Берестечко, Горохівський район, Волинська область (продовження)
З розгортанням діяльності організацій РСДРП Берестечко стало одним із пунктів переправи в Росію революційної літератури з-за кордону. Так, у липні 1904 року поліція затримала вантаж, в якому були виявлені твори К. Маркса і Ф. Енгельса, стаття В. І. Леніна «Лист до товариша про наші організаційні завдання», а також листівки.
Подібні ж транспорти з революційною літературою перехоплювала поліція в Берестечку у листопаді 1905 року, у серпні 1907 року, у квітні і в листопаді 1910 року.
В роки першої світової імперіалістичної війни Берестечко кілька разів переходило з рук у руки. В 1915 році лінія фронту на деякий час стабілізувалася за 5 км від Берестечка, в зв’язку з чим продовольче становище надзвичайно погіршилося, ціни на хліб безперервно зростали, що викликало велике незадоволення населення. Уже весною 1915 року почали виникати заворушення. Жителі Берестечка і навколишніх сіл, що збиралися до міста на базари, силою забирали товари в крамницях, а інколи розбивали їх.
2 травня 1915 року німецько-австрійські війська прорвали фронт між Горлицею і Тарнувим і захопили Західну Волинь. Тільки у червні-вересні 1916 року російські війська відкинули з території Волині окупантів.
У районі Берестечка в 1916 — 1917 рр. стояла 113-а піхотна дивізія російської армії, від солдатів якої населення дізналося про повалення царизму, а потім про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Представники дивізії на конференції в листопаді 1917 року обрали ревком, який звернувся до солдатів із закликом підтримувати владу Рад, продовжувати братання з німецько-австрійськими солдатами. В самому Берестечку була організована народна міліція, до складу якої входили ремісники й селяни.
Але вже в лютому 1918 року Берестечко було захоплене австро-німецькими окупаційними військами. Весною 1919 року в місто прийшли білополяки, які мали намір, завоювавши територію на сході, створити «велику Польщу». Населення вороже зустріло легіонерів. Селяни зіпсували гармати польських білогвардійців. Тоді окупанти взяли заложників і почали їх катувати, допитуючись про винуватців. Селяни не виказали винуватців і, озброївшись, вигнали білополяків. Діставши підкріплення, легіонери повернулись у містечко і жорстоко розправилися з населенням. При підтримці країн Антанти 25 квітня 1920 року білополяки розв’язали польсько-радянську війну.
На південно-західному фронті армію Пілсудського громила Перша Кінна армія, очолювана С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. До 21 липня 1920 року вона вийшла на рубіж р. Стир між Луцьком і Берестечком, біля якого вже 28 липня зав’язалися запеклі бої з частинами 2-ї і 6-ї польських армій. У цих боях відзначились командири 4-ї, 6-ї і 14-ї кавалерійських дивізій — Ф. М. Літунов, С. К. Тимошенко, О. Я. Пархоменко; командири бригад — І. Р. Апанасенко, В. І. Книга, М. П. Колесов, І. С. Колесников та багато інших командирів, політпрацівників і рядових бійців. Річку Стир на ділянці Боремель—Берестечко 2 серпня 1920 року форсувала 14-а кавалерійська дивізія і визволила Берестечко.
З цієї нагоди в колишньому графському парку в Берестечку відбувся мітинг трудящих, на якому виступив С. М. Будьонний. З Берестечка і навколишніх сіл в ряди кіннотників вступило понад 40 чоловік. В числі добровольців з Берестечка були А. М. Повзун, В. П. Серединський, О. С. Сидорук та інші. Після того, як червоні кіннотники вирушили далі на захід, Берестечко зненацька захопили польські легіонери. їх штаб розмістився в графському палаці, де працювала наймичкою О. І. Фірковська. Випадково підслухавши розмову між офіцерами, вона довідалась про наміри польського командування розгромити штаб і тили Першої Кінної армії.
Ризикуючи життям, юна Оденка пробралась до червоних кіннотників і попередила їх про небезпеку. Це дало можливість червоноармійцям зірвати підступні наміри ворога і розгромити його. О. І. Фірковська стала сандружинницею Першої Кінної армії і прослужила там до кінця громадянської війни. За мужність і відвагу її нагородили орденом Червоного Прапора.
В серпні 1920 року наші війська залишили Берестечко. Білополяки жорстоко помстилися над населенням за його симпатії до Червоної Армії — підпалили місто, внаслідок чого значна частина населення була позбавлена житла.
За Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року Берестечко, як і всю Волинь, було включено до складу буржуазно-поміщицької Польщі. За переписом 1923 року в Берестечку Горохівського повіту налічувалось 5633 жителі, у тому числі 3270 українців, 349 поляків, 1969 євреїв та інших.
Основна маса населення за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі була зайнята в ремісництві і торгівлі. На 6700 чоловік населення (1938 р.) в містечку налічувався 451 патентований ремісничий верстат. Серед ремісників були шевці, кравці, муляри, бондарі, стельмахи, столяри.
Становище ремісників було тяжким. Переважній їх більшості роботи вистачало тільки на півроку. В другій половині року наставав так званий «мертвий сезон», коли заробіток не перевищував 5—15 злотих на місяць проти 35—40 злотих у першому півріччі. Значна частина ремісників фактично була на становищі напівбезробітних, які жили в основному за рахунок присадибних ділянок.
Містом управляв магістрат. Бургомістра спочатку призначав повітовий староста, а з 1929 року його обирали члени магістрату відкритим голосуванням з наступним затвердженням повітовим старостою.
Польські власті підпорядковували справу освіти загальній політиці полонізації українського населення. Навчання в школі проводилось польською мовою. Але і її через нестатки батьків не могли відвідувати всі діти шкільного віку. Так, у 1939 році з 892 дітей шкільного віку школу не відвідувало ПО3.
З самого початку польської окупації західноукраїнських земель трудящі Берестечка включились у боротьбу за визволення і возз’єднання з Українською РСР. Революційною боротьбою мас керували місцеві комуністи-підпільники. їх організаційне оформлення відбувалося поступово. Ще в 1917 році група молоді створила в Берестечку філію «Просвіти». Пізніше частина активістів «Просвіти» згуртувалася в осередок «Сельробу». В 1923 році вони на чолі з В. Ширмоловичем і С. С. Воронецьким створили в Берестечку першу організацію КПЗУ.
Поряд з партійною в Берестечку в 1923 році виникла також комсомольська організація. В її створенні активну участь взяв посланець Луцького окружного комітету комсомолу тов. Хараша. Партійна і комсомольська організації створили в Берестечку первинну організацію МОДРу, завойовували на свій бік трудящі маси і молодь через легальні організації (зокрема, «Просвіту»), пропагували серед трудящих ідеї марксизму-ленінізму, а також розповсюджували газети «Земля і воля», «Сельроб» та інші видання ЦК КПЗУ.
У 1928 році активісти-підпільники організували споживчий кооператив «Єдність», спрямовували діяльність профспілок. Профспілка шевців у 1930 році організувала страйк робітників. У ньому взяло участь понад 100 чоловік. Страйкарі добилися успіху — хазяїни майстерень підвищили заробітну плату на 25 — 30 проц. У цьому ж році під час виборів до польського сейму партійна організація Берестечка успішно агітувала населення голосувати за тридцятишістку — список компартії і легальної організації «Сельробєдність».
Виборча кампанія проходила під гаслом «Тридцятишістка тебе врятує, землю і волю подарує». 11 травня 1930 року відбулась велика маніфестація селян і робітників. Понад 2000 чоловік прийшли на збори, щоб продемонструвати свою відданість ідеї соціального і національного визволення. Промовці закликали голосувати за виборчий бюлетень партії «Сельробєдність». Коли на учасників мітингу напав загін озброєних осадників, вони не піддалися на провокацію. Збори тривали півтори години, а їх учасники розійшлися з революційними піснями і вигуками: «Геть панських наймитів!», «Хай живе Радянський Союз!».
Одним із виявів протесту трудящих проти соціального і національного гніту було святкування 1 Травня 1931 року. Сотні жителів Берестечка вийшли в цей день на вулиці і згуртувалися в колони. Тільки заарештувавши 12 чоловік, поліції вдалося розігнати демонстрантів.
Діяльність підпільної організації КПЗУ особливо активізувалась, коли 1934 року в Берестечку був створений райком партії, якому підлягали 80 партійних осередків, що об’єднували до 400 комуністів. У самому Берестечку налічувалося 56 комуністів, серед них Р. П. Рузак, С. М. Рижановський, П. Ф. Ростанюк, У. У. Матвійчук, Є. О. Ейсмонт, М. Т. Литовський, В. Доманський, А. Бойцукевич, І. Цінник та інші. Під впливом Берестечківського райкому КПЗУ було щонайменше 8 тисяч чоловік населення. Численною була і комсомольська організація, яку очолювали В. Ф. Недашкевич, І. Табинський, І. Залевський, Ф. Поляк.
Польська поліція буквально збивалася з ніг, щоб виявити і заарештувати комуністів. У ніч на 21 січня 1935 року, коли на Волині відзначався день пам’яті « трьох Л» — В. І. Леніна, К. Лібкнехта, Р. Люксембург,— поліція провела обшуки і арешти. Під час обшуку в А. Бойцукевича і П. X. Зарицького в Берестечку вона виявила ряд брошур, зокрема видавництва ОК КПЗУ в Луцьку «Червона Волинь», і на цій підставі їх було ув’язнено.
Напередодні 1 травня 1935 року горохівський повітовий староста з тривогою повідомляв воєводське управління про те, що в Берестечку можуть мати місце антидержавні виступи, бо тут завжди компартія діяла якнайактивніше.
Комуністи використовували будь-яку нагоду для розгортання революційної роботи серед населення. Вони організували збір коштів на допомогу республіканській Іспанії, протест проти арешту вождя Компартії Німеччини Ернста Тельмана тощо. Щороку до річниці Великого Жовтня і 1 Травня в місті вивішувались червоні прапори, відбувались маївки, страйки, збір коштів на допомогу політв’язням.
19 вересня 1939 року для трудящих Берестечка почався період будівництва нового, соціалістичного укладу життя. В західноукраїнські землі вступила Червона Армія, щоб узяти під захист їх населення. В місті виникли міське і волосне тимчасові управління на чолі з Р. П. Рузаком. Активні підпільники Р. П. Рузак, X. Я. Зінгер та селянка Я. К. Хомчик були посланцями від Берестечківської гміни до Народних зборів Західної України у Львові, які проголосили на західноукраїнських землях Радянську владу і просили Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР включити Західну Україну до складу Української РСР.
У січні 1940 року, в зв’язку з утворенням районів, Берестечко стало районним центром і містом районного підпорядкування. В ньому було створено міську Раду, перші вибори до якої відбулися 15 грудня 1940 року. Під час виборів до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР 24 березня 1940 року депутатом Верховної Ради Української РСР була обрана Я. К. Хомчик, за походженням селянка з приміського села Стариків, що жила в той час у Берестечку і працювала заступником голови міськради.
В економіці й культурі міста почали розвиватися паростки соціалізму. Кустарі об’єдналися в промислові артілі по виготовленню і ремонту одягу, взуття, столярних, бондарних та інших виробів. Утворився райхарчокомбінат, якому були підпорядковані водяний млин з олійницею, маслозавод, хлібопекарня, виробництво безалкогольних напоїв, консервування фруктів, овочів тощо. Райпромкомбінату підлягали цегельний, вапняний заводи, шевські, кравецькі майстерні. В результаті налагодження промислового виробництва були ліквідовані безробіття і неповна зайнятість багатьох робітників. Завдяки цьому поліпшився добробут населення. Своє дозвілля трудящі проводили в районному Будинку культури.
Для подання безплатної медичної допомоги населенню було відкрито лікарню, поліклініку, почала працювати аптека.
Почалась перебудова села на соціалістичних засадах. Вже в квітні 1941 року в районі було 32 колгоспи, які об’єднували 41,5 проц. селянських господарств. У школі навчали дітей рідною українською мовою.
Віроломне вторгнення німецько-фашистських полчищ у СРСР перервало соціалістичне будівництво в Берестечку. Вже 23 червня 1941 року місто було окуповане гітлерівцями. В роки фашистської окупації від рук гестапівців у Берестечку загинули активісти С. С. Воронецький, Є. О. Ейсмонт, П. І. Лащук, Ф. К. Лішукевич, Ф. Маєвський, І. Ф. Плічук та інші. Всі вони мужньо тримались на допитах, а секретар комсомольської організації Іван Табинський заявив: «Я комсомолець! Всіх не перестріляєте! Радянська влада буде жити!». Загальна кількість жертв фашизму в Берестечку становила 4 тис. чоловік. Але вбити у трудящих дух свободи і прагнення до визволення фашисти не змогли.
З квітня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Берестечко від німецько-фашистських окупантів. Вже 5 квітня сюди прибула група партійно-радянського активу, яку очолював перший секретар Берестечківського райкому КП України І. Ю. Момот. В Берестечку було створено районний комітет партії, райвиконком, виконком міської Ради депутатів трудящих.
Визволення Берестечка від німецько-фашистських загарбників знову відкрило перед ним шлях мирного соціалістичного розвитку. Але починати його доводилось у надзвичайно тяжких умовах: з 370 житлових будинків, які були в місті у 1941 році, під час війни гітлерівці знищили 1805. Кількість населення внаслідок винищення його фашистами зменшилась більш ніж у п’ять разів і становила в липні 1947 року 1180 чоловік.