Вінницька область сьогодні
За останні роки трудящі Вінниччини досягли нових успіхів у культурному будівництві. Понад 22 тис. педагогів працюють нині в області. Вчиться тепер кожен четвертий житель міста й села. У 1448 школах навчається 383,1 тис. дітей. Створені всі умови для навчання й виховання: є кваліфіковані кадри, обладнані кабінети, майстерні, лабораторії. Щороку середню освіту одержує 16—17 тис. юнаків і дівчат. Для розвитку талантів дітей відкрито 29 музичних та художніх шкіл. До послуг дітей обладнано 30 палаців та будинків піонерів, працює велика обласна екскурсійно-туристська станція. З допомогою станції в школах організовано товариства юних краєзнавців, клуби і лекторії. Станція залучає школярів до вивчення й охорони природи рідного краю.
В області є 4 вищі навчальні заклади. 30 тисяч вчителів вийшло з Вінницького педагогічного інституту. У медичному інституті ім. М. І. Пирогова, ініціатором заснування якого був Д. К. Заболотний, нині навчається близько 3 тис. студентів. Тут працює тридцять докторів, більше ста кандидатів наук. Багато спеціалістів народному господарству дають також Вінницький філіал Київського політехнічного інституту, філіал Київського торгово-економічного інституту та технікуми. Внаслідок розширення навчальних закладів на селі все більше з’являється людей з вищою й середньою освітою. На кожен колгосп області нині припадає 7 спеціалістів сільського господарства, 50 механізаторів.
Відчувається дедалі більший потяг трудящих до знань, книги. В області налічується понад 2440 державних, профспілкових і колгоспних бібліотек, де зібрано 12,3 млн. книг. Ними користуються понад мільйон постійних читачів. У містах і селах працює 1415 клубів і палаців культури. Діють обласний музично-драматичний театр ім. М. Садовського і театр ляльок, обласна філармонія. У 1960 році Вінницький театр у числі кращих театральних колективів республіки брав участь у Декаді української літератури і мистецтва в Москві. Вінницькі артисти під час гастролей виступали в Ленінграді, Києві, Мінську, Баку, Свердловську, Челябінську та інших містах нашої країни.
Понад 120 тис. вінничан беруть участь у художній самодіяльності. їх об’єднують близько 8 тис. колективів, з яких 23 одержали звання народних і заслужених. Такі колективи, як Тульчинська хорова капела ім. М. Д. Леонтовича, Іллінецький народний хор, Могилів-Подільський танцювальний ансамбль «Дністрове гроно», духовий оркестр с. Городківки Крижопільського району гідно представляли самодіяльне мистецтво Вінниччини на республіканському та всесоюзному фестивалях, присвячених 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції і 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Відзначена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР хорова капела Тульчинського районного будинку культури побувала у Москві, Ленінграді та інших великих містах країни. Не лише самодіяльні, а й професійні колективи і виконавці співають пісні вінницьких композиторів Р. А. Скалецького, Я. В. Поляхівського, В. П. Папаїки, Р. Ц. Мархлевського.
У післявоєнні роки на Вінниччині розпочали творчий шлях українські письменники М. Я. Зарудний, В. Л. Юхимович, А. П. М’ястківський, М. В. Білкун, Є. П Гуцало, О. Ф. Чорногуз. В області діє організація Спілки письменників України. Встановлена в 1965 році обкомом комсомолу літературна премія ім. М. Трублаїні активізувала творчість молодих авторів. Цією премією відзначені книги р’яду місцевих письменників. В області працює також організація Спілки журналістів УРСР, яка об’єднує понад 150 працівників преси і радіомовлення. У Вінниці трудиться чималий загін художників-професіоналів. їх картини експонуються на обласних та республіканських виставках, неодноразово відзначалися дипломами.
Вінниччина багата на майстрів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Виявити народні таланти допомагають сільські, міські, районні та обласні художні виставки, на яких щорічно представляються різноманітні за жанром і тематикою роботи з графіки, кераміки, аплікації, живопису, вишивки, різьби по дереву, скульптури.
Багато робіт народних умільців експонувалося на обласних виставках. Кращі твори народних художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва Вінниччини демонструвалися на республіканських виставках, вони прикрашають експозиції обласного і столичного музеїв, їх дивилися далеко за межами нашої Батьківщини — в Індії, Франції, Канаді, СІЛА. Почесне звання заслуженого майстра народної творчості УРСР присвоєно скульпторам С. X. Печеному з Бершадського району та В. С. Бичковій з Бару, вінницькій вишивальниці О. А. Сидоренко та майстру художньої і технічної мініатюри М. Г. Маслюку з Жмеринки.
Широко запроваджуються в області нові народні звичаї та обряди. Деякі з них уперше відроджені на Вінниччині — це зустріч весни з поетичними веснянками, Нового року з колядками та щедрівками. Перше післявоєнне комсомольське весілля відбулося весною 1948 року в с. Лядові Могилів-Подільського району. Тепер воно стало звичайним явищем у містах і селах області.
Масовим і емоційно наснаженим стало свято комуністичної праці. Особливо цікаво й колоритно воно проводиться в с. Качківці Ямпільського району. Під звуки урочистого маршу прикрашеною центральною вулицею прямує велична колона до центру села. Очолюють похід уславлені ветерани праці, новатори виробництва.
Лунають пісні про трудову славу. Тут же відбувається і парад сільськогосподарської техніки. Біля пам’ятника В. І. Леніну передовим колгоспникам вручаються грамоти, подарунки, підносяться традиційні короваї. Свято завершується всенародним гулянням з виступом місцевої художньої самодіяльності, масовими танцями та іграми.
Всенародно відзначаються на Вінниччині свята врожаю, дні хлібороба, механізатора, тваринника, буряківника, виноградаря. Входять у побут і такі, трудові та родинні свята, як вшанування трудових династій, присвоєння звання заслуженого хлібороба, посвячення в хлібороби тощо. Дедалі більшого поширення набувають урочисті проводи до лав Радянської Армії. Під час проводів юнаків до армії на підприємствах, у колгоспах чи в установах влаштовуються збори, мітинги. Колектив дає наказ новобранцям вірно служити народу й Батьківщині, примножувати традиції воїнів-земляків. Біля прапора вони дають обіцянку з честю виконати свій священний обов’язок. Перед від’їздом призовники з квітами йдуть до могил полеглих героїв, вшановують їх пам’ять. Після проводів юнаків до армії колектив тримає зв’язок з ними та з командуванням військових частин, стежить, як їхні вихованці проходять військову службу. Про запровадження нових звичаїв та обрядів турбуються виконкоми міських, районних та сільських Рад депутатів трудящих. За їх ініціативою в містах і селах області створені громадські комісії, які об’єднують понад 3 тис. активістів. Відбуваються конкурси на кращий населений пункт в організації і проведенні нової радянської обрядності.
Великою пошаною на Вінниччині користуються митці й носії народної поетичної творчості. Багато скарбів народної мудрості зібрали талановиті фольклористи Г. Т. Танцюра, Н. А. Присяжнюк, М. А. Руденко, М. В. Рябий.
Близько півтори тисячі пам’яток історії та культури на Вінниччині взято під охорону держави. Значну цінність становлять пам’ятки культури — ансамбль Свято-Троїцького монастиря в Браїлові (споруджено в 1768 році), комплекс палацових споруд XVIII —XIX ст. у Тульчині, колишній палац Щербатових у Немирові, дерев’яна Миколаївська церква у Вінниці, церква у Кукавці, розписана В. А. Тропініним. Збереглися будинки, де жили Марко Вовчок, М. М. Коцюбинський, М. І. Пирогов, П. І. Пестель, О. Ф. Можайський та інші вітчизняні діячі. В області працюють 3 краєзнавчі (Вінницький, Тульчинський, Могилів-Подільський) та 3 меморіальні музеї (М. Пирогова, М. Коцюбинського та Д. Заболотного). За ініціативою громадськості створено 210 самодіяльних народних музеїв та музейних кімнат. Тільки в одному колгоспі с. Тиманівки Тульчинського району, який очолює ветеран колгоспного руху Герой Соціалістичної Праці П. О. Желюк, відкрито три музеї (меморіальний О. Суворова, художній та краєзнавчий). На базі цих музеїв у лютому 1968 року відбулася республіканська нарада працівників народних музеїв. У ній взяли участь представники Російської Федерації, Білорусії, Грузії, Казахстану, Молдавії та інших братніх республік.
Виховне значення мають ленінські кімнати, музеї бойової та трудової слави, а також краєзнавчі музеї, створені в школах та навчальних закладах. їх в області понад 1100. Музей В. І. Леніна Вінницької школи-інтернату в 1970 році посів перше місце на республіканському огляді ленінських музеїв.
1466 кіноустановок, з них 320 широкоекранних, обслуговують міста й села області. Лише за останні роки нові кінотеатри збудовано у Вінниці, Барі, Бершаді, Гайсині, Козятині, Могилеві-Подільському.
В багатьох районах області й у Вінниці самодіяльними кіностудіями створено немало документально-художніх короткометражних фільмів. Тільки в Бершадському районі працює 12 кіностудій, які створили понад 30 фільмів. На Вінниччині знімались такі повнометражні художні кінофільми, як «Кров людська — не водиця», «Дмитро Горицвіт» та інші.
На Вінниччині завершено суцільну радіофікацію. Діють обласний комітет по телебаченню і радіомовленню, 25 районних радіоредакцій. На громадських засадах виходять 6 фабрично-заводських, понад 180 колгоспних, а також сотні радіогазет у навчальних закладах. Радіо ввійшло в квартиру робітника і службовця, в дім колгоспника. Кожний четвертий-п’ятий двір має телевізор. У Вінниці збудовано одну з найвищих у Європі телевізійну башту. Трудящі одержують 2,5 млн. примірників газет і журналів.
В області видається 2 обласні («Вінницька правда», «Комсомольське плем’я»), 24 районні, одна міська й районна та 416 багатотиражних газет у колгоспах, на підприємствах, у вузах. При обласних та районних газетах працюють літературні об’єднання, секції ентузіастів краєзнавства.
За роки Радянської влади великого розмаху набули фізкультура і спорт, про які трудівник-подолянин до революції навіть не мав уявлення. Нині в області спортом займаються близько 500 тис. робітників, колгоспників, інтелігенції, студентської та учнівської молоді. Споруджено 55 стадіонів, 353 спортивні зали, 1461 баскетбольний і 3450 волейбольних майданчиків, 840 футбольних полів. За 1955— 1970 рр. підготовлено 213 майстрів спорту СРСР. Імена таких спортсменів-вінничан, як А. Бондаренко (чемпіон світу і Європи з боротьби самбо і дзюдо), М. Гавриш (чемпіонка Радянського Союзу з плавання), А. Житецький (неодноразовий учасник міжнародних змагань і рекордсмен з важкої атлетики), А. Рутковська (завоювала шосте місце в киданні диска на Олімпійських іграх у Мельбурні), Н. Тимчук (учасниця багатьох міжнародних кросів на приз газети «Юманіте»), Ф. Ляховський (зайняв 5 місце по веслуванню на байдарці на Олімпійських іграх у Римі) відомі не лише в нашій країні, але й за рубежем.
Трудові зусилля трудящих в боротьбі за виконання завдань комуністичного будівництва очолює обласна партійна організація, яка налічує 84,2 тис. комуністів. У повоєнні роки першими секретарями Вінницького обкому КП України в різний час працювали М. М. Стахурський, Г. І. Шевчук, П. О. Дорошенко, М. Д. Бубновський, П. П. Козир. Нині обласну партійну організацію очолює кандидат у члени ЦК КПРС В. М. Таратута. Бойовим, випробуваним резервом партійних організацій області є комсомольці. У їх лавах — 165,5 тис. юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці завжди йдуть в авангарді, показують зразки самовідданої праці. Понад 518 тисяч трудящих області є членами профспілок.
Близько 25 тис. чоловік є депутатами місцевих Рад. Склад обласної Ради депутатів трудящих яскраво відбиває соціальну структуру сучасного суспільства. Більшість посланців державних органів ті, хто починав свою діяльність простим робітником чи хліборобом, або ж тепер працює в полі, біля верстата. В складі обласної Ради — 213 депутатів, з них 93 жінки. Головою облвиконкому працює член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці В. М. Кавун. Депутатами обласної Ради є бригадир комплексної бригади колгоспу ім. Леніна с. Березної Хмільницького району П. Б. Кухар, ланковий механізованої ланки колгоспу «Україна» с. Серебрії Могилів-Подільського району, Герой Соціалістичної Праці В. І. Попов, телятниця колгоспу ім. Свердлова с. Безіменного Козятинського району М. П. Голомисюк, шліфувальник Вінницького заводу тракторних агрегатів А. М. Ткачук, робітниця Тростянецького лісокомбінату Н. Д. Цепкало та багато інших трудівників.
Особливо велика організуюча роль Рад у розвитку економіки області, в дальшому піднесенні матеріального добробуту й культурного рівня трудящих. Місцеві Ради області регулярно розглядають на сесіях річні і перспективні плани розвитку господарств, результати діяльності підприємств, колгоспів, бригад, ферм, постійно займаються такими питаннями, як збереження і ефективне використання техніки, земельних фондів, організація праці, виконання планів продажу державі сільськогосподарської продукції. Багатогранною є діяльність постійних комісій місцевих Рад області, в роботі яких беруть участь 21 тис. депутатів і 34 тис. активістів.
Постійну увагу місцеві Ради області приділяють питанням соціально-культурного будівництва. В результаті їх копіткої роботи протягом восьмої п’ятирічки в області споруджено 211 шкіл, 322 дошкільні заклади, 231 профілакторій, 287 приміщень для майстерень і пунктів побутового обслуговування населення, 357 підприємств торгівлі й громадського харчування, 370 будинків для спеціалістів тощо1. За ініціативою сільських Рад у багатьох колгоспах створені комунгоспи, які займаються ремонтом будинків колгоспників, забезпечують їх паливом.
Про високі темпи розвитку економіки та культури переконливо свідчить бюджет області. Якщо в 1940 році він становив 29,8 млн. крб., то в 1971 році зріс до 176,6 млн. крб.
Основним джерелом, яке забезпечує неухильне зростання бюджету, є доходи від промислових підприємств та інших галузей господарства. Вони становлять понад 90 проц. усіх доходів, які надходять до місцевого бюджету. Зростання його дає можливість з кожним роком збільшувати асигнування на соціально-культурні заходи. У 1940 році з цією метою було витрачено 22,7 млн. крб., а 1971 року — 145,2 млн. крб. Особливо зросли асигнування на освіту, культуру та охорону здоров’я. За рахунок лише місцевого бюджету в області тепер працює 2560 клубів, бібліотек та інших культурно-освітніх закладів.
В області працюють організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, наукові, спортивні, оборонні організації, народні дружини. Через ці організації й товариства до участі в громадсько-політичному житті, в державному управлінні залучаються десятки тисяч трудящих. Лише товариство охорони пам’ятників історії та культури має в своєму складі 370 тис. членів. Широку пропаганду політичних і наукових знань серед трудящих проводить обласна організація товариства «Знання», яке об’єднує в своїх рядах понад 22 тис. чоловік.
Між трудящими Вінниччини та Келецького воєводства ПНР давно тривають тісні контакти. Основною формою дружніх взаємин став обмін делегаціями та спеціалізованими групами. Посланці Вінниччини і Келецького воєводства вивчають досвід передових промислових підприємств, будов, колгоспів і кооперативів, навчальних закладів, роботу партійних, комсомольських та господарських організацій. Успішно й активно діє обласне відділення Товариства радянсько-польської дружби. Понад 150 великих підприємств, колгоспів та радгоспів, шкіл і вищих навчальних закладів стали його колективними членами.
Про квітучу Вінниччину захоплено писав поет-академік М. Т. Рильський:
Сади круг Вінниці рясні,
Цвітуть круг Вінниці пісні,
Як правди голос, голосні,
Як сонце золоте іскриться
Під сонцем золота пшениця —
Це людський труд, це волі криця!
Розквітлим і багатим краєм зустріла Вінниччина XXIV з’їзд КПРС та XXIV з’їзд КП України. В дні підготовки до з’їздів трудящі області підводили підсумки своєї роботи за роки восьмої п’ятирічки. Продуктивність праці у промисловому виробництві за цей час зросла на 11,5 проц., а в сільському господарстві — на 25,5 проц., загальний обсяг виробництва збільшився на 43 проц., понад завдання виготовлено продукції майже на 170 млн. крб. Вироби області експортуються у 86 країн світу.
Випереджаючими темпами розвивається в області машинобудівна, радіоелектронна, приладобудівна та хімічна промисловість. За роки восьмої п’ятирічки тільки в цих галузях основні виробничі фонди зросли у 2,7 раза, а кількість працюючих збільшилась в 1,6 раза і складає тепер майже 50 тисяч чоловік. Це третина всіх працюючих на промислових підприємствах області. Велике значення для промислового розвитку мають новозбудовані у Вінниці підшипниковий, радіоламповий заводи, а також заводи засобів автоматики та радіотехнічної апаратури.
Успішно завершили восьму п’ятирічку і трудівники села. Валова продукція сільського господарства області за цей час зросла на 13 проц., а середньорічна урожайність зернових підвищилась з 20 до 23,4 цнт. Виробництво м’яса збільшилось на 46 проц., молока на 36 проц., яєць — більш як у три рази. Достроково виконано п’ятирічні плани по виробництву майже всіх видів продукції сільського господарства.
За успіхи, здобуті в роки восьмої п’ятирічки, колгосп ім. Леніна Теплицького району нагороджено орденом Леніна, Вінницький м’ясокомбінат — орденом Жовтневої Революції. Високих урядових відзнак удостоєно колгоспи «Шляхом Леніна» Тиврівського і «Дружба» Хмільницького районів, Вінницький центральний універмаг.
Завдяки постійним турботам Рад на Вінниччині за 1966—1970 рр. збудовано 280 палаців культури і клубів, відкрито 41 нову середню школу і 6 технікумів. Навчальні заклади області випустили 13 тис. спеціалістів з вищою та середньою освітою.
На XXIV з’їзді КПРС обласну партійну організацію представляли 30 делегатів. Серед них токар Калинівського машинобудівного заводу А. Є. Доценко, ланкова’ колгоспу ім. Карла Маркса Томашпільського району Г. С. Продан, бригадир слюсарів Скоморошківського цукрокомбінату М. К. Дерев’янко, трудівниця колгоспу «Росія» Теплицького району М. П. Бабенко та ін. Ці люди уособлюють кращі риси сучасника, вони успішно поєднують самовіддану працю на виробництві з активною партійною та громадською роботою, користуються заслуженим авторитетом серед трудящих області.
Як бойову програму сприйняли комуністи і всі трудящі Вінниччини історичні рішення XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Робітники, колгоспники, інтелігенція області одностайно схвалили внутрішню і зовнішню політику Комуністичної партії, її генеральну лінію, спрямовану на створення матеріально-технічної бази комунізму, всемірне зміцнення могутності країни, на дальше піднесення матеріального і культурного рівня життя радянських людей. Ця велична програма викликала нову хвилю трудового й політичного піднесення, розгорнулось всенародне соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань, поставлених з’їздами.
Ще ширші перспективи відкриває перед Вінниччиною нова, дев’ята п’ятирічка. У три рази збільшиться випуск продукції машинобудування, виробництво електроенергії зросте до 12 млрд. кіловат-годин. Стануть до ладу десятки нових підприємств. З січня 1972 року на повну потужність почала діяти Ладижинська ДРЕС.
Швидкими темпами розвиватиметься сільське господарство. Хлібороби Вінниччини планують довести середньорічний збір зерна до 2 млн. 586 тис. тонн. Урожайність зернових культур становитиме 29—30 цнт з гектара, а цукрових буряків — 310—315 цнт з гектара. В області буде споруджено 74 промислові комплекси по виробництву продукції тваринництва, 15 птахофабрик, 23 комбікормові заводи.
У новій п’ятирічці будуть введені в дію десятки нових шкіл, клубів, лікарень. Буде побудовано 383 нові магазини. Особлива увага приділятиметься житловому будівництву.
Величні накреслення XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України надихають трудящих області на славні звершення. Скрізь кипить творча праця. Разом з усім радянським народом робітники, колгоспники, трудова інтелігенція Вінницької області впевнено прямують до великої мети, до комуністичного суспільства.
М. Л. БАБІЙ, М. Ф. ПРИСЯЖНЮК, В. О. ПТУЩЕНКО, І. П. ПШУК, Й. Г. ТЕЛЬМАН