Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область (продовження)
Восени 1939 року почалась реконструкція Гніванського цукрозаводу. Виробничий сезон після її завершення почався в жовтні наступного року. Перший рік роботи підприємства був періодом технічного освоєння. За добу тут перероблялось 6423 цнт цукрових буряків. Це становило 64 проц. від проектної потужності заводу.
Восени 1929 року в Гнівані засновано товариство спільного обробітку землі, яке наступного року перетворене в сільськогосподарську артіль «Перше травня». В 1933 році артіль об’єднала 25 селянських господарств. Основні польові роботи в артілі виконувались за допомогою одного трактора, якого виділяла Тиврівська МТС.
За роки п’ятирічок відбулися нові зміни в побуті й культурному житті гніванців. Побудовано новий житловий масив «Червоний гай». До 1934 року була одна семирічна школа, в якій навчалося 245 учнів і працювало 18 учителів. З 1934 року в селищі існувала середня школа, в якій здобували знання 1200 учнів і викладало 45 учителів. Вони організовували самодіяльні вистави, виступали з лекціями, доповідями, бесідами серед населення. Відкрились два дитячі садки. В 1939 році збудовано дільничну лікарню на 50 ліжок. На кошти профспілкової організації гранітних розробок була створена бібліотека, яка обслуговувала всіх жителів селища. Електрика, кіно, радіо органічно ввійшли в життя і побут трудящих Гнівані.
17 липня 1941 року до селища увірвалося лихо: Гнівань окупували німецько-фашистські загарбники. За роки окупації підприємства Гнівані були по-варварському зруйновані. Вороги вивезли з цукрового заводу найцінніше устаткування до Німеччини, а те, що залишилось, знищили. Було пограбовано обладнання гранітних розробок. Фашисти повністю зруйнували господарство артілі «Перше травня».
На території гранітних розробок окупанти відкрили табір для військовополонених. У липні 1941 року в ньому ув’язнили 3000 чоловік. Внаслідок звірячих знущань, холоду, голоду, важких антисанітарних умов, різних хвороб (сипний і черевний тиф, дизентерія) щоденно помирало 15—20 чоловік. До кінця листопада в таборі залишилось 700 чоловік.
Фашисти знищили також багато мирних жителів. Кати приводили під конвоєм до місця розправи приречених, примушували їх копати ями, наказували повністю роздягатися. Жінок і старих людей розстрілювали першими, дітей живцем кидали в яму і закопували. Судово-медичною комісією розслідування злодіянь німецьких загарбників установлено, що розстріляно і знищено мирного населення та полонених у селищі Гнівань 6370 чоловік.
В окупованому 1941 року селищі залишилось багато поранених воїнів. Жителі селища, ризикуючи своїм життям, перенесли поранених у дубовий гай, недалеко від гранітних розробок, і там їх доглядали. Багато бійців потім пішли в партизанський загін, щоб продовжити боротьбу у ворожому тилу. В 1943 році за переховування радянських військовополонених, яким пощастило втекти з табору смерті, німці розстріляли Д. П. Некрута та його дружину.
Під гнітом німецьких окупантів Гнівань перебувала 973 дні. На початку 1944 року 1-а гвардійська танкова армія, що входила до складу військ 1-го Українського фронту, під командуванням М. Ю. Катукова здійснювала глибокий рейд у тил ворога. 10 січня в Гнівані розгорнулися запеклі бої танкових підрозділів старшого лейтенанта Захарова і капітана Дубодєлова проти фашистів. В ці дні загинуло 23 танкісти. Але закріпити завойовані рубежі радянським бійцям тоді не вдалося. Вони тимчасово відступили. Великий патріотизм проявили жителі селища С. А. Гулько, О. С. Гулько, О. В. Василюк, Я. І. Ліщинський, які переховували поранених у бою танкістів.
15 березня 1944 року війська 151-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту остаточно визволили Гнівань від фашистських загарбників1.
Трудящі Гнівані свято шанують тих, хто загинув у роки війни. Руками гніванських каменотесів споруджено і встановлено в селищі три пам’ятники: в дубовому гаю, в парку, біля селищної Ради депутатів трудящих.
680 фронтовиків-гніванців мають урядові нагороди за участь у Великій Вітчизняній війні. За бойові заслуги орденом Леніна нагороджені майори М. К. Уткін та Й. І. Бокач, а підполковник А. Є. Бушинський удостоєний двох орденів Червоного Прапора і двох орденів Червоної Зірки.
Гніванці зробили все можливе, щоб прискорити перемогу Радянського Союзу над гітлерівською Німеччиною. Овіяне духом патріотизму, все населення взяло активну участь у зборі коштів на побудову танкової колони «Колгоспник Вінниччини», в реалізації Державної воєнної позики, відродженні зруйнованого окупантами народного господарства.
Відновлювалося мирне життя. На гранітних розробках уже 10 квітня 1944 року була відбудована і вступила в експлуатацію перша, а 10 травня — друга дільниці. На вересень продукція розробок досягла 70 проц. довоєнного рівня, а урядові завдання виконано на 361 процент.
Перед колективами гніванських кар’єрів постало відповідальне завдання — швидкими темпами виконати поставки гранітних матеріалів на відбудову Києва та інших міст Радянського Союзу. Робітники кар’єроуправління вирішили працювати додатково по 2 години щодня. Партійна організація разом з дирекцією кар’єроуправління розробила план підвищення технічної кваліфікації колективу. Уже в 1944 ротті відкрили школу ФЗН для підготовки електриків, каменотесів, бурильників, машиністів, штукатурів та робітників інших спеціальностей. Цього ж року всі об’єкти гранітних розробок були відбудовані, а виробничий план калової продукції виконано на 263 проценти.
За роки четвертої п’ятирічки на гранітних розробках основні виробничі ділянки були оснащені сучасною технікою, ручне буріння замінено механічним, повністю механізовано вантажні роботи, велику увагу приділено підвищенню якості продукції. Розгорнулося соцзмагання між підприємствами Гніванського і Головинського кар’єроуправлінь тресту «Союзграніт». Все це прискорило відбудову підприємства. В 1949 році рівень довоєнного видобутку граніту був перевершений. На підприємстві виросла велика група передовиків виробництва, які виконували норми на 300 проц. (середня норма виробітку становила 125—135 проц.). Серед них ломщик Л. Тишко, каменотес А. Ситник, слюсар Г. І. Ніколаєв. Зміцніла партійна організація, яка налічувала 63 комуністи. З них 39 чоловік працювало безпосередньо на виробництві.
В 1946 році на місці зруйнованого в роки Вітчизняної війни був збудований новий вокзал станції Гнівань. У жовтні 1947 року після відбудови почав працювати Гніванський цукровий завод. Дирекція заводу разом з партійною і профспілковою організаціями розробили розгорнутий план дальшого удосконалення підприємства. Були вивчені всі можливості підвищення продуктивності праці, поліпшення якості цукру, зменшення витрат на його виробництво. Колектив заводу спрямував свої зусилля на те, щоб якнайкраще використати ці можливості. На підприємстві з успіхом застосовано 108 раціоналізаторських пропозицій. Для підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників організували виробничо-технічні курси. Важливу роль в удосконаленні виробництва відіграло масове соціалістичне змагання, впровадження передових методів праці. Завдяки здійсненим заходам у 1948 році завод досяг довоєнного рівня виробничої потужності. 1951 року йому присвоєно почесне звання підприємства відмінної якості.
Набирав сили і колгосп «Перше травня». В 1949 році він досяг довоєнного рівня виробництва і був об’єднаний з сусіднім колгоспом с. Витави.
1951 року введено в дію Гніванський ремонтно-підшипниковий завод, який, крім ремонту, став виготовляти роликопідшипники. Продукція надходить всім конторам «Сільгосптехніки» Радянського Союзу, а також Горьковському автозаводу, Кемеровському електромеханічному, заводу ім. Фрунзе Киргизької РСР, Цілиноградському «Сільгоспмашу». Завод експортує підшипники в Польщу, Румунію, Болгарію, Демократичну Республіку В’єтнам, Монголію.
Гніванські підприємства взяли шефство над селом. Колектив кар’єрів допоміг підшефному колгоспу «Червоний господар» Тиврівського району механізувати трудомісткі роботи на тваринницьких фермах, відремонтувати сільськогосподарські машини, організувати політико-виховну роботу серед колгоспників. Юнаки й дівчата цукрового заводу допомагали підшефному колгоспу ім. Свердлова безпосередньо на ланах. Разом з молодіжними ланками колгоспу вони вивозили добрива на поля, спільно обробляли їх і збирали врожай. Гніванська автобаза взяла шефство над колгоспом «Зоря комунізму», ремонтно-підшипниковий завод — над артіллю ім. Шевченка, кар’єроуправління — над колгоспом «Росія».
На підприємствах Гнівані розгортався масовий рух за комуністичну працю. 1964 року на цукровому заводі вже існувало 14 бригад, яким надано звання комуністичних, і 57 ударників комуністичної праці. Авторитетом і повагою в колективі користується В. О. Данильцев — керівник групової лабораторії, автор понад 140 раціоналізаторських пропозицій і винаходів. В. О. Данильцев має 6 авторських свідоцтв, він — заслужений раціоналізатор УРСР.
Всі підприємства Гнівані виконали виробничий семирічний план достроково.
В 1965 році на цукровому заводі вироблено 689 133 цнт цукру. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану випарника О. А. Гароджу нагороджено орденом Леніна, сатуратника В. К. Мельника— орденом Трудового Червоного Прапора.
Успішно виконали гніванські промислові підприємства план восьмої п’ятирічки. За 1966—1970 рр. збільшився випуск товарної продукції: на цукровому заводі — на 33,6 проц., на підприємствах Гніванського кар’єроуправління — на 54,1 проц., на ремонтно-підшипниковому заводі — на 32 проценти.
Запровадження нової економічної реформи на підприємствах сприяло зростанню продуктивності праці й заробітної плати трудящих. На гранітних розробках продуктивність праці в 1967 році порівняно з попереднім роком зросла на 16,7 проц. Цукровий завод перейшов на нові умови планування і економічного стимулювання у вересні 1967 року. До кінця року, тобто за чотири місяці, доходи трудящих збільшились на 11,4 тис. крб., які нараховані їм з фондів матеріального стимулювання.
Колектив цукрового заводу підтримав патріотичну ініціативу трудящих Москви й Ленінграда та колективу Красносілківського цукрового заводу — включитися в соціалістичне змагання за достойну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і виконання п’ятирічного плану.
За роки Радянської влади селище Гнівань виросло територіально. Підвищився культурний рівень і матеріальний добробут населення. Великого розмаху набрало житлове й культурно-побутове будівництво. На місці старих дореволюційних халуп звели красиві сучасні житлові будинки, підприємства громадського харчування; жителі користуються водопроводом. Збудовано нове приміщення для середньої школи, комбінат побутового обслуговування, палац культури.
Розширилась державна та кооперативна торгівля. З року в рік зростає товарообіг. Значно поліпшилось медичне обслуговування населення. У Гнівані є дільнична лікарня на 50 ліжок, селищна поліклініка, два здоровпункти, дитяча консультація, аптека. Медичні працівники, серед яких 22 лікарі та 60 спеціалістів з середньою медичною освітою, наполегливо борються за здоров’я трудівників та санітарно-гігієнічний стан селища.
Досягнуто успіхів і в справі народної освіти. За післявоєнні роки не тільки розширилася матеріальна база шкіл, але й значно підвищився рівень викладання. В селищі працюють: середня та восьмирічна загальноосвітні школи, середня школа робітничої молоді та школа-інтернат. У школах навчається понад 1600 учнів, викладає 107 учителів. Серед майстрів педагогічної справи — два заслужені вчителі УРСР М. Я. Новицький, нагороджений орденом Леніна, П. В. Бригадир, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 12 випускників гніванських шкіл працюють у вищих навчальних закладах країни. Випускниця середньої школи слюсар Гніванського цукрового заводу Г. П. Рератюк — депутат Верховної Ради СРСР.
У Гнівані діє будинок культури кар’єроуправління, клуб цукрового заводу. Учасники художньої самодіяльності виступають перед робітниками й колгоспниками навколишніх сіл.
До послуг трудящих — дві державні бібліотеки та дві бібліотеки при кар’єро-управлінні й цукровому заводі. Вони стали місцем проведення літературних вечорів, читацьких конференцій, консультацій з питань міжнародного і внутрішнього становища СРСР.
Сучасна Гнівань будується і зростає. Стали до ладу нові підприємства—об’єднаний завод залізобетонних конструкцій та шиноремонтний. В дев’ятій п’ятирічці гніванці матимуть нові універмаг, лікарню на 250 ліжок, поштамт, автоматичну телефонну станцію на 1000 абонентів. Значними трудовими досягненнями прославляють гніванці рідне селище.
Ф. М. ЖУРАВЛЬОВ, Л. Ф. ЛАПИНСЬКИЙ, Ф. К. СЕРГА