Ободівка, Тростянецький район, Вінницька область (продовження)
З 1926 року в Ободівці функціонувала лікарня та жіноча і дитяча консультації. Побудова соціалізму докорінно змінила стан освіти народу, підвищила культурний рівень всіх трудящих. Восени 1927 року організовано 4-річну сільськогосподарську школу на 222 чоловіка. На початку 30-х років у Ободівці відкрили вечірній робітфак Кам’янець-Подільського інституту соціального виховання, 1934 року — середню школу, були ще дві семирічні й початкова школи. До 1937 року в селі остаточно ліквідовано неписьменність. В підготовці кадрів для району велику роль відігравав агроіндустріальний комбінат при комуні. Четверо комунарів було послано до сільськогосподарської академії ім. Тімірязєва, багатьох — на різні курси, а В. Ф. Левицького Всесоюзна Рада колгоспів відрядила вивчати велике фермерське господарство до США, в штат Айову. В 1934 році 14 комунарів були студентами вищих навчальних закладів.
Центром культурного й громадського життя Ободівки став клуб комуни, який з 1926 року мав свою кіноустановку. Успіхом користувалися духовий і струнний оркестри. В клубі виникла цікава форма масової роботи — вечори запитань і відповідей. Систематично тут ставилися вистави, організовувалися естрадні концерти, виступи синьоблузників. Комсомольці придбали планер і оволодівали льотним мистецтвом. Політвідділ 9-ї Кримської дивізії допоміг налагодити випуск багатотиражної газети «Бессарабська комуна», вона почала виходити з 1928 року.
Великі зміни відбулися й у зовнішньому вигляді села. Виросло червоноармійське селище з 80 будинків з широкими рівними вулицями. З’явилися колгоспні багатоповерхові будинки, а коли 1939 року стала до ладу сільська електростанція, Ободівку було повністю електрифіковано. 1932 року ободівці почули радіо.
Розвиток села був порушений нападом німецько-фашистських загарбників. Сотні мешканців Ободівки пішли на фронт. 28 липня 1941 року сюди вдерлися німецькі та румунські частини. Окупанти встановили режим терору. Гітлерівці знищили 108 мешканців районного центру і сусідніх сіл. На території Ободівського району вони розстріляли 25 тис. чоловік, вигнаних з Буковини1.
Але терор фашистів не залякав радянських людей. Вже на початку 1942 року виникли підпільні групи на цукровому заводі (керівник П. Ф. Проданчук) та в МТС (керівник П. Т. Олійник). Вони мали тісний зв’язок з підпільними групами сусідніх сіл та з підпіллям Чечельницького району. Особливо активізувалася діяльність патріотів в травні 1943 року, коли сюди прибув за дорученням ЦК КП(б) України А. В. Квашенко. Він об’єднав усі підпільні групи району в одну підпільну партійну організацію. В липні 1943 року підпільникам вдалося здобути в окупантів радіоприймач і перенести його в ліс. Відтоді вони регулярно приймали зведення Радінформбюро і розмножували їх у своїй невеликій друкарні. Через підпільні групи, що існували в селах, розповсюджували листівки, в яких закликали населення саботувати накази окупаційних властей, ставати на шлях збройної боротьби. Патріоти перешкоджали молотьбі хліба, зривали вивезення сільськогосподарських машин та продуктів до Німеччини і Румунії. Навесні 1943 року підпільники МТС затримали ремонт тракторів, не допустили відправки 22 тракторів до Румунії. Підпільна група цукрового заводу зірвала переробку цукрових буряків і разом з підпільниками радгоспу «Дубина» організувала роздачу населенню 36 тонн хліба та худоби.
Через недостатню конспірацію до підпільної організації проникли провокатори. В серпні 1943 року вони вбили А. В. Квашенка та його найближчого помічника Ф. М. Кондратьева. Однак підпілля продовжувало діяти. Зразу ж після загибелі А. В. Квашенка комуніст 3. Я. Гаврильченко скликав нараду представників усіх підпільних груп. Нарада обрала підпільний районний комітет у складі 3. Я. Гаврильченка, Г. 3. Уроди, А. Я. Кеквалідзе, Ф. Д. Козака.
В ніч на 7 листопада 1943 року в багатьох селах району були вивішені червоні прапори, розповсюджені листівки з викладом змісту доповіді, присвяченої 26-й річниці Великого Жовтня.
В листопаді 1943 року поблизу Цибулівського лісу висадилася десантна група під командою капітана Богданова. Підпільна група села Торканівки допомогла
Богданову зв’язатися з командиром парашутного десанту майором І. С. Артюховим, який діяв біля станції Кодима. Таким чином встановився зв’язок обох десантних груп з підпіллям Ободівського та Чечельницького районів.
Та вже наприкінці 1943 року гестапівці натрапили на слід десанту й ободівських підпільників. Почалися арешти, тому членам комітету довелося піти в глибоке підпілля. Багато хто з підпільників залишив село. В січні 1944 року вони влилися в загони Вінницького партизанського з’єднання.
Успішний наступ Червоної Армії запалював радянських людей на трудові подвиги. Вже восени 1943 року колгоспники почали збирати робочу худобу і, ризикуючи життям, вночі засівали поля. За короткий час в колгоспі ім. Г. І. Котовського було засіяно близько 100 га пшениці. А незабаром ободівці радісно вітали бійців 2-го Українського фронту, які 15 березня 1944 року визволили Ободівку.
Страшну картину залишили після себе окупанти — у колгоспах не було ні машин, ні худоби, ні насіння, виробничі приміщення лежали в руїнах, а ті, що вціліли, були занедбані, поля заросли бур’янами. В МТС залишилося тільки 24 трактори та 6 пошкоджених комбайнів, приміщення МТС були зруйновані.
У важких умовах трудівники села відновлювали зруйноване господарство. 1944 року всі п’ять колгоспів засіяли 3450 га землі. Довелося площу під посів орати коровами і навіть копати лопатами. Держава надала колгоспам Ободівки довгострокові позички, МТС одержала тоді 80 тракторів. У 1950 році відбулося укрупнення колгоспів. Тепер в Ободівці стало два колгоспи — ім. Г. І. Котовського та ім. О. В. Суворова. Перший мав у користуванні 3490 га, другий — 2790 га землі.
Цього ж року відбудовано цукровий завод. Одночасно йшла й реконструкція підприємства. Тут встановили дві парові турбіни потужністю 1100 квт, всі ручні роботи було механізовано.
Відновивши господарство, трудівники колгоспів ім. Г. І. Котовського та ім. О. В. Суворова мобілізували свої зусилля на боротьбу за дальший розвиток
соціалістичної економіки. Після укрупнення, що відбулося наприкінці 50-х років, колгосп ім. Г. І. Котовського має близько 4950 га землі (в т. ч. 3647 га орної), 1410 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 620 корів). За колгоспом ім. О. В. Суворова закріплено 4596 га землі (орної — 3437 га). Він має 1850 тис. голів великої рогатої худоби. Укрупнення артілей прискорило розвиток всіх галузей господарства. Було споруджено багато громадських приміщень — тваринницькі містечка, типові майстерні, автогаражі, зерносховища, будинки механізаторів і тваринників, комбінат побутового обслуговування, приміщення крамниць тощо. Коли колгоспи придбали техніку МТС, вони перетворилися у високомеханізовані господарства. В них створено 5 тракторних бригад, на озброєнні яких понад 60 тракторів, 50 комбайнів і 40 автомашин. Завдяки цьому господарства добилися підвищення врожайності зернових і технічних культур, більш високої продуктивності тваринництва.
За роки восьмої п’ятирічки в господарствах збудовано 10 корівників, 3 свинарники, літні
відгодівельні табори для худоби, чотири будинки механізаторів, комбінат побутового обслуговування, будинок торгівлі, 2 будинки культури, дитячий садок і ясла тощо.
У ювілейному 1967 році колгосп ім. Г. І. Котовського нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, а в 1969 році — пам’ятною медаллю «50 років Радянської влади на Україні».
Великі зміни відбулися в післявоєнні роки й на Ободівському цукровому заводі. У роки семирічки встановлено парову турбіну потужністю 1500 квт, для неї побудовано новий машинний зал, встановлені додатковий елеватор, новий котел першої сатурації, застосована автоматика; ТЕЦ заводу переведено на рідке паливо. Для вивантажування автомашин з цукровими буряками використовуються бурякоукладальні машини. Завдяки цьому виробнича потужність заводу зросла з 8500 цнт до 9200 цнт переробки цукрових буряків на добу. За час восьмої п’ятирічки підприємство значно розширено й удосконалено: збудовано ще один цех переробки буряків, два склади готової продукції, газову піч, артезіанську скважину тощо. Запровадження автоматичних центрифуг з програмним управлінням, автоматизація парокотельні, реконструкція випарної станції значно поліпшили умови праці робітників. Усе це забезпечило зростання середньодобової потужності заводу на 400 цнт переробки сировини.
При цукровому заводі є радгосп, за яким закріплено 4838 га землі. Це багатогалузеве, високо механізоване господарство, яке має близько 2 тис. голів великої рогатої худоби (в т. ч. понад 700 корів), понад 2 тис. свиней; 36 автомашин, 38 тракторів 11 зернових комбайнів та іншу техніку. В радгоспі постійно працюють 356 робітників та 23 інженерно-технічні працівники. Господарство постачає насіння цукрових буряків багатьом колгоспам району.
Робітники радгоспу восьмий п’ятирічний план виконали успішно — перш за все вони добилися значного збільшення врожайності зернових культур. Якщо 1965 року тут збирали по 26 цнт зерна з га, то на кінець п’ятирічки середня врожайність зернових становила 30,9 цнт з га. В радгоспі зведено за цей час два корівники, склад міндобрив, кормоцех, кілька комунальних об’єктів.
1956 року в Ободівці побудовано ткацьку фабрику. В 1964 році її переобладнано на швейну фабрику. Зараз на підприємстві працюють понад 500 робітників. Тут встановлено стрічкову машину для точного крою, дві електрозакрійні машини, конвейєри та інші механізми.
Є в Ободівці й інші підприємства —«Міжколгоспбуд», комбінат побутового обслуговування, пекарня, а також лісництво.
Самовіддана сумлінна праця ободівців високо оцінена Радянським урядом. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний бригадир радгоспу І. Ф. Андрусь. У багатьох мешканців села сяють на грудях ордени. Електрозварювач цукрового заводу Л. С. Лобода, бригадир колгоспу ім. Г. І. Котовського П. С. Грабчак, голова колгоспу ім. О. В. Суворова А. К. Легун, робітниця Є. Д. Демуцька, вчителька О. С. Смульська та лікар Н. В. Короленко нагороджені орденом Леніна; завідуюча фермою Г. П. Родіонова та бригадир «Міжколгоспбуду» І. П. Ігнатов нагороджені орденом Жовтневої Революції, ланкова Є. С. Черниченко, доярки Д. С. Грабовик і Н. Н. Гонтарук, вчителі Є. І. Метелиця, Л. С. Прибутько та багато інших — орденом Трудового Червоного Прапора. Директорові школи-інтернату П. І. Васильєву присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.
Передові трудівники промисловості, сільського господарства і культури об’єднані в 11 партійних організаціях. Всього в Ободівці 345 комуністів, 36 з них обрані депутатами сільської Ради.
Широко розгорнуто в Ободівці житлове будівництво. Тільки за семирічку зведено 473 житлові будинки, 6 сучасних крамниць. Прикрашає село триповерховий навчальний корпус школи-інтернату. Встановлено нову автоматичну телефонну станцію на 100 номерів. Лінію водогону прокладено на території школи-інтернату, лікарні, середньої школи, на всіх тваринницьких фермах колгоспу ім. Г. І. Котовського тощо.
В селі розміщена районна лікарня на 150 ліжок, є поліклініка, неврологічне відділення на 30 ліжок. Тут працюють 18 лікарів та 77 чол. середнього медичного персоналу. Головний лікар В. І. Саміляк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Діти трудящих Ободівки виховуються в 6 дошкільних закладах та в 6 школах. За успішну роботу по вихованню дітей і молоді на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу школа-інтернат нагороджена грамотою Радянського комітету ветеранів війни, а вчительська і учнівська комсомольські організації школи — Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.
В Ободівці є будинок культури, широкоекранний кінотеатр, клуб цукрового заводу та два колгоспні клуби, 6 бібліотек з книжковим фондом понад 50 тис. примірників. Жителі села одержують понад 12 тис. газет і журналів. Для відпочинку трудящих є парк-заповідник. На околиці Ободівки розташовані два обласні піонерські табори та будинок відпочинку для дорослих. В центрі села встановлено пам’ятники В. І. Леніну, Г. І. Котовському та воїнам, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни.
З 1959 року діє колгоспний краєзнавчий музей ім. Г. 1. Котовського, якому присвоєно звання народного музею. Багаторічна сумлінна праця завідуючого музеєм В. X. Бабенка відзначена шістьма почесними грамотами і медаллю «50 років Радянської влади на Україні».
Ободівська молодь продовжує традиції комунарів, особливо щодо розвитку фізичної культури і спорту. За підсумками соціалістичного змагання на честь 100-ліття від дня народження В. І. Леніна первинна спортивна організація товариства «Колос» посіла перше місце в республіці.
Немало ободівців стало відомими діячами науки і культури. Це український художник О. X. Новаківський (1873—1936), поети К. Л. Лісовський та Д. С. Черевичний, заслужений артист УРСР соліст Київського оперного театру ім. Т. Г. Шевченка А. В. Іщенко.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудівники колгоспних ланів і промислових підприємств Ободівки успішно працюють над здійсненням Директив партії.
Я. І. ВАСИЛЬЄВ, О. В. ІВАНОВА