Березовичі, Володимир-Волинський район, Волинська область (продовження)
Велику масово-політичну і агітаційну роботу серед березовичівських селян провадили члени КПЗУ. В хаті П. К. Мартинюка була явка, куди прибував зв’язковий з комуністичною літературою. Разом зі своїми товаришами по підпільній роботі Є. Захарчуком і Ю. О. Шелестом П. Мартинюк розповсюджував цю літературу в навколишніх селах, агітував і закликав селян до антиурядових виступів. У революційні свята комуністи вивішували червоні прапори, транспаранти, відозви. Восени 1930 року поліція арештувала Є. Захарчука. Лише в 1934 році відбувся в Луцьку суд, який засудив Захарчука до 10 років тюремного ув’язнення.
Тільки у вересні 1939 року збулася давня мрія селян про щасливе і вільне життя в братній сім’ї народів Радянського Союзу. Червона Армія визволила Березовичі. В селі було створено селянський комітет у складі 8 чоловік. Головою комітету обрали П. Ф. Середу. Нова влада дала селянам землю, допомогла насінням. З березня 1940 року Черницька МТС допомагала селянам обробляти землю.
У грудні 1940 року в Бобичах, яким були підпорядковані Березовичі, обрали сільську Раду. Вона дбала про піднесення добробуту, освіти й культури трудящих, залучаючи до цієї справи комуністів, комсомольців і актив. Всі діти шкільного віку почали вчитися. У червні—липні 1940 року вчителі шкіл підвищували свою кваліфікацію на курсах перепідготовки. Робота в школах провадилась за новими навчальними планами, програмами і за новими підручниками, які за вказівкою Наркомосу УРСР були видані спеціально для шкіл Західної України. Комсомольці залучили неписьменних і малописьменних селян віком від 20 до 50 років у гуртки грамоти, де вчителі вели велику учбову і політико-виховну роботу. В селі почали діяти клуб і бібліотека, книжковий фонд якої поповнювався за рахунок подарунків, надісланих з бібліотек східних областей України.
Але мирну творчу працю перервала війна, що її нав’язала гітлерівська Німеччина. Вранці 23 червня 1941 року фашисти окупували село. 24—25 червня з Володимира-Волинського на Березовичі з кровопролитними боями пробивалася група радянських воїнів. У жорстокій сутичці з ворогом недалеко від села смертю хоробрих загинули генерал-майор П. Ф. Алябушев і 38 червоноармійців.
Захопивши село, фашисти встановили жорстокий окупаційний режим: вони грабували населення, вбивали і відправляли на каторгу людей. Та фашистам не вдалося перетворити радянських людей на своїх рабів. Селяни, які пізнали радість свободи, чинили опір німецьким окупантам. Багато жителів Березовичів пішли в партизани, зокрема в загін ім. Кірова, що в 1943 році діяв у Володимир-Волинському районі. Селяни В. С. Рябчун, П. І. Пархомюк, Ю. Г. Варениця та інші підтримували постійний зв’язок з партизанським загоном, допомагали викривати антинародні дії українських буржуазних націоналістів.
18 липня 1944 року війська правого флангу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту визволили Березовичі від фашистських загарбників. Понад 100 чоловіків пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках громити ворога. За мужність і відвагу, виявлені в боях, 16 жителів села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них І. Ф. Решетюк, П. С. Трохимюк, М. Т. Іщук та інші. На початку 1965 року в Березовичах встановлено монумент Слави на вшанування односельчан, що загинули в кривавій борні з фашизмом та від рук українських буржуазних націоналістів. З ранньої весни і до глибокої осені не в’януть біля пам’ятника живі квіти.
Одразу після визволення відновила роботу сільська Рада. Під її керівництвом трудящі почали піднімати село з руїн. У січні 1945 року сільрада скликала загальні збори, на яких жителі Березовичів обговорювали першорядні завдання, пов’язані з відбудовою села та ліквідацією наслідків окупації. Депутати сільської Ради роз’яснювали односельчанам політику партії, мобілізовували їх на швидке загоювання ран, заподіяних війною. А умови були складні: на все село залишилося 4 пари коней. Створені ще під час окупації і озброєні фашистами оунівські банди тероризували населення, намагалися всіляко шкодити відбудові народного господарства. Сільрада, згуртувавши навколо себе міцний актив, створила групу захисту села. 22 травня 1945 року відбувся сільський сход, який закликав селян активно боротися проти українських буржуазних націоналістів, зміцнювати дисципліну і громадський порядок. У боротьбі з ворогами нового життя особливо активно діяла сільська молодь. На початку 1945 року в Березовичах виник комсомольський осередок. Очолив його син бідняка С. І. Гаврись. Створена була група комсомольських агітаторів. Комсомольці допомагали сім’ям фронтовиків обробляти землю, ремонтувати житла тощо.
Селяни всіляко підтримували заходи Радянської влади. Вони бачили, що держава дбає про поліпшення їх добробуту, про розвиток села. Відповідно до постанови уряду та рішень виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих (травень 1945 року) кожне бідняцько-середняцьке господарство мало можливість одержати державну допомогу — довготерміновий кредит на спорудження житла і господарських будівель, на придбання робочої худоби, корів і сільськогосподарського реманенту. Багато селян Березовичів широко користувалися цим кредитом. Крім того, Радянський уряд надіслав посівний матеріал і реманент. Влітку 1944 року відновила роботу Черчицька МТС, яка допомагала хліборобам.
Депутати сільської Ради за участю комсомольців і членів земельної громади, створеної в 1945 році, впорядкували землекористування. Селяни знову одержали землю, яку відібрали у них фашисти. Щоб своєчасно виконати всі сільськогосподарські роботи, сільрада і земельна громада організували 40 супряг, які, зокрема, допомагали вдовам, сім’ям військовослужбовців, інвалідам Вітчизняної війни та безкінним господарствам під час посівної і збиральної кампаній.
Одночасно з розв’язанням господарських питань сільрада налагоджувала культурно-побутове життя села. Вже у вересні 1944 року працювала початкова школа, приміщення якої відремонтували і підготували до навчального року самі жителі Березовичів. Протягом 1944/45 навчального року в селі проведено точний облік дітей шкільного віку і всі вони сіли за парти. В 1949 році школу перетворено на семирічну. Завдяки активній діяльності культосвітньої комісії сільради і вчителів усіх неписьменних і малописьменних віком від 20 до 50 років залучили до навчання в гуртках і на вечірніх курсах по ліквідації неписьменності, відкритих при школі. З 1 вересня 1945 року почала діяти вечірня школа сільської молоді.
Знову гостинно відчинили двері сільський клуб та бібліотека. При клубі працювала рада комсомольців, яка допомагала в організації роботи гуртків, бібліотеки тощо. В 1947 році побудовано нове просторе приміщення клубу, що став центром культурного життя села.
Щоб краще організувати масово-політичну роботу, в селі була створена група агітаторів, до якої входили вчителі, комсомольці, депутати й активісти сільської Ради. їх робота сприяла організації в Березовичах у 1948 році сільськогосподарської артілі ім. Карла Маркса. Першими вступили в колгосп 54 сім’ї хліборобів, і 4 лютого 1948 року виконком сільради передав молодому колективному господарству 200 га землі. Протягом року артіль значно зросла, в ній уже об’єдналося 101 господарство. Тепер за колгоспом держава закріпила 490 га орної землі. Колгосп мав 29 плугів, 40 борін, 18 культиваторів, 41 робочого коня. Неподільний фонд господарства становив 49 240 карбованців.
Незважаючи на труднощі організаційного періоду, нестачу реманенту і тягла, члени артілі обробляли всі поля колгоспу. Будівельна бригада спорудила корівник, стайню, зерносховище, кузню, 9 житлових будинків для колгоспників.
Артіль ім. Карла Маркса в 1950 році об’єдналася з колгоспами ім. Калініна (с. Бобичі) і «Зоря» (хутір Адамівка). Неподільний фонд укрупненого господарства становив 329 235 крб. Створились умови для більш ефективного використання сільськогосподарської техніки, підвищення продуктивності праці хліборобів. У 1950 році колгоспники зібрали в середньому з кожного гектара по 14 цнт зернових. Зросли врожаї і цукрових буряків. Артіль мала вже 220 голів великої рогатої худоби. Колгоспники одержали на трудодень більш як по кілограму зерна і по 2 крб. грішми. На власному досвіді хлібороби переконалися, що колгосп має значні переваги перед одноосібним господарством.
Розвивався і міцнів колгосп, росли нові кадри колгоспного виробництва. Так, у 1950 році І. М. Майструк виростила цукрових буряків по 300 цнт з га, за що була удостоєна медалі «За трудову доблесть» — першої в Березовичах урядової відзнаки за самовіддану працю.
У 1951 році в колгоспі створено первинну партійну організацію. Своїм секретарем комуністи обрали Г. А. Макаревич. Партійна організація і правління колгоспу на чолі з головою комуністом М. Ф. Динькою всю свою діяльність спрямували на організаційно-господарське зміцнення колгоспу. Хлібороби Березовичів вивчали і застосовували досягнення передової науки, досвід передовиків колгоспного виробництва, що сприяло виконанню плану розвитку господарства артілі.
На відкритих партійних зборах комуністи разом з усіма членами артілі розв’язували виробничі питання колгоспу і села, зокрема зселення з хуторів, слухали звіти бригадирів, ланкових, завідуючих фермами, обговорювали заходи по боротьбі з недоліками в розвитку тваринництва. Правління колгоспу за рекомендацією партійних зборів послало на ферми 11 активістів. На фермі великої рогатої худоби була створена партгрупа. Партійна організація регулярно слухала звіти про виконання постанов зборів. Заходи парторганізації допомогли налагодити роботу. Продуктивність молочного стада зросла на кінець 1955 року в півтора раза. Розвиваючи тваринництво, колгосп з кожним роком економічно міцнів. Дальшому підвищенню продуктивності праці сприяло також створення комплексних бригад, за якими закріпили трактори на певні періоди сільськогосподарських робіт. У 1955 році неподільні фонди колгоспу дорівнювали 633 178 крб., тобто вдвічі більше, ніж у 1950 році.
У зв’язку із зміною меж району, щоб уникнути двох однакових назв колгоспів, у квітні 1957 року березовичівські колгоспники перейменували свою артіль на «Комсомолець». Тоді ж головою колгоспу обрали здібного організатора молодого комуніста В. М. Герасимчука.
В авангарді боротьби за дальше економічне зміцнення колгоспу йшли комуністи, показуючи приклад у роботі. В 1957 році друга рільнича бригада, яку очолював комуніст М. Ф. Динька, зібрала з кожного гектара по 26 цнт ячменю, по 19 цнт ярої пшениці і по 110 цнт картоплі. Такого високого врожаю колгосп досі не знав. Партійна організація широко популяризувала досвід роботи хліборобів другої бригади. М. Ф. Динька виступав на агрозаняттях колгоспників, де розповідав, як бригада добилася таких успіхів.
Значну увагу партійна організація і правління колгоспу приділяли вихованню кадрів, дбали про озброєння колгоспників необхідними теоретичними знаннями. З цією метою в 1957 році відкрили агро- і зоотехнічні курси, де навчалося понад 70 колгоспників. На заклик комуністів молодь пішла вчитися на курси механізаторів, брала активну участь у соціалістичному змаганні, що розгорнулося між бригадами колгоспу за вчасне і якісне проведення польових робіт. Комсомольсько-молодіжна ланка, яку очолила О. П. Пархомюк, у 1957 році зібрала найвищий по колгоспу врожай цукрових буряків — по 280 цнт з гектара.