Ободівка, Тростянецький район, Вінницька область
Ободівка — село, центр сільської Ради. Лежить на берегах річки Берладинки, за 12 км від районного центру і залізничної станції Тростянець-Подільський. Населення — 5008 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бережанка.
Село існувало вже в XVI ст. під назвою Бадовка. В 1560 році власник його пан Ободівський змінив назву на Ободівку. З літературних джерел відомо, що вже в першій третині XVII ст. Ободівка була великим містечком і входила до Брацлавського воєводства. 1654 року в Ободівку приїздили представники російського уряду для приведення населення до присяги на вірність Російській державі.
Під час російсько-польської війни 1654—1667 рр. та після неї, особливо коли точилася боротьба за владу на Правобережжі між старшиною, на Ободівку багато разів нападали турки і татари.
Незважаючи на руйнування, заподіяні війнами, в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Ободівка лишалася великим багатолюдним містечком. Основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися й різні промисли — гончарство, чинбарство, кушнірство, ткацтво. Ободівські ткалі славилися своїми барвистими вовняними килимами.
Мешканці містечка були кріпаками панів Потоцьких. У Ободівці зберігся панський палац, збудований у 1763 році й реставрований 1840 року. В палаці були розкішні мармурові зали. Навіть підлогу в конюшні вистелили кахлями.
За реформою 1861 року, ободівські селяни до укладення викупної угоди повинні були сплачувати оброк або відробляти поміщикові. За польові землі й угіддя корінного наділу — 13 крб. 58 коп. на рік, або чоловіки з кожного двору мусили відробити панові 50 днів улітку та 32 дні зимою. За кожну десятину додаткового наділу встановлювалася платня — 3 крб. 20 коп., або 20 робочих днів, до того ж, 12 з них — влітку. Поміщикові належало виключне право користування лісом. Обурені грабіжницькою реформою, селяни відмовлялися виконувати повинності на користь поміщика. Заворушення селян жорстоко карались урядом. 27 травня 1861 року на екзекуцію в Ободівку прибули солдати.
За уставною грамотою, селяни Ободівки викупили в поміщика 2587 десятин землі, а раніше вони користувалися 3950 десятинами. Середній розмір наділу був мізерним, тому що всього налічувалося 1695 ревізьких душ. Внаслідок реформи 70 дворів городників лишилися безземельними, а 160 тяглових дворів одержали 658 десятин і 202 піші двори — 831 десятину землі корінного наділу. До того, піші й тяглі двори одержали ще 658 десятин додаткового наділу. Протягом 49 років громада повинна була вносити щорічно 7450 крб. 54 коп. сріблом.
Користуючись неписьменністю селян, поміщик брав з них більше, ніж належало за передану землю. У 1868 році виявилося, що пан одержав по викупних платежах 2946 крб. понад встановлену суму, але власті не стягли з поміщика цих грошей.
Після реформи 1861 року розвиток капіталізму відбувався прискореними темпами. В Ободівці працювали винокурний і цегельний заводи, 9 водяних млинів, паровий млин, 2 олійниці. Ці підприємства належали місцевому поміщикові. Він їх здавав у оренду. 1884 року споруджено цукровий завод, на ньому працювало 269 робітників. Ободівські селяни почали вирощувати цукрові буряки. Часто для цього орендували поміщицькі землі.
Хоч капіталізм розвивався швидко, культурний рівень Ободівки залишався низьким. Тільки 1877 року в селі відкрито однокласне народне училище, яке в 1902 році перетворено на двокласне. 1909 року в ньому навчалося 204 учні, та 16 учнів відвідувало церковнопарафіяльну школу. Всього ж в Ободівці того часу налічувалося понад 570 дітей шкільного віку.
В селі були заводська лікарня та фельдшерський пункт, аптека; поштово-телеграфне відділення.
На початку XX ст. мешканці Ободівки взяли участь у масовому селянському русі. Заворушення сталося у травні 1905 року, а в червні відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Заворушення тривали в Ободівці й протягом 1906 року. Селяни відмовлялися працювати за встановлену плату, вимагаючи істотного підвищення її. Часто взагалі вони не хотіли робити на поміщика навіть за будь-яку плату, й прийшлих робітників проганяли. У травні 1907 року в селі відбувся великий сільськогосподарський страйк. Страйкарі підпалили панське майно, погрожували адміністрації поміщика, дійшло до сутички з поліцією і військами.
Мешканці Ободівки радісно зустріли звістку про повалення царату. В березневі дні 1917 року солдат О. В. Горанський разом з братом В. В. Горанським організував в селі маніфестацію. З усіх адміністративних установ селяни повикидали царські портрети. Але Тимчасовий уряд і буржуазно-націоналістична Центральна рада не здійснили надій селян на одержання землі. Тому боротьба ободівців після революції посилюється. Вони рубали панський ліс, захоплювали реманент, тягло і землю. Для боротьби з селянськими виступами ольгопільський повітовий комісар 18 жовтня 1917 року викликав козаків.
Лише Велика Жовтнева соціалістична революція здійснила споконвічні мрії хліборобів. Тільки-но в Ободівці дізналися про перемогу революції, великий натовп селян попрямував до панського палацу, маючи на меті знищити його. Директор сільської школи К. М. Заболотний та свідомі селяни, колишній фронтовик І. В. Катренко і А. Ф. Заєць, переконали односельців не робити цього, а використати приміщення та панське майно для потреб народу.
В Ободівці в листопаді 1917 року створено ревком, який очолив робітник цукрового заводу С. А. Юков. Ревком розподілив між біднішими селянами понад 2 тис. га землі, панський реманент. Але в березні 1918 року Ободівку окупували австро-німецькі війська. Незабаром до села прибули представники окупаційної влади, які силою примусили селян повернути панське майно. Окупанти відновили старі порядки.
Під впливом більшовицької агітації серед австрійських солдатів почався розклад. Солдати 19-го австрійського полку в Ольгопільському повіті звільнили з тюрем заарештованих. Мешканці Ободівки разом з усім селянством повіту піднялися на визвольну боротьбу проти окупантів. В листопаді 1918 року в селі відновлено Радянську владу, та перепочинок був недовгий. Уже в кінці року село зайняв загін контрреволюційної Директорії.
Успішний наступ Червоної Армії, розклад петлюрівських частин та повстання робітників і селян Поділля привели в кінці березня — на початку квітня 1919 року до краху Директорії. Але в травні до Ободівки вдерлася банда Зеленого, яка вчинила погром. 18 травня 1919 року село визволила Червона Армія. Проте недовго тривав мирний перепочинок: навесні 1920 року село окупували білополяки, їх вигнала Червона Армія 1 червня. Відразу було створено Ольгопільський повітовий ревком, який створював у повіті органи Радянської влади.
В червні 1920 року, після визволення села, засновано комітет незаможних селян (КНС), до якого ввійшло 19 чоловік. Наприкінці року в Ободівці створено волвиконком Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Органи Радянської влади спільно з КНС наділили безземельних і малоземельних селян землею. Розподіл вели за кількістю їдців. Завдяки цьому бідняки піднялися до рівня середняків. Щоб полегшити обробіток одержаної землі, селяни об’єдналися в ТСОЗ.
Місцеві органи влади велику увагу приділяли культурному розвитку села. Вже 1920 року в Ободівці відкрито клуб, де читалися лекції про соціалістичне будівництво, ставилися вистави, вчителі розгорнули роботу, щоб ліквідувати неписьменність.
На заходи Радянської влади щодо будівництва нового життя, особливо здійснення земельної і продовольчої політики, куркулі відповіли бандитськими діями. Диверсіями і терором вони намагалися залякати активістів. 1921 року бандити по-звірячому закатували представника волвиконкому Н. Д. Кульчицького. Голова КНС К. В. Сутика помер після жорстоких побоїв.
Заходи Радянської влади по боротьбі з контрреволюцією і розрухою розглядалися на конференції представників Ободівської волості в січні 1921 року, яка схвалила всі дії революційних органів. 1921 року в Ободівці створено волосні
й сільські посівні комітети, основним завданням їх було землевпорядкування. Вони слідкували за правильним розподілом землі, не допускали самовільного захоплення земель, допомагали сім’ям червоноармійців. На безпартійних селянських конференціях Ободівської волості організовано волкомнезам і волосну робітничо-селянську інспекцію. В тяжкий для Радянської країни 1921 рік мешканці Ободівки здали понад 2860 пудів хліба, 70 голів великої рогатої худоби та багато інших продуктів, взяли активну участь у проведенні «Тижня допомоги голодуючим Поволжя».
Ободівський цукровий завод, зруйнований під час війни, почав працювати в 1923 році.
Йому додатково виділили 2,5 тис. десятин землі. Робітничий колектив допомагав селянам відроджувати господарство, призвичаюватися до колективного життя.
Боротьбу ободівців за подолання післявоєнної розрухи й куркульського опору очолили комуністи. 1922 року в селі створено партійний осередок. А коли в 1923 році Ободівка стала районним центром, виникло 2 осередки — при райвиконкомі й на цукровому заводі. Вони вникали не тільки в питання землевпорядкування, організації продовольчої кампанії, кооперації, зміцнення радянського апарату, а й зосереджували увагу на залученні всіх селян до активного громадсько-політичного життя, пропаганді ідей колективного господарювання. Комуністи організовували відзначення революційних дат, мітинги з нагоди важливих політичних подій, зокрема, в травні 1923 року влаштували мітинг протесту проти вбивства відомого радянського дипломата В. В. Воровського. В день похорону В. І. Леніна в Ободівці відбулася траурна процесія, 6 селян цього ж дня подали заяви про вступ до партії.
Крім районного клубу, в Ободівці діяли ще два клуби, три бібліотеки. В селі була семирічна школа, а також школа лікнепу. В цей час створено Ободівський дитячий будинок, відкрито дитячі ясла.
Першим колективним господарством в Ободівці була Бессарабська комуна, створена 2 серпня 1924 року ініціативною групою демобілізованих червоноармійців, яку відрядив сюди Г. І. Котовський. В листі на ім’я ініціативної групи він висловив упевненість в тому, що ветерани громадянської війни стануть прикладом для селян і будуть провідниками всіх культурних починань робітничо-селянської влади. Агроном за освітою, Г. І. Котовський давав поради, як краще господарювати. Засновниками комуни були 29 чоловік. До 1930 року очолював комуну В. Ф. Левицький, поки його не перевели до Наркомзему України.
Новому господарству виділили понад 600 десятин землі та близько 10 великих житлових і господарських будівель, 70 коней та 30 волів. Комунари придбали динамомашину, і 7 листопада 1924 року в Ободівці засяяли лампочки Ілліча. Навесні 1925 року комуна одержала 3 трактори. Це була знаменна подія в житті Ободівки — машини зустрічали тисячі селян.
В березні 1925 року в комуні створено партосередок в складі 12 комуністів. Секретарем його став М. О. Гажалов. Тоді ж виник і комсомольський осередок, який очолив А. А. Татомир. Під його впливом сільська молодь створила й свій комсомольський осередок. Після трагічної загибелі Г. І. Котовського комуні надали його ім’я.
Комунари допомагали сусіднім селянам сортовим насінням, племінною худобою, реманентом, орали тракторами землі незаможників.
Саме існування комуни було прикладом для селянської маси. В 1926 році в Ободівці й Павлівці виникло два ТСОЗи. Переконували селян в перевагах колективного господарювання й районні сільськогосподарські виставки, які щорічно відбувалися в Ободівці. Найкращими експонатами цих виставок були продукти комуни. Мешканці Ободівки й навколишніх сіл охоче відвідували комуну, знайомились з її господарством. Лише за півтора року тут побувало близько тисячі екскурсантів. У травні 1927 року комуну ім. Г. І. Котовського відвідали К. Є. Ворошилов, Й. Е. Якір, С. М. Будьонний, пізніше — С. В. Косіор. Високо оцінюючи роботу комуни, К. Є. Ворошилов у книзі відгуків записав, що справу, розпочату комуною, слід продовжити і остаточно закріпити, вона буде жити й процвітати на підтвердження вірності великих ідей комунізму.
Місцеві селяни поповнювали лави комунарів. Невдовзі кількість членів комуни зросла до 640. Міцніла й матеріально-технічна база. Минуло понад п’ять років, як заснували комуну, а вона вже мала близько 20 тракторів, автомобіль та інші машини, повидловарочний і виноробний заводи. Сільськогосподарської продукції виробляли стільки, що на продаж вивозили вагонами: 1930 року вивезено 24 вагони зерна, 137 вагонів цукрових буряків тощо. Вартість валової продукції комуни обчислювалася півмільйоном карбованців. У 1928 році про комуну ім. Г. І. Котовського створено кінофільм. Президія Всесоюзної ради колгоспів визнала Бессарабську комуну ім. Г. І. Котовського дослідно-показовою. В 1929 році її удостоєно грамоти ЦБК СРСР.
В боротьбі за соціалістичну перебудову сільського господарства Ободівський райком КП(б)У спирався на партійні кадри комуни. Коли розгорнулася масова колективізація, комунари допомагали створити в районі 6 колгоспів. Багато котовців очолили колгоспи на Україні та в Молдавії. 1929 року в Ободівці організовано три колгоспи: «Нова громада», «Червона Армія» та ім. Г. І. Петровського. Пізніше, в 1934 році, були створені ще колгоспи: ім. М. І. Калініна, С. М. Кірова та С. В. Косіора. Матеріально-технічне забезпечення колгоспів району здійснювала Ободівська МТС, організована в 1932 році, вона мала 117 тракторів та 17 комбайнів.
Вінницький обком партії та облвиконком надіслали комунарам вітання з нагоди десятиліття комуни, в якому відзначили, що вона стала опорою колгоспного руху. В 1934 році Бессарабська комуна ім. Г. І. Котовського перейшла на Статут сільськогосподарської артілі.
Промисловість Ободівки також розвивалася успішно. 1926 року остаточно відбудовано цукровий завод. На ньому працювало понад 230 робітників. Підприємство виробляло близько 10 тис. тонн цукру-піску. При заводі був радгосп, що вирощував цукрові буряки, за ним закріплено 2790 га землі. 1931 року в Ободівці стала до ладу макаронна фабрика. В селі працювали хлібопекарня, електрифікований інкубатор. У цей час переустатковано млин, цегельню, механізовані майстерні. При комуні було створено вишивальну майстерню. Вироби ободівських умільців потрапляли й на міжнародні виставки, зокрема вишивка «Волошкова сукня» була відзначена на Паризькій виставці 1929/30 року.
Зростав і добробут трудівників села. Колгоспники одержували щороку на трудодень від 3 до 5 кг зерна і 3—4 карбованці.