Теплик, Теплицький район, Вінницька область
Теплик — селище міського типу (з 1956 року), розташоване за 130 км від Вінниці, за 7 км від залізничної станції Кублич. Населення — 5049 чоловік. Теплик — центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км. Населення —54,7 тис. чол., у т. ч. міського — 5 тис., сільського — 49,7 тис. чол. Густота населення — 68,4 чол. на кв. км. До складу району входять 45 населених пунктів, які підпорядковуються одній селищній і 23 сільським Радам. Земельні угіддя району—81,3 тис. га, в т. ч. орної землі — 60 тис. га, лісів — 3 тис. га. Грунти переважно чорноземні. В районі є 26 колгоспів, цукровий комбінат, працюють 584 трактори, 416 комбайнів. У районі 9 промислових підприємств харчової і легкої промисловості, 116 магазинів, 48 підприємств громадського харчування. Для медичного обслуговування трудящих— 6 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерські пункти, районна санітарно-епідеміологічна станція, 4 профілакторії. Є 39 шкіл, професійно-технічне училище, 41 будинок культури і клуб, 46 бібліотек.
На території селища зливаються дві річки— Тепличка і Свинарка. Гадають, що від назви першої річки походить назва селища. Тут виявлено поселення черняхівської культури.
Перша письмова згадка про Теплик належить до XV ст. Поселення виникло як прикордонний пункт Литовського князівства. Укріплення мало земляні вали і високий дубовий частокіл. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд.
Населення Теплика займалося землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, чоботарством і ковальською справою. Перебуваючи під постійною загрозою ворожих нападів, жителі завжди були готові дати відсіч нападникам. Вони самі виготовляли зброю і власними силами боронили свої житла. За героїзм і стійкість жителів у боротьбі з ворогом поселення дістало другу назву — Смілгород.
1582 року власники Теплика Іван і Андрій Кініки поділили маєток і продали його князеві Острозькому. Протягом 1609—1645 рр. Теплик переходив з рук у руки. Часті зміни власників погіршували становище селян. Вони позбавлялись права розпоряджатись своєю землею, і вже на початку XVII ст. їх повністю закріпачено. Селяни платили пану натуральну данину (жито, овес, пшеницю, ячмінь, сіно, курей, гусей, пряжу), чинш і відбували 4-денну панщину.
Розташований на перехресті торгових шляхів, Теплик стає значним торгово-ремісничим центром. Тут поселялися й ставали ремісниками втікачі з Подільського і Волинського воєводств. Життя трудящих було тяжким. Вони зазнавали не тільки соціального, але й національного гніту і не раз піднімались на боротьбу за своє визволення. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Теплик входив до складу Уманського полку.
У 1652 році через Теплик проходило козацьке військо, до якого приєдналося багато жителів поселення й разом з ним взяли участь у відомій Батозькій битві, що завершилась розгромом польсько-шляхетського війська.
За Андрусівським перемир’ям Теплик залишався під владою Польщі. Феодали експлуатували селян, позбавляли їх будь-яких прав. Польська шляхта, намагаючись окатоличити населення, посилювала національно-релігійний гніт.
У 70-х рр. XVIII ст. Теплик і навколишні села стали власністю магнатів Потоцьких. Містечко перетворюється в господарський центр володінь Потоцьких на Поділлі. У Теплику розмістились частини польського війська, від свавілля якого населення зазнавало багато лиха. Пригноблені й жорстоко визискувані жителі Теплика взяли активну участь у гайдамацькому русі. В 1755 році вони разом з гайдамацьким загоном розгромили маєток феодала.
1768 року під час Коліївщини в містечку та Теплицькому ключі була повалена польсько-шляхетська влада. Керівник повстання Максим Залізняк призначив старілим над мешканцями Теплика та Теплицького ключа Федора Осадчого, «аби он имел і прочий громади ключа того местечка в добрем состоянію здерживал: яко то, аби імел власть судити, радити і во всяких случаях добре справовати».
Повстання придушили і в Теплик були введені два ескадрони царських військ і 80 козаків на чолі з полковником.
У другій половині XVIII ст. Теплик стає значним торговим центром. Щоденні торги та ярмарки, які відбувались тут двічі на місяць, забезпечували збут продукції, вироблюваної на мануфактурах і в маєтках Потоцьких. На початку XIX ст. у Теплику налічувалось 50 чинбарів і шевців. Останні здавна складали цехову громаду, що користувалась особливими правами й привілеями.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Теплик з 1797 року — заштатне містечко Гайсинського повіту Подільської губернії. Становище селян залишалося тяжким. Повне політичне безправ’я кріпаків доповнювалося жорстокою поміщицькою експлуатацією. Вони відробляли Потоцькому панщину: тяглові господарства — 150—153 дні, піші — 80—115 днів на рік або сплачували грошовий оброк на суму 19 крб. 50 коп. сріблом щороку з кожного двору. Праця кріпаків використовувалась також і в промисловості. В Теплику діяла суконна мануфактура Потоцького, на якій працювало 105 кріпаків.
У 20—30-х роках XIX ст. на Поділлі ширився рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармалюка. Для безпеки поміщиків у містечку був розквартирований російський гвардійський полк.
За інвентаризацією 1845 року в маєтку поміщика було 3087 десятин землі й 1468 кріпаків. Селяни користувались 688 десятинами орної й 251 десятиною городньої та садибної землі й 114 десятинами сінокосу. Решта орної землі — 2148 десятин, а також 355 десятин сінокосу та 366 десятин лісу належали графові Потоцькому. З 246 селянських дворів тяглових було 24, напівтяглових і безтяглових — 149, городників — 52, безземельних — 21. З роками процес обезземелення й подрібнення селянських господарств посилювався.
Феодальна експлуатація селян доповнювалась духовним гнітом. До другої половини XIX ст. в Теплику жодної школи не було, зате діяли православна церква, костьол, синагога, жіночий монастир.
Незадоволені кріпосницькими порядками, жителі Теплика 19 лютого та 15 липня 1860 року підпалювали приміщення станової квартири.
Скасування кріпаччини не поліпшило економічного становища селян, їм належало лише 1577 десятин придатної для обробітку землі. За неї селяни мусили сплатити 45 069 крб. 66 копійок.
Потоцькі зберегли за собою монопольне право користуватися лісом, річками, водоймищами, випасами та іншими угіддями. Селянам’ заборонялося збирати хмиз, полювати на дичину, ловити рибу, ставити водяні млини, користуватися водою ставків для поливання городів. Теплицькі селяни вийшли з-під кріпосної залежності з ділянками землі в середньому по 2 десятини на ревізьку душу. Такі наділи орної землі одержали 199 дворів, 105 взагалі не змогли викупити землю, одержали тільки під садибу в середньому по 400—500 кв. сажнів.
Після реформи селянству доводилося стягуватися не лише на викупні платежі, але й на інші збори: для утримання духовенства, спорудження всіляких громадських будівель, на державний поземельний податок, губернсько-земський збір, страхові видатки, утримання училищ і т. д. 1897 року на кожного теплицького платника припадало казенних зборів 9 крб. 63 коп. і мирських — 3 крб. 10 коп.. Це були непосильні платежі, які прирікали селянство на зубожіння. Селянин потрапляв у нову залежність від поміщика і куркуля.
Незадоволених суворо карали. У списки селян, покараних різками до 1905 року, занесено 442 жителі Теплика, з яких 12 чоловік суд визнав «неблагонадійними». Малоземелля, перенаселення і пов’язане з цим важке економічне становище селяни змушували їх шукати роботи в поміщицьких економіях та на заводах. Це забезпечувало графині Потоцькій дешеву робочу силу. На збиранні хліба у 1902 році вона сплачувала щодня 50—65 коп. чоловікам і 20—30 коп. жінкам.
В кінці XIX — на початку XX ст. в містечку відкрилися механічні, слюсарні, фарбувальні, шевські, в’язальні майстерні, а також підприємства з переробки сільськогосподарської сировини. На цих підприємствах працювало близько 200 найманих ремісників та підмайстрів і вироблялося продукції на 31 тис. крб. щороку. Робочий день тривав 16—18 годин. Не було охорони праці, лікарської допомоги, не дотримувались елементарні вимоги гігієни.
Все це позначилось на характері виступів теплицьких робітників у 1905—1907 рр. Під впливом революційних подій, що розгорнулися на Поділлі, теплицькі ремісники-підмайстри в червні 1905 року виступили з вимогою скоротити робочий день до 12 годин на добу.
На теплицьких робітників і селян поширювався вплив Уманської організації РСДРП. До містечка переправлялась підпільна література, приїжджали агітатори.
У травні 1906 року в маєтку графині Потоцької застрайкували 40 строкових робітників, вимагаючи підвищити заробітну плату. Для придушення страйку становий пристав відрядив 10 кінних і 8 піших стражників. Нове, побудоване в 1903 році просторе приміщення «арештантської збірної хати» було заповнене страйкарями.
Незважаючи на репресії царської влади, боротьба тривала, революційні ідеї проникали в маси трудящих усе глибше. 15 жовтня 1906 року біля волосного правління, куди зігнали новобранців, мешканець Теплика X. Г. Воскобойников розповсюджував звернення Уманської соціал-демократичної організації «До новобранців». Новобранців закликали не підкорятися царським законам, відмовлятися служити царю, «разом з народом боротися за народну справу». Звернення закінчувалося словами: «Геть пригноблювачів і насильників, геть царя і панів! Хай живе демократична республіка!». Лише 30 примірників листівок вдалося відібрати в новобранців. 16 жовтня X. Г. Воскобойникова заарештували.
У період реакції зростала експлуатація промислових і сільськогосподарських робітників. Максимальна заробітна плата становила 12—13 крб. на місяць. За даними гайсинського повітового справника, з цього заробітку в родині з п’яти чоловік на харчування залишалось 7 крб. на місяць — по 1 крб. 40 коп. на душу, тим часом на харчі арештантам відпускалося 9 коп. на добу, або 2 крб. 70 коп. на місяць. 1911 року населення Теплика становило 10 376 чоловік. На його частку припадало 1577 десятин землі. Графу Потоцькому й церкві належало 1950 десятин орної землі й 811 десятин лісу. Поміщик продовжував тяжіти над громадою. У липні 1910 року, коли сільський сход Теплика ухвалив наділити свого односельця Й. Погребняка ділянкою під садибу розміром 145 квадратних сажнів з числа вигінної землі, повірений графа Потоцького не погодився з цим, і мировий посередник скасував цю ухвалу, посилаючись на те, що вигінні землі знаходяться у спільному користуванні селян і поміщика. Скасовано було й ухвалу сільського сходу про виділення ділянки під забудову жителеві О. Легкому.
На кошти, зібрані громадою, 1864 року в Теплику відкрилося народне училище. В його бібліотеці було лише 500 примірників різних шкільних посібників, інструкцій та книг. 1897 року відкрили жіночу церковнопарафіяльну школу. Із 728 дітей шкільного віку в 1908 році навчалося 197, тобто 25,2 процента.
Під час столипінської аграрної реформи посилився процес розшарування селянства. Загострювалися класові суперечності в містечку, трудящі піднімалися на революційну боротьбу.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Теплика зустріли з великою радістю.
20 грудня 1917 року спалахнуло збройне повстання жителів проти Центральної ради. Гайсинський повітовий комісар Центральної ради телеграфував тоді подільському губернському комісарові: «В повіті розруха збільшилася. Гвинтівки, бомби, револьвери пішли в хід… В Теплику роззброїли поліцію, тяжко покалічено кілька чоловік». В телеграмі вимагалось негайно надіслати військо для придушення руху. З розвитком революційних подій зростала активність трудящих. Селяни захопили й поділили церковну землю, позбавили влади адміністрацію маєтку графа Потоцького, запровадили свій контроль над обліком господарства. Селянський рух підтримали солдати, що поверталися з фронтів першої світової війни.
В лютому 1918 року в Теплику встановлено Радянську владу. Було створено ревком. Але мирному життю зашкодило вторгнення австро-німецьких військ. Разом з окупантами з’явилися тут і представники роду Потоцьких, вимагаючи повернути їм землю та майно.
Австро-німецьких окупантів у містечку змінювали петлюрівці, банди Волинця, білополяки. Трудящі виступали на боротьбу за здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 15 км від Теплика вони підірвали поїзд з бандою Волинця, що йшов до станції Дукля, відмовлялися виконувати розпорядження окупаційних властей поставляти для них продовольство й тягло, допомагали частинам Червоної Армії боротися з петлюрівцями та польськими інтервентами.
У червні 1920 року частини 1-ї Кінної армії вигнали білополяків, розгромили петлюрівщину. В Теплику було остаточно відновлено Радянську владу. Під керівництвом Гайсинського повітового партійного комітету в кінці червня 1920 року відновлено роботу Теплицького революційного комітету в складі трьох чоловік: В. Г. Лагодюка (голова), К. А. Кулибаби і К. С. Корнійчука. Ревком дбав про зміцнення Радянської влади, виконання завдань продрозкладки. 6 вересня 1920 року створено Теплицький волосний ревком у складі 5 чоловік. У волревкомі організували чотири відділи: управління, продовольства, народної освіти, праці і соціального забезпечення. До нього перейшла вся повнота влади в Теплику і волості. Наприкінці 1920 року засновано комуністичний осередок. Першим секретарем осередку було обрано П. І. Чуприніна.
У вересні 1920 року між теплицькими селянами розподілено 1909 десятин поміщицької і 46 десятин церковної землі. Відійшло в громадське користування 811 десятин поміщицького лісу. Землю одержали найперше безземельні, наймити, родини червоноармійців. Одержуючи землю і відбудовуючи господарство, трудове селянство створювало свої громадські організації. Тоді ж у Теплику засновано комітет незаможних селян на чолі з С. Никаноровим. Комітет незаможників став надійною опорою ревкому й партійної організації в боротьбі за зміцнення Радянської влади. Його члени створили збройний загін народної охорони, який боровся з бандитизмом, підтримував революційний порядок.
За ініціативою КНС здійснено ряд заходів для зміцнення господарств бідняків: утворено фонд допомоги бідноті насінням, з якого для осінньої сівби 1920 року виділили 224 пуди зерна, засновано сільське споживче товариство, створено майстерню для ремонту сільськогосподарського реманенту. Ці заходи сприяли виконанню завдань продрозкладки. У колишньому маєтку Потоцьких відкрили народну лікарню. Понад 20 років її очолював Є. І. Скринник.
В січні 1921 року було обрано Теплицький волосний виконком Ради робітничих і селянських депутатів на чолі з А. М. Запорожцем, оформився комсомольський осередок.
Нелегкими були перші кроки нового життя. Доводилося боротися з куркульсько-петлюрівськими бандами, які палили радянські установи, грабували населення, вбивали активістів, прагнули терором залякати народ. Бандити підступно вбили голову волревкому І.Д. Заколесника, коли він повертався ввечері зі зборів бідноти.