Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область (закінчення)
Успішно розвивались культура й мистецтво. У 1925 році в місті створюється філіал Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Леонтовича, що сприяло розвитку хорового й музичного мистецтва в місті та селах округу. Створюється міський струнний оркестр під керівництвом самодіяльного композитора — вчителя Д. О. Клевчука. У 1926 році знову почала виступати хорова капела ім. М. Леонтовича, якою керував самодіяльний композитор Р. А. Скалецький. Капела виступала з концертами перед трудящими міста, в селах Поділля. Тоді ж створено окружне товариство краєзнавців, яке зібрало і систематизувало багато матеріалів з історії та природи краю, друкувало їх у краєзнавчому збірнику «Тульчинщина».
Великим випробуванням для радянських людей стала Велика Вітчизняна війна, розв’язана гітлерівською Німеччиною. Мешканці міста негайно приступили до будівництва оборонних споруд. Райком партії і райвиконком організували курси підготовки санітарів, зв’язківців, снайперів. Було створено винищувальний батальйон з 220 чоловік, групи для боротьби з пожежами та наслідками ворожого бомбардування. На схід евакуювалася худоба й техніка. Для підпільної боротьби проти окупантів готувалися люди.
Фашистські війська захопили Тульчин 23 липня 1941 року. Настали нестерпні часи окупації. Фашистські нелюди знищили понад 4 тис. жителів міста та навколишніх сіл. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, населення чинило опір загарбникам. Вже восени 1941 року тут почала діяти підпільна антифашистська група, в якій брали участь І. О. Вурсол, С. Г. Кучеренко, В. І. Мізернюк, В. М. Баранський, І. С. Добровольський, К. О. Лаптев та ін. Члени групи організовували диверсії у ворожому тилу, слухали по радіо Москву і розповсюджували серед населення повідомлення Рад інформбюро. Місцеві патріоти знищили склад, у якому окупанти зберігали сотні тонн пального й мастил.
Колишній перший секретар Тульчинського райкому партії В. В. Сашко за завданням ЦК КП(б)У був відряджений через лінію фронту до табору партизанського з’єднання О. М. Сабурова. Тут він брав участь в організації Вінницького партизанського з’єднання. Потім В. В. Сашко був комісаром одного із загонів цього з’єднання і увійшов до складу підпільного обкому партії. 28 липня 1943 року в бою біля с. Вишнівчика Смотрицького району на Хмельниччині він героїчно загинув.
На початку січня 1944 року, коли фронт все ближче підходив до Тульчина, на територію району вступили загони Вінницького партизанського з’єднання.
1 лютого народні месники були вже неподалік Тульчина й захопили плодоконсервний завод. Вони поповнили свої запаси і знищили продукцію, що її готували окупанти до вивезення. 15 березня 1944 року до Тульчина вступили гвардійці 3-ї Уманської повітряно-десантної дивізії 27-ї армії 2-го Українського фронту.
Величезної шкоди завдали місту окупанти. Вони знищили виробничі корпуси швейної, панчішної і взуттєвої фабрик, артілі «Металіст», близько 300 житлових будинків, частину шкільних приміщень, пошту, адміністративні споруди. Напівзруйнованими виявились приміщення технікумів, дитячих ясел, садків і кінотеатр.
З перших днів після визволення тульчинці взялися до відбудови зруйнованого господарства. Відновили роботу служба зв’язку, електростанція, пекарня, друкарня, млини. Відбудову Тульчина очолила міська партійна організація, яка в квітні 1944 року налічувала 38 членів і 10 кандидатів у члени партії.
У квітні 1944 року почали давати продукцію взуттєва і швейна фабрики. Гасло «Все для фронтуї» запалювало радянських людей на самовіддану працю. З ентузіазмом працювало все населення. За останній рік війни тульчинці зібрали понад 300 тис. крб. до фонду оборони Батьківщини, організували збирання подарунків для поранених бійців, що лікувались у госпіталях. Учні виступали перед фронтовиками з концертами. На початку 1945 року розгорнули виробництво райпромкомбінат, артілі: деревообробна їм. Кірова, металообробна «Прогрес», «Шкір-труд», «Харчовик»; восени на повну потужність вже працювали 2 хлібопекарні, 2 млини, водогін. Відбудовували житловий фонд міста. На допомогу хліборобам у 1946 році прибувала нова техніка. Тульчинська МТС мала 66 тракторів, майже стільки, як до війни.
Протягом 1950 року відбудову підприємств в основному було завершено. У 1955 році вони дали продукції майже вдвічі більше, ніж у 1950. Швидкими темпами розвивалась промисловість у семирічці. На базі колишньої деревообробної артілі ім. Кірова в 1963 році створено державну меблеву фабрику. Введено в дію додаткові виробничі площі, в цехах з’явилось нове сучасне устаткування. Значно розширилися майстерні колишньої МТС — тепер об’єднання «Сільгосптехніки». Збудовано механічний і електроремонтний цехи, склади запасних частин, гаражі; клуб механізаторів. Повністю реконструйовано консервний завод.
Великим оснащеним новою технікою підприємством стала швейна фабрика. Тут впроваджено потоково-конвейєрну технологію виробництва. На фабриці працює понад 800 робітників. Щороку вони випускають продукції на 6,5—7 млн. крб. Тульчинці пишаються своїми кращими людьми, серед яких швачки-мотористки К. О. Книжник і Н. І. Костюк, нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора; майстри І. М. Капцан, який чотири десятиліття працює на підприємстві, А. Я. Тернопольська; швачки О. І. Паславська, О. Г. Ревізор, які достроково виконали завдання восьмої п’ятирічки; раціоналізатори 3. П. Цвігун, Г. Т. Олійник, Г. Д. Коваль, на рахунку яких щорічно 5—7 пропозицій і удосконалень, спрямованих на дальше підвищення ефективності виробництва.
Значно розширились цехи і збільшилась виробнича площа взуттєвої фабрики, яка щороку дає 1 млн. пар взуття. Стали до ладу корпуси з новим обладнанням потоково-конвейєрних ліній. 1970 року випуск продукції у порівнянні з 1945 роком зріс майже у 30 разів. Гордість фабрики — її працьовиті люди. Серед них робітник кравецького цеху Я. Ф. Пухно, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Заслужений авторитет здобув у колективі колишній робітник, тепер директор фабрики комуніст О. Н. Ковальов.
У місті 22 підприємства легкої і харчової промисловості, будівельні, транспортні та інші організації, де працює 4,3 тис. чоловік. Сотні робітників стали майстрами своєї справи, поповнили лави кращих виробничників.
Яскравим оглядом досягнень міста було святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. До знаменного ювілею трудящі фабрик і заводів прийшли з вагомими трудовими дарунками. Промислові підприємства збільшили випуск продукції на 39 проц., понад план видали її на 9,2 млн. крб. Особливо відзначились у змаганні колективи взуттєвої, меблевої і швейної фабрик, металоштампувального заводу, хлібокомбінату та інші.
Не пізнати тепер довоєнного Тульчина! Лише протягом 1965—1970 рр. збудовано тут новий хлібозавод, 3-поверховий корпус комбінату побутового обслуговування, споруджено механічний цех олійні, мукомельний цех харчокомбінату. Зникли з вулиць старі, приземкуваті, з підсліпуватими віконцями будиночки, старовинні постоялі двори. На їхніх місцях з’явилися чудовий палац культури, автобусна станція, центральний універмаг, житлові будинки. У післявоєнні роки кожний другий житель справив новосілля. Будуються нові приміщення для магазинів і ларків на околицях. Звичайною деталлю пейзажу старовинного міста стали стріли кранів, бетонні конструкції каркасів.
Широкого розвитку набув автобусний транспорт. Тульчинські автомобілісти обслуговують 52 маршрути, щоденно перевозячи понад 2 тис. пасажирів.
Гідний внесок зробили трудящі міста у виконання восьмої п’ятирічки. За трудові досягнення орденами і медалями нагороджено 71 трудівника. Серед них ордена Жовтневої Революції удостоєно — працівників швейної фабрики С. С. Дубину та М. О. Макаренка, робітника меблевої фабрики В. Т. Зуєва, начальника райконтори зв’язку М. Г. Рижкова, продавця М. О. Шевченка.
Багато зроблено для зміцнення охорони здоров’я. Тут працюють районна лікарня, міська поліклініка, стоматологічна поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитячий кістково-туберкульозний санаторій, санітарно-епідеміологічна станція, дві аптеки. Лікарня має 22 відділення на 225 ліжок. Лікувальні і профілактичні кабінети оснащені сучасним медичним устаткуванням. У розпорядженні станції швидкої допомоги 10 автомашин. В місті працює близько 100 лікарів,, 230 середніх медичних працівників — це вдвічі більше, ніж було у 1940 році. Для наймолодших громадян міста відкрито дитячу консультацію, 5 дошкільних дитячих закладів. В Тульчині трудиться лікар-педіатр, депутат Верховної Ради СРСР IV скликання Г. П. Гаврилюк.
Медичні заклади Тульчина є базою передового досвіду в області. Далеко за межами Вінниччини відоме ім’я тульчинського лікаря офтальмолога В. О. Семенюти, який зробив сотні операцій, повернув зір багатьом людям. По досвід до своїх колег у Тульчин приїздили медичні працівники Польщі, Чехословаччини, ОАР, Франції, Данії, ШвеДії, Канади, США та інших країн. У травні 1961 року тут перебувала делегація 36 країн Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН.
Добре поставлено справу фізичного виховання. В спортивних колективах нараховується близько шести тисяч тульчинців. До їх послуг — міцна матеріально-технічна база: стадіон, 4 баскетбольні, 7 волейбольних майданчиків, 7 спортивних залів, водно-веслярська станція. Все це, за винятком спортзалів, споруджено методом народної будови.
В місті 4 загальноосвітні середні школи, школа робітничої молоді, де здобувають освіту понад 3 тис. учнів. їх навчає 196 учителів. У школі-інтернаті вчиться 450 учнів, працює 48 учителів. Директор цієї школи М. С. Сірий, який понад 30 років трудиться на освітній ниві, та заступник директора А. М. Пополова нагороджені орденом Леніна.
Розвивається і спеціальна освіта. Місцеве культосвітнє училище готує диригентів, хормейстерів, концертмейстерів, баяністів та інших культпрацівників. Тільки за післявоєнний період понад дві тисячі його випускників послано на роботу в клуби і бібліотеки області. Для училища споруджено новий навчальний корпус, кабінети. Є в місті музична та спортивна школи, а також ветеринарний технікум.
Далеко за межами області лине слава Тульчина, як міста високої культури, розвинутої пісенної творчості, народного самодіяльного мистецтва. Зі сцени Жовтневого палацу в Києві звучали безсмертні мелодії М. Д. Леонтовича, що їх виконувала народна хорова капела Тульчинського будинку культури на заключному концерті огляду художньої самодіяльності республіки, присвяченому 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка. Хорову капелу нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Тульчинських співаків тепло вітали москвичі й ленінградці. А в червні 1965 року їх запрошували на свято пісні до братньої Естонії. За високу виконавську майстерність Президія Верховної Ради Естонської РСР нагородила капелу Почесною Грамотою. Розгортають свою роботу в місті музична й образотворчі студії, хореографічний і драматичний гуртки, духовий оркестр, струнний квінтет, школа художнього вишивання.
У 1957 році при будячку культури створено самодіяльну кіностудію. Аматори зняли стрічки «Районні будні», «У колгоспників Тиманівки», «Край Поділля прекрасний» та інші. Фільм «У колгоспників Тиманівки» демонструвався на республіканському фестивалі фільмів самодіяльних кіностудій та під час Декади української літератури і мистецтва в Москві 1957 року. На промислових підприємствах — плодоконсервному заводі, взуттєвій і швейній фабриках, харчокомбінаті та інших діють робітничі клуби.
Місто має 12 бібліотек. У кінотеатрі ім. Т. Г. Шевченка встановлено екран для демон жування широкоформатних фільмів, є також малий зал для демонстрування дитячих і документальних фільмів.
Важливу роботу серед населення проводить товариство «Знання». Воно об’єднує понад 250 лекторів, які систематично виступають перед населенням з цікавими змістовними лекціями. У народному університеті, що діє при будинку культури, є факультети: політичних, юридичних, медичних знань.
Трудящі Тульчина підтримують тісні зв’язки з письменниками та композиторами. О. Є. Корнійчук і М. П. Бажан обирались депутатами до Верховної Ради Союзу РСР від трудящих міста і району. Народні обранці не раз бували в місті. Дорогим гостем тульчинців у 1947 році був український поет-академік М. Т. Рильський, який після відвідання міста написав вірш «Будинок у Тульчині». При редакції районної газети «Зоря комунізму» працює літературне об’єднання.
У місті пильно зберігається багато визначних місць, пам’яток історії, культури, архітектури. Серед них — домініканський собор, Успенська церква XVII ст., палаци Потоцьких; пам’ятники В. І. Леніну, героям громадянської війни, О. В. Суворову, М. Д. Леонтовичу та інші.
Заможно й культурно живуть тульчинці. Під керівництвом партійної організації, яка налічує 1540 комуністів, міської Ради депутатів трудящих та за активною участю комсомольської організації, що об’єднує тут 2 тис. юнаків і дівчат, профспілок вони своєю невтомною працею, своїм розумом, умінням і творчістю звеличують і прикрашують рідне місто, любовно примножують славу Тульчина.
А. О. БЕЗСОННИЙ, Д. К. ДУДКЕВИЧ, Я. С. КВЄТНИЙ