северина Наливайка. Під проводом Наливайка на початку 1596 року повстанці за допомогою міського населення захопили Шаргород. Після поразки повстання уніатське духовенство посилило ополячення населення. Від жителів вимагали присяги на вірність унії, жителям заборонялось вступати у шлюб, хрестити дітей у православних священиків без дозволу на те священика уніатського. Переходити з православ’я в унію дозволялося вільно, а з унії у православ’я — заборонялося під загрозою покарання. Православні не могли мати свої школи. Все це викликало невдоволення жителів. У січні 1626 року міщани виступили проти унії, вбили католицького священика, а тіло його кинули в річку. Прибічники православ’я, щоб захиститися від шляхти, заснували в Шаргороді братство.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Шаргород опинився в зоні частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Його населення активно допомагало війську Б. Хмельницького в боротьбі проти польської шляхти. Навесні наступного року біля стін Шаргорода відбулась битва між передовими загонами козаків і шляхтичів. Останні зазнали великих втрат і знову відступили до Бара. За Зборівським договором, хоч влада у Брацлавському воєводстві залишалась в руках козацької старшини, польська шляхта дістала право повернутися до своїх маєтків.
У лютому 1651 року польська шляхта знов захопила Шаргород, завдала йому великих збитків, знищила багато ні в чому не винних людей. Після перемоги над польсько-шляхетськими військами під Батогом з Шаргорода поневолювачів було вигнано. У жовтні 1653 року в Шаргороді перебував Б. Хмельницький, звідси він звернувся з листом до російських послів — Р. Стрешнева й М. Бредихіна. В кінці 1654 року Шаргородом удруге оволоділи польські війська і знову пограбували.
За Андрусівським перемир’ям Шаргород знову відійшов до Польщі.
Протягом другої половини XVII ст. великого лиха українському народові завдали турецько-татарські набіги. 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували містечко в Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода терпіли від турецької неволі. У 1675 році полковник Морозенко на чолі повсталих козаків і селян зробив спробу визволити Шаргород, але його загін зазнав поразки. Морозенка схопили вороги і жорстоко катували. Турецькі кати вирвали у нього язика, а самого прибили цвяхами до міських воріт. З 1699 року містечко знову стає польським.
Шляхта відновила старі феодальні порядки. У відповідь на тяжкий соціальний і національний гніт на Правобережжі у 1702—1704 рр. розгортається визвольна боротьба. В цьому повстанні активну участь брали й селяни Шаргорода під проводом своїх ватажків Я. Осмалого і Й. Бризатого.
Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. Гайдамацький рух на Правобережній Україні, що посилився тут у 1734 році, очолив начальник надвірних козаків у Шаргороді сотник Верлан, який став скликати під свої прапори селян, козаків — всіх, хто хотів боротися проти поляків. Сам Верлан прийняв титул козацького полковника. Своє ополчення він поділив на десятки, сотні, полки. Кожне таке військове об’єднання обирало собі командира. Усі повстанці записувалися до козацького реєстру. Верлан заявляв, що після вигнання «іноплемінників» весь край буде приєднано до Росії разом з новоствореним козацьким військом. Окремі його загони діяли і в районі Львова та Кам’янця. Зрадник повстання С. Чалий відокремився від Верлана, захопив Шаргород, а його населення пограбував.
У другій половині XVIII ст. польська шляхта намагається перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі. 1784 року в місцевій єзуїтській школі навчалося близько 600 учнів.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Шаргород увійшов до Подільської губернії. За першої половини XIX ст. в ньому з’являються невеликі, кустарного типу підприємства. У 1825 році відкрилася суконна вотчинна мануфактура. Вона належала князеві Любомирському. Із 48 робітників, що тут працювали, лише три були вільнонаймані, а решта — кріпаки4. У 1845 році працювали свічковий, тютюновий, цегельний заводи, продукція яких йшла навіть до Херсонської губернії та Бессарабії. Було два млини.
1850 року містечком став володіти князь Р. Сангушко. Він відбудував замок, заклав кілька нових промислових підприємств напівкустарного типу. Подальшому промисловому розвитку містечка перешкоджало кріпацтво.
Земельна реформа не виправдала сподівань селян Шаргорода. На той час у містечку було 79 селянських дворів, де проживало 312 чоловік. За умовами реформи селян так пограбували, що замість визначеного вкрай мізерного наділу — 200 десятин їм виділили 120 десятин. За кожну десятину селяни мали сплатити викуп по 80 крб., а здерли з них значно більше. Щорічний внесок мав становити до 1863 року по 200 крб., з 1863 — по 175 крб., потім його знизили до 95 крб. нарік. Князь Сангушко і далі продовжував володіти понад тисячею десятин землі. Не дивно, що боротьба селян за землю після реформи набувала все гострішого характеру. За один лише 1861 рік у маєтку Сангушка брало участь у виступах 1330 селян. Щодалі ця боротьба загострювалася. До селян доходить слово агітаторів. 1878 року в Шаргороді власті заарештували жителя Серпухова С. Архипова, який розповсюджував заборонену царським урядом літературу.
Після реформи 1861 року настало певне економічне пожвавлення. З’явилися нові промислові підприємства переробки сільськогосподарської сировини. На початку 80-х років у містечку відкрилися гуральня, пивоварний завод, три млини, два шкіряні заводи. Пожвавилися торгівля й ремісниче виробництво. Тут налічувалося 125 лавок; у ремісництві було зайнято 275 чоловік. Ремісництвом і торгівлею займалося в основному єврейське населення.
На початку XX ст. в містечку з’являються нові промисли. Тут працювало понад 200 шевців, які у 1912 році заснували товариство. Овчинно-кожушним промислом займалося 44 господарства.
У другій половині XIX ст. в Шаргороді сталися певні зрушення в галузі культури. З 70-х років тут працювали повітове й церковнопарафіяльне училища. 1886 року з’являється перша згадка про бібліотеку. У Шаргородській бурсі навчалися майбутні українські письменники С. В. Руданський і М.М. Коцюбинський. Навчаючись у Шаргороді, М. М. Коцюбинський виявив великі здібності до літературної творчості. Одного разу вчитель російської мови,— згадує його сучасник В. Ковердинський,— зайшов до учительської кімнати з зошитом М. Коцюбинського, із задоволенням прочитав і вигукнув: «Будемо мати свого літератора!». Нову загальноосвітню школу тут відкрили у 1908 році, а через чотири роки — чотирикласне училище.
Лютнева революція пробудила трудящих Шаргорода до політичного життя. Та вона не дала їм ні землі, ні хліба, ні роботи.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції надійшла до Шаргорода в листопаді 1917 року й була зустрінута трудящими з великим піднесенням. За ініціативою солдатів, що прийшли з фронту, було скликано сходку, на якій оголосили перші декрети Радянської влади. Створені радянські державні органи в січні 1918 року почали розподіляти між селянами поміщицьку й церковну землю. Однак всі плани господарського будівництва обірвало вторгнення австро-німецьких окупантів. Червоній Армії у боротьбі проти інтервентів активну допомогу подавало населення Шаргорода.
На придушення заворушень трудящих до Шаргорода прибули австрійські війська. Остаточно містечко було визволене від окупантів, а пізніше й петлюрівців навесні 1920 року. Населення взялося до мирної праці.