Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область
Стрижавка — село, центр сільської Ради, розташоване на правому скелястому березі Південного Бугу, за 3 км від Вінниці. З півночі та північного заходу до села підступають значні масиви мішаних лісів. Населення — 4719 чоловік.
Вигідне географічне розташування сприяло заселенню території Стрижавки з давніх часів. На південний схід від села, на березі Південного Бугу, виявлено поселення черняхівської культури. В середині XVI ст. Стрижавка була значним населеним пунктом, в ній 1552 року нараховувалося 80 димів. Володіли нею в різні часи українські та польські феодали. Закабаливши стрижавських селян, магнати намагалися й ополячити їх. Жителі Стрижавки не раз піднімалися на боротьбу з гнобителями, зокрема вони брали активну участь у повстанні 1702—1704 рр. Коли 4 лютого 1704 року в село прибув з Вінниці загін карателів, селяни розгромили приміщення, де вони розташувалися, позабирали коней та військове майно. Всіх, хто чинив опір, побили, у т. ч. й хорунжого. Протягом багатьох років польські магнати, що володіли селом, тримали значні військові сили в Стрижавці, захищаючи свої володіння.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Стрижавка відійшла до Вінницького повіту Подільської губернії.
Селяни, як і раніше, залишалися малоземельними, політично безправними, були обтяжені непосильними повинностями й податками. В 1845 році у Стрижавці, Слободі Стрижавській та Переорках поміщику належало 3529 десятин кращої землі, а 1084 селянські двори користувалися лише 1083 десятинами, майже половина її була непридатною для обробітку.
Не вирішила земельного питання й реформа 1861 року. Тому між селянами й поміщиками часто виникали сутички. 16 травня 1863 року, наприклад, представники влади виселили із Стрижавки селянина П. І. Полторака, якого неодноразово до цього засуджували до різних строків тюремного ув’язнення за те, що він підбурював селян відібрати у поміщиків землю.
У 1888 році 246 селянських господарств мали 1239 десятин землі. Сюди входили й різні сінокісні угіддя, розташовані в поміщицькому лісі, якими селяни користувалися на сервітутних правах. Та й на ці землі зазіхав поміщик. Навесні 1898 року він захопив 185 десятин землі, яка належала сільській громаді і наказав обкопати її. Але селяни не дозволили цього і засипали канаву. Поміщицька охорона і місцева влада виявилися безпорадними, щоб подолати організований виступ. Тоді поміщик звернувся до генерал-губернатора по військову допомогу.
9 квітня того ж року до Стрижавки прибули 2 роти солдатів і перебували тут 10 днів. Жителів села зігнали на площу і прилюдно почали карати ватажків. По 50 ударів різками дістали С. Маляренко та М. Лаврентюк, 30 — Ф. Соломко. Проте екзекуцію довелося припинити, бо багатолюдний натовп з криками «Бийте і ріжте нас всіх, хабарники… захисники поміщика…» почав наступати на солдатів. Виступи селян були частими. До 1904 року за виступи проти поміщика та представників місцевої влади зазнали покарань 225 стрижавських селян.
Після реформи в селі зростають кустарні промисли: ткацтво, виробництво глазурованого посуду, мисок, дерев’яних речей, взуття, пошиття верхнього одягу. Ремісники збували свої вироби через торговців, які мали 22 лавки. На рік у селі відбувалося 6 ярмарків, а через кожні 2 тижні — базари. Тут працювали 2 невеликі водяні млини, винокурний, пивоварний та цегельний заводи. Робочою силою на них були місцеві селяни.
Розвиток товарно-грошових відносин на селі, пожвавлення торгівлі й ремесел наприкінці XIX ст. сприяли зростанню населення Стрижавки. З 1893 і до 1905 року кількість дворів збільшилась з 265 до 360, а жителів — з 1928 до 3412 чоловік.
Трудящі Стрижавки мріяли не лише про економічне визволення. Вони прагнули вирватися з віковічної темряви та неписьменності. Коли до Стрижавки та навколишніх сіл дійшли чутки про вихід у травні 1869 року положення про організацію початкових сільських шкіл, сходи кількох навколишніх сіл добивалися відкриття хоч би однієї такої в Стрижавці. Це примусило власті зважити на вимогу селян. Однокласну школу відкрили. Звичайно, вона аж ніяк не задовольняла потреб кількох сіл. З 4 сіл прийняли до школи лише 72 хлопчики та 7 дівчаток.
До кінця XIX ст. в селі створили 4 заїжджі двори, приймальну палату, аптечний склад.
Стрижавка розвивалася як волосний центр, якому підпорядковувалися 11 сільських общин. І все ж вона не мала вигляду добре забудованого села. Переважали глинобитні будови і тільки 4, що належали багатіям, були кам’яними.
Шукаючи засобів до існування, багато місцевих жителів кидали свої оселі, вирушали в міста, на підприємства. Село спустошувалось, занепадало.
Безперервні виступи стрижавських селян відіграли важливу роль у житті мешканця села Б. Л. Ейдельмана — відомого діяча соціал-демократичного руху на Україні, члена першого складу Центрального Комітету РСДРП, обраного І з’їздом партії.
Не випадково стрижавські селяни брали активну участь у революційних виступах під час революції 1905—1907 рр. і пізніше. До тих, хто тоді виступав, власті застосовували не тільки т. зв. попереджувальні арешти, але й притягали їх до кримінальної відповідальності. Подільський губернський суд у селянських справах скасував ряд постанов мирового посередника 2-ї дільниці Вінницького повіту, які були начебто м’якими, вимагав вжити більш суворих покарань.
Та незважаючи на погрози й кари, селяни продовжували боротьбу за землю й свободу, читали заборонену літературу. 27 квітня 1906 року поліцейський охоронник вилучив у селянина К. М. Лаврентюка 14 прокламацій та книги революційного змісту. В повідомленні начальника подільського жандармського управління за 1906 рік згадується про те, що селяни Стрижавки захопили землю графа Грохольського.
В роки столипінської реформи становище жителів погіршало. Значна частина селян розорилася. Через нестачу тягла й реманенту погано оброблена земля давала низькі врожаї. Навіть у кращі врожайні роки селянин збирав до 7 цнт пшениці чи жита з десятини. Такого врожаю, звичайно, не вистачало, щоб сплатити податки, борги й дочекатися нового врожаю. У 1909 році селяни Стрижавки заборгували близько 4,5 тис. пудів хліба.
Новий поштовх для розгортання боротьби за землю стрижавських селян дала Лютнева буржуазно-демократична революція. Не дочекавшись від Тимчасового буржуазного уряду вирішення аграрного питання, селяни під впливом революційних подій в країні за прикладом стрижавських робітників цегельного та винокурного заводів, які почали страйкову боротьбу, стали відбирати у поміщиків землю і майно. Та невдовзі для розправи над повсталими до Стрижавки прибули солдати 8-ї армії, а трохи згодом їх замінили козаки 29-го Донського полку.
Місцеві власті, щоб придушити народний революційний рух у повіті, оголосили в кінці жовтня 1917 року воєнний стан, заборонили будь-які збори. Загони Центральної ради стали на захист поміщицьких маєтків.
Скоро трудящі з радістю дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У Стрижавці та інших селах повіту розповсюджувалися листівки Вінницького комітету РСДРП(б) з декретами про землю, про мир та звернення II Всеросійського з’їзду Рад — «Робітникам, солдатам і селянам». Незабаром до Стрижавки прибув делегат II Всеросійського з’їзду Рад, уродженець села Коло-Михайлівки М. І. Ванжула і розповів селянам про роботу з’їзду, про те, як селяни села Переорок уже відібрали у багатіїв млин та землю. Це підняло на боротьбу за владу Рад і трудящих Стрижавки. 9 січня 1918 року в селі було встановлено владу Рад.
Та скоро село захопили австро-німецькі окупанти. На окупаційний режим, свавілля багатіїв, що повернулися до влади, трудящі відповіли партизанською війною. Багато селян Стрижавки пішли до партизанських загонів, якими командував К. П. Борисов — більшовик, учасник збройного повстання у Вінниці і член Вінницького підпільного комітету КП(б)У. Щоб зламати партизанський рух, петлюрівці обіцяли за голову Борисова 35 тис. крб., але селяни оберігали його і самі
йшли до партизанських загонів. У першій половині березня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії з участю партизанів визволили Стрижавку. Відновила роботу волосна Рада селянських депутатів.
Весною 1920 року на короткий час до села вдерлися війська буржуазно-поміщицької Польщі. Дорого коштувало трудящим Стрижавки хазяйнування окупантів та петлюрівців. Кількість жителів села скоротилася до 558 чоловік. Господарства селян занепали — не було тягла, реманенту. Окупанти зруйнували міст через Південний Буг. Відновленню господарства деякий час заважали куркульські банди, які ще нишпорили в лісах.
Долаючи труднощі, жителі Стрижавки будували нове життя. Значну роботу, спрямовану на упорядкування землекористування, провели сільські організації, зокрема комітет незаможних селян. Для облікування землі та для її перерозподілу при волвиконкомі розгорнув роботу сільземвідділ. За його рішенням у шести куркульських господарів відрізали частину землі й передали біднякам. Взяли на облік інвентар колишніх поміщицьких маєтків та куркулів, що повтікали, 48 залізних плугів, 90 залізних рал, 6 культиваторів, 2 віялки, 4 дряпаки та багато дрібного інвентаря. З таким реманентом селяни почали відбудовувати своє господарство.
За пропозицією президії сільради та комнезаму організували прокатний пункт конфіскованого інвентаря. На його базі створили спілку трудової взаємодопомоги (СТВ), а на конфіскованих панських землях — радгосп. Минуло небагато часу і господарство стало багатогалузевим, прибутковим. Воно мало кілька ремонтних майстерень. Досвід нового господарства висвітлювала на сторінках «Рабочекрестьянская газета». Його досягнення переконували селян в перевазі колективного господарювання. Це відіграло позитивну роль в організації колгоспів у Стрижавці та навколишніх селах.
На кінець 1924 року в Стрижавці нараховувалося вже 428 господарств, у т. ч. 320 середняцьких, на які припадало майже 70 проц. всієї землі й рогатої худоби. Бідняки і середняки все більше залучалися до колективних форм господарювання. 26 листопада 1924 року в селі виникло сільськогосподарське кредитне товариство «Об’єднання». Засновниками його були комуністи та активісти О. Марченко, І. Чернега, А. Д. Севастьянов, Г. Соломко. До товариства увійшли також жителі навколишніх сіл Слободи Стрижавської, Переорок, П’ятничан, Лаврівки, Стадниці, Мізяківських Хуторів. Інваліди І. Ф. Соломко, І. М. Шеленг та інші в 1924 році заснували ковбасну артіль «Труд інваліда». До споживчої та сільськогосподарської кооперації увійшло 165 середняків.
Керівною силою в здійсненні ленінського кооперативного плану на селі стали комуністи. В Стрижавці деякий час містився Вінницький районний партійний комітет. 15 травня 1925 року відбулося перше засідання новоствореного бюро Стрижавського партосередку, на якому секретарем обрали К. П. Борисова. Йому доручили прийняти всі справи від РК КП(б)У і завести справи осередку. Комсомольська організація в селі почала діяти з 1921 року.
За роки відбудовчого періоду було багато зроблено і для розвитку культури, освіти, активізації громадського життя на селі. Початкова школа з 1920 року стала єдиною трудовою школою, де навчання здійснювалося українською мовою. Всі діти шкільного віку пішли до школи. Вчителі й комсомольський актив стали організаторами товариства «Геть неписьменність!» і приступили до ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Через товариство «Друзі дітей» подавали допомогу дітям-сиротам та дітям бідняків.
Виховну роботу серед трудового селянства розгорнула хата-читальня, відкрита у вересні 1920 року. Селяни слухали лекції і доповіді з питань внутрішнього і зовнішнього становища країни, про досягнення агрохімії, про кооперування, з питань медицини. Відбувалися бесіди про організацію кооперативних товариств, виховання дітей тощо. З лекціями виступали вчителі, лікарі, партійні і радянські керівники району та губернії. Жителі села у хаті-читальні могли почитати газети, книжки, прослухати концерт місцевих гуртківців чи приїжджих з Вінниці. Активну участь у громадському житті села брали вчителі. Чималу роль у залученні жінок до громадського життя відіграли делегатські збори, що скликалися партосередком.
Партосередок неодноразово заслуховував питання про роботу КНС, який відігравав значну роль у відновленні розореного господарства, зміцненні влади, кооперуванні селян тощо. Головою його за рекомендацією партосередку у 1926 році був вихідець із батрацької сім’ї П. М. Задорожний. Актив КНС став основою створення у Стрижавці на базі існуючого сільськогосподарського кредитного товариства «Об’єднання» ТСОЗу, який називався «В єднанні сила». На кінець листопада 1929 року товариство об’єднувало 122 господарства. Воно мало 320 десятин землі. Матеріальну базу ТСОЗу складали 26 коней, 19 волів, 83 корови, 33 плуги. Не вистачало посівного матеріалу. Бракувало кадрів, які б мали досвід управління великим господарством.
Ворожі елементи намагалися використати труднощі, щоб зірвати колективізацію на селі. Вони навіть вдавалися до терору, нападали на членів КНС, комуністів, на депутатів сільради, активістів. Куркульська агітація та допущені помилки організаційного порядку призвели до того, що на початку 1930 року частина селян вийшла з ТСОЗу. Та після постанови ЦК ВКП(б), проведеної роз’яснювальної роботи навесні селяни почали повертатися до ТСОЗу. Через місяць ТСОЗ перейшов на Статут сільськогосподарської артілі. Колгосп назвали «Стрижавська червона сільськогосподарська артіль». В цей час налагоджуються шефські взаємозв’язки між колгоспом та колективами робітників Вінницького заводу «Молот» та Вінницької спілки металістів. Шефи допомогли колгоспу відремонтувати сільськогосподарський інвентар, вчасно підготуватися до весняної сівби.