Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область
Жмеринка — місто районного підпорядкування, важливий залізничний вузол, розташований за 47 км від Вінниці. Населення — 36,2 тис. чоловік.
Жмеринка — центр району, населення якого 109,3 тис. чоловік. 74 населені пункти підлягають міській та 26 сільським Радам. Територія району 1189 кв. км. Орних земель 68 192 га, багаторічних плодових насаджень 3600 га, сінокосів 1777 га, пасовиськ 4261 га. В районі 22 колгоспи, 5 радгоспів. У Жмеринському районі є 9 підприємств харчової промисловості. Працюють 65 шкіл, техучилище, професійно-технічне училище, 9 будинків культури, 53 клуби, 82 кіноустановки, 81 бібліотека, 17 лікарень, 114 медичних пунктів, 16 профілакторіїв, санепідстанція.
Засновано Жмеринку у другій половині XIX ст. в зв’язку з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865 р.). Саме тут, між двома селами — Великою і Малою Жмеринкою, було побудовано невелику станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Жмеринка швидко зростала і з часом перетворилася на вузлову станцію. Вже у вересні 1871 року відкривається рух поїздів по Волочиській лінії, яка найкоротшим шляхом з’єднала південь Росії з Австрією та іншими країнами Західної Європи. 30 серпня 1892 року стала до ладу ще одна лінія — до Могилева. Тоді ж почалося спорудження нового паровозного депо. 1899 року архітектор-будівельник 3. І. Журавський розробив проект нового вокзалу. Відкритий у 1904 році вокзал станції Жмеринка став однією з кращих споруд Південно-Західної залізниці.
Збільшувався залізничний вузол, швидко зростало й робітниче селище, в якому на початку XX ст. вже проживало понад 9 тис. чоловік. Зміцнення пролетарського прошарку серед трудящих Жмеринки привернуло до себе увагу соціал-демократичних організацій України, які поширювали свій вплив на робітників вузла. В ніч на 28 квітня 1899 року на станції Жмеринка були розклеєні 8 прокламацій, в яких робітників закликали до страйку в день Першого травня. В районі залізниці було знайдено ще 2 примірники газети «Вперед». Поліція вжила заходів, щоб запобігти виступам. Та незважаючи на це, група робітників (близько 200 чоловік) 1 Травня вийшла на демонстрацію.
В лютому 1905 року жмеринські робітники застрайкували на знак солідарності з російськими пролетарями. Страйкарі висунули вимоги: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, безплатне навчання дітей, державне страхування, впорядкування медичної допомоги тощо. В жовтні залізничники знову припиняють роботу, наполягаючи задовольнити вимоги, пред’явлені ними під час лютневого страйку. 10 грудня оголосили страйк телеграфісти, їх підтримали працівники служби руху. За наказом губернатора 11 грудня в Жмеринці запровадили воєнний стан. Грудневий страйк жмеринських залізничників було придушено збройною силою.
Досвід страйкової боротьби робітників Жмеринки у 1905 році свідчив, що їм бракувало ще класової свідомості і організованості, серед вимог переважали економічні, не було бойової робітничої політичної організації.
На початку 1906 року створюється вузлове бюро РСДРП Південно-Західної залізниці. На станції Жмеринка став діяти партійний комітет, який поширював свою діяльність і на інші ділянки залізниці. Він налагодив зв’язки з робітниками Жмеринки, Окниці, Волошків, Колюшків та інших пунктів, заснував кілька гуртків. Організація швидко зростала і вже влітку 1906 року об’єднувала 117 чоловік. Вона проводила значну роботу серед робітників і солдатів місцевого гарнізону, мала свою бібліотеку, розповсюджувала нелегальну літературу, готувала виступи в дні пролетарських свят. Першотравень 1907 року робітники депо відзначили сходкою в лісі. Промовці закликали до боротьби з царським урядом, присутні співали «Марсельєзу».
Наприкінці XIX — початку XX ст. у Жмеринці дещо зроблено для розвитку освіти. Ці заходи диктувалися інтересами панівних класів. 1907 року відкрили чоловічу гімназію, а в 1909 році — приватну жіночу. Навчання в них було платним — 100 крб. щорічно, а у випускному класі жіночої гімназії — 120. Вчилися тут здебільшого діти дворян, попів, купців та чиновників. Робітники й рядові службовці, які одержували за свою працю щомісяця 15—20 крб., не могли посилати своїх дітей до гімназії. Для них лишалася тільки двокласна залізнична школа, відкрита 1890 року. Тривалий період населення міста терпіло від епідемічних хвороб, не мало медичної допомоги. Тільки в серпні 1898 року побудували залізничну лікарню на 20 ліжок.
Напередодні першої світової війни у Жмеринці діяло 9 фабрик і заводів та 36 ремісничих майстерень. Серед них: машинобудівний завод сільськогосподарського профілю, чавуноливарний, лісопильний та два цегельні заводи. Звичайно, це були підприємства та майстерні напівкустарного й кустарного типу, де загалом трудилося 129 робітників. Більша частина трудового населення міста працювала на залізниці. На цей час у ньому налічувалось 1737 будинків. Населення становило 27 195 чоловік.
Звістка про повалення царизму викликала революційне піднесення серед трудового населення Жмеринки. Робітники влаштовують демонстрації, роззброюють поліцію. Це пробудження широких мас трудящих до політичного життя використовують меншовики й есери, які мали підтримку серед службовців вузла та офіцерів місцевого гарнізону. Було обрано т. зв. демократичну думу, до складу якої входили представники саме цих партій.
В умовах двовладдя, коли меншовики і есери обманювали трудящих революційними фразами і все тісніше змикалися з буржуазією, з робітників-залізничників виникла невелика група (14 чоловік), очолювана токарем Г. К. Маниловським, яка співчувала більшовикам, виступала проти продовження війни і вела боротьбу за вплив на робітників вузла та селян навколишніх сіл.
У вересні 1917 року робітники-залізничники організували загін Червоної гвардії, що налічував 200 чоловік.
Перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція. Владу Рад було проголошено в Жмеринці 3(16) листопада 1917 року за допомогою революційних частин 2-го гвардійського корпусу. Залізничники радо зустріли гвардійців ще за містом, до них приєднались війська Жмеринського гарнізону. Частини корпусу, зокрема 4-й Кексгольмський і 3-й стрілецький полки, негайно взяли під контроль залізницю і спинили просування на Москву відданих Тимчасовому уряду військ. За кілька днів було організовано ревком, у якому переважали більшовики, обрано Раду робітничих і солдатських депутатів. Але діяльність їх була короткочасною, бо з відходом революційних військ владу захопили представники Центральної ради.
В останні дні грудня 1917 року до Жмеринки знову вступили вірні революції війська 2-го гвардійського корпусу, і владу Рад було поновлено. Загальні збори робітників та службовців усіх служб станції Жмеринка, на яких було присутніх 3,5 тис. чоловік, 15 січня 1918 року висловили недовір’я Центральній раді, вимагаючи передати всю владу Радам. Збори ухвалили також організувати народну Червону гвардію в місті й на селі. За перші два дні до загону Червоної гвардії записалося понад 200 робітників вузла. Він поповнювався також солдатами й селянами навколишніх сіл. Жмеринський загін Червоної гвардії мав два бронепоїзди з гарматами і кулеметами, брав участь у боях проти військ Центральної ради та австро-німецьких окупантів, які на початку березня 1918 року захопили Жмеринку. У бою за станцію смертю героя загинув машиніст Й. С. Кашевич.
Більшовики Жмеринки. розгорнули боротьбу проти інтервентів. У травні 1918 року в умовах підпілля створюється Жмеринська партійна організація, а 12 вересня у Жмеринці відбулася перша губернська конференція більшовиків Поділля. В її роботі взяли участь 12 представників партійних організацій Вінниці, Літина, Жмеринки, Гайсина та інших міст. Конференція обрала губком партії, заслухала інформацію про І з’їзд КП(б)У і у відповідності з його рішеннями розробила конкретні заходи, спрямовані на дальше розгортання боротьби проти окупантів та гетьманщини.
Однією з масових форм опору окупантам були страйки. У всеукраїнському страйку залізничників, що тривав з середини липня до початку вересня 1918 року, залізничники Жмеринки взяли активну участь. Вони обрали страйковий комітет з 14 чоловік і не з’являлись на роботу 21 день. Командування австро-німецьких військ, щоб відновити рух на залізниці, викликало залізничників з Австро-Угорщини, Польщі, однак це не дало бажаних наслідків. Поїзди вирушали й прибували до місця призначення невчасно.
В боротьбі з ворогом жмеринські залізничники застосовували й диверсії. В ніч на 8 серпня 1918 року було розгвинчено рейки на перегоні Жмеринка—Ярошенка, що призвело до аварії кур’єрського поїзда. Наступного дня війська окупантів оточили робітничі квартали. Всіх, хто не бажав негайно стати до роботи, ув’язнювали або примусово вивозили працювати до Австрії. На місто було накладено контрибуцію — 18 тис. пудів пшениці і 250 тис. грішми. Кількість ув’язнених лише в жмеринській тюрмі досягала 1800 чоловік.
Одночасно з організацією активних дій проти окупантів жмеринські більшовики, залишаючись у підпіллі, вели агітаційну роботу серед солдатів австрійського корпусу, розташованого в місті. Події, які розгорнулися трохи згодом, свідчили про позитивні наслідки цієї діяльності. Звістку про перемогу буржуазно-демократичної революції в Німеччині австрійські частини Жмеринського гарнізону сприйняли з великим піднесенням. Начальник державної варти повідомляв із Жмеринки, що «в місті почалася стрілянина, австрійці мітингують, зривають кокарди з офіцерів. Можливі виступи більшовиків. Потрібна допомога». Тоді ж повстали частини 7-ї угорської кірасирської дивізії.
Наприкінці 1918 року Жмеринку захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії.
За рішенням другої губернської партійної конференції більшовиків Поділля, яка проводила свою роботу в умовах петлюрівського переслідування, в січні 1919 року були створені ревкоми, що готували маси до повстання проти петлюрівського режиму. Жмеринські робітники організували партизанський загін, він встановив зв’язки з селянами навколишніх сіл. Коли ж під ударами Червоної Армії петлюрівці покотилися на захід, жмеринські партизани підняли в тилу повстання. 17 березня застрайкували залізничники. Було створено тимчасовий революційний комітет, який очолив боротьбу з ворогами та взяв під охорону станційне майно.
20 березня до міста вступили бійці Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. їх радо зустріли трудящі, які вийшли на вулиці з червоними прапорами. Цілий день у місті відбувалися багатолюдні мітинги й маніфестації. Командування радянських військ оголосило подяку жмеринським залізничникам: вони за короткий строк відновили рух, налагодили телеграфний і телефонний зв’язок.
У визволеному місті розгорнули діяльність органи Радянської влади. 26 березня 1919 року відбулися збори ініціативної групи комуністів, де було відновлено діяльність міської партійної організації та обрано комітет з 5 чоловік. Головою комітету партосередку став П. Л. Кобринець. Організація насамперед подбала про добір нових членів, військову підготовку комуністів і співчуваючих, допомагала створювати комітети бідноти в селах. Почали працювати партійні осередки в залізничних майстернях. Вийшли перші номери газети «Жмеринський комуніст». Під керівництвом партійної організації трудящі міста налагодили також роботу вузла й служб. Залізничники були ініціаторами збору хліба в фонд допомоги голодуючим дітям Москви й Петрограда.