Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область (продовження)
Швидко розвивався Степанівський цукровий завод. Колектив підприємства гаряче підтримав змагання за ударну працю. На кінець першої п’ятирічки тут вже було 10 ударних бригад і 84 ударники. Питання продуктивності праці, впровадження госпрозрахунку, боротьба за зниження собівартості продукції, профтехнавчання, питання робітничого постачання та інші були в центрі діяльності комуністів заводу. Вже за два роки першої п’ятирічки колектив цукрового заводу, випускаючи якісну продукцію, збільшив виробіток на 122 проц., а добова продуктивність його виросла з 6898 цнт до 8446 цнт. Разом з тим робітники багато допомагали підшефним селам в організації колгоспів, ремонті техніки тощо. В 1935 році завод переробив 928 тис. цнт сировини і одержав цукру близько 150 тис. цнт замість 93 тис., визначених планом. Собівартість центнера цукру знизилася з 42 крб. до 27 крб. Завод одержав прибутку понад 800 тис. крб. У 1940 році вироблено цукру майже в 2 рази більше, ніж до революції.
У передвоєнні роки поліпшився й матеріальний добробут, значно зросла культура трудящих Вороновиці. До 1933 року було ліквідовано неписьменність. Усі діти шкільного віку навчалися. Великою популярністю серед населення користувалися клуб і бібліотеки. Кіно, радіо, книга міцно ввійшли в побут трудящих. При клубі почали працювати різні гуртки, які об’єднували близько 200 юнаків та дівчат. Минулися лихі часи, коли жителі села кидали рідні домівки, шукаючи кращої долі в інших краях. Трудяще населення Вороновиці почало жити заможно й культурно.
Але розмаху нового життя перешкодив напад на нашу країну німецько-фашистських загарбників. 21 липня 1941 року село окупували фашистські війська. Катування і смерть принесли вони радянським людям. Та не корилися жителі ворогові. Незабаром вороновицькі комуністи створили підпільні й партизанські групи.
З вересня 1941 року на території Вороновицького району розгорнули боротьбу з ворогом 3 підпільні групи. Організатором і керівником однієї став комуніст І. Ф. Яковенко, до війни працівник редакції районної газети та кореспондент львівської обласної газети. До складу групи входили Д. Андріяш, І. Галаган, С. Самофалов, А. Суворов, М. Сученко, О. Сученко, Б. Шуляк. Група встановила зв’язок з Вінницькою підпільною організацією. До складу групи І. Ф. Яковенка входили жителі Вороновиці й Ганщини.
Згодом виникла ще одна група в Зарудинцях, яку очолив комуніст П. Т. Гармидер. Підпільник, працівник друкарні М. Сученко складав і друкував листівки. Частину їх передавали Вінницькій підпільній організації, розповсюджували в районі. За завданням Вінницького підпільного партійного центру були вивезені з Вороновицької друкарні 2 каси шрифту, одну передали у Вінницю, а друга зберігалася в І. Ф. Яковенка. Ворогу вдалося натрапити на слід підпільників. 27 грудня 1943 року гестапівці вдерлися до квартири І. Ф. Яковенка і на місці розстріляли його. Були заарештовані М. Сученко і С. Самофалов, яких пізніше розстріляли в гестапо. Заарештували і всіх працівників друкарні. Решта членів групи пішла в ліс, щоб з’єднатися з партизанським загоном.
Вороновицькі партизани під керівництвом Б. Шуляка здійснили ряд диверсій на лініях зв’язку, знищили німецький радіовузол, убили начальника місцевої поліції і одного поліцейського. В 1943 році загинули в бою з німецькими загарбниками в селі Війтівцях Липовецького району активні учасники Вороновицької підпільної групи Д. Андріяш, А. Суворов, Б. Шуляк.
Група підпільників в селі Зарудинцях продовжувала діяти до приходу частин Червоної Армії. Вона здійснювала диверсії на телеграфних лініях і на дільниці вузькоколійної залізниці Вороновиця — Фердинандівка, пустила під укіс кілька німецьких ешелонів з боєприпасами і продовольством. Патріоти провадили також агітаційно-пропагандистську роботу серед жителів навколишніх сіл, залучали їх до боротьби з гітлерівськими окупантами, друкували й розповсюджували антифашистські листівки.
Сотні жителів Вороновиці самовіддано билися з окупантами на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багатьох з них було нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні військовий моряк нині контр-адмірал В. С. Пилипенко, льотчики П. А. Колісник, Г. М. Олійник.
У районі Вороновиці протягом тривалого часу відбувалися жорстокі бої з фашистами. Радянські воїни визволили село 13 березня 1944 року. Окупанти, відступаючи під ударами Червоної Армії, залишили після себе у Вороновиці згарища і руїни. Загарбники зруйнували майже всі споруди колгоспу, громадські приміщення, багато житлових будинків, цукровий завод та інші підприємства. Повністю знищили техніку, на фермах не залишилося жодної тварини.
Ще неподалік гриміли бої, а трудящі селища взялися за відбудову господарства. Доводилося робити все спочатку. Незабаром відновила діяльність партійна організація цукрового заводу. Під її керівництвом колектив робітників та інженерно-технічних працівників розпочав відбудовувати підприємство. На суботники й недільники виходили всі мешканці. Вони ремонтували пошкоджені будинки, садили дерева.
Розгорнули роботу медичні установи, культурно-освітні заклади, районний клуб, бібліотека. На початку 1945/1946 навчального року в районі була відновлена довоєнна мережа шкіл.
Поверталися додому фронтовики, бралися до мирної праці. На Стенанівському цукрозаводі партійна організація вже в 1948 році нараховувала 38 чоловік. Комуністи очолили соціалістичне змагання, в якому брали участь майже всі робітники підприємства. Завод став давати продукцію. Вже в перший рік після відбудови на підприємстві не було жодної бригади, жодного робітника, які б не виконали норми. Завод виконав річне завдання на 124 проц. і одержав понадпланового прибутку 350 тис. крб. Знижувалася собівартість продукції. Собівартість одного центнера цукру зменшилась за четверту п’ятирічку на 6 крб. За рахунок цього підприємство одержало надпланових нагромаджень 400 тис. крб. Понад 300 виробничників перевиконали взяті соціалістичні зобов’язання. Одинадцять бригад і два цехи завоювали звання колективів відмінної якості. За перевиконання виробничих завдань заводу було присуджено третю всесоюзну премію Міністерства харчової-промисловості СРСР та ВЦРПС.
В 1947 році почало працювати ще одне підприємство — швейна фабрика.
Важко було колгоспникам. Не вистачало тягла, сільськогосподарського реманенту. Бракувало робочих рук. У селі лишилися в основному жінки, старики й діти. З великими труднощами колгоспники провели першу сівбу і збирання врожаю. Трудящі Вороновиці дістали від держави значну допомогу. На початок січня 1945 року Вороновицька МТС мала 30 тракторів, які вирушили на колгоспні поля. Тракторист І. Поліщук та його товариші виступили ініціаторами руху за економію пального. Вороновицька МТС перевиконала річний план робіт і посіла провідне місце в соціалістичному змаганні механізаторів Вінниччини.Колгосп за допомогою МТС вже у 1946 році повністю освоїв довоєнну посівну площу. Він один з перших у районі успішно закінчив збирання врожаю, перевиконав план здачі хліба державі, зібрав найвищий урожай цукрових буряків. Наприкінці четвертої п’ятирічки неподільний фонд колгоспу «Перше серпня» зріс з 86 тис. до 288 тис. крб.
У 1950 році Вороновицький колгосп «Перше серпня» об’єднався з артілями сіл Сорочина, Ганщини, Комарового. Укрупнений колгосп «Шлях до комунізму» швидко міцнів. Зростала культура землеробства. Понад 80 проц. польових робіт було механізовано.
У всесоюзному змаганні значних успіхів добилися вороновицькі колгоспники, готуючись зустріти 40-у річницю Великої Жовтневої революції. Урожай з кожного гектара зернових та цукрових буряків у порівнянні з 1953 роком зріс у 1,5—2 рази, надої молока від кожної корови перевищили в середньому 3600 кг. Колгосп став мільйонером. Його прибутки перевищили 1 млн. 500 тис. карбованців.
Ще більших господарських успіхів досягли колгоспники, робітники та службовці підприємств Вороновиці за роки семирічки. Готуючись гідно зустріти XXII з’їзд КПРС, Вороновицький колгосп вийшов у число передових господарств області. Було вирощено по 25 цнт зернових з га, виробництво м’яса збільшилося в 3 рази. Зібрано урожай цукрових буряків по 380 цнт з гектара. Особливо швидкими темпами розвивалося господарство артілі після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Поліпшилася структура посівних площ, підвищилася продуктивність праці.
Не впізнати колишній колгосп «Перше серпня» (з 1961 року ім. Можайського). У восьмій п’ятирічці зміцніла його технічна оснащеність. Він має 46 тракторів, 35 автомашин та багато іншої техніки. Виросли кадри механізаторів. Нині господарство спеціалізується на вирощуванні великої рогатої худоби та розведенні птиці.
Сталі врожаї і висока продуктивність тваринництва забезпечують колгоспу постійне зростання прибутків. У порівнянні з 1953 роком вони збільшилися в три рази і досягли у 1968 році 380 тис. крб. Це дало можливість колгоспу ім. Можайського першим у районі перейти на гарантовану оплату праці. За п’ятирічку врожайність зернових підвищилася на 25 проц., соняшнику — на 40 проц., цукрових буряків — на 20 проц. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 155 цнт м’яса.
В колгоспі ім. Можайського багато ентузіастів праці, які примножують славу артілі. Серед них комуністи — делегат Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників ланкова Л. М. Кобець, бригадир комплексної бригади М. Ф. Томчук, тваринники Н. Л. Романюк, М. Т. Паперова. Тракторні бригади П. Д. Катеринюка та В. Н. Голоти завоювали почесне звання бригад комуністичної праці. Добре розвинуте господарство має великі доходи від землеробства і від тваринництва. Завдяки цьому стало можливим за роки восьмої п’ятирічки розгорнути капітальне будівництво. Споруджено 6 великих типових, чотирирядних, повністю механізованих телятників, приміщення машинно-тракторної майстерні. Побудовано промисловий комплекс виробництва яловичини, де виробляється 15 тис. цнт м’яса.
У Вороновиці добре налагоджено підготовку кадрів і виробниче навчання колгоспників. Серед хліборобів, які безпосередньо зайняті на виробництві, понад 20 чоловік мають вищу і середню спеціальну освіту. Для підвищення агротехнічних знань колгоспників у селі відкрито університет сільськогосподарських знань. Крім того, в кожній виробничій бригаді працює агрошкола. Колгоспники удосконалюють свої знання і оволодівають суміжними професіями. Багато колгоспників заочно здобувають освіту у вузах і технікумах.
На велике підприємство, оснащене найновішою технікою, перетворився за післявоєнні роки Степанівський цукровий завод.
З кожним роком він набирав темпів; виробничі плани перевиконувалися, знижувалася собівартість його продукції.
У 1966 році колектив заводу відзначив 100-річчя свого підприємства. За ці роки воно змінилося докорінно. Якщо у роки найвищого економічного піднесення (1910—1914) виробництво цукру в середньому за рік становило 16 тис. цнт, то вже 1940 року — 74 тис., 1965 — майже 170 тис., а 1970 — 225 тис. цнт. Виробничий план останнього року восьмої п’ятирічки щодо обсягу реалізації продукції перевиконано на 400 тис. крб. Завод повністю реконструйовано, широко впроваджено автоматику. Стане до ладу новий бурякопереробний цех. З його введенням завод на 1975 рік має переробляти продукції у 1,5—2 рази більше, ніж у 1970 році.
На заводі склався міцний дружний колектив. Багато передовиків виробництва, ініціаторів змагання за комуністичну працю. Серед них керівник бригади комуністичної праці, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР А. О. Мушинський, машиніст І. Л. Дзісь, кадровий робітник А. М. Голумбіовський та багато інших.
Добре працює колектив Вороновицької швейної фабрики. На ній широко розгорнуто соціалістичне змагання, в якому перед ведуть бригади, які очолюють комуністи В. А. Васильєва, В. М. Шкробіт. У 1965 році звання колективів комуністичної праці завоювали 10 бригад і підготовчий цех, звання ударників — 225 робітників. До 50-річчя Великого Жовтня 4 цехи удостоєно звання цеху комуністичної праці, а 328 робітників стали ударниками комуністичної праці. Передовими бригадами виявились ті, якими керують комуністи В. А. Васильєва, Н. Г. Савчук, О. В. Стовпяк, В. М. Шкробіт. За восьму п’ятирічку випуск продукції підприємства збільшився майже наполовину. Значних успіхів досягнуто й колективами хлібокомбінату, консервного та цегельного заводів, промкомбінату, інкубаторної станції та лісництва.
Відзначаючи успіхи трудящих Вороновиці в змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, районний комітет КП України та виконком районної Ради депутатів трудящих занесли до почесної Ленінської Книги трудової слави колективи Вороновицького відділення «Сільгосптехніки», Степанівського цукрозаводу, а також голову колгоспу ім. Можайського Л. Г. Веретинського, бригадира комплексної бригади артілі М. Ф. Томчука, тракториста А. В. Форманчука, доглядачку великої рогатої худоби М. Я. Пацалюк, учителя Вороновицької середньої школи В. X. Горденка. 370 трудівників Вороновиці уряд нагородив ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
З року в рік зростає культура, поліпшуються побутові умови трудящих Вороновиці. Молодь навчається у двох середніх, початковій, заочній середній школах, у середній школі робітничої молоді та профтехучилищі. Добре працює заслужений учитель Української РСР Г. С. Черногалов.
Є у Вороновиці кінотеатр, клуб цукрового заводу і сільський будинок культури, 4 бібліотеки. В гуртках художньої самодіяльності при сільському будинку культури (музичному, співочому, драматичному, танцювальному) бере участь понад 250 аматорів.
В травні 1971 року прийняв перших відвідувачів музей ім. О. Ф. Можайського, в якому розповідається про винахідника першого в світі літака, про розвиток вітчизняної авіації. В музеї широко представлені документи про розвиток вітчизняної авіації і освоєння космосу, моделі від першого літака О. Ф. Можайського до сучасних повітряних лайнерів і ракет.
Багато уваги приділяється медичному обслуговуванню трудящих Вороновиці. В селищі працюють районна лікарня на 100 ліжок, дільнична лікарня на 25 ліжок, дитяча консультація, санепідстанція, поліклініка.
Загін інтелігенції в селі становить понад 200 чоловік, у т. ч. 5 агрономів, 14 інженерів, 115 вчителів, 70 медпрацівників.
З Вороновиці вийшло чимало громадських діячів, літераторів — поет К. О. Андрійчук, народний співець і кобзар — соліст Державного українського народного хору В. М. Перепелюк, юрист, колишній прокурор УРСР Д. X. Панасюк, Герой Радянського Союзу Г. М. Олійник. Тривалий час тут жив і творив М. П. Старицький.
Вороновиця багата народними талантами. До літературно-художнього об’єднання входять місцеві поети, прозаїки, художники, різьбярі, вишивальниці. Серед них майстер різьби по дереву М. І. Пилявець, художник І. П. Каниболоцький, вишивальниця Г. О. Мостицька, поетеса Н. А. Зборовська та інші.
Змінюється зовнішній вигляд Вороновиці. Тепер вона — велике впорядковане селище з широкими вулицями, тротуарами, цегляними будинками. За післявоєнні роки зведено 700 житлових будинків з цегли та шлакобетону, побудували двоповерховий універмаг, новий залізничний вокзал, споруджено водоймище площею 25 га, прокладено водопровід. Заплановано звести новий типовий будинок культури. Над будинками нині височить близько 600 радіо- і телеантен. Завершується спорудження водонапірної башти та артезіанського колодязя для постачання водою населення.
В усіх цих чудових звершеннях, які відбулися у Вороновиці, виявилася сила соціалістичного ладу, творча ініціатива вільної радянської людини.
О. В. ВУДКО, А. І. КАДИШЕВА, Д. Ф. МАЮК, Й. Г. ТЕЛЬМАН