Вінниця сьогоднішня
Промисловість міста розвивається на науковій основі. Заводи і фабрики підтримують постійний зв’язок з місцевими вузами й науковими центрами країни. Інженери хімічного комбінату спільно з працівниками Ленінградського технологічного інституту розробили технологію виробництва концентрованої екстракційної ортофосфорної кислоти і потрійного суперфосфату. Ленінградські вчені допомогли колективу освоїти випуск складнозмішаних добрив. Окремі важливі проблеми виробничого характеру розв’язано у співдружбі з Дніпропетровським хіміко-технологічним інститутом, політехнічними інститутами Києва, Харкова й Одеси. За розробку нових технологічних процесів і впровадження їх у виробництво директор комбінату І. П. Худолій та інженери Є. А. Малишева, Б. К. Чорний, Д. М. Шевченко одержали авторські свідоцтва.
Знаменним для трудящих Вінниці став ювілейний 1970 рік. У змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна включились усі вінничани. В ході цього змагання були примножені успіхи, досягнуті колективами підприємств і будов за попередні роки. Колектив м’ясокомбінату нагороджено орденом Жовтневої Революції.
12 колективів—переможців соціалістичного змагання — занесено до обласної Ленінської Книги трудової слави. Серед них — олієжировий комбінат, трикотажна фабрика, радіоламповий завод, будівельно-монтажне управління крупнопанельного домобудування та ін. До цієї Книги внесено імена робітника взуттєвого об’єднання Д. І. Бондаря, монтера вузла зв’язку В. Т. Грушу, робітниці радіолампового заводу С. Г. Музиченко, бригадира слюсарів підшипникового заводу В. І. Стахмича, доцента педінституту І. Ф. Нелюбової. За трудові успіхи Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС нагороджено м’ясокомбінат, центральний універмаг. Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради відзначені електротехнічний завод, шкіряно-галантерейна фабрика, завод залізобетонних конструкцій, автобаза № 1 автотресту Головпромтранспорту. Ювілейними Ленінськими медалями нагороджено понад 13 тисяч вінничан.
В ювілейному році ще більше зміцніли дружні зв’язки робітників Вінниці з колгоспним селянством області. Здійснюючи рішення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС, в яких накреслено чітку програму дальшого розвитку сільського господарства, трудящі Вінниці посилили шефську допомогу колгоспам та радгоспам області. Колектив робітників будівельно-монтажного управління «Хімбуд»
у колгоспі ім. Шевченка с. Великих Крушлинців Вінницького району обладнав літні табори для худоби, спорудив гараж, механічну майстерню, дитячий садок тощо. Будівельники разом з сільськими механізаторами лагодять техніку, збирають урожай. Робітники радіолампового заводу в колгоспі ім. Горького села Біркова Літинського району механізували трудомісткі процеси на фермах. У місті немає такого підприємства, яке б не шефствувало над одним із колгоспів області.
У 1970 році промисловість Вінниці за один день виробляла у 5 разів більше продукції, ніж усі підприємства міста до революції протягом року. Щодня підприємства міста видають 1900 тонн мінеральних добрив, 2500 електродвигунів, 10 тис. пар взуття, 200 тис. умовних банок консервів тощо. Вже на початок 1970 року 4,5 тисячі новаторів підприємств міста виконали свої особисті п’ятирічні завдання. В рахунок 1971 року працювали на той час всі виробничники трикотажної фабрики.
Виробничі успіхи стали можливими тому, що на підприємствах міста виросли чудові, технічно грамотні, до кінця віддані партії і народові люди. Робітники електротехнічного заводу з повагою і любов’ю говорять про обмотувальницю Г. Т.Журтанич. Свій виробничий досвід, набутий багатолітньою працею на підприємстві, вона охоче передає молодим. Працелюбність, глибоке знання своєї справи, готовність допомогти іншим принесли їй заслужену шану. Її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, обрано депутатом міської Ради депутатів трудящих.
Чверть століття працює на Вінницькій взуттєвій фабриці В. Г. Пітанько. Вона прийшла сюди з ремісничого училища, а потім без відриву від виробництва закінчила середню школу. Нині вона вчиться в політехнічному інституті. їй трудящі виявили високе довір’я — вдруге обрали депутатом Верховної Ради СРСР. Водночас її обрали членом бюро міськкому КП України.
Двадцять років тому прийшла на взуттєву фабрику ім. Щорса і Р. М. Симакова. Тут вона стала ініціатором змагання за випуск продукції лише першого сорту. Комуністи обрали її членом обкому КП України, а уряд нагородив орденом Леніна.
У Вінниці частіше з’являються не тільки нові корпуси підприємств, а дедалі більше зростає житлове й культурно-освітнє будівництво. До визначних споруд останніх років належать будинок побуту, палац піонерів, поштамт, висотний готель на Жовтневій площі, спортивний комплекс. Великий житловий масив виріс на вулиці Свердлова. Забудовано багатоповерховими спорудами вулиці Пирогова, Грибоедова, Островського та ін. Районом найбільш інтенсивної забудови стала південно-західна частина міста. На площі 250 га освоєно житловий масив Вишенька, де вже мають безкоштовно квартири понад 25 тис. вінничан. В найближчі роки тут житиме близько 70 тисяч чоловік, значно більше, ніж у всій Вінниці до революції. Де раніше був базар Каліча, створено велику площу, якій присвоєно ім’я Ю. О. Гагаріна. На ній споруджено центральний універмаг, готель, житлові будинки тощо.
Вінничани одержали нові приміщення шкіл, дитячих установ, лікарень, магазинів, підприємств громадського харчування. За всю свою багатовікову історію Вінниця ще не знала такого бурхливого розмаху будівництва, як за роки Радянської влади. За повоєнні роки створено по суті нове місто.
Швидкими темпами зростає комунальне господарство, значні роботи проводяться для забезпечення міста водою, газом, електроенергією. Більшість населення користується газом. Лише за останні роки газифіковано понад 15 тисяч квартир трудящих.
На вулицях Вінниці все більше з’являється зелені й квітів. Площа зелених насаджень тепер досягла 571,6 гектара. У 1963 році у Вінниці був закладений ботанічний сад. У ньому чимало рідкісних дерев і чагарників. Для субтропічної флори обладнана оранжерея.
Дальшого розвитку набуває міський транспорт. Значно реконструйовано трамвайне господарство, прокладено трамвайні лінії на нові житлові масиви, виріс вагонний парк. Щодня цим видом транспорту користується 140—150 тисяч чоловік. Порівняно недавно з’явився у Вінниці тролейбус. Містом курсують 70 автобусів, 200 таксі. Автобусними лініями Вінниця зв’язана з основними містами країни. Аеропорт обслуговує десятки авіаліній. Через залізничну станцію Вінниця за добу проходить десятки пасажирських поїздів. Міська Рада депутатів трудящих вживає дійових заходів, щоб і далі поліпшувати обслуговування населення. Розширено мережу побутових підприємств, впроваджено велику кількість нових видів послуг. Відкриті нові ательє. Споруджено механічну фабрику хімчистки «Сніжинка», великий будинок побуту.
Багато робиться в місті для зміцнення матеріально-технічної бази та докорінного поліпшення торгівлі. За останні 10 років побудовано і реконструйовано майже 200 продовольчих і промтоварних магазинів, їдалень тощо. Споруджено критий ринок на 500 торговельних місць. Зразковим торговим підприємством став центральний міський універмаг. За успіхи, досягнуті в ювілейному 1967 році, його колектив нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів Української РСР та Укрпрофради. Колектив універмагу першим у країні запровадив нову прогресивну форму торгівлі — відкритий доступ до товарів. За зразкове обслуговування і дострокове виконання п’ятирічного плану роздрібного товарообороту в 1971 році універмаг нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Наполеглива організаторська робота його директора М. М. Малишенка була відзначена орденом Леніна. Тепер у місті функціонує 276 магазинів, понад 200 кіосків, 199 підприємств громадського харчування, у т. ч. кілька великих ресторанів. У сфері торгівлі працює понад 5 тисяч чоловік.
Великі асигнування відводяться у Вінниці на розширення і поліпшення мережі медичних закладів. Лише в 1971 році з міського бюджету на охорону здоров’я було виділено 9 млн. крб. Недавно здано в експлуатацію дитячу лікарню № 2, міську лікарню, зведено новий лікувальний корпус психоневрологічної лікарні. На околицях міста відкрито нові амбулаторії. Тепер у Вінниці діє 8 лікарень, 2 пологові будинки, кілька диспансерів, десятки амбулаторій, жіночих і дитячих консультацій. Споруджено радіологічний корпус, будується науково-дослідний інститут експертизи працездатності та організації праці інвалідів.
Бурхливо розвивається у Вінниці культурне будівництво. Росте загальноосвітній рівень вінничан. Кожен другий дорослий мешканець має вищу або середню освіту. Для створення нормальних умов праці в школах будуються нові приміщення. Недавно споруджено приміщення для 11 і 15 шкіл. Справжнє шкільне містечко виросло у Старому місті. Тут для учнів є хороші кабінети, гуртожиток, їдальня. У розширенні мережі шкіл бере активну участь громадськість. Колективи заводу тракторних агрегатів і хімічного комбінату обладнали на своїх підприємствах школи робітничої молоді. В 1971 році у місті працювало 27 загальноосвітніх шкіл та школа-інтернат, у яких навчалося близько 25,4 тисячі учнів, 9 шкіл робітничої молоді. У місті працюють 2 музичні, художня та спортивна школи. Учнівська молодь міста виховується на революційних традиціях старших поколінь. Майже в кожній школі організовано ленінські кімнати й кутки. В ряді шкіл створено музеї В. І. Леніна. Багатством експозиції, розмахом діяльності відомий усій республіці музей школи-інтернату ім. Ю. О. Гагаріна. Школярі збирають експонати для свого музею з дня заснування інтернату. Утворилась навіть своєрідна традиція: до дня народження В. І. Леніна кожен учень, навіть колишній, готує подарунки для поповнення експозиції. В музеї 14 відділень, де зібрано з усіх куточків країни і світу понад 6 тис. експонатів. Діти підтримують дружні зв’язки з 29 радянськими і 10 зарубіжними музеями В. І. Леніна, листуються з 369 підприємствами, що носять ім’я Ілліча. Роботою музею керує заслужена вчителька УРСР К. І. Новакова.
Серед великого загону педагогів міста є багато чудових майстрів своєї справи. За самовіддану працю 26 учителів нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, 138 — значком «Відмінник народної освіти», 4 — Грамотами Президії Верховної Ради УРСР, 27 педагогам присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.
За останні роки Вінниця перетворилась на студентське місто. Крім педагогічного й медичного інститутів, розширюється філіал Київського ордена Леніна політехнічного інституту. З 1969 року почав працювати філіал Київського торгово-економічного інституту. Тепер у вузах навчається 13,2 тисячі студентів, а в 7 технікумах міста (політехнічному, електронних приладів, будівельному, залізничному, кооперативному, громадського харчування, м’ясо-молочному), медичному та музичному училищах — понад 12,1 тисячі чоловік. Вузи й технікуми міста одержали за останні роки нові гуртожитки, навчальні корпуси, спортивні зали, навчально-виробничі майстерні.
Вносять свій внесок у розвиток науки і вчені вінницьких вузів, зокрема медики-професори І. М. Грабченко, Н. В. Братусь, Л. Г. Лєкарев, В. О. Паньова, О. І. Гнатюк та ін. Викладацький склад медичного інституту працює над проблемами, які мають важливе значення для охорони здоров’я трудящих і народного господарства. Науковці інституту за післявоєнні роки видали 24 підручники, 4 монографії, 29 збірників наукових праць. Чимало шкільних і вузівських підручників, монографій і збірників наукових праць опублікували також вчені Вінницького педагогічного інституту — В. М. Борщевський, Д. І. Водзінський, А. П. Коржупова та ін. У вузах міста працюють 35 професорів і докторів наук, 282 доценти й кандидати наук.
У Вінниці багато книголюбів. Загальний книжковий фонд бібліотек міста перевищує 3млн. томів. Обслуговують читачів обласна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва та 18 міських бібліотек. Є свої бібліотеки в навчальних закладах, на підприємствах. Полюбили свою бібліотеку трудівники хімічного комбінату ім. Я. М. Свердлова. У ній майже 4,5 тисячі читачів. Людей приваблюють нові прогресивні форми обслуговування. На комбінаті створено 20 пунктів видачі книг у цехах. Потрібну літературу можна замовити бібліотекареві або вибрати в книгопересувці. Молодь міста знає багату наукову бібліотеку медичного інституту, часто приходить на літературні диспути в бібліотеку будівельного технікуму.
У місті створені добрі умови для розвитку народних талантів. Розквіт самодіяльного мистецтва яскраво показали фестивалі, присвячені 50-річчю Радянської влади і 100-річному ювілеєві В. І. Леніна. Лише в останньому з них взяли участь понад 4 тисячі аматорів — представники близько 200 різних гуртків. Щороку у Вінниці організовуються виставки народного образотворчого мистецтва, працює будинок народної творчості.
Популярність серед вінничан завоювали заслужений самодіяльний ансамбль танцю УРСР «Подолянка» заводу тракторних агрегатів ім. М. Горького, самодіяльна народна хорова капела педагогічного інституту ім. М. Островського, самодіяльний народний ансамбль танцю «Вінничанка» хімічного комбінату ім. Я. М. Свердлова, самодіяльна народна хорова капела лікарні ім. О. Ющенка. Танцювальні колективи заводу тракторних агрегатів та хімічного комбінату успішно виступали в Польській Народній Республіці.
Значне зростання виконавчої майстерності показують такі колективи, як духовий оркестр заводу тракторних агрегатів, танцювальний колектив медичного інституту ім. М. І. Пирогова, оркестр електронних інструментів радіо лампового заводу, естрадний оркестр заводу залізобетонних конструкцій, ансамбль бандуристок швейної фабрики № 2.
Всебічну допомогу самодіяльним гурткам подають артисти Вінницького музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Театр виріс у здібний мистецький колектив. У 1960 році він брав участь у Декаді української літератури і мистецтва в Москві, побував на гастролях у багатьох містах нашої країни, у 1963 році протягом десяти днів звітував про свої творчі досягнення на сцені Кремлівського театру в Москві. Імена народних артистів УРСР Ф. Г. Верещагіна, І. М. Сікала, М. Є. Педошенка, заслужених артистів УРСР В. Я. Сироватко, Г. Т. Тищенка, А. М. Овчаренка та інших відомі далеко за межами області.
Зростає популярність і лялькового театру, який в 1967 році на республіканському огляді в Києві нагороджений дипломом 1 ступеня. Театр одержав нове приміщення, де створені сприятливі умови для творчої роботи.
Завжди багато відвідувачів на концертах, які відбуваються в залі обласної філармонії. Колись у Вінниці працював лише один кінотеатр, тепер їх числиться дев’ять.
У місті зведено один з найбільших у Європі телевізійних ретрансляторів, щогла якого досягає 354 метри. Це відкриває великі можливості для телепередач.
Розгортається в місті літературне життя. Тут працює організація Спілки письменників України. Серед прозаїків, поетів, літературознавців А. А. Бортняк, Д. Г. Дереч, М. Ю. Тарновський та ін. Працює у Вінниці відділення Художнього фонду, 10 вінничан, майстрів пензля,— члени Спілки художників УРСР.
У березні 1969 року трудящі Вінниці урочисто відзначили знаменну дату — 25-річчя з дня визволення міста від фашистських загарбників. У гості до вінничан приїжджав двічі Герой Радянського Союзу льотчик-космонавт СРСР, генерал-майор авіації Г. Т. Береговий. У роки Великої Вітчизняної війни в складі 5-го Вінницького штурмового авіаційного корпусу він брав участь у боях за визволення Вінниччини. В урочистій обстановці на житловому масиві Вишеньці було відкрито пам’ятник-монумент бойової слави доблесним радянським льотчикам. Під час святкування трудящі вшанували почесних громадян міста. Це звання було присвоєно двічі Герою Радянського Союзу Г. Т. Береговому, мужньому підпільнику Великої Вітчизняної війни С. П. Белканія, активному громадському діячеві, колишньому секретарю міськкому КП України О. Т. Павлоцькій, Герою Радянського Союзу генералу М. П. Каманіну. Ще раніше звання почесного громадянина Вінниці було присвоєно першому космонавту Ю. О. Гагаріну.
Зміцнюються зв’язки вінничан і з містами братніх республік Радянського Союзу. Немало будівельників з Надбужжя допомагали піднімати з руїн розбиті землетрусами квартали Ташкента.
Щороку до Вінниці прибуває багато узбецьких юнаків і дівчат вчитися на філологічному факультеті педагогічного інституту. За сумлінну роботу з ними уряд братньої республіки нагородив групу викладачів значком «Відмінник народної освіти Узбекистану».
Трудящі Вінничини дбайливо зберігають пам’ятники історії та культури, всі місця, тісно пов’язані з подвигами вінничан у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Ці місця відзначено меморіальними дошками, пам’ятниками, гранітними й мармуровими стелами. На могилах полеглих героїв завжди свіжі квіти. З особливою теплотою трудящі відвідують могилу соратника В. І. Леніна по петербурзькому «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» революціонера-марксиста П. К. Запорожця,, похованого у Вінниці.
Споруджується в місті пам’ятник В. І. Леніну. Його відкриють у квітні 1972 року — на відзначення роковин з дня народження великого вождя.
Питанням господарського й культурного будівництва у Вінниці постійну увагу приділяє міська Рада. У своїй повсякденній роботі вона спирається на депутатські групи, громадські самодіяльні організації. Через своїх 350 депутатів міська Рада зв’язана з підприємствами, закладами, громадськими організаціями, вирішує проблеми, які висувають трудящі Вінниці. За останні роки міська Рада багато зробила в справі поліпшення благоустрою міста, налагодження місцевого транспорту, подбала про водопостачання населення. Старий водогін, розрахований на подачу 30 тис. куб. м води на добу, не задовольняв потреб. За ініціативою депутатів вирішено будувати новий водогін, значно потужніший. Всі будівельні роботи вони взяли під свій контроль. На будівництві використовувались допоміжні кошти, місцеві матеріали. Завдяки злагодженій роботі новий водогін завершили достроково, і проблема водопостачання міста була розв’язана.
З кожним роком збільшуються асигнування на задоволення матеріально-культурних потреб населення. Про це яскраво свідчить бюджет міської Ради. В 1970 році він становив 20,5 млн. крб. Це в два з лишнім рази більше проти 1960 року. Основну частину бюджету (13 млн. крб.) було виділено на освіту й охорону здоров’я. Значні суми відводяться на розвиток житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування та виплату пенсій трудящим.
Громадсько-політичну й трудову діяльність жителів Вінниці спрямовує міська партійна організація. В її складі 18130 комуністів, які самовіддано працюють на всіх ділянках виробництва і культури, виховують трудящих у дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Бойовими помічниками комуністів є комсомольці. Міська комсомольська організація об’єднує 40 580 юнаків та дівчат.
Готуючись до XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудящі міста брали соціалістичні зобов’язання — достроково виконати виробничі плани восьмої п’ятирічки. З цим почесним і відповідальним завданням вони справилися до 5 листопада 1970 року. Понад план було вироблено на 103 млн. крб. промислової продукції. За п’ятирічку значно підвищилася продуктивність праці: в хімічній промисловості міста—на 42 проц., деревообробній — 48,7 проц., легкій — 67,8 проц. На окремих підприємствах досягнуто ще кращих наслідків. Зокрема, на заводі тракторних агрегатів продуктивність праці зросла на 86,3 проц. До відкриття партійних форумів у місті завершили будівництво палацу спорту товариства «Авангард», широко-форматного кінотеатру «Росія», готелю «Південний Буг» та інших споруд. План першого кварталу 1971 року вінничани завершили до 27 березня.
Досягнення в розвитку економіки й культурного будівництва Вінниці за роки Радянської влади величезні. Чудові перспективи розвитку її відкриваються у дев’ятій п’ятирічці. В 1971—1975 роках обсяг продукції підприємств міста зросте в півтора раза. Для трудящих передбачається збудувати близько 600 тисяч кв. м житлової площі. В експлуатацію буде здано дитячих садків на 8 тис. місць, пологовий будинок та новий корпус лікарні ім. М. І. Пирогова. Вінничани одержать нові міжміську телефонну станцію на 300 каналів зв’язку, будинок побуту. Незабаром завершиться спорудження комплексу другої програми телебачення, на міських маршрутах збільшиться кількість тролейбусів, трамваїв та автобусів.
Вінниці понад шістсот років, але вона не старіє. Все потужнішими стають її заводи, ростуть нові будівлі, розвиваються наука і культура.
Г. Я. БУРТЯК, С. Я. ВІНІКОВЕЦЬКИЙ, В. Я. ВОЛОВИК, Я. С. КВЕТНИЙ, Г. А. ЛЮТВОРТ