Томашпіль, Томашпільський район, Вінницька область
Томашпіль — селище міського типу (з 1923 року). Розташований на східних І. відрогах Подільської височини, в долині річки Томашівки, що впадає і у Русаву. До Вінниці — 124 км, до залізничної станції Вапнярка — 19 км. Через селище проходить автодорога Вінниця—Ямпіль. Населення — 2100 чоловік.
Томашпіль — центр району, площа якого 779 кв. км, населення — 58 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 48 400 чоловік. Густота населення — 72,6 чоловік на 1 кв. км. З 37 населених пунктів 2 є центрами селищних і 18 центрами сільських Рад. Район перетинає Одесько-Кишинівська залізниця. Є тут значні запаси вапняку, піску, каоліну. Грунти чорноземні опідзолені, суглинки опідзолені. В районі 20 колгоспів і 2 радгоспи, за якими закріплено 57 400 га землі: вони мають 558 тракторів, 358 комбайнів, 333 вантажні автомобілі.
У районі — 18 промислових підприємств, 99 магазинів, 37 ларків, 44 підприємства громадського харчування; 7 лікарень, протитуберкульозна лікарня, друга обласна психоневрологічна лікарня, 27 фельдшерсько-акушерських та 8 фельдшерських пунктів, 5 пологових будинків, 4 профілакторії; 31 школа, 1 технікум, 8 будинків культури, 25 сільських клубів, 38 бібліотек, 38 стаціонарних кіноустановок.
Перша письмова згадка про Томашпіль датується 1616 роком. Природні умови та родючі землі сприяли швидкому зростанню кількості жителів поселення. У 1629 році тут було вже 419 дворів. Володарі Томашполя часто змінювалися, що призводило до посилення гноблення його жителів. Це було причиною частих виступів селян проти гнобителів.
Томашпільці брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. В липні 1648 року загін М. Кривоноса при підтримці місцевого населення визволив Томашпіль, який увійшов до Ямпільської сотні Брацлавського полку.
Після Андрусівського перемир’я Томашпіль залишався під владою Польщі. Грабіжницький напад і загарбання на 27 років турками Поділля 1672 року дорого коштувало і Томашполю. Турки зруйнували село, а більшість його жителів забрали в неволю.
Спустошливі напади турків і татар, жорстока експлуатація, до якої вдавалася польська шляхта, призводили до занепаду села. За 220 років в Томашполі кількість дворів збільшилася всього на 45. Селяни, шукаючи порятунку, тікали на Лівобережну Україну.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Томашпіль включено до Ямпільського повіту Подільської губернії.
Напередодні скасування кріпацтва більшість селян не мала землі. Не вистачало у них тягла й реманенту. На тисячу селян припадало лише 609 десятин. Обробляли землю бідняки примітивними знаряддями, тому врожаї були низькими. Середній урожай на той час становив: жита — 10 пудів з десятини, пшениці — 7 пудів.
Шукаючи додаткових засобів до існування, значна частина населення займалась ремеслом, торгівлею. У 1852 році в Томашполі нараховувалось 77 ремісників (ковалі, шевці, кравці та ін.), які виробляли продукції на 1140 крб. Частина селян працювала на винокурному заводі, який належав поміщиці Браницькій.
Незадоволені умовами земельної реформи 1861 року, селяни піднімалися на боротьбу. Томашпільці рішуче відмовилися підписати тоді уставну грамоту. Щоб придушити виступ селян, до Томашполя ввели батальйон Мінського піхотного полку.
Однак виступи не припинялися. Селяни вдруге відмовилися підписати уставну грамоту. 1862 року знов сюди направили батальйон солдатів. Дванадцять чоловік було жорстоко покарано.
Скасування кріпацтва сприяло дальшому розвиткові промисловості й торгівлі. 1873 року в Томашполі поміщики збудували цукровий завод. Селяни, обділені землею, шукали тут заробітку й остаточно поривали з сільським господарством. Через 6 років на заводі працювало близько 400 робітників. За свою важку працю вони одержували по 4—5 крб. на місяць, жили у напівзруйнованих дерев’яних бараках. Ніякої охорони праці не існувало, нещасні випадки часто закінчувалися не лише каліцтвом, а й смертю робітника. З 1883 року в Томашполі почали діяти цегельний і винокурний заводи та два водяні млини. Наприкінці XIX ст. дали продукцію два миловарні заводи, став до ладу паровий млин. Кожні два тижні відбувалися ярмарки. З пожвавленням торгівлі й розвитком промисловості повітова управа почала ремонт грунтових доріг, які з’єднували Томашпіль з навколишніми повітами. Зростало населення. За півстоліття воно збільшилось майже в 4 рази і 1908 року перевищило 8 тис. чоловік.
Непосильна праця, тяжкі умови життя породжували ненависть трудящих до самодержавства, поміщиків і капіталістів. Про гостроту класових протиріч свідчать події, які відбулися в Томашполі й сусідніх селах у період першої російської революції. 30 листопада 1905 року на стінах будинку Томашпільського цукрового заводу було розклеєно відозви до робітників із закликом негайно застрайкувати, вимагати збільшення зарплати і зменшення кількості робочих годин. Того ж дня робітники почали страйк. Вони домоглися збільшення зарплати на 10 коп. У день.
Трудящі Томашполя зазнавали не лише соціального гноблення, їх позбавляли найнеобхіднішого — освіти. Майже все населення лишалося неписьменним. На весь Томашпіль працювало невелике однокласне училище. А тим часом тут було 2 православні церкви, костьол, синагога, 4 молитовні будинки.
Ніхто не дбав про медичне обслуговування трудящих. З 1856 року в Томашполі працював один приватний лікар. Лише на початку XX ст. в селі відкрили невелику лікарню й амбулаторію. Та їх послугами могли користуватися заможні люди. Коли 1914 року в Ямпільському повіті спалахнула епідемія холери, перші ознаки її зареєстрували саме в Томашполі. З 25 вересня по 18 жовтня зареєстровано було 20 хворих, з яких більшість померла.
Імперіалістична війна принесла трудящим Томашполя багато страждань і злигоднів. Значно погіршало їх становище, зросла дорожнеча. Все це ще більше посилило революційні настрої робітників, наймитів, селян. Особливо активізувалися трудящі, коли дійшла звістка про перемогу Лютневої революції.
У березні 1917 року наймити і робітники роззброїли пристава і 25 стражників Томашполя. На підприємствах почали створюватись профспілки. Завком цукрового заводу у квітні 1917 року прийняв рішення — запровадити восьмигодинний робочий день та оплату за надурочні години в подвійному розмірі. У травні робітники й службовці томашпільських поміщицьких маєтків затвердили резолюцію, в якій йшлося про введення 8-годинного робочого дня і підвищення зарплати на 50 проц. Представники профспілки томашпільських цукровиків взяли участь у створенні повітового комітету профспілки.
На боротьбу за свої права, за землю піднялися й селяни волості. У жовтні подільський губернський комісар Тимчасового уряду зазначав, що в Томашпільській волості тривають заколоти, громлять гуральні й цукрові заводи, палять економії, знищують запаси хліба, фураж і худобу.
Дізнавшись про перемогу Жовтневої революції, трудящі Томашполя на мітингу вітали Радянську владу й висловили підтримку політиці більшовицької партії. Після вигнання загонів Центральної ради було проголошено Радянську владу. В лютому 1918 року розпочала роботу Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Однак плани мирного будівництва порушила іноземна інтервенція і громадянська війна. Наприкінці лютого Томашпіль окупували австро-німецькі війська. Окупанти відновили буржуазно-поміщицькі порядки, грабували населення, накладали на нього великі контрибуції, розорили Томашпільський цукровий завод й вивезли понад 1200 мішків цукру.
Жителі Томашполя чинили опір окупантам. До партизанського загону Ф. Ю. Криворучка входили робітники й селяни з Томашполя та навколишніх сіл. Загін двічі з боями захоплював Томашпіль. Окупанти й гетьманці ув’язнювали жителів за зв’язок з партизанами. Комісія, яка вербувала солдатів до гетьманської армії, повідомляла, що в Томашполі і довкола населення їй і австро-німецьким окупантам не довіряє, а більшовиків вважає за своїх братів. Виступи трудящих ще більше активізувалися під час вигнання інтервентів у 1918 році та боротьби проти націоналістів. В липні 1919 року кавалерійська бригада Г. І. Котовського з допомогою населення визволила Томашпіль.
Навесні 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі вчинили збройний напад на Країну Рад і окупували Томашпіль. Проти нових загарбників у селах спалахували повстання. Одне з таких повстань було в Томашполі. Воно почалося в середині червня. Загони Червоної Армії, що прибули сюди 17 червня, допомогли трудящим визволити Томашпіль від польських інтервентів.
Почало відновлюватися мирне життя. Розгорнули роботу волосний ревком (голова А. І. Савуляка) і місцевий ревком на чолі з С. О. Тихоновим, робітником Томашпільської економії. Ревкоми організували допомогу Червоній Армії продовольством, одягом, налагоджувався громадський порядок у Томашполі. Треба було відбудувати зруйновані підприємства, налагодити роботу шкіл, лікарні.
Нормалізувати життя заважали банди. На боротьбу проти куркульського бандитизму піднялися всі трудящі. Активну участь взяли й комсомольці. Спілка комуністичної молоді в Томашполі утворилася в 1920 році. В боротьбі проти бандитів загинув у селі Бабчинцях секретар повіткому комсомолу О. Дубчак, 20 бійців продзагону та кілька комсомольців. Всіх їх поховано в братській могилі на території цукрового заводу.
Відбудовуючи нове життя, комсомольці взяли шефство над селами волості, де організували хати-читальні, проводили роботу серед допризовників, розгортали антирелігійну пропаганду, забезпечували селян літературою. Значну допомогу подали томашпільці голодуючим. Комітет допомоги зібрав для них багато хліба та інших продуктів і грошей.
1922 року в Томашполі дала струм електростанція, а наступного року запрацював цукровий завод.
Відбувалися зміни і в сільському господарстві. У розвитку колективних форм господарювання на селі відіграв чималу роль комітет незаможних селян (голова І. О. Храновський). За один 1923 рік у Томашполі створюються сільськогосподарські артілі: «Культура», «Цвіт». Крім того, виникають сільськогосподарські кредитні кооперативні товариства «Самодопомога» й «Трактор». Згодом засновано артіль «Оратай».
Того року за новим адміністративним поділом Томашпіль стає центром ново-створеного однойменного району. Відтоді значно пожвавішало господарське, громадське й культурне життя. Радісною подією для трудящих Томашполя був приїзд у 1924 році всеукраїнського старости Г. І. Петровського. Виступаючи перед робітниками цукрового заводу, Григорій Іванович відзначив активність робітників і всіх трудящих району у відбудові й дальшому розвитку господарства, роз’яснив завдання, які треба виконати, й побажав успіху. Це сприяло піднесенню активності всіх трудящих.
Тривожно зустріли томашпільці звістку про серйозну хворобу В. І. Леніна. Вони надіслали телеграму з побажанням Іллічу швидкого одужання. Коли ж Ленін помер, за ленінським призовом до партії вступило 10 кращих робітників цукрового заводу Томашполя. За рішенням бюро Томашпільського комуністичного осередку від 28 січня 1924 року в селищі поруч з клубом цукрового заводу було встановлено погруддя В. І. Леніна.
В ці роки багато робилося для поліпшення охорони здоров’я. Розгорнула діяльність спеціальна медична комісія допомоги інвалідам і хворим. Відкрилися поліклініка, 2 аптеки, зуболікарський кабінет.
Водночас з відбудовою зруйнованого господарства налагоджувалося громадське й культурне життя. В Томашполі працювала секція губкомісії, що мала виявляти й зберігати культурні цінності. Відкрилося кілька культурних закладів. На 1 жовтня 1926 року в Томашполі налічувалося 2 клуби, народний будинок, кінотеатр, бібліотека. У двох трудових семирічках навчалися всі діти шкільного віку, в школах і гуртках лікнепу оволодівали грамотою неписьменні. Крім того, в селищі відкрили 3 радпартшколи, де готувалися працівники партійних і радянських установ району.
Про перші успіхи сільськогосподарських артілей того часу свідчила районна виставка, яка відкрилась у Томашполі 26 вересня 1926 року. На ній були представлені відділи: рільництво, садівництво, бджільництво, городництво, механічний, ветеринарний та скотарство. Демонструвалися досягнення індивідуальних сільських господарств, а найбільше — колективів. Виставка стала своєрідною школою сільського господарства й дала багато користі для селян1, які з кожним роком переконувалися в перевагах колективного господарства.
Артілі зростали й міцніли. Дві з них — «Культура» і «Цвіт» об’єдналися в одну під назвою «Культсвіт». У січні 1929 року колективи «Оратай» і «Культсвіт» злились в одну сільськогосподарську артіль «Гігант».
Чимало труднощів довелося перебороти молодому колгоспу. Часто не вистачало найпотрібнішого. Ворожі елементи намагалися перешкодити утвердженню колгоспного ладу. Вони отруювали худобу, псували реманент, викошували посіви, агітували бідняків залишити колгосп, тероризували активістів. Допомогу колгоспу в організаційному й господарському зміцненні подавали МТС та її політвідділ. Матеріально-технічну допомогу колгоспи Томашполя й навколишніх сіл діставали від машинно-кінної станції, створеної при цукровому заводі.
Комсомольці колгоспу були першими зачинателями змагання за ударну працю. Кращих ударників призначали ланковими та бригадирами.
В роки довоєнних п’ятирічок відчутні зміни сталися на Томашпільському цукровому заводі. 1934 року почалася його повна реконструкція, завдяки чому потужність підприємства зросла до 1936 року на третину. В останньому передвоєнному році завод давав продукції майже на 3 млн. крб. На підприємстві широко розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами й окремими робітниками. В соціалістичне змагання включилися робітники й інших підприємств селища.
Подією в житті робітників підприємств стало запровадження трудових книжок. Першу книжку урочисто вручили токареві цукрового заводу Д. П. Сарнецькому, який пропрацював на підприємстві 43 роки. В книжці відзначалася його зразкова стахановська робота. В липні 1936 року Томашпіль і села району вдруге відвідав голова ВУЦВК Г. І. Петровський. Трудівники району розповіли йому про соціалістичні перетворення й свої досягнення в господарському й культурному житті. За високі виробничі успіхи тракторист МТС Д. М. Ситник був нагороджений орденом «Знак Пошани», а 16 трактористів і механізаторів МТС та 6 робітників цукрового заводу стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.