Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область (продовження)
У червні 1923 року в селі засновано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство «Обнова». Менше як через рік воно об’єднувало 80 членів. Крім 75 хліборобів, до складу товариства входили ремісники й службовці. Правління складалось з трьох осіб, серед яких було два члени партії. Товариство сприяло організації спільного обробітку землі, використанню сільськогосподарських машин. Були передбачені заходи щодо виробництва черепиці та інших будівельних матеріалів. З 1925 року в Станіславчику діяла сільська каса взаємодопомоги, сільське споживче товариство «Праця», а 1928 року виникли два виробничі сільськогосподарські кооперативи. У березні 1929 року створюється товариство спільного обробітку землі «Червоний сівач», а 1930 року — ще три такі товариства.
Наприкінці 1929 року члени товариства «Червоний сівач» ухвалили створити колгосп, назвавши його «Більшовик». На 20 березня 1930 року ця артіль об’єднувала 34 господарства. До кінця 1930 року в селі заснували три нові колгоспи: «Батрак», «Перше травня», ім. Петровського.
Вороги вели відкриту й замасковану боротьбу проти колективізації, саботували заходи Радянської влади, приховували зерно. У 1931 році куркулі спалили 27 будівель незаможників і активістів села.
Та незважаючи на підступи ворожих елементів, з кожним роком міцніли молоді колгоспи. На 14 вересня 1933 року в колгоспі «Більшовик» було вже 374 господарства.
Роботу щодо організаційного й господарського зміцнення станіславчицьких колгоспів очолювала партійна організація колгоспу «Більшовик», створена в січні 1930 року. В грудні 1930 року парторганізація складалась з 11 членів та 7 кандидатів у члени партії. Вона поширювала свій вплив на решту артілей, а також на сільську Раду, кооперацію і комнезам. Партійна організація колгоспу вважала за потрібне в цей період особливо активно працювати з жінками й бідняками, які вже об’єднані в колгоспи, і з тими, хто поки що залишався поза колгоспами.
Велику допомогу молодим колгоспам подавала машинно-тракторна станція, створена в Станіславчику в березні 1929 року.
На заклик Комуністичної партії — збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів трудівники соціалістичних ланів у 1935—1936 рр. широко розгорнули боротьбу за підвищення продуктивності праці в усіх галузях виробництва. Особливо великого розмаху набрав рух послідовників знатної ланкової-п’ятисотенниці Марії Демченко. Ланкові Т. І. Тріщик, Г. Я. Воронюк, Є. І. Фундамент, X. Г. Линдрик з членами своїх ланок виростили по 350—400 цнт цукрових буряків на кожному гектарі.
Відчутні зміни сталися в культурному розвитку села. Ще у 1920 році в Станіславчику було три початкові школи. Проте чимало дітей лишалося поза навчанням. Потрібний був час, щоб підготувати кадри вчителів, побудувати шкільні приміщення тощо. І Радянська влада невтомно піклувалася про це. На початку 1927 року в школах навчалося 385 дітей. При другій школі працювали школи підлітків. Скрізь були створені пункти ліквідації неписьменності. А вже в кінці двадцятих років у Станіславчику засновано семирічну, на початку тридцятих — десятирічну школи.
У 1923 році відкривається селянський будинок, або, як їх тоді називали, сельбуд. 1926 року починає працювати хата-читальня. У 1927 році сельбуд перетворено на райсельбудинок. Активну участь у його роботі брали жителі села. Серед них були учасники художньої самодіяльності, а також керівники гуртків — місцеві вчителі, агрономи, лікарі. Велика увага приділялась політико-виховній роботі, ліквідації неписьменності й боротьбі з релігійними пережитками. При клубі працювали відповідні гуртки і школи; політгурток, школа ліквідації неписьменності, гурток безбожників. 1936 року споруджено будинок культури з залом на 300 глядачів, кімнатами для бібліотеки та масових ігор. У районній бібліотеці напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалося близько 10 тис. книг.
Якщо до революції жителів Станіславчика та ще 30 сіл волості обслуговував лише один фельдшер, то тепер у селі працювала райлікарня. Медичну допомогу населенню подавали 10 кваліфікованих лікарів.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, жителі Станіславчика стали на захист Радянської Батьківщини. Понад 800 чоловік билося проти гітлерівців у лавах Червоної Армії. Багато мешканців села брали участь у будівництві оборонних споруд. Вони виявляли героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Під час фашистської окупації, яка почалася 16 липня 1941 року, жителі села вели боротьбу проти гітлерівських загарбників. Ф. М. Головко, М. Тараканов, Г. В. Павлущенко, М. А. Штопко, М. С. Бурдельний були активними учасниками Жмеринської підпільної організації «Радянські патріоти». З числа зв’язкових цієї організації зараз у селі проживає В. С. Денисов — учитель Станіславчицької середньої школи. Підпільники розповсюджували листівки, інформації про події на фронтах, організовували саботаж, закликали населення до непокори загарбникам. Фашисти, напавши на слід патріотів, жорстоко їх покарали. М. А. Штопко та М. С. Бурдельний були страчені, а В. С. Денисов ув’язнений.
Станіславчик визволили бійці 1-ї танкової бригади 1-ї танкової армії 18 березня 1944 року. Відразу по визволенні в сільській школі розташувався великий польовий госпіталь. Все село допомагало транспортувати, доглядати, харчувати поранених воїнів.
Окупанти заподіяли великих збитків колгоспному господарству, зруйнували житла колгоспників. Машинно-тракторну станцію було повністю пограбовано, в чотирьох колгоспах не лишилося жодного трактора чи автомашини.
Партійні і комсомольські організації мобілізували людей на якнайшвидшу відбудову народного господарства. Успішно провели колгоспники весняну сівбу 1944 року, а потім швидко і без втрат зібрали врожай. У жовтні вони організували червоні валки з хлібом, здали багато зерна понад план у фонд Червоної Армії.
В тяжких умовах проходила відбудова господарства, але наполеглива праця винагороджувала людей. У 1949 році колгосп «Перше травня» виконав план розвитку тваринництва, достроково розрахувався з державними поставками хліба. Ланка Є. І. Фундамент виростила по 279 цнт цукрових буряків, ланка М. Я. Ходацької — по 241 цнт з гектара.
У 1949 році колгосп «Більшовик» був серед тих господарств, які першими в районі завершили виконання плану хлібоздачі. Тоді ж перевершив довоєнні показники колгосп «Червоний прапор» (колишній «Батрак»).
Колгоспи «Червоний прапор» і «Перше травня» 1950 року об’єдналися в одну артіль ім. Ворошилова (з 1958 року — ім. Мічуріна), щоб спільними зусиллями прискорити розвиток колективного господарства. Завдяки зміцнілій економіці громадських господарств стало можливим у 1956 році запровадити щомісячне авансування, збільшити додаткову оплату праці в усіх колгоспах Станіславчика. Бригада, очолювана І. 3. Фундаментом, зібрала по 27 цнт пшениці з га, бригада Я. 3. Козачка виростила по 28 центнерів.
Особливо швидкими темпами почала зростати економіка села після 1959 року, коли всі колгоспи об’єдналися в одну артіль ім.ХХІ з’їзду КПРС. Це господарство тепер має в своєму користуванні 5848 га землі, в т. ч. 3992 га орної, близько 100 га саду, 70 га ставків. Невпинно зростає технічне оснащення виробництва: Станіславчицький колгосп ім. XXI з’їзду КПРС має 32 трактори, 17 комбайнів, 19 автомашин.
Певних успіхів досягла артіль і в 1968 господарському році. Особливо врожайним видався він для буряківників, які виростили з кожного га по 460 цнт цукрових буряків. Кращі ланки Є. Ю. Кучер, О. П. Савруцької, Є. К. Власової, М. С. Ілюк, Є. Д. Дацишиної, Є. І. Швець, П. Я. Федоришиної, П. М. Андрусь зібрали по 500 і більше цнт цукрових буряків з кожного га закріпленої за ними площі. Перевиконали виробничі плани й тваринники: м’яса і молока на 100 га угідь одержано більше, ніж передбачалось планом. Вони успішно завершили восьму п’ятирічку: на 100 га угідь вироблено по 417,8 цнт молока і по 59,5 цнт м’яса. За господарські успіхи 1971 року голову артілі С. А. Войтовича та колгоспника П. Н. Литвиненка нагороджено орденом Жовтневої Революції, О. С. Солоненка, М. П. Чеписа, М. І. Чижика удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.
Зростаючі прибутки йшли на розгортання будівництва в колгоспі. Протягом 1963—1968 рр. було побудовано 10 добротних господарських приміщень. Споруджено два типові заклади для дітей дошкільного віку, прокладено шосейну дорогу. 1968 року, за рішенням загальних зборів колгоспників, у селі розпочато спорудження нового будинку культури на 600 місць. За останні 15 років у Станіславчику зведено 300 нових і капітально відремонтовано 480 житлових будинків.
У селі працюють майстерні Станіславчицького відділення «Сільгосптехніки». З часу заснування МТС у цьому колективі трудяться механізатори І. М. Сенько та А. П. Назарчук. Поряд з ними ціла когорта молодих. Це токарі А. М. Ткаченко, М А. Сорокендя, І. М. Затей та інші, яких удостоєно звання ударників комуністичної праці. Є у селі також цегельний завод, хлібозавод та цех м’ясних продуктів.
Значних успіхів досягли трудівники Станіславчика у розвитку культури, освіти. Сільську й шкільні бібліотеки відвідують понад 3 тис. читачів. У читальному залі сільської бібліотеки часто відбуваються читацькі конференції, які організовують культосвітні працівники з активною допомогою вчителів. Центром всієї масово-політичної роботи став будинок культури. Тут працюють різні гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада. Великий інтерес викликали літературні вечори, присвячені творчості Т. Г. Шевченка, О.М. Горького та ін. Корисну роботу проводить педагогічний колектив Станіславчицької десятирічної школи, яка добре готує своїх вихованців до трудового життя. Так, у 1964/1965 навчальному році було підготовлено 13 шоферів, 25 тваринників-механізаторів, 9 виховательок дошкільних дитячих закладів. При школі є столярна та слюсарна майстерні, тракторний клас, кіноустановка, спортивний майданчик. Школа має свої дослідні ділянки землі.
В селі багато сімей, де всі діти здобули вищу освіту. К. Ф. Твердохліб закінчив лише двокласну церковнопарафіяльну школу, а його дружина була зовсім неписьменною. П’ятеро ж їх дітей — випускники вузів. Сини — Василь, Михайло і Микола стали інженерами, старша дочка Ольга — працівником торгівлі, а молодша, Марія, викладає в середній школі.
Про охорону здоров’я жителів села постійно дбають 7 лікарів, 30 медичних працівників із середньою спеціальною освітою, що працюють у дільничній лікарні та поліклініці. Дуже багато для фізичного виховання населення роблять члени спортивного товариства «Колос», яких є в Станіславчику 243 чоловіка.
Успіхи села, досягнуті за роки Радянської влади,— це результат умілого керівництва партійних організацій, сільської Ради депутатів трудящих, громадських організацій. У чотирьох партійних організаціях села налічується більше ста членів і кандидатів у члени партії. У Станіславчику є 200 комсомольців, у профспілкових організаціях об’єднано понад 300 чоловік.
Значна роль у господарському й культурному будівництві, в усьому житті села належить сільській Раді, до якої входять 53 депутати. Всі обранці народу — кращі виробничники. Вшосте обирається депутатом сільської Ради завідуючий молочнотоварною фермою колгоспу кавалер ордена Леніна І. В. Ломачко. Ферма, яку він очолює, вісім років підряд посідає одне з перших місць у районі. 1970 року на кожну фуражну корову тут надоїли понад 3 тис. кг молока. Десятий раз обирається депутатом передова ланкова колгоспу Г. М. Савкова. Щороку її ланка вирощує по 45—50 цнт зерна кукурудзи на гектарі.
Проявом великих змін у житті й побуті жителів Станіславчика є нові традиції і обряди, які народилися за радянських часів. Урочистими стали проводи земляків на службу до Радянської Армії, комсомольські весілля, реєстрування шлюбів, новонароджених тощо.
Партійні організації села, спираючись на творчу ініціативу комуністів і безпартійних, мобілізують колгоспні маси на боротьбу за успішне виконання величних завдань, накреслених у рішеннях XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України.
В. М. МАЗИЛО, С. Г. ПРИТВОР