Бубнів, Володимир-Волинський район, Волинська область (продовження)
Відбудова села здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Рештки банд українських буржуазних націоналістів, головною соціальною базою яких було куркульство, проводили антирадянську агітацію, намагалися терором залякати селян, перешкодити їм будувати нове життя. На загальних сільських зборах 22 травня 1945 року, де обговорювалося Звернення Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 19 травня 1945 року до робітників, селян та інтелігенції західних областей УРСР про боротьбу з бандами, бубнівці зобов’язалися подавати радянським органам всебічну допомогу в остаточному розгромі українських буржуазних націоналістів, а також створити в селі групу охорони. «Доволі терпіти, — заявив у своєму виступі Мельничук, — щоб українські націоналісти перешкоджали будувати наше благополуччя… Треба негайно сповіщати сільську Раду про появу бандитів на території нашої сільради».
Важливу роль у громадсько-політичному житті села відігравала комсомольська організація, створена в 1945 році. До її складу входили 43 чоловіка. В селі працював політгурток, де молодь вивчала книгу «Наша Батьківщина». Комсомольці Бубнова були активними помічниками сільської Ради у відбудові села, в проведенні хлібозаготівельної кампанії, в організації масово-політичної роботи. До 28-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції вони своїми силами відремонтували сільський клуб, впорядкували могили воїнів, що полягли в боях за визволення села, поклали вінки. Під час підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР у лютому 1946 року з числа кращих комсомольців було виділено 12 агітаторів і закріплено за десятихатками. Щосуботи проводилися бесіди і заняття з виборцями, де бубнівці вивчали Конституцію СРСР і Конституцію УРСР, положення про вибори.
Центром масово-політичної і культурно-виховної роботи став сільський клуб. При ньому були створені гуртки художньої самодіяльності —драматичний і співочий. Тут читалися лекції і проводилися бесіди про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства, про визвольну місію Радянської Армії, про міжнародне становище, про радянську виборчу систему, а також на науково-популярні теми. Бубнівський клуб став кращим у районі.
Восени 1947 року в Бубнові за ініціативою комсомольської організації (секретар В. А. Саганюк) був створений колгосп ім. Свердлова, в який об’єдналися 79 господарств. Велику роль в організації колгоспу відіграли сільські активісти Н. Г. Козловський, Т. М. Пікарук, К. М. Козлюк. Головою артілі обрали Н. Г. Козловського. Але матеріально-технічна база колгоспу була ще слабкою. Він мав 317 га землі, 76 коней, 47 плугів. Колгоспники ще не мали досвіду ведення великого господарства. До того ж їх тероризували рештки куркульсько-націоналістичних банд. Важко було господарювати за таких умов.
Першу весняну сівбу бубнівські колгоспники провели з великими труднощами — не вистачало посівного матеріалу, тяглової сили, реманенту. Однак у наступному, 1948 році завдяки наполегливій праці вони зібрали непоганий урожай зернових і одержали більш як по 2 кг хліба на трудодень.
У 1950 році в селі створено партійну організацію, авторитет і керівна роль якої швидко зростали. Комуністи розгорнули велику ідеологічну роботу по вихованню колгоспників, мобілізації їх на використання всіх можливостей, щоб підвищити продуктивність праці. Між бригадами і ланками розгорнулося соціалістичне змагання. Незабаром в артілі появилися свої передовики, які виростили високі врожаї. Так, ланка М. Ткачук зібрала в 1950 році по 249 цнт цукрових буряків з одного гектара, і це було найкращою агітацією за колгосп і відповіддю на погрози ворожого охвістя. Досягнення М. Ткачук було відзначене урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора, а колгоспниці О. Богайчук, О. Гольчук, Н. Матвійчук, Т. Мельничук, М. Ряба і Г. Пікарук нагороджені медаллю «За трудову доблесть».
На початку 50-х років партія стала на шлях укрупнення колгоспів, оскільки дрібні господарства були нерентабельними. В 1951 році колгосп ім. Свердлова об’єднався з артіллю ім. Фрунзе сусіднього села Маркостава. Центральна садиба новоутвореного колгоспу ім. Карла Маркса знаходилась у Бубнові. Артіль об’єднувала вже 197 дворів і мала 1546 га землі, в т. ч. 1017 га орної. Тепер колгосп міг продуктивніше використати техніку, забезпечити високу товарність господарства.
Рік у рік господарство економічно міцніло, поліпшувалась організація праці, зростала врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Так, у 1955 році середній урожай зернових у колгоспі становив 15,4 цнт з га, цукрових буряків — 224 цнт. У 1957 році, завдяки скороченню строків посівних робіт, кращому обробітку грунту, застосуванню мінеральних та органічних добрив, сумлінному догляду за посівами, колгоспники виростили в середньому по 19,8 цнт з га зернових, по 280 цнт цукрових буряків.
Піднесення зернового господарства і зміцнення кормової бази артілі дало можливість збільшити поголів’я худоби. На 1 січня 1956 року на тваринницьких фермах було 237 голів великої рогатої худоби, 180 свиней. Через 2 роки, тобто на 1 січня 1958 року, колгосп мав уже 338 голів великої рогатої худоби, у тому числі 130 корів, і 362 свині. Зросло не тільки поголів’я худоби, але і її продуктивність.
Артіль ім. Карла Маркса в 1961 році злилася з артіллю «Правда», яка об’єднувала селян сіл Черчич і Руснева. Укрупнений колгосп хлібороби назвали «Зоря комунізму». В результаті об’єднання артілей, а також допомоги з боку держави технікою значно зміцнилась матеріально-технічна база колгоспу, який уже налічував 469 дворів і мав 3215 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2477 га орної землі. В колгоспі було 5 рільничих, тракторна і овочівницька бригади. За ініціативою парторганізації розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами і ланками за кращі виробничі показники на честь XXI з’їзду КПРС, і трудівники артілі добилися визначних успіхів. Переможцем у змаганні вийшла комплексна бригада № З, очолювана Я. Д. Кашубським.
Бригада зібрала з одного га по 21,6 цнт зернових, 155,3 цнт картоплі, 270,9 цнт цукрових буряків. За рішенням правління колгоспу до артільної Книги пошани було занесено бригаду № 3, бригадира комплексної бригади № 4 О. Д. Хомюка, ланкову М. С. Рябу, свинарку X. Л. Панасюк, тракториста М. П. Причепу, чабана М. М. Шемотькову та інших — усього 11 чоловік.
Всю діяльність правління колгоспу по розвитку економіки і культури спрямовує партійна організація, яка в 1968 році об’єднувала 48 членів і кандидатів у члени партії. Бюро парторганізації розставило комуністів на вирішальні ділянки колгоспного виробництва, що дало змогу контролювати весь комплекс сільськогосподарських робіт. Так, у 1964 році з 39 комуністів колгоспу 3 очолювали комплексні виробничі бригади, 11 працювали механізаторами, 9 — на тваринницьких фермах. Партійна організація постійну увагу приділяла піднесенню культури землеробства, впровадженню передового досвіду в колгоспне виробництво. Згідно з рішенням партбюро, в 1965 році в колгоспі створено школу передового досвіду, яка має 3 групи: по вивченню культури землеробства, тваринництва і механізації сільського господарства.
Всі польові роботи в колгоспі механізовані. За станом на 1 січня 1968 року машинно-тракторний парк налічував 23 трактори різних марок, 15 автомашин, 12 комбайнів, у господарстві працювало 92 електромотори.
Завдяки підвищенню врожайності збільшились валові збори і продаж державі зерна, картоплі, технічних культур, що в свою чергу зумовило зростання прибутків колгоспу і оплати праці колгоспників. Вартість людино-дня становила 3,23 карбованця.
Успіхів добились і тваринники колгоспу. Основою продуктивного тваринництва є велика рогата худоба, поголів’я якої рік у рік зростає. Якщо в 1961 році колгосп мав 1419 голів великої рогатої худоби, то в 1967 році вже 1540. У 1961 році на 100 га сільськогосподарських угідь артіль одержала 216 цнт молока, 16,3 цнт м’яса, а в 1967 році — 240 цнт молока і 56,7 цнт м’яса. За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва, скотаря колгоспу А. А. Бойка нагороджено медаллю «За трудову відзнаку». Сумлінною працею та активною участю в громадській роботі здобули повагу серед членів артілі доярки-комсомолки Г. Оскома, Г. Самборук і Р. Гульчук, яку відзначили на районній комсомольській конференції 1967 року в числі найкращих трудівників району. Соціалістичне зобов’язання ювілейного року — надоїти від кожної корови по 2500 кг молока — Гульчук перевиконала, надоївши більш як по З тис. кілограмів.
Правління і партійна організація колгоспу матеріально заохочують працівників, які добиваються визначних успіхів у колгоспному виробництві. Однією із форм матеріального заохочення, що її запровадили останнім часом за ініціативою партійної організації, є преміювання туристськими путівками. Так, за найкращі показники в соціалістичному змаганні в 1967 році туристську путівку до Москви одержав механізатор М. Чернишов. Тракторист Л. Головенко побував за туристською путівкою в республіках Закавказзя.
За самовіддану роботу і всенародна шана. Передовиків виробництва преміюють, урочисто відзначають ювілейні дати в їхньому житті, прізвища їх заносять до колгоспної Книги пошани. У вересні 1967 року, наприклад, урочисто провели на пенсію ветерана колгоспу, одного з організаторів його К. М. Козлюка.
Росте і розвивається колективне господарство, збільшуються його прибутки. Це дає можливість виділяти дедалі більше коштів на капітальне будівництво. До 1953 року в селі не було жодної цегляної споруди, а нині майже всі виробничі приміщення колгоспу побудовані з цегли за типовими проектами. Лише протягом 1965—1967 рр. споруджено 2 корівники, свинарник, телятник, механізований кормоцех, який переробляє за добу до 3 тис. цнт кормів; побудовано гараж на 12 автомашин і авторемонтну майстерню. Колгосп має також слюсарну і машиноремонтну майстерні та пилораму.
На тваринницьких фермах механізовано всі трудомісткі процеси: приготування і транспортування кормів, подачу води худобі, прибирання гною тощо.
Незрівнянно виріс матеріальний і культурний рівень життя хліборобів села. Якщо в 1953 році в колгоспі трактористів і комбайнерів було всього 6—8, то в 1967 році загін механізаторів становив понад 50 чоловік. У селі з’явилися нові фахівці — електромонтери, електрозварники, електропильщики та інші.
Ще в 1955 році стала до ладу колгоспна електростанція, яка дала струм для освітлення школи, Будинку культури, приміщення сільської Ради, контори колгоспу, медпункту і тваринницьких ферм. Були освітлені також вулиці і перші 67 хат колгоспникі. Через 3 роки, тобто в 1958 році, село підключили до енергосистеми Добротвірської ДРЕС і повністю електрифікували.
Невпізнанним став Бубнів за післявоєнні роки. В селі провадиться велике капітальне і житлове будівництво. Стріла баштового крана — знамення часу — впадає в очі кожному, хто під’їжджає до Бубнова. Наслідуючи приклад відомого на Волині колгоспу «Комсомолець», жителі Бубнова вирішили перетворити своє село на селище міського типу, і вже нині помітно проступають його обриси. Тут споруджуються типові цегляні будинки з усіма комунальними вигодами. За рішенням виконкому сільради впорядковуються шляхи, що зв’язують Бубнів з іншими селами сільради.
За ініціативою партійної організації артіль придбала в 1955 році 500-ватний радіовузол. На центральній вулиці села було встановлено гучномовець і радіофіковано понад 200 будинків колгоспників. Почала виходити колгоспна радіогазета. До далекого волинського села долинув голос рідної Москви, бій кремлівських курантів. Нині Бубнів повністю радіофікований.
Налагодилося побутове обслуговування населення — тут відкриті шевська і кравецька майстерні, є сільська філія зв’язку, відділення ощадної каси.
Піклування про охорону здоров’я жителів села —одне з першорядних завдань сільради і правління колгоспу. В селі є медпункт, а в 1967 році за рахунок колгоспу створено і обладнано зуболікарський кабінет. На охорону здоров’я населення Бубнова в 1968 році сільрада і колгосп «Зоря комунізму» асигнували 4875 карбованців.
Центром культурно-масової роботи в селі є Будинок культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, художнього читання, вокальна група, хор. Особливо популярний у селі хор, у складі його 100 чоловік. У 1967 році на районному огляді художньої самодіяльності хоровий колектив був нагороджений Похвальною грамотою районного Будинку культури.
Значною культурною силою є загін сільської інтелігенції — вчителі, медпрацівники, спеціалісти сільського господарства. Вони часто виступають у Будинку культури з лекціями на суспільно-політичні та наукові теми. Двічі на тиждень тут демонструються кінофільми.
До встановлення Радянської влади театри, кіно, книги були недоступні селянинові. Він навіть і думати не міг про ці культурні блага. Тепер у селі працює бібліотека, яка налічує понад 19 тис. примірників книжок. Щоб наблизити книгу до читача, вона організовує на фермах, у рільничих і тракторних бригадах філіали та пересувні бібліотеки. Для кращої пропаганди книги бібліотекарі влаштовують інформації про нові надходження, тематичні виставки літератури, проводять читацькі конференції. У бібліотеці відкрито вільний доступ до книжкових фондів, а також міжбібліотечний абонемент. Зразково організовано видачу книжок. У читальному залі завжди є свіжі газети і журнали.
За роки Радянської влади великі зміни сталися і в галузі народної освіти. В селі працює восьмирічна школа, яку щороку закінчує 28—30 учнів. Багато випускників здобули вищу освіту і тепер трудяться у різних галузях народного господарства. Зокрема, вчителями працюють 10 чоловік, агрономами — 4, ветфельдшерами — 2 чоловіка.
Під керівництвом учителя російської мови і літератури О. G. Зарубка учні в 1965 році створили шкільний музей Миколи Островського. Люди, які знали автора творів «Як гартувалася сталь» і «Народжені бурею», та працівники Шепетівського музею М. О. Островського надіслали учням матеріали, книги, документи, свої спогади про полум’яного борця за справу трудящих. Для музею в школі виділено окрему кімнату. Зібрані в ньому матеріали і документи допомагають учителям у вихованні майбутніх будівників комунізму. Музей відвідують учні з навколишніх сіл.
Благоустрій села, поліпшення роботи культурно-освітніх закладів, торговельної мережі — в центрі уваги сільської Ради та її комісій. Так, соціально-культурна комісія, яку очолює депутат О. Я. Денисюк, немало доклала зусиль для поліпшення роботи бібліотек і клубів. За пропозицією депутатів у селах сільради організовані крамничні комітети, які стежать за додержанням правил та культурою торгівлі в магазинах.
За ініціативою партійної організації в селі створено хороший парк, а в 1965 році на честь 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною споруджено монумент у пам’ять тих, хто поліг у боях за визволення Бубнова в грізні роки Великої Вітчизняної війни.
Та змінюється не тільки зовнішній вигляд села, а й самі люди, їх побут, психологія. Ще в середині 50-х років була ліквідована неписьменність і малописьменність серед дорослого населення. Звичайними і необхідними в сім’ях хліборобів стали газети і журнали. В 1968 році селяни Бубнова передплачували 585 примірників газет і журналів, у середньому 1,2 примірника на кожного жителя.
Виконком сільської Ради, партійна і комсомольська організації проводять роботу по впровадженню в життя нових звичаїв і обрядів. При сільській Раді створено кімнату щастя, де в урочистій обстановці відбувається реєстрація шлюбів і новонароджених.
Бубнівські селяни — господарі своєї долі, свого щастя, свідомі будівники комуністичного майбутнього.
О. Г. МИХАЙЛЮК