Тиманівка, Тульчинський район, Вінницька область (закінчення)
Для створення міцнішої господарської бази 1950 року артілі ім. Комінтерна та «Червоний Жовтень» об’єдналися. Через рік до них приєдналась третя — «Паризька комуна». Новоутвореному колгоспові було присвоєно ім’я видатного російського полководця О. В. Суворова. Тоді ж сільські партосередки об’єдналися в одну партійну організацію артілі ім. Суворова. У січні 1953 року в колгоспі працювало понад тисячу чоловік. Господарство мало 2321 гектар посівної площі, 219 коней, 521 голову великої рогатої худоби, 540 свиней, 513 овець, багато птиці. Підвищувалась врожайність зернових і технічних культур, зростало громадське тваринництво. У 1956 році артіль добилась добрих врожаїв пшениці (23,5 цнт з га), цукрових буряків (244 цнт з га), високих надоїв молока (2627 кг на корову).
Високими врожаями зернових і цукрових буряків, значними успіхами в тваринництві, внаслідок чого достроково виконано взяті зобов’язання, колгосп зустрів 40-річчя Великого Жовтня. Велику групу трудівників тоді ж нагороджено орденами і медалями. Серед них орденом Леніна — ланкову Г. Г. Паламар, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира Ф. П. Волошина, секретаря парт-організації В. Т. Передерка, орденом «Знак Пошани» — ланкову О. Т. Пастичину. Голові колгоспу П. О. Желюку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У 1959 році артіль ім. Суворова стала ініціатором впровадження нових ефективних форм господарювання — госпрозрахунку і грошової оплати праці колгоспників. У співдружбі з спеціалістами і науковими працівниками Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна розроблено і застосовано нові методи планування, обліку й системи грошової оплати. Внутрігосподарський розрахунок сприяв дальшому підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості виробленої продукції, підвищенню рентабельності всіх галузей виробництва.
Одним з перших в області колгосп став на шлях спеціалізації у розвитку тваринництва. 1962 року на основі високопродуктивних симентальських корів, які з’явились тут ще в 1954 році, створено ферму, що вирощувала молодняк для колгоспів усього району. У 1964 році кожен гектар сільськогосподарських угідь у цій артілі дав 455 крб. грошової виручки, а рівень рентабельності дорівнював 88 проц., що було найвищим показником серед колгоспів області. Півторамільйонний прибуток — звичайне явище для артілі ім. Суворова протягом 1966—1968 рр. За нові успіхи в розвитку колгоспного виробництва сім передовиків нагороджено орденами і медалями. П. О. Желюк був удостоєний ордена Леніна. 25 травня 1967 року високою урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора — відзначено весь Тиманівський колгосп ім. Суворова.
Господарство має тепер десятки тракторів, комбайнів, сівалок, автомашин та інших сільськогосподарських знарядь. Тут є електростанція, цегельня, олійня, виноробний цех, два механічні млини, плодоконсервний завод, велике парникове господарство.
Колгосп давно став своєрідною школою господарювання, відомою на всю країну. Його досвід вивчає і поширює створений ще 1959 року опорний пункт Інституту економіки та організації сільського господарства Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна. На базі артілі у 1962—1965 рр. працювала обласна школа підготовки керівних колгоспних кадрів. Досягнення передового колгоспу узагальнено в хронікально-документальному фільмі «Мільйон складається з копійки».
До послуг трудящих 15 торговельних закладів, побутовий комбінат, у якому є кравецька і шевська майстерні, фотоательє, перукарня, лазня. У 1968 році на колгоспні кошти збудовано хлібозавод. Частина вулиць і тротуарів вимощена твердим покриттям, озеленена. П’ять доріг, що ведуть до села, обсаджені фруктовими деревами. Першу фруктову алею закладено ще на початку 30-х років. У 60-х роках побудовано шосейну дорогу Тиманівка—Вапнярка.
Село має велику мережу лікувальних закладів. Тут є лікарня на 25 ліжок, поліклініка з зуболікарськими і рентген-кабінетами, санаторій обласного підпорядкування. Цілорічно діють 2 ясел на 240 місць, а також будинок для колгоспників похилого віку.
Великі здобутки тут і в народній освіті, в роботі культосвітніх закладів. Середню школу закінчило понад тисячу юнаків і дівчат. Є спеціальна школа-інтернат. Споруджено нове приміщення для середньої школи. Якщо до революції у Ти-манівці не було жодного селянина, який мав вищу освіту, то на 1970 рік тут живе і працює 60 спеціалістів, що закінчили інститути й університети, понад 100 фахівців мають середню спеціальну освіту. 250 випускників середньої школи успішно працюють у колгоспі механізаторами та тваринниками, бригадирами, ланковими. 22 жителі села навчаються заочно у вузах і технікумах. З Тиманівки вийшло 65 учителів, 52 медпрацівники, 45 спеціалістів інших галузей, п’ятеро стали кандидатами наук. У селі заслужено пишаються своєю вчителькою, пенсіонеркою К. М. Крижанською, яка 44 роки працювала в тиманівських початковій і середній школах. Її нагороджено орденом Леніна. Високо оцінена праця й інших педагогів. Учителька Н. М. Желюк удостоєна ордена «Знак Пошани».
У 1966 році тут відкрито новий будинок культури з великим залом на 500 місць. При ньому працюють хоровий, танцювальний, музичний і драматичний самодіяльні гуртки, що налічують близько 200 учасників. Сільському хору присвоєно звання народного. За досягнення в розвитку художньої самодіяльності митцям Тиманівки було надано право запалити факел обласного фестивалю, присвяченого 100-річчю від дня народження В. І. Леніна. В селі є 5 бібліотек з книжковим фондом понад 20 тис. примірників, широкоекранний кінотеатр. Трудящі передплачують 4 тис. газет і журналів. З 1957 року виходить колгоспна багатотиражка «Вперед до комунізму».
Гарнішає колгоспна Тиманівка. Вже тепер по забудові й благоустрою село вважається одним з кращих в області і республіці. Тут вдало склалася мережа вулиць, де стоять капітальні будови. Зводяться двоповерхові будинки. Вони мають всі види комунальних послуг. За післявоєнний час збудовано і перебудовано 750 будинків. Споруджено також універмаг, водну станцію, стадіон. Ще на 50-річчя Радянської влади під час всесоюзного огляду благоустрою сіл Тиманівка удостоєна диплома II ступеня.
Трудящі села давно стали ініціаторами запровадження нових соціалістичних звичаїв і обрядів. Ось як у серпні 1964 року Тиманівка урочисто відзначала свято урожаю.
Колгоспниці вийшли в поле, де залишився невеличкий нескошений острівок. Женці зв’язали сніп, прикрасили його. Потім колона автомашин, комбайнів, тракторів, мотоциклів, велосипедів, прикрашена квітами, стрічками й прапорами, під’їхала до правління колгоспу. Кращі трудівники: ланковий механізованої ланки І. Д. Паламар, бригадир рільничої бригади І. М. Довгань, ланкові Н. С. Нагорай і О. С. Шестопалько вручили голові артілі та ветеранам праці, що стояли на трибуні, обжинковий вінок з пшеничних колосків, сніп дорідної кукурудзи і ваговиті корені цукрового буряка. Потім представники від ланок і бригад рапортували про успіхи своїх колективів. Після урочистої частини розпочались масові гуляння. З того часу святкування Дня врожаю стало у Тиманівці традицією.
Традиційним стало в селі і відзначення ветеранів праці, комсомольські весілля тощо.
Тиманівці пишаються історією свого села, пов’язаною з героїчною боротьбою за щастя, свободу і владу трудящих. Протягом післявоєнного часу вони створили три музеї. Ще восени 1947 року в будинку, де в свій час жив і працював О. В. Суворов, заснували музей його імені. Тепер тут є близько 800 експонатів. 1968 року за успіхи в роботі музей нагороджено Грамотою Міністерства культури СРСР. На початку 60-х років почалось збирання експонатів для місцевого художнього музею. Тиманівцям допомогли Спілка художників України, Харківський художній інститут, Львівське художнє училище, Ленінградське вище художньо-промислове училище ім. Мухіної, дирекція художніх виставок України, Вінницький обласний будинок народної творчості. Чимало своїх творів подарували музею українські митці В. Г. Непийпиво, О. О. Мельничук, ленінградські художники М. І. Іванов і Ю. М. Титов, скульптор Д. П. Попович. Музей відкрито в грудні 1963 року, йому присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. У 6 кімнатах експонується понад 300 творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. І нарешті у 2 великих кімнатах будинку культури 1966 року відкрито музей історії села. Серед різних експонатів виставлено самовар — особистий дарунок М. І. Калініна члену ЦВК СРСР Ф. І. Нагорянській. Чимало сил, знань та умінь в організації цього музею доклав учитель І. О. Яремчук.
У 1968 році на базі тиманівських музеїв проведено семінар завідуючих сільськими музеями. В його роботі взяли участь представники усіх союзних республік. 1970 року за підсумками всесоюзного огляду, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, комплекс тиманівських музеїв удостоєно диплома 1 ступеня. «Село трьох музеїв» — вже й під такою назвою відома в країні колгоспна Тиманівка.
Чудові досягнення села в економіці, культурі, освіті, в зростанні добробуту і духовному збагаченні його людей — це, насамперед, наслідок натхненної праці, яка давно стала першою потребою й справжньою окрасою нового життя. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за успіхи, досягнуті в роки восьмої п’ятирічки, 158 кращих трудівників села удостоєно високих урядових нагород.
Велику організаційну, ідейно-політичну та виховну роботу провадять партійна організація, що налічує 90 комуністів, комсомольська організація, яка об’єднує 232 юнаки і дівчини, сільська Рада депутатів трудящих та її актив, профспілки. Невсипущу енергію в оновлення села вкладає член ЦК КП України, депутат Верховної Ради УРСР, Герой Соціалістичної Праці голова колгоспу ім. Суворова П. О. Желюк. У передовій статті газета «Известия» влучно характеризувала його як «людину мислячу, з господарською хваткою і душею педагога, якій притаманні партійна принциповість, знання, почуття нового, яка не терпить консерватизму і застою». П. О. Желюк був делегатом XXIV з’їзду КП України.
Окрилені могутніми ленінськими ідеями, натхнені історичними рішеннями Комуністичної партії, трудящі соціалістичної Тиманівки своєю благородною працею збагачують нові сторінки літопису величних звершень Радянської Батьківщини.
В. І. БОНДАР, А. А. МІНЯЙЛО, Я. Я. НОВИКОВ