Соболівка, Теплицький район, Вінницька область (продовження)
З початком масової колективізації в Соболівці організувалася комуна. До неї вступили 25 найбідніших сімей. Комуна містилася в будинку нинішньої середньої школи № 1. Однак найбільш повно відображала інтереси селянства і держави сільськогосподарська артіль. Комуна й ТСОЗи наприкінці 1929 року були перетворені на артілі. В Соболівці їх утворилося чотири: «Більшовик», «Червоний плугатар», «Золотий колос», «Червоний хлібороб» («Червоний плугатар» пізніше був перейменований на колгосп ім. Комінтерну, а «Золотий колос» — на ім. Другої п’ятирічки, ще пізніше — ім. Мічуріна).
Труднощі траплялися на кожному кроці перших колгоспників. Землю обробляли кіньми і волами. Жодної сівалки в соболівських колгоспах не було — сіяли вручну. На сівбі знову відзначилися комсомольці. Вони скрізь встигали, самовіддано працювали, пильно охороняли колгоспне майно від зазіхань куркулів, допомагали комуністам. Всі соболівські господарства добилися непоганої врожайності пшениці та жита.
Соболівський район розформовано в 1930 році, а Соболівка увійшла до складу Теплицького району.
Значно поліпшилися справи в колгоспах після створення в 1932 році МТС. Вона мала близько 20 тракторів, кілька сівалок, плугів. А через два роки МТС була добре оснащена всіма видами машин. На механізаторів пішло вчитися багато мешканців Соболівки. Велику роботу у вихованні кадрів механізаторів проводив політвідділ МТС. Він видавав свою багатотиражну газету.
При цукровому заводі з 1933 року почала діяти фабрично-заводська школа. Відкрили й загальноосвітні семирічну і середню школи, для останньої в 1938 році побудовано двоповерхове приміщення з великими, світлими класами і кабінетами.
Долаючи труднощі, зростали соболівські артілі. 1933 року було викрито спроби куркулів проникнути до колгоспу, траплялися факти шкідництва. Партійна і комсомольська організації села встановили пости охорони колгоспного майна. їм допомагали піонери.
За роки перших п’ятирічок громадське господарство соболівських колгоспів докорінно перебудовано, оснащено сільськогосподарською технікою. Загальна посівна площа зернових культур на 1940 рік становила 3472 га, під садами і ягідниками було зайнято 25 га. Всі артілі мали добрі тваринницькі ферми. Цукровий завод за цей час перетворився на сучасне підприємство. На ньому працювало 267 робітників та інженерів.
Тільки-но пролунали перші вибухи бомб, скинутих на радянську землю фашистами, соболівці піднялися на захист Вітчизни. До Червоної Армії пішло понад 600 чоловік. Ті, що залишилися в селі, працювали на будівництві оборонних споруд, готувалися до евакуації. 5 липня 1941 року було вивезено половину тракторного парку МТС, частину колгоспного майна. 28 липня до Соболівки вдерлися німецькі загарбники. Настали чорні дні окупаційного режиму, сповнені жаху і звірств фашистських бандитів. 27 травня 1942 року гестапівці поблизу села в лісі Ближньому Довжку розстріляли 382 соболівці. В селі закрили школи, магазини, клуби, знищили бібліотеки. Вільних колгоспників кати намагалися перетворити на рабів, грабували майно колгоспів, полювали на молодь, насильно вивозили її на каторгу до Німеччини.
Але не стали соболівці на коліна. Вони створили підпільно-диверсійну групу з 22 чол. під керівництвом І. М. Бабура, яка тримала зв’язок з партизанами загону ім. Леніна, а пізніше з другою партизанською бригадою ім. Сталіна. Мешканці Соболівки всіляко допомагали підпільникам. Патріоти знищили старосту та поліцая, організували кілька диверсій на залізницях поблизу села. Разом з партизанами із загону ім. Леніна 27 лютого 1943 року підпільники звільнили близько 300 юнаків та дівчат, яких фашисти хотіли вивезти до Німеччини, вбивши при цьому начальника охорони і жандарма. За це гестапівці жорстоко помстилися над патріотами. Гітлерівські карателі розстріляли 17 активістів села, в т. ч. колишнього голову сільради Н. П. Кущика, голову колгоспу М. І. Майка, агронома П. Д. Скакодуба. Одначе ця жахлива розправа не залякала радянських людей. Вони посилили допомогу народним месникам, саботували заходи окупантів.
12 березня 1944 року жителі села радісно вітали своїх визволителів — воїнів з частин 27-ї армії. У боях за визволення села загинуло 20 солдатів і офіцерів, серед них, крім українців, були представники братніх російського і узбецького народів. За свободу і незалежність Батьківщини віддали життя 329 мешканців Соболівки.
Дуже важкою була перша весна після визволення села. Поля обробляли переважно жінки й підлітки, вручну та коровами. В колгоспі «Червоний хлібороб» залишилося 7 корів, 33 коней, 20 свиней. Реманент складався з 9 кінних плугів, 2 культиваторів, 7 возів і 9 саней. Відбудова МТС тільки починалася. Це згубно позначилося на обробітку землі та на врожайності.
Трактори, які залишилися в МТС, виявилися зіпсованими. Не було запасних частин, не вистачало й слюсарів. Під кінець 1944 року, використавши побиті й трофейні машини, відремонтували 44 трактори. Робітники цукрового заводу протягом 1944 року в надзвичайно важких умовах зуміли відремонтувати наявне обладнання і підготувати підприємство до виробничого сезону наступного року. Незважаючи на скрутне становище в розореному селі, його мешканці здавали хліб та інші продукти у фонд Червоної Армії, щоб допомогти наблизити перемогу над лютим фашизмом.
У наступні два роки всі чотири колгоспи залишалися ще економічно слабкими. Становище дуже ускладнила посуха 1946 року.
Нелегко було налагоджувати побут і культуру. Приміщення сільських клубів і шкіл були майже зруйновані або потребували ремонту. Збереглася лише третя частина парт. Однак у квітні почалося навчання. Дітям доводилося сидіти на лавках і принесених з дому стільцях.
Хоч довелося переборювати великі труднощі, соболівці п’ятирічку відбудови й розвитку народного господарства виконали. На 1950 рік цукровий завод досяг кращих показників довоєнного часу, видавши країні понад 106 тис. цнт цукру. Завдяки турботам держави краще пішли справи в усіх колгоспах. Через два роки тракторний парк МТС був значно більший довоєнного.
Протягом 1956—1958 рр. всі колгоспи села об’єдналися в одну артіль «Росія». До неї приєднався невеликий колгосп с. Антонівки. Після укрупнення земельні угіддя артілі «Росія» розкинулись на 5980 га. Згодом тут одержали в середньому по 17,5 цнт зернових та 250 цнт цукрових буряків з гектара, виробили по 46,3 цнт м’яса і 168 цнт молока на 100 га угідь. Після реорганізації МТС колгосп придбав 27 тракторів, 7 зернових комбайнів та 16 вантажних автомашин.
За семирічку економіка Соболівки значно зросла. В 1968 році було завершено реконструкцію парокотельного цеху цукрового заводу. Згодом цех переведено на рідке паливо, що значно поліпшило умови праці робітників, а також збільшило енергетичну потужність заводу. В 1966 році на підприємстві встановлено парову турбіну потужністю 1500 квт. Добова потужність переробки сировини під кінець семирічки досягла 7824 центнерів.
Значно поліпшились умови праці робітників заводу: всі процеси виробництва максимально механізовано. В більшості виробничих приміщень дерев’яна підлога замінена кахляними плитками, встановлено лампи денного світла, в цехах з’явилися квіти. Впорядковано й територію: прокладено алеї, розбито клумби. До заводу примикає чудовий парк — місце відпочинку трудящих. При заводі є свій театр, клуб і бібліотека, яка має понад 10 тис. книг.
Заводський колектив трудиться творчо, натхненно. Тільки за 1963 рік запроваджено у виробництво 70 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Тут широко розгорнулося змагання за комуністичну працю, в авангарді якого йшли комуністи. їх на заводі 70 чоловік, комсомольців — 36. Багато енергії для досягнення високих виробничих показників доклала колишній директор цукрокомбінату М. П. Черкасова. Її удостоєно звання Героя Соціалістичної- Праці.
Кінець семирічки колгосп «Росія» зустрів з непоганими показниками: середня врожайність зернових досягла 30 цнт з га, цукрових буряків — 355 цнт. М’яса йа 100 га угідь вироблено понад 41 цнт, молока — 226 цнт. Докорінно змінилась оплата праці колгоспників — завдяки госпрозрахунку заробітки збільшилися втроє.
Гарними економічними показниками зустріли трудящі Соболівки XXIV з’їзд КПРС та XXIV з’їзд КП України. Колгоспники за роки восьмої п’ятирічки виростили близько 30 тис. тонн зерна, 122 тис. тонн цукрових буряків. На наступне п’ятиріччя запланували довести врожаї зернових культур до 33 цнт з га, виробництво м’яса — до 300 цнт на 100 га угідь. З цією метою значно розширюються колгоспні ферми, споруджується промисловий комплекс по відгодівлі свиней. Цукровий зайод щодоби перероблятиме 17 тис. цнт цукрових буряків.
Дальшого розвитку набула культура. 50-річчя Великого Жовтня соболівці святкували в новому будинку культури, що його спорудив колгосп «Росія». Тут ‘проводять дозвілля старі й малі, бо працівники будинку культури старанно організовують його, прагнуть кожний захід провести найцікавіше. Завідуючому будинком культури І. В. Бондарчуку присвоєно звання заслуженого працівника культури Української РСР. Будинок культури став одним з кращих закладів і відзначений у всесоюзному змаганні клубів.
Драматичному колективу будинку культури присвоєно найменування самодіяльного народного театру. Правдиве слово партії несуть в маси 53 лектори товариства «Знання» — кращі представники інтелігенції села. З 1967 року відкрита перша в районі Соболівська музична школа. В селі є 8 бібліотек, 8 кіноустановок, радіовузол, стадіон. Виходять багатотиражна газета «Суворовець» та колгоспна радіогазета.
Соціалістичні перетворення, що сталися в Соболівці; досить переконливо висвітлені в численних експонатах відкритого напередодні 100-річчя з дня народження В. І. Леніна музею історії -села, дбайливо оформленого народним умільцем Е. А. Руппельтом.
З 1965 року в Соболівці є дві середні школи, де працюють 70 вчителів, навчається 935 учнів.
Соболівська лікарня має 75 ліжок. В ній трудяться 30 медичних працівників. Організовано в селі швидку медичну допомогу. Є рентгенівський кабінет, клінічна лабораторія, пологовий будинок, а також дитяча лікарня.
Величезні зміни в побут соболівців внесла електрифікація. Мешканці села у повсякденному вжитку мають холодильники, пральні машини та інші електро-побутові прилади. Про зміни традиційних звичаїв селян свідчать і спеціалізовані магазини — хлібний, молочний тощо. Всього в селі 15 магазинів. За післявоєнні роки в Соболівці виросло близько 1 тис. нових впорядкованих будинків.
Сільська дітвора виховується в дитячих яслах та дитячому садку цукрового комбінату.
В звитяжній праці зростали люди соціалістичної Соболівки.
Нині тут трудяться 37 спеціалістів сільського господарства, понад 30 інженерно-технічних працівників. Усі комплексні бригади очолюють спеціалісти. Серед колгоспників чимало орденоносців, зокрема, доярка М. А. Маринчак, свинарка М. П. Бабенко, рільник Є. Л. Грабчак. Депутатом Верховної Ради УРСР 7 і 8-го скликань була М. А. Маринчак, її ж обирали і на 3-й Всесоюзний з’їзд колгоспників. Делегатом XXII і XXIV з’їздів КПРС та XXIII з’їзду КП України була М. П. Бабенко. За багатолітній сумлінний труд вона удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
Членами партії нині є 92 колгоспники. Партком вникає у всі справи колгоспного життя, пильно стежить як за розвитком економіки, так і за зростанням кадрів. Великою пошаною і піклуванням оточені ветерани колгоспної праці. їх у Соболівці понад 900 чоловік, всі одержують пенсію.
Добре дбає про благоустрій Соболівки сільрада. Протягом останніх 10 років . впорядковано вулиці: вибруковано центр села, встановлено на вулицях лампи денного світла. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна жителі села відкрили пам’ятник Іллічу. Тепер село дедалі менше відрізняється від міста. Соціалістична Соболівка впевнено крокує до комунізму.
І. К. ФУРДИК, Я. І. ХАВЛЮК