Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область (продовження)
У 1921 році стали до ладу гідроелектростанція, пивоварний завод, млин. Були створені кооперативні товариства — кредитне «Трактор», споживче, садівниче, бурякосіяння, бджільництва, які постачали населення промисловими товарами, збували державі сільськогосподарську продукцію. 1925 року електрокооперативи, які використовували енергію Тиврівської електростанції, збудували першу на Поділлі високовольтну лінію протяжністю 17 км і низьковольтну — 13 км, в результаті чого одержали світло 600 хат у Качанівці, Швачівці, Новому Місті, Росоші, Красному, Черемошному.
У квітні 1922 року в Тиврові відбувся волосний з’їзд комнезамів, який особливу увагу приділив розвитку народної освіти. Виконкомам пропонувалося подбати про забезпечення шкіл землею, паливом, про надання вчителям безкоштовних квартир. На цей час у містечку працювали створені Радянською владою трудова школа, механічна профшкола, музична школа, трирічні педагогічні курси, дитячий будинок, гуртки лікнепу. 1922 року тут організували трудову колонію. їй виділили 65 га орної землі, 4 га городу, 20 га саду, худобу, реманент. Учні в ній жили, працювали в господарстві, а також на відбудові містечка. Вони відбудували насосну станцію, водогін, на кошти колонії спорудили пам’ятник героям громадянської війни — пірамідальний стовп з червоною зіркою на вершку,— він і зараз стоїть на території Тиврівської восьмирічної школи-інтернату. Керував колонією М. О. Шестоперов. Тут була створена друга в містечку комсомольська організація, яка об’єднувала молодь навчальних закладів. Комсомольці брали активну участь у боротьбі з бандитизмом, охороняли склади, збирали кошти для бідноти і червоноармійців, допомагали продзагонам тощо. Тоді ж у Тиврові оформився волосний комуністичний осередок, до якого входили 10 комуністів. 1923 року містечко стало районним центром. У жовтні був створений райком партії.
Трудящі Тиврова як своє особисте горе зустріли, повідомлення про смерть В. І. Леніна. Було проведено збір коштів на пам’ятник вождеві. Проект пам’ятника розробили самі робітники. 1 травня 1925 року на площі перед Тиврівською семирічною школою встановили гранітний триметровий обеліск, який нагадує стовбур дуба. У верхній частині його висічено сувій паперу із зображенням В. І. Леніна, обрамленого вінком. На одній із зрізаних гілок гранітного дуба напис «Працюючі Тиврівщини на смерть незабутньому вождю».
На початку 1925 року в містечку відкрили стаціонарний кінотеатр. Його організатором був завідуючий Тиврівською електростанцією Я. П. Бахін. Кінотеатр містився в залі райвиконкому, електроенергію давала гідростанція. Щодня відбувалося 3—4 сеанси, які відвідувало 100—200 глядачів.
У жовтні 1929 року в Тиврові відбулася районна конференція наймитів та бідняків, яка звернулася із закликом до селянства району розгорнути масову колективізацію. Цього ж року засновано ТСОЗ, куди ввійшло 20 селянських господарств. Головою його обрали селянина-бідняка комуніста К. П. Дзюня. В перші роки колективної праці тяжко було, бо не вистачало робочої худоби, реманенту. Поступово ці труднощі переборювалися. 1930 року на базі ТСОЗу організували колгосп «Перемога». Держава подала йому значну матеріальну допомогу. Основні роботи виконувала Тиврівська МТС. У 1933 році колгосп одержав добрий урожай, зміг видати на трудодень по 3 кг зерна. Артіль почала капітальне будівництво. У 1936 році колгосп «Перемога» поділився на два — ім. РСЧА та ім. Ворошилова. Обидва колективні господарства вирощували в середньому по 16—20 цнт зернових на гектарі.
Зростали й промислові підприємства Тиврова. Напередодні Великої Вітчизняної війни пивоварний завод випускав продукції на 650 тис. крб. щорічно, водяний млин переробляв за рік понад 7 тис. цнт зерна. В промисловій артілі працювало 80 робітників. Потужною стала Тиврівська гідроелектростанція. Вона забезпечувала електроенергією Тиврів і ряд сіл, що знаходились поблизу його. Було здійснено також радіофікацію села. В 1940 році колектив гідроелектростанції за відмінну працю занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Великі зміни відбулися в культурному житті містечка. Тиврівці оволоділи грамотою, зріс їх інтерес до книги. В містечку, де колись майже ніхто не читав газет, більшість населення передплачувала періодичні видання, працювали дві бібліотеки, районний клуб, друкарня, виходила районна газета «Ударник соціалістичного будівництва». Діяла середня школа, створена 1934 року на базі семирічної. В ній налічувалося 300 учнів, яких навчало 24 вчителі. Тиврівська молодь здобувала освіту у вузах.
Коли настала Велика Вітчизняна війна, сотні комуністів, комсомольців і безпартійних Тиврова пішли до лав Червоної Армії. 18 липня 1941 року гітлерівські війська вдерлися у Тиврів. Через три місяці німецькі й румунські загарбники поділили між собою район, і Тиврів відійшов до Румунії. Масові вбивства хоч і припинилися, але терор і грабунки тривали. Третина довоєнного населення Тиврова була знищена фашистськими окупантами.
16 березня 1944 року частини 38-ї армії 2-го Українського фронту під командуванням К. С. Москаленка визволили Тиврів від фашистського поневолення. Населення містечка радо зустріло воїнів Червоної Армії, і, спорудивши міст, допомогло їм швидко перебратися через Південний Буг.
Втікаючи, фашисти не встигли зруйнувати електростанцію — вона продовжувала працювати. Уціліли пивоварний завод, МТС, машини і майстерні. Проте труднощі були великі. Все уціліле потребувало ремонту. Містечко обезлюдніло. 40 проц. складу парторганізації Тиврова пішло в перші дні на фронт; кожен третій комуніст села поліг на полі бою.
Населення містечка активно включилося у відбудову народного господарства. Зразу ж після визволення почалося навчання у середній школі. Відновили роботу клуби, лікарні. Вже в першу повоєнну весну колгоспники зуміли перевиконати план сівби зернових і цукрових буряків. Одночасно тиврівці допомагали Червоній Армії продовольством, вони зібрали на танкову колону «Колгоспник Вінниччини» 1,2 млн. крб. Гроші було передано військам 3-го Українського фронту, яким командував земляк Р. Я. Малиновський. Жителі містечка збирали кошти також на ескадрилью літаків «Прапор перемоги», здавали продукти у фонд оздоровлення бійців Червоної Армії і для підшефного госпіталю.
Самовіддано працювали на колгоспних ланах дівчата-трактористки і літні колгоспники, зокрема трактористка Ганна Писарчук, конюх Олександр Шиночка. Значні масиви поля люди скопали лопатами. Врожай збирали в рядна і носили до молотарок. Згодом було здійснено технічне переобладнання пивоварного заводу, створено і відновлено роботу ряду комунальних підприємств, відремонтовано 30 квартир. Відкрилася лікарня на 50 ліжок. Районне лісництво організувало в містечку пункт переробки дерева, де виготовлялись предмети першої потреби: будівельні деталі, інвентар для колгоспів. Чимало зробили працівники лісництва для відновлення лісів, залісення ярів та балок. Було посаджено 250 га захисних лісосмуг, висаджено лісу на площі понад 500 гектарів.
У великому корпусі дитячого будинку після вигнання німецьких та румунських загарбників майже зовсім не було підлоги, дверей, постільних речей. Радянські органи зразу ж виділили будівельні матеріали, ліжка, меблі, продукти харчування. Восени 1944 року в Тиврівському дитячому будинку виховувалось понад 500 дітей. Часто їм самим доводилось заготовляти паливо. І навіть за таких важких умов, коли не було зошитів, підручників, всі діти навчались у середній школі. Поступово зміцнювалась матеріальна база дитячого будинку, кращим ставало’ харчування дітей та їх життя.
Однак трудовому ентузіазму тиврівців перешкодила посуха 1946 року. Радянські органи вжили ряд заходів для ліквідації наслідків посухи. З державних запасів було виділено зерно. Людей безплатно харчували в їдальнях.
У 1961 році були ліквідовані тиврівські колгоспи ім. Ворошилова та ім. РСЧА. їх землі передали сусіднім господарствам. У Тиврові залишилася тільки комплексна бригада колгоспу «Росія» села Дзвонихи. 1 січня 1965 року Тиврів знову став районним центром, а в червні того ж року його перетворили у селище міського типу.
50—60-і роки були для Тиврова періодом дальшого розвитку промисловості, сільського господарства, культури й освіти. В 1958 році на 8 тиврівських підприємствах працювало близько 3 тис. робітників. Цього року в селищі створили
«Міжколгоспбуд», який істотно змінив вигляд не лише самого Тиврова, а й сіл району. Почавши з будівництва підсобних приміщень для дитячого садка, 1964 року «Міжколгоспбуд» здав в експлуатацію районну лікарню на 100 ліжок, спорудив 67 культурно-побутових і тваринницьких приміщень. «Міжколгоспшляхбуд» проклав у 1966—1968 рр. 36 км доріг з твердим покриттям і 1,7 км на фермах.
Успішно працюють автотранспортне підприємство, цегельний завод, райпромкомбінат. 1970 року промкомбінат виріс у завод пластмасових виробів, де працює 300 робітників. На пивоварному заводі відкрили новий цех розливу, який дає З тис. пляшок за годину, введено в дію нову компресорну установку для охолодження пива, механізовано виробничі процеси у варочному відділенні. На підприємстві виросла справжня робітнича гвардія. Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора розливальниця М. В. Сопінська за 23 роки виробничої діяльності навчила багатьох робітників своєї професії. 30 років свого життя віддала заводові Н. В. Гончарук та інші робітники. На їх прикладі на заводі виховується молода зміна всебічно розвинених, технічно грамотних робітників. Серед них комсомольці Є. Брижевата, 3. Дроздюк, М. Мокренко, які систематично перевиконують виробничі норми. Саме завдяки таким людям завод за роки Радянської влади збільшив випуск продукції у 12 разів. У дев’ятій п’ятирічці виробництво пива намічається довести з 600 тис. до 1 млн. декалітрів на рік. Завод вироблятиме 6 сортів цього напою. Передбачається механізувати всі трудомісткі процеси і повністю ліквідувати ручну працю.
Змінився і зовнішній вигляд Тиврова. Колись крива і вузенька центральна вуличка зникла. Тут простяглася пряма, широка асфальтована вулиця з тротуарами, липовими алеями. Узбіч неї виріс торговельний комплекс. Стали до ладу нові лінії водогону, дві водокачки, газозаправна станція. З’явилось багато інших новобудов. Лише в 1967—1969 рр. зведено 11 двоповерхових будинків.
В тиврівських середній та восьмирічній школах у 1970/71 навчальному році навчалося 950 учнів, працювало 88 педагогів. Більш досконалою стала система навчання й виховання у Тиврівському дитячому будинку. Тут працює 5 різних гуртків по 25—30 вихованців. Члени технічного гуртка змонтували діючий макет села площею 30 кв. м, за що в 1955 році були нагороджені медалями ВСГВ. Наступного року таку нагороду одержали ще 30 вихованців. Неодноразово здобували перші місця на обласних олімпіадах духовий оркестр та хоровий гурток. Дитячий будинок дав путівку в життя більш як 5 тис. дітей. Багато з них мають вищу освіту. Так, Люба Басиста стала вчителькою, Юзефа Клиновська — інженером, Василь Штрикун — лікарем, а Віктор Співак — художником. Урочисто відзначив колектив дитячого будинку 35-річчя з дня його заснування. Вихованці одержали від гостей багато подарунків — велосипеди, баяни, радіоли, швейні машинки тощо.
В 1959 році дитячий будинок перетворено в школу-інтернат. Його гордістю є добрі навчальні кабінети: фізичний, хіміко-біологічний, математичний, англійської мови, кімнати образотворчого мистецтва, казок, бібліотека й читальний зал, виробничі майстерні. В шкільному музеї В. І. Леніна зберігаються листи від Генерального секретаря Комуністичної партії Великобританії Джона Голлана, з яким учні вели тривале дружнє листування.
На вищу сходинку піднялась і культура. У роботі 8 гуртків районного будинку культури беруть участь 176 чоловік. Велику популярність завоювали жіночий вокальний ансамбль, ансамбль бандуристів, танцювальний ансамбль «Дівочий хоровод». Добре відомі в районі імена солістів — лаборантки Марії Шеремети, телефоністки Надії Синявської, медсестри Лариси Огородник, бандуристки, інспектора фінвідділу Ніли Лаути та багатьох інших. У Тиврові люблять хорове мистецтво. У школі-інтернаті створено хор учнів з 250 чоловік, працюють також хори у середній школі, будинку культури. Періодично виступає зведений хор кращих солістів Тиврова з 80 чоловік.
У двох бібліотеках селища — для дорослих і дітей — кількість читачів становить 3300 чоловік, а книжковий фонд — понад 32 тис. томів. У селищі виходить районна газета «Маяк».
Великі перспективи відкриває перед селищем дев’ята п’ятирічка. Заплановано здійснити реконструкцію пивоварного заводу, що значно збільшить його потужність, значно розшириться автопідприємство, будуть збудовані цегельний завод, приміщення для адміністративних установ, автовокзалу, поштамту, лікарні, широкоекранний кінотеатр, будинок селищної Ради, дитячий садок на 140 місць, будинок відпочинку для Побузької геологічної експедиції. Нові підприємства й будови Тиврова перетворять його на промислове місто. Запорукою цьому є творча праця трудящих Тиврова, їх прагнення втілити в життя історичні накреслення XXIV з’їзду КПРС.
М. Г. ГОРОВЧУК, К. П. КРИЖАНІВСЬКИЙ