Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область (продовження)
Перед першою імперіалістичною війною в Тульчині була розвинута кустарна та місцева промисловість, торгівля, зросло населення. Працювало 264 ремісничі майстерні. У 1912 році стала до ладу невеличка дизельна електростанція. І без того важке матеріальне становище трудящих з початком першої світової війни погіршало — ще більше зросли податки, різні військові повинності, на вулицях все частіше зустрічалися каліки, убогі, голодні.
Тульчин жив великими сподіваннями на те, що старим порядкам, нарешті, настане край. З радістю він зустрів звістку про повалення царського самодержавства. На вулицях і площах міста стихійно збиралися мітинги з участю солдатів гарнізону.
В травні 1917 року в Тульчині виникла Рада робітничих і солдатських депутатів, у якій більшість місць захопили есери, меншовики та бундівці. Пізніше до складу Ради ввійшли місцеві робітники та солдати-більшовики Г. Алчеєв, І. Шаповалов, Орлов та інші.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції швидко прилетіла до Тульчина. Але владу в жовтні 1917 року захопили органи Центральної Ради. Велику роботу серед населення проводили більшовики, роз’яснюючи антинародну політику буржуазно-націоналістичного «уряду». Наприкінці року трудящі Тульчина обрали трьох делегатів на III Всеросійський з’їзд Рад.
23 січня 1918 року радянські війська вступили до Тульчина. Тоді ж було проголошено Радянську владу. Створили ревком у складі О. М. Семенова, Є. Ф. Розвадовського, В. В. Ульріха й інших, сформували загін самооборони, а також кавалерійський ескадрон і піший загін. На початку березня 1918 року мали відбутись вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. Але навала австро-німецьких окупантів перешкодила мирному будівництву. Більшість радянських активістів пішла до Червоної Армії, деякі залишились для нелегальної роботи в місті і створили підпільний ревком.
На Поділлі діяли великі партизанські загони. Один з них, у якому було близько трьох тисяч чоловік,
9 травня 1918 року вступив до Тульчина. Відбувся мітинг трудящих міста та навколишніх сіл, обрано тимчасовий ревком (голова В. В. Ульріх). Військовим комісаром призначено Є. Ф. Розвадовського. Ревком видав наказ, у якому проголосив відновлення Радянської влади. На початку червня 1918 року Тульчин знову захопили війська австро-німецьких інтервентів. На зміну їм прийшли частини петлюрівської Директорії.
29 березня 1919 року 5-й радянський полк разом з червоними партизанами визволив Тульчин. У місті відновлюються радянські порядки. У цей час доводилось часто відбивати напади різних банд. Тієї ж весни кавалерійський ескадрон місцевого загону самооборони на чолі з В. М. Гутом відбив напад петлюрівської частини. В травні до міста увірвалася петлюрівська банда, але на світанку 16 травня губернський караульний батальйон разом із загоном самооборони визволив місто.
У цих складних випробуваннях міцніла місцева партійна організація. У зведенні для бюлетеня секретаріату ЦК КП(б)У про стан роботи партійної організації Поділля від 7 червня 1919 року зазначалось, що в Тульчині більшовицька організація «існує з квітня 1919 року, членів — 8, співчуваючих — 26. Настрій селян хороший. Енергійно ведеться робота на селі — влаштовуються мітинги, співбесіди, розповсюджується у великій кількості література».
В червні петлюрівці прорвали фронт радянських військ і захопили Тульчин, де вчинили погроми і вбивства. Через кілька днів їх вигнали з міста. Червоний ескадрон на чолі з членами ревкому Єфросимовим і Гурвичем переслідував бандитів. У селі Кунці (тепер Гайсинського району) куркулі й петлюрівці по-зрадницькому захопили Гурвича та Єфросимова і після катувань вирізали у них на лобах зірки та закопали живими в землю.
Влітку 1919 року місто не раз переходило з рук у руки. То захоплювали його петлюрівці, то денікінці. 7 лютого 1920 року кавалерійська бригада Г. І. Цотовського визволила Тульчин від інтервентів і банд. Наступного дня на мітинг^ трудящих створено ревком на чолі з комуністом М. Левіним. Тульчин став центром Брацлавського повіту. Відновив роботу партійний комітет.
На світанку 2 травня до міста ввірвалась банда Тютюнника. По-звірячому розправлялась вона з радянськими активістами, грабувала і вбивала людей. За нею вступили головорізи Голуба, а слідом за петлюрівцями ввійшли польські інтервенти. Почались обшуки й арешти.
У перших числах червня 1920 року Червона Армія переходить у рішучий наступ і жене війська інтервентів та петлюрівців на захід. 19 червня кавалеристи 14-ї армії визволили місто. В липні тут стояла кавалерійська бригада Г. І. Котовського, що вела бої з петлюрівцями, які безчинствували в районі Вапнярки.
Того року молодь Тульчина вирішила створити комсомольську організацію. 20 юнаків і дівчат увійшли до ініціативної групи, що стала ядром осередку. Комсомольці брали активну участь у діяльності комісій щодо виявлення та націоналізації майна у багатіїв, у роботі продовольчих загонів тощо. Партком і ревком Тульчина організували частини особливого призначення (ЧОП) для захисту міста від нападів банд, допомагали чопівцям виявляти і знешкоджувати ворогів. Партійні і радянські органи з перших днів завоювання влади приділяли увагу становленню економіки міста, переведенню її на нові рейки. Ще у 1918 році почалась націоналізація промислових підприємств, здійснювались заходи, спрямовані на втілення в життя ленінського Декрету про землю. Першого травня 1920 року на суботник вийшли сотні тульчинців, які пішли до лісу, щоб заготовити паливо для госпіталів, військових частин, шкіл та установ. Були створені волосні й сільські ревкоми, комітети незаможних селян. Трудящі міста активно підтримували заходи Радянської влади. Ремонтувалися лікарні, школи, будувалися шляхи. У 1920 році в Тульчині було десять підприємств, серед них — хлібопекарня, два млини, олійня, друкарня, електростанція. Незабаром створили першу промислову артіль «Риболов». Наприкінці листопада 1921 року в Тульчині 11 селянських виробничих об’єднань заснували «Господарсоюз», який допомагав забезпечувати ці об’єднання реманентом, посівним матеріалом тощо.
Партійна організація міста, радянські органи провадили велику роботу, щоб найшвидше ліквідувати розруху, викликану громадянською війною. Вірним помічником комуністів була молодь. На той час в осередку налічувалось 150 юнаків і дівчат. Комсомольці вели боротьбу з бандами, брали участь у продовольчих загонах, проводили масово-політичну роботу.
Взимку 1922 року до міста і сіл повіту прибули з голодуючих областей Поволжя діти й дорослі. Партійний комітет і виконком міської Ради депутатів трудящих виділили приміщення для житла, харчування та навчання цих дітей. Розміщено було 449 юних волжан.
В січні 1923 року Брацлавський повіт було ліквідовано і утворено Тульчинський округ. До його складу ввійшло 13 районів. Невдовзі відбувся перший окружний з’їзд Рад. Його делегати надіслали тепле й щире вітання вождеві революції В. І. Леніну. «Ми віримо, що провідник всесвітньої праці,— говорилось у вітанні,— знову стане біля керма боротьби за визволення працюючих всього світу».
Завдяки зусиллям партійної організації і місцевої Ради, напруженій праці трудящих відроджувалися промисловість і міське господарство. Налагоджувалася робота шкіряного цеху, швейних майстерень, пекарні. Перші кроки робила й державна транспортна контора, яка вже мала 8 автомобілів та 4 мотоцикли. Відбудовувалися й ремонтувалися житлові будинки, школи, лікарні, шляхи, мости, упорядковувалася територія міста, зокрема, садиба, де жив П. І. Пестель.
Весь час партійні організації приділяли багато уваги питанням політичної і культурно-освітньої роботи. Велика роль у здійсненні цих заходів належала політпрацівникам частин Червоної Армії. Ще в серпні 1920 року в Тульчині відбувся перший повітовий з’їзд учителів, у якому взяло участь 105 делегатів. З вересня почала виходити газета «Рабочий и крестьянин».
Визначною подією в культурному житті міста був приїзд восени 1920 року Української капели під керівництвом видатного композитора К. Г. Стеценка, яка виконувала пісні переважно в обробці М. Д. Леонтовича. На одному з таких концертів у гарнізонному клубі композитор К. Г. Стеценко висловив теплу подяку М. Д. Леонтовичу за його чудові твори. Червоноармійці запросили Миколу Дмитровича на сцену і піднесли йому букет живих квітів. Відповідаючи на палкі вітання присутніх, Леонтович сказав, що за змістовні і ніжні пісні треба дякувати їх творцеві — українському народові.
Значна частина творчого життя М. Д. Леонтовича пов’язана з Тульчином. Тут, у єпархіальному жіночому училищі, з 1908 року понад 10 років викладав він музику і співи, а з весни 1918 до літа 1919 працював у Києві. Влітку 1919 року композитор повернувся до сім’ї у Тульчин, продовжував записувати і обробляти народні пісні. Після встановлення Радянської влади в місті композитор весь поринув у громадське й культурне життя. Він працював секретарем спілки працівників освіти, організував червоно-армійську художню самодіяльність, а восени створив Тульчинський народний хор, розучував з хористами й оркестром «Інтернаціонал».
Трудящі Тульчина свято шанують пам’ять про українського композитора. Одну з вулиць міста названо його ім’ям. Любовно зберігається будинок, у якому композитор провів останні свої роки. В краєзнавчому музеї виставлено цікаву експозицію, присвячену життю й діяльності М. Д. Леонтовича.
Радянська влада багато уваги приділяла культурному будівництву, охороні здоров’я. 1924 року в Тульчині була лікарня на 35 ліжок, у якій працювало 5 лікарів і 14 чоловік середнього медперсоналу. В місті створено трирічні педагогічні курси ім. Коцюбинського (згодом — педтехнікум), музичну школу ім. Леонтовича, технічну школу ім. Енгельса. Працювали гуртки лікнепу, робітничий і комсомольський клуби, міська бібліотека. Наприкінці 1922 року в Тульчині було вже 10 семирічних трудових шкіл, діяли дитячий будинок, двоє дитячих ясел, курси ручного ремесла. Розгортали свою роботу клуби, драматичний театр ім. Леніна, кінотеатр, 9 бібліотек, краєзнавчий музей. Того ж року на своєму засіданні міська Рада прийняла рішення про розширення і впорядкування вулиць та майданів, деякі з них було забруковано, приведено в належний санітарний стан. З ініціативи воїнів військових частин і насамперед бійців 9-ї Кримської кавалерійської дивізії споруджено футбольне поле з легкоатлетичними секторами, іподром, водну станцію, тир. Особливу популярність здобув кінний спорт, активним пропагандистом його був командир полку М. Осліковський — пізніше генерал Радянської Армії.
В роки індустріалізації змінювалося обличчя багатьох підприємств міста. Розширювалися їх виробничі площі, зростав випуск продукції. Держава виділяла великі кошти на розвиток промисловості та кредитування сільського господарства. Замість швейних майстерень 1925 року засновується державна швейна фабрика ім. Ф. Е. Дзержинського. Місто зростало. За даними перепису населення, на 1 січня 1926 року в ньому проживало 16 119 чоловік. Тульчин став окружним центром.
Розвивалась промисловість. На базі взуттєвої і гудзикової промислових артілей виникли державні фабрики. У 1929 році стала до ладу панчішна фабрика. Тоді ж почали працювати м’ясо-забійний пункт з переробними цехами, маслосирзавод, нова електрична станція, артілі деревообробна та вишивальниць, птахоінкубаційна станція.
Десятиріччя Великого Жовтня в Тульчині ознаменувалось розгортанням житлового й комунального будівництва. Споруджено триповерхове приміщення будинку Рад, семирічну школу, лікарню, відділення Держбанку, кінотеатр, двоповерхові житлові будинки, магазини. Озеленювалися вулиці, впорядковувалися тротуари, насаджувалися сквери, парки, будувався водогін.
Тридцяті роки для Тульчина були періодом боротьби за соціалістичні перетворення в економіці й культурі, утвердження соціалістичних відносин у громадському житті. На початку 1929 року створено приміський колгосп «Ленінський призов». Для допомоги місцевим активістам в організації колгоспів в села округу послали 138 двадцятий’ятитисячників, з них 89 комуністів. З 1932 року в Тульчині почала діяти машинно-тракторна станція. 1933 року при ній створено політ-відділ, який відіграв важливу роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів району.
Разом з усією країною тульчинці вирушили в похід за технічні знання. На швейній, панчішній і взуттєвій фабриках, в артілі «Металіст» діяли школи виробничників.
На початок 1941 року на 19 промислових підприємствах Тульчина працювало 1567 робітників і службовців.
Широкого розвитку набрало медичне обслуговування населення. В районній лікарні було відкрито нові відділення, розширилася мережа дитячих установ — у 1940 році в місті функціонували 4 дитячих ясел, 2 садки, дитячий санаторій.
Багато робилось в освітній справі. Ще на початку 30-х років усіх дітей шкільного віку охоплено навчанням, повністю ліквідовано неписьменність серед дорослих. Крім семирічних загальноосвітніх шкіл, у 1930 році функціонували педагогічний, бібліотечний і медичний технікуми, робітфак, на якому навчалось понад тисячу слухачів, школа партійно-радянського активу. У 1933 році відкрито зооветеринарний технікум, і ще через три роки почалися заняття в учительському інституті. В місті працювали краєзнавчий музей, районний будинок культури.