Тиманівка, Тульчинський район, Вінницька область (продовження)
Недовго довелося тиманівцям займатися будівництвом нового життя: на початку березня 1918 року сюди вдерлися австро-німецькі окупанти і привезли з собою колишнього управителя маєтку Блюмера. Він почав відновлювати поміщицьке господарство і нещадно розправлятися з активістами, які розподіляли землю і панське майно. Незабаром місцеві партизани знищили цього прислужника. Біднота Тиманівки брала активну участь у партизанському русі, вела боротьбу з іноземними окупантами та буржуазно-націоналістичною контрреволюцією.
Навесні 1919 року, коли радянські війська визволили Поділля від петлюрівської Директорії, у Тиманівці створено волосний виконавчий комітет. Його очолив уродженець села, колишній петроградський робітник, більшовик Й. Шестопалько. Та діяльність органів Радянської влади в селі незабаром перервав прихід денікінців, а згодом польських інтервентів. У 1920 році вони разом з петлюрівцями вислідили Й. Шестопадька, який був у підпіллі, заарештували його, а потім розстріляли.
У червні 1920 року після вигнання білополяків у селі створено ревком, до складу якого ввійшли І. Вовк (голова), М. Орлан та О. Кокошко. В січні наступного року вперше проведено вибори до Тиманівської волосної і сільської Рад, згодом у селі виник комітет незаможних селян, які наділяли поміщицькою землею бідноту. Потрібно було відновити посівні площі, підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Але вирішення цих питань ускладнювалось нестачею насіння, реманенту і робочої худоби. У 1920 році майже на 500 дворів села налічувалось лише 103 плуги, віялка, кінна молотарка та сівалка.
Будувати нове життя в Тиманівці перешкоджали терористичні петлюрівсько-куркульські банди, які безчинствували на території волості й повіту. Влітку 1921 року від рук бандитів загинули два продармійці. Тоді ж петлюрівці схопили працівників Тиманівського волвиконкому Т. О. Хруща, П. С. Бабчинського, Ронова і жорстоко побили шомполами, а на грудях Ронова вирізали шаблею зірку.
Організаторами нового життя в селі стали сільські комуністи. Створений 5 січня 1921 року Тиманівський волосний партійний осередок об’єднував 8 чоловік. Першим секретарем його обрали Д. Т. Сільницького. Активними помічниками комуністів були комсомольці, осередок яких утворено в грудні 1921 року. Секретарем осередку обрали сина бідняка Ф. Трофана. У 1923 році в комсомолі налічувалось 50 юнаків і дівчат з бідняцьких родин.
Комуністи й комсомольці чимало зробили, щоб налагодити економічне і культурне життя в Тиманівці і волості. Вони були палкими агітаторами і організаторами впровадження в життя ленінської нової економічної політики. Селяни Тиманівки, незважаючи на залякування з боку петлюрівських недобитків, палко вітали перехід від продрозкладки до продподатку.
На початку 1924 року створено сільськогосподарську комуну «Червоний Жовтень», в якій свої землі, реманент і худобу усуспільнило 13 бідняцьких господарств. Першими членами комуни були комуністи, комсомольці і безпартійні активісти, головою — 3. С. Дмитрии. Господарство комуни на час її заснування складалось з 4 пар коней, 12 волів, 6 корів, 3 однолемішних плугів, 5 дерев’яних борін та 40 десятин землі. Вже восени були добрі наслідки колективної праці: 180 пудів пшениці з десятини — небачений тут до того врожай.
На досвіді комуни «Червоний Жовтень», а також радгоспу, який успішно працював з 1923 року, бідняки й середняки переконувались у перевагах колективної праці. В 1926 році комуна перейшла на статут сільськогосподарської артілі. В липні 1927 року в селі виникла артіль «Вірний шлях», у березні наступного року — артіль «Україна», у липні—артіль «Червоні Рудки».
З перших днів Радянської влади велась робота щодо подолання масової неписьменності, підвищення культурного рівня трудящих. У листопаді 1920 року відновилося навчання в початковій школі. 1923 року тут було 2 школи. Створюються гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. Активну участь у цій справі брали вчителі К. М. Крижанська і Н. М. Желюк, комсомольці Б. С. Муха і П. О. Же-люк. Важливу роль відіграли клуб і хата-читальня. Ставилися вистави, читалися лекції, випускалися стінні і «живі» газети, працювали драматичний, музичний та агрономічний гуртки.
У 1922 році почав роботу сільський медичний пункт, а через два роки в колишньому графському маєтку відкривається санаторій. У травні 1925 року з ініціативи жінделегаток і з допомогою держави відбулося урочисте відкриття дитячих ясел, яким надано ім’я Н. К. Крупської.
В роки суцільної колективізації переважна більшість селянських господарств об’єдналася у колгоспи. В середині тридцятих років на базі п’яти дрібних артілей створено колгоспи «Червоний Жовтень», «Паризька комуна» та ім. Комінтерну. Особливо добрих і сталих успіхів добилася артіль «Червоний Жовтень», яка користувалася малородючими землями. Успішно розвивалося тут і тваринництво. Колгосп мав паровий млин, вантажну автомашину.
Досягнення передовиків села були відбиті на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. До Почесної книги ВСГВ у 1939 році занесені колгосп «Червоний Жовтень» та його передовики — бригадири П. С. Волошин, А. А. Яремчук, Д. А. Грама, що одержали високий урожай озимого рапсу і ячменю, конюх І. С. Дубина, який виростив у 1938 році 13 лошат від 14 конематок.
Протягом 1935—1936 рр. у Тиманівці побудовано двоповерхове приміщення для середньої школи. У жовтні 1935 року в урочистій обстановці відкрився пологовий будинок, устаткований найновішою медичною апаратурою. Колгоспникам було надано декілька постійних місць у санаторії, розташованому на території села.
Десятки людей брали участь у драматичному, хоровому, музичному, спортивному та інших гуртках, які працювали при будинку колективіста. В 1935 році репертуар струнного оркестру включав понад 30 творів, у т. ч. Брамса і Моцарта, революційні пісні. Працювали бібліотека, кінотеатр. Активну участь у проведенні ідеологічної роботи в селі брали вчителі, медичні працівники, які влаштовували для колгоспників цикли лекцій з історії партії, історії СРСР, географії, хімії, медицини, агротехніки, атеїзму тощо, керували гуртками художньої самодіяльності.
Партійна організація постійно дбала про виховання, підготовку й залучення до лав партії та комсомолу передовиків виробництва. В 1932 році прийнято до лав партії колишню наймичку Ф. І. Нагорянську. Цю ініціативну і вольову жінку обрали головою Тиманівської сільської Ради. В 1935 році вона була делегатом VII Всесоюзного з’їзду Рад, де її обрали членом ЦВК СРСР. Виступаючи на з’їзді, Ф. І. Нагорянська розповідала про боротьбу за соціалістичні перетворення на селі. Як член ЦВК Ф. І. Нагорянська була учасником Надзвичайного VIII з’їзду Рад СРСР, який прийняв Конституцію СРСР. На Надзвичайному XIV Українському з’їзді Рад (січень 1937 р.) вона входила до складу редакційної комісії для розробки остаточного тексту Конституції УРСР.
Визначною подією в житті села був приїзд до нього влітку 1936 року голови ВУЦВК Г. І. Петровського, який цікавився працею і життям колгоспників, станом роботи сільської Ради, дав чимало цінних порад. На кінець 30-х років значно зріс добробут населення. Село впорядковувалось, обновлялися будинки колгоспників, кожна сім’я жила в достатку.
Коли фашистська Німеччина вчинила віроломний напад на нашу країну, трудящі села разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни. Чоловіки пішли до армії. Добро артілі вивозилося на Схід, у глиб країни, виїхала туди і частина трударів. Важкі часи настали для Тиманівки. 22 липня 1941 року її окупували німецько-фашистські війська. Гітлерівці забирали в людей худобу, птицю, одяг, а за непокору — катували.
Та патріоти не корились ворогові. З перших днів окупації у селі почала діяти підпільна організація. Її очолював кандидат у члени ВКП(б) молодий колгоспник Я. С. Кокошко, який загинув у січні 1944 року, за 2 місяці до визволення Тиманівки. До складу організації входили комсомольці Г. С. Кокошко, І. М. Волошин, Г. М. Багрій, безпартійний Й. М. Нароган. Згодом активним учасником її став комуніст М. Я. Гуцол, який утік з полону. На кінець 1942 року організація об’єднувала 18 патріотів Тиманівки і навколишніх населених пунктів.
Підпільники збирали зброю, створювали продовольчі запаси, проводили роз’яснювальну роботу серед населення. З липня 1942 року організація випускала листівки і заклики, що друкувались на машинці і за допомогою спеціальних гумових шрифтів, виготовлених І. М. Волошиним. Листівки розповсюджувались на території Тульчинського, Тростянецького, Крижопільського і Бершадського районів, автором більшості їх був Я. С. Кокошко. Члени групи Т. П. Стахов і П. Ф. Рибкін, працюючи в депо станції Вапнярка, виводили з ладу паровози, забруднювали водяні насоси. 1 травня 1943 року підпільники вивісили червоний прапор на водонапірній башті цієї станції. У 1943 році встановлено зв’язок з партійним підпіллям Одеси, яке надсилало тиманівським антифашистам листівки для розповсюдження серед населення.
У кінці 1943 — на початку 1944 року майже весь склад організації перейшов до лісу і далі подавав допомогу наступаючим частинам Червоної Армії. Жителі Тиманівки одягом і продовольством допомагали бійцям Вінницького партизанського з’єднання, сповіщали його про розташування та склад ворожого війська. Фельдшер Г. О. Барабаш лікував хворих і поранених партизанів. 13 березня 1944 року до села вступили частини 33-го гвардійського стрілецького корпусу. Жителі з хлібом і сіллю зустрічали своїх визволителів.
Німецько-румунські окупанти завдали великих збитків колгоспам, культурно-освітнім закладам села, населенню. Загарбники знищили бібліотеку, зруйнували школу, лікувальні заклади. З перших днів визволення трудящі з ентузіазмом взялися за відбудову села. Доводилося важко: не вистачало робочих рук, майже не було техніки і тяглової сили. У 1944 році близько двох тисяч гектарів землі скопано лопатами, врожай збирали серпами й косами. Та незважаючи на труднощі, колгоспники Тиманівки за допомогою МТС успішно провели польові роботи, вчасно виконали свої зобов’язання перед державою.
Закінчилася перемогою війна проти німецького фашизму, на фронтах якої брали участь 552 уродженці Тиманівки. Але додому повернулись не всі — 285 загинули смертю хоробрих. Пам’ять про них увічнена в гранітних плитах монумента, спорудженого в центрі села. С. М. Дзизель у боях на угорській землі підірвав ворожий дзот, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора. Захисника Ленінграда В. А. Сватка за бойові подвиги удостоєно ордена Слави і багатьох медалей. В. Г. Кокошко захищав Москву. За ратні подвиги його нагороджено орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями.
Виконання завдань четвертої п’ятирічки колгоспники Тиманівки почали в дуже складних умовах. Урожай зернових у кожній з трьох артілей у 1945—1946 рр. не перевищував 6,8 цнт з гектара, цукрових буряків — 40 цнт. Але трудівники перемагали. Прикладом для всіх були комуністи-виробничники, які 1944 року об’єднались в парторганізацію при артілі «Червоний Жовтень», а 1946 утворили сільську партійну організацію.