Тростянець, Тростянецький район, Вінницька область
Тростянець — селище міського типу (з 1957 року). Розташований на річці Тростинці, за 120 км від обласного центру, з яким зв’язаний автодорогою. Залізнична станція. Населення — 6667 чоловік.
Тростянець — центр району, площа якого — 941 тис. кв. км, населення — 68,1 тис. чоловік, густота його — 75,7 чоловіка на кв. кілометр. В районі 39 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним та 16 сільським Радам, 16 колгоспів, З радгоспи, 3 державні лісові господарства. Земельні угіддя становлять 62 530 га, в т. ч. орної землі — 57 600 га. На ланах працюють 483 трактори, 336 комбайнів та 365 автомобілів. Працює одна з найпотужніших в Європі Ладижинська ДРЕС. Всього є 15 промислових підприємств. Працюють 216 магазинів та підприємств громадського харчування. В районі 32 школи, 2 технікуми, 39 будинків культури та клубів, 70 бібліотек; 6 лікарень, санепідстанція, 27 фельдшерсько-акушерських пунктів, 10 профілакторіїв, 5 аптек.
Перша згадка про Тростянець в письмових джерелах належить до 1598 року. Через село пролягав Шпаків тракт, що сполучав північно-західні райони України з узбережжям Чорного моря.
1629 року жителі Тростянця, або Адамгорода, як він тоді називався, платили податки з 765 димів. У першій половині XVII ст. Тростянець багато разів переходив від одного власника до іншого, мешканці його були кріпаками. Поміщицький визиск призводив до втечі кріпаків з маєтку.
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти неподалік містечка відбувалися запеклі бої. 1649 року Тростянець увійшов до складу Брашіавського полку. Серед населених пунктів, мешканці яких приведені до присяги в 1654 році після возз’єднання України з Росією, згадується і Тростянець. Але за Андрусівським перемир’ям він залишився за Польщею.
У Тростянецькому фільварку магнатів Потоцьких, за інвентаризацією 1674 року, налічувалося сімнадцять господарств, які користувалися землею, та 7 безземельних господарств. Кількість малоземельних господарств постійно зростала. Крім панщини, кріпаки відбували багато різних натуральних повинностей — здавали поміщику сіно, паливо, коноплі на прядиво, збирали для нього гриби тощо, або за всі повинності платили грішми. До того, ще відбували «гвалти» на ремонті греблі. Селяни були зобов’язані молоти зерно лише в панському млині.
Великим лихом для мешканців містечка були наскоки татар. У 70-х роках XVII ст. вони двічі грабували і руйнували Тростянець.
1793 року Тростянець в складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією. З 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, він увійшов до Брацлавського повіту Подільської губернії. Селяни залишалися кріпаками тих же Потоцьких. Зберігся документ 1796 року, в якому йдеться про те, що 113 кріпаків з Тростянця щорічно відробляли по 156 днів панщини.
В період розкладу феодально-кріпосницької системи і розвитку капіталістичного укладу власник маєтку почав будувати підприємства, на яких застосовувалася праця кріпаків. З 90-х років XVIII ст. у Тростянці діяли два винокурні заводи. 1834 року став до ладу цукровий завод Потоцького — один з перших заводів на Поділлі. Пізніше збудували водяний млин, олійню, крупорушку.
В 1840 році Тростянець з навколишніми селами Качурівкою, Великою Стра-тіївкою, Олександрівкою, Демківкою, Летківкою та Северинівкою, які становили родовий маєток графа Потоцького, було закладено в Петербурзьку опікунську раду, а в 1855 році цей маєток, у якому налічувалося 3545 ревізьких душ, був проданий.
Життя кріпаків було злиденним. Із загальної кількості землі (2419 десятин) в користуванні 166 селянських дворів Тростянця в 1845 році було лише 179 десятин присадибної, 635 орної землі та 211 десятин сіножатей. Робочу худобу мали тільки 26 дворів.
Жорстока експлуатація, важке економічне становище селян викликали заворушення. Особливо загострилися класові протиріччя після селянської реформи. В квітні 1861 року справник повідомляв, що мешканці Тростянця не підкоряються панові. Селяни й слухати не хотіли, щоб до затвердження уставної грамоти протягом двох років, як і колись, працювати на поміщика. Вони перестали відробляти панщину, вважаючи, що звільнені від неї та інших повинностей. Виступ був придушений з допомогою військової сили.
В пореформений період у Тростянці, коли основна маса селян убожіла, зростав прошарок заможних господарів. Міцнів зв’язок селянських господарств з ринком. Розвивалася торгівля. В містечку з’явилося чимало крамниць. Сприятливо позначилося на розвитку економіки Тростянця будівництво цукрового, спиртового та цегельного заводів, підведення сюди залізниці. 1861 року став до ладу цукровий завод, який належав французьким капіталістам. Спочатку тут працювало 270 робітників. Завод виробляв 80 тис. пудів цукру на рік. Згодом він перетворився в одне з найбільших підприємств цукрової промисловості Росії. В сезон 1875 року на ньому вже працювало 800 робітників. Заробляли вони від 3 крб. 40 коп. до 6 крб. на місяць. Лише висококваліфіковані робітники одержували по 12—15 крб. Адміністрація широко застосовувала штрафи.
У травні 1868 року через погані умови праці 275 сезонних робітників — селян Биховського повіту Могильовської губернії — відмовилися від роботи. На підставі контракту вони зобов’язані були працювати на заводі протягом усього виробничого сезону. Лише голодом і застосуванням сили адміністрації вдалося примусити їх стати до роботи. Організаторів цього страйку Т. Петрова та ще трьох робітників було засуджено до покарання різками.
Французькі капіталісти збудували в Тростянці 1864 року ще спиртовий завод. Невдовзі тут виробляли понад 20 600 відер спирту. Власники підприємства володіли 18 тис. десятин землі. 1884 року до містечка провели залізничну лінію від станції Демківка. Були в Тростянці друкарня та палітурна майстерня.
Переважна більшість мешканців містечка в цей час втратила землю й змушена була найматися на сезонну та поденну роботу до заводчиків, куркулів та інших власників. Працювати доводилося за мізерну плату від зорі до зорі. Непосильна праця, тяжкі умови життя штовхали пролетарів на боротьбу проти експлуататорів та самодержавства. Зростала класова свідомість трудящих. Революція 1905 — 1907 рр. знайшла широкий відгук у Тростянці. Восени 1905 року робітники цукрового заводу висунули вимоги про скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення побутових умов. Хазяї не задовольнили цих вимог. Тоді робітники оголосили страйк, що тривав кілька днів. З приводу цього страйку київський генерал-губернатор надіслав телеграму подільському губернаторові, в якій повідомлялося, що становище у Тростянці загострилося й треба вжити особливих заходів, запровадити нагляд за службовцями. Адміністрація змушена була скоротити робочий день до 10,5 години.
Слідом за робітниками піднялися й селяни навколишніх сіл. Щоб придушити заворушення, були кинуті урядові війська. Під час сутички селян з військами в 1905 році в Тростянці вбито 7 і поранено 12 чоловік. Поліція заарештувала 10 селян — організаторів виступу.
На початку XX ст. в Тростянці (з передмістями Витягайлівкою та Качурівкою) налічувалося 1122 двори з населенням 5862 чоловіка. Тут було волосне управління, поштово-телеграфна контора. Функціонували міська лікарня та лікарня при цукровому заводі. 1906 року в них обох працювало всього два терапевти та один зубний лікар.
Обмеженими були можливості освіти мешканців Тростянця — тут діяли дві церковнопарафіяльні школи, двокласне училище при цукровому заводі та три єврейські молитовні школи. 1908/1909 навчального року в містечку налічувалося 450 дітей шкільного віку, а навчалося лише 1887. При училищі відкрили бібліотеку, яка 1910 року мала лише 435 книг.
З великою радістю населення Тростянця дізналось про повалення царизму. Але буржуазний Тимчасовий уряд продовжував братовбивчу війну, нічого не зробив для поліпшення становища трудящих. Як видно із скарги цукрозаводчиків французькому консулу в Києві, робітники і селяни, не дочекавшись змін, самі рубали ліс, забирали цукор, що належав товариству Тростянецького цукрового заводу. Робітничий комітет, утворений на заводі, виставив вимоги адміністрації про підвищення розцінок, поліпшення побутових і житлових умов, забезпечення робітників паливом 2, але адміністрація відхилила їх.
Радянську владу в Тростянці встановлено в січні 1918 року. Відразу взято під робітничий контроль цукровий, спиртовий і цегельний заводи, 2 панські економії, друкарню, залізничну станцію. Було створено комісію розподілу поміщицької землі, реманенту, худоби. Вживалися заходи щодо поліпшення постачання, налагодження культурно-масової роботи, зміцнення революційного порядку в Тростянці та навколишніх селах. Вторгнення австро-німецьких окупантів на початку березня 1918 року перервало радянське будівництво. Окупанти жорстоко розправилися з сільськими активістами; Голову комісії по розподілу землі Т. Г. Маснюка розстріляли, селян примусили повернути панську землю, худобу й реманент в економію.
В період боротьби за владу Рад на Україні Тростянець неодноразово був місцем запеклих боїв. Над населенням його знущалися петлюрівські банди. 9—10 травня 1919 року бандити розстріляли членів ревкому, активістів і влаштували різню євреїв. Понад 400 чоловік було по-звірячому вбито, а їх майно пограбовано.
18 травня 1919 року частини Червоної Армії в Тростянці й на станції Демківка здобули важливу перемогу. Значення її в боротьбі за відновлення Радянської влади на Україні високо оцінював командуючий українським фронтом В. О. Антонов-Овсієнко.
Ще тривалий час точилася боротьба трудящих проти петлюрівців і польських інтервентів. Лише в червні 1920 року після вигнання їх у Тростянці остаточно встановлено Радянську владу.
В період громадянської війни мешканці Тростянця подавали велику допомогу Червоній Армії. Тільки в грудні 1920 року під час «Тижня зміцнення фронту» вони зібрали 50 кожухів, багато різних речей та продуктів і передали їх 45-й та 60-й стрілецьким дивізіям.
Велику роль в зміцненні органів Радянської влади та боротьбі з бандитизмом і післявоєнною розрухою відіграли міський та волосний ревкоми, до складу їх входили Д. Л. Мазуренко, О. К. Задверняк, Д. Н. Березюк, У. Є. Задверняк та інші.
В серпні 1920 року виник партійний осередок на цукровому заводі (секретар — Д. О. Коновалов), організовано комітет незаможних селян (він налічував 437 чоловік, голова — Т. Я. Шевчук). Трохи пізніше створено комсомольську організацію.
Будівництво нового життя в Тростянці спрямовували члени партійного осередку. Вони організували кілька суботників на відбудові цукрового й спиртового заводів, посилили політико-виховну роботу серед населення. Передових робітників і селян-бідняків та середняків приймали до партії. Комсомольці проводили культурно-освітню роботу, разом з членами КНС брали активну участь у боротьбі з куркулями й бандитами. Комнезам розподіляв продрозкладку, організовував допомогу бідноті тягловою силою, насінням. Усе це викликало лють куркулів, які вдавалися до терористичних актів. У Тростянці було чимало випадків, коли куркулі стріляли в радянських активістів, підпалювали хати комнезамівців.
Не менш гостро стояло питання відродження зруйнованого війнами сільського господарства. В цей час селяни збирали по 10—15 пудів зерна з десятини, не мали робочої худоби (на початку 1921 року в містечку налічувалося лише 11 коней), різко зменшилася кількість корів.
Комуністи, комсомольці, комнезамівці разом з усіма радянськими органами вели роботу щодо відродження селянських господарств на основі нової економічної політики. Запровадження продподатку, всебічна кооперація (споживча, сільськогосподарська, кредитна) були тими важелями, що підняли селянські господарства. В період відбудови селяни особливо відчули значення класової солідарності трудящих. Робітничі колективи спиртового заводу, механічних майстерень та інших підприємств з весни 1921 року ремонтували інвентар бідняків. Робітники механічних майстерень виготовляли для селян коси, борони та інший реманент.
У 1921—1922 рр. почали працювати спиртовий завод, залізнична станція. Цукровий завод тоді демонтовано для відбудови інших підприємств, на його базі створено механічні майстерні, а на землях колишньої економії — радгосп.
За адміністративним поділом 1923 року, новостворений Тростянецький район увійшов до складу Тульчинського округу.
Питанням культурного будівництва в цей період також приділялася велика увага. 1924 року в Тростянці були дві початкові та 7-річна трудова школи, дитячий будинок, школа ліквідації неписьменності. Для підготовки кваліфікованих робітників відкрили школу фабрично-заводського навчання. В школах почали вивчати суспільні дисципліни, запровадили політехнічне навчання. З культурно-освітніх закладів тоді в Тростянці відкрили бібліотеку, кінотеатр та самодіяльний театр.
Коли було відроджено сільське господарство, дальший розвиток його став гальмуватися дрібнотоварним виробництвом. Неминуче поставало питання про створення великих колективних господарств. Селяни мали переконливий приклад — Ободівську комуну ім. Котовського. В травні 1928 року мешканці передмістя Качурівки організували сільськогосподарську артіль «Свій труд». Важко долались приватновласницькі звички. Дехто з селян, подавши заяву про вступ до колсцспу, перед цим продавав худобу. Загальні збори колгоспників запропонували їм повністю внести до артілі вартість худоби, а інакше не вважали їх членами колгоспу. Куркулі не обмежувалися агітацією проти колгоспів. Вони вчинили замах на першого голову колгоспу Й. С. Моцака, а після невдачі замаху — спалили його хату.
Успішному розвитку колгоспного руху сприяло створення машинно-тракторної станції. У боротьбі з куркульством і в зміцненні економіки колгоспів велику роль відіграли політвідділ Тростянецької МТС та двадцятип’ятитисячним П. Г. Іванов, І. М. Мар’яновський, С. Й. Вержбицький, М. Д. Зубицький, які прибули з м. Артемівська. Всі вони стали сільськими механізаторами.
З розгортанням суцільної колективізації в грудні 1929 року колективні господарства об’єднано в одну сільськогосподарську артіль «Комінтерн»: до неі ввійшли 44 наймитські, 645 бідняцьких, 425 середняцьких господарств. У колгоспі працювали 5 комуністів і 47 комсомольців. Колгосп мав близько 3 тис. га землі, ферми великої рогатої худоби на 400 голів. Сільськогосподарська техніка складалася з плугів, борін, сівалок, возів та інших усуспільнених знарядь. Всі роботи виконувалися на кінській тязі та вручну. Лише орали тракторами МТС.
Колгоспний лад змінював і побут селян. Було відкрито громадську їдальню, дитячий майданчик на 200 місць і дитячі ясла на 400 дітей.
У 1935 році колгосп «Комінтерн» був розукрупнений на три господарства: ім. Комінтерну, «Політвідділ» та ім. Паризької комуни. Завдяки самовідданій праці колгоспників і допомоги держави всі артілі перетворилися у високоприбуткові господарства. В 1939 році 7 передовиків колгоспного виробництва були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.