Теплик, Теплицький район, Вінницька область (продовження)
З 1923 року Теплик — районний центр. Більша відповідальність лягла і на партійний осередок. Секретарем його було обрано С. І. Глущенка.
Розвивалося й міцніло господарство Теплика. Зростало виробництво продукції з сільськогосподарської сировини, поширювалося кооперування кустарів і трудового селянства. Наприкінці 1924 року виникло сільськогосподарське товариство, до якого ввійшли не тільки селянська біднота, але й ремісники, які пізніше об’єднались у товариство «Райкустпром». У багатьох галузях (миловаріння, чинбарство, столярство, фарбування, виробництво круп’яних та ковбасних виробів) приватний сектор було ліквідовано і створено промартілі. Процес залучення трудящих до споживчої кооперації став масовим. Вона об’єднувала половину всього населення. Кооперативні ціни на товари були нижчі проти приватних, тому жителі задовольняли свій попит на них в крамницях кооперативної торгівлі.
Щоб зміцнити селянські господарства, біднякам і середнякам надавалися державні кредити. З 3500 крб. Теплицьке кредитне товариство влітку 1927 року 70 проц. виділило виробничим кооперативам, а 30 проц.— некооперованим біднякам для придбання худоби. Біднякам подавалась також допомога насінням.
Відбудова й зміцнення господарства створювали певні умови для культурного й духовного розвитку населення. В 1922 році було засновано перші школи лікнепу, обладнано приміщення театру, відкрито робітничо-селянський клуб. З числа місцевої інтелігенції та активу організували драматичний гурток. При клубі працювали музичний та військовий гуртки, хор, гурток друзів газети і книги. Члени його розповсюджували серед населення газети, журнали, книги, проводили читацькі конференції. Особливе місце в діяльності клубу належало поширенню основ агрономічних знань. З цією метою створили гурток, його регулярно відвідували 30—40 селян. У клубі організовували виставки досягнень сільського господарства та результатів запровадження агрокультури. Це допомагало поширювати передовий досвід. У 1924—1925 рр. в Теплику працювала пересувна школа агітаційно-пропагандистського відділу Гайсинського окружкому КП(б)У. Вона охоплювала 50—60 постійних слухачів партійного, комсомольського і комнезамівського активу. Щонеділі на заняття приходило багато селян. Пересувна партійна школа допомогла створити в Теплику й селах району гуртки ленінізму, політичної самоосвіти, школи лікнепу. В 1925 році в містечку було 23 школи лікнепу, тільки комнезамівців у них навчалось 731 чоловік.
Ще ширшого розмаху набув рух за ліквідацію неписьменності в 1926—1927 рр. Значну роль відіграло тоді товариство «Геть неписьменність!». Члени його постачали учнів книгами, проводили в селянських хатах колективні читання газет, журналів, організовували екскурсії на заводи, культпоходи в кіно і театр. Товариство турбувалось про залучення всіх дітей шкільного віку до навчання. У 1927/28 навчальному році в двох теплицьких семирічних школах здобували знання 438 учнів.
Зростали й міцніли партійні та комсомольські осередки. 1927 року в Теплику створюється друга парторганізація, що об’єднувала сільських комуністів. Для марксистсько-ленінського навчання партійно-комсомольського активу відкрили стаціонарну партійну школу, де навчалось 57 комуністів, комсомольців та членів КНС. Комуністи й комсомольці були організаторами перших виробничих кооперативів та об’єднань. У листопаді 1927 року в Теплику створено кооперативне товариство «Цукровий буряк». Воно охоплювало і навколишні села.
1930 року організовано перші три колгоспи: ім. К. Є. Ворошилова, ім. Г. І. Котовського та «За більшовицьку перемогу». Куркулі та інші ворожі елементи чинили шалений опір колективізації. Але цей опір був подоланий. На допомогу колгоспникам прийшла МТС, створена навесні 1932 року. Вона мала 26 тракторів, 4 автомашини й обслуговувала 19 колгоспів, за якими закріпили 17 884 га землі. МТС стала школою підготовки механізаторських кадрів: трактористів, комбайнерів, механіків, бригадирів тракторних бригад. Колгоспи посилали сюди вчитися кращих людей. Весною наступного року організовано політвідділ МТС. Він разом з райкомом партії розгорнув широку ідейно-політичну роботу серед трудового селянства, скеровував діяльність партійної, комсомольської та інших громадських організацій на завершення процесу колективізації та організаційно-господарське зміцнення колгоспів. Весною 1934 року всі індивідуальні селянські господарства було усуспільнено. Зміцніло громадське господарство колгоспів, підвищилася урожайність їх полів. За вирощування високих урожаїв зернових культур Теплицький колгосп ім. Г. І. Котовського був учасником ВСГВ у 1939 році.
За передвоєнні роки трудящі Теплика зробили значний крок вперед. Реконструйовано харчові підприємства: маслозавод, млин, хлібозавод, крупорушку, олійню та ін. Збільшилось виробництво цегли та інших будівельних матеріалів. Діяло 5 промартілей. Всі вони працювали рентабельно. Тільки в споживчій кооперації в 1939 році одержано 231 700 крб. прибутку.
Поліпшилося медичне обслуговування жителів. До революції в Теплику діяла одна лікарня на 10 ліжок, що обслуговувала 42 села. В 1936 році в містечку функціонувало дві лікарні на 56 ліжок, п’ять амбулаторій, два фельдшерські та два акушерські пункти, пологовий будинок, дитяча консультація і санітарна станція. Всі діти навчалися в середній, неповній середній та початковій школах. Культурні запити мешканців задовольняли районний будинок культури, три профспілкові клуби. Культурно-освітні заклади Теплика взяли шефство над 13 сільськими клубами і 30 колбудами.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в містечку було 9 первинних парторганізацій. Районний комітет партії розгорнув широку мережу партійної освіти. В Теплику працювала дворічна вечірня партшкола, кабінет партосвіти. Пропагандисти парткабінету керували шістьма сільськими гуртками вивчення історії ВКП(б). В поширенні знань значну роль відігравала районна газета «За більшовицьку перемогу». Вона виходила з вересня 1931 року. Понад 180 робселькорів посилали свої кореспонденції до газети. Редакція організувала для авторського активу курси, на яких щорічно навчалось близько 50 чоловік, проводила рейди робселькорів.
З перших днів Великої Вітчизняної війни в Теплику для боротьби з шпигунами та диверсантами створили винищувальний батальйон у складі 200 чол. Від юнаків і дівчат надходили заяви про добровільний вступ до Червоної Армії. 614 тепличан пішли на фронт. 26 липня 1941 року Теплик захопили німецько-фашистські загарбники. Окупація тривала 958 днів. Фашисти грабували населення, забирали худобу, хліб, гнали молодь до Німеччини на каторгу. В приміщенні середньої школи влаштували гестапівську катівню.
Тепличани були непримиренними до ворогів. Ще в червні 1941 року створено Теплицький підпільний райком партії. Але тоді йому не вдалося закріпитись на території району і розгорнути роботу. Організатором підпільної боротьби в Теплику й районі став колишній агроном райземвідділу А. К. Микитенко. 26 жовтня цього ж року обрали підпільний партійний комітет. Тут же було створено штаб майбутнього партизанського загону.
Основні зусилля підпільний партком спрямував на організацію партизанського руху. Теплицький загін став ядром партизанського загону ім. Леніна. Народні месники здійснювали рейди через територію району. Біля Теплика вони пустили під укіс два військові ешелони з бойовою технікою і живою силою, знищили 24 автомашини, здійснили ряд успішних операцій, визволяючи радянських громадян від німецької каторги. У партизани пішов 51 житель Теплика.
10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили Теплик. У боях загинули смертю хоробрих 35 радянських воїнів. їхні імена викарбувані над братською могилою.
По закінченні Великої Вітчизняної війни до Теплика повернулось понад 500 воїнів-переможців, з яких 323 мали бойові відзнаки. Мужньо захищали Вітчизну 5 братів-тепличан Сокотнюків: Йосип боронив Севастополь, Максим брав участь у боях під Сталінградом та у Криму, Яків бився під Харковом і на Кавказі, Іван — під Херсоном і на Дніпрі, де в 1944 році загинув, Гаврило визволяв Київ і штурмував Берлін. Тепер брати живуть і працюють в Теплику.
Важкою була весна 1944 року. Самовіддано трудилися жителі Теплика, відбудували школи, лікарні, кінотеатр, клуб. В МТС уже восени того ж року працювали 48 тракторів, 18 комбайнів, 23 молотарки. Для відбудови й розвитку господарства бракувало спеціалістів масових професій. Теплик став центром їхньої підготовки. Тільки при МТС у 1944 році було підготовлено 87 трактористів, 62 машиністи молотарок, 14 комбайнерів, 35 чоловік інших технічних спеціальностей. За 9 місяців 1944 року на різних районних курсах пройшли підготовку 637 чоловік, а в 1945/46 навчальному році — 997 чоловік.
1950 року Батьківщина високо відзначила трудовий подвиг теплицьких хліборобів, нагородивши бригадира О. Д. Гаврилюка орденом Леніна, а комбайнера С. С. Твердохліба — орденом Трудового Червоного Прапора. Бригада, в якій вони працювали, виростила по 23,2 цнт зернових та по 316 цнт цукрових буряків з гектара.
Відбудувалися й підвищили рентабельність промислові підприємства Теплика. Кілька з них об’єдналися з артілями, утворивши райпромкомбінат та райхарчокомбінат.
З метою підвищення продуктивності праці, зміцнення економіки в 1951 році три теплицькі колгоспи об’єдналися в один, якому 1956 року присвоєно ім’я XX з’їзду КПРС. Для підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників з 1953 року запроваджено додаткову оплату праці й щоквартальне авансування. 1955 року вирощено високий урожай цукрових буряків — по 337 цнт на кожному гектарі, колгосп був учасником ВСГВ, здобув диплом 2-го ступеня, Велику срібну медаль і премію — автомашину.
Значну допомогу в механізації виробничих процесів, раціональному використанні техніки подає місцевому колгоспу Теплицьке відділення «Сільгосптехніки». Це сучасне велике підприємство, що має ремонтну майстерню, загін вантажного автотранспорту, монтажні бригади.
Кадри механізаторів для колгоспів готує Теплицьке професійно-технічне училище, відкрите в липні 1956 року. За 12 років тут підготовлено понад 3800 спеціалістів.
Вагомі успіхи теплицьких колгоспників у тваринництві. На фермах повністю механізовано водопостачання, подрібнення кормів. Тваринництво стало рентабельним. Розгорталось капітальне будівництво. За 1958—1968 рр. споруджено 4 корівники, 2 телятники, 4 свинарники, майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки, 2 будинки механізатора. Розвиток колгоспної економіки весь час супроводжується підвищенням життєвого рівня колгоспників. Цьому значною мірою сприяв перехід на грошову гарантовану оплату праці.
За трудові успіхи багатьох колгоспників у 1965 році нагороджено орденами й медалями, зокрема зоотехніка Л. І. Кузьмич — орденом Трудового Червоного Прапора та голову колгоспу Ф. П. Кравченка — орденом Леніна.
Трудівники колгоспу перевиконали завдання восьмої п’ятирічки по виробництву та продажу державі сільськогосподарської продукції. За 1966—1970 рр. колгосп одержав середньорічний врожай зернових 28,6 цнт, цукрових буряків — 336 цнт з га. План продажу державі молока виконано на 120 проц., м’яса — на 150 проц.
Радянський уряд відзначив успіхи тепличан у розвитку сільськогосподарського виробництва. Доярку колгоспу Г. К. Мазур нагороджено орденом Леніна.
1968 року колгосп був учасником ВДНГ у Москві. За високі показники у виробництві зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та успішне виконання планів продажу державі сільськогосподарських продуктів колгосп нагороджено дипломом третього ступеня, а бригадира В. Л. Поворознюка бронзовою медаллю й відзначено грошовою премією.
Зростання сільськогосподарського виробництва сприяло розвитку підприємств, що переробляють його продукцію. З 1964 року працює завод сухого молока. Це підприємство з сучасним обладнанням, всі технологічні процеси механізовані. За зміну переробляється до 100 тонн молока.
В селищі діють цегельний завод, нова хлібопекарня, птахокомбінат, інкубаторна станція, міжколгоспна будівельна організація та інші підприємства. З 1961 року населення обслуговує побутовий комбінат. На околицях селища розкинувся державний плодорозсадник, в якому вирощують кокони тутового шовкопряда, саджанці плодових і декоративних дерев.
До 50-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в селищі побудовано нове приміщення комбінату побутового обслуговування, торговельний комплекс, спортивний зал та 3 класні кімнати восьмирічної школи.
За ініціативою селищної Ради й громадських організацій в Теплику побудували типову середню школу, дитячий комбінат, готель, автостанцію, ресторан, нові магазини.
Молодь селища посадила 25 тисяч декоративних і плодових дерев. Закладено чудовий парк культури та відпочинку, який щорічно впорядковується і є улюбленим місцем відпочинку мешканців Теплика.
Кооперативна торгівля здійснюється через 20 торговельних підприємств і 9 організацій громадського харчування. За 1970 рік тепличанам продано 1486 телевізорів, 621 радіоприймач, 317 пральних машин, 206 холодильників та багато інших товарів. Населення має 20 власних автомобілів і 59 мотоциклів.
Значно розширена районна лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим, пологовим, інфекційним і поліклінічним відділеннями. З 1967 року працює протитуберкульозний диспансер.
У Теплику є середня, середня заочна, восьмирічна та музична школи. За післявоєнні роки середню школу закінчили 2013 юнаків і дівчат. З них 746 здобули вищу освіту. Серед випускників — 16 наукових працівників, 215 вчителів, 98 інженерів, 95 агрономів. Понад 50 років свого життя присвятив школі заслужений учитель УРСР Г. С. Побережник. За успіхи в педагогічній і громадській роботі він нагороджений двома орденами Леніна. Майже кожний дорослий у селищі — його колишній учень.
У селищі діє будинок культури на 650 місць, де працюють 5 гуртків художньої самодіяльності та агіткультбригада. Пропагандистську роботу в селищі та за його межами проводить районне відділення товариства «Знання». 1970 року у ньому налічувалось 632 члени.
Жителів обслуговують 6 бібліотек. У селищі сьогодні нема сім’ї, яка б не передплачувала газет і журналів.
Організаторами всього нового, прогресивного виступають комуністи, які об’єднані в 24 первинні партійні організації. 397 комуністів і 786 комсомольців ідуть в авангарді боротьби трудящих за піднесення сільськогосподарського та промислового виробництва.
З кожним роком змінюється Теплик, кращає, впорядковується. Все це робиться працьовитими руками жителів, які люблять своє селище, пишаються його історією, а ще більше його сучасним — досягненнями економіки, добробуту і культури.
П. О. ДРАЧЕНКО, Б. Г. КОЖЕДУБ