Берестечко, Горохівський район, Волинська область
Берестечко — місто районного підпорядкування, розташоване у південно-східній частині Горохівського району на стику Волинської, Львівської і Ровенської областей, у верхів’ї р. Стир, за 25 км від залізничної станції Горохів. Населення — 2,5 тис. чоловік.
Давня історія Берестечка тісно переплітається з історією колишнього центра удільного князівства Перемиля (тепер село Горохівського р-ну), передмістям якого воно було. Після зруйнування Перемиля татаро-монголами в 1241 році Берестечко стало самостійним поселенням. Воно згадується як село Берестки Перемильської волості в документах XV століття, зокрема в грамоті великого князя литовського Казимира Ягеллончика від 1 червня 1445 року.
Назва міста, очевидно, походить від того, що навколо нього росли берестяні ліси.
В XV — на початку XVI століття Берестечко належало Боговітинам, що, як гадають, походили від давньоруських князів Крокотків. Київський воєвода Ф. Г. Пронський, одружившися в 1544 році з Ф. Б. Боговітиною, одержав за нею в придане Берестечко. В 1547 році, за привілеєм великого литовського князя Сигізмунда II Августа, Берестечко дістало магдебурзьке право і стало містом; проте в ряді документів його називали містечком.
Склад населення містечка був досить різноманітний. У документах кінця XVI століття згадуються три великі землевласники, міщани, городники, комірники, перекупщики, ремісники тощо. Значна частина населення займалася сільським господарством. Найбільше — 57 господарств — становили городники і власники вуличних і передмісних будинків. Тут було і 17 ремісників. Всі вони сплачували відповідні побори в залежності від майнового стану.
Тоді Берестечко являло собою один з найзначніших населених пунктів краю. Саме тут у 1573 році відбулося засідання сеймика по виборах на елекційний сейм.
Надання магдебурзького права сприяло економічному розвитку і зростанню кількості населення Берестечка. Згідно з податковими відомостями за 1629 рік у ньому вже налічувалось 389 димів. Отже, населення Берестечка в цей час становило понад 2300 чоловік.
Наприкінці XVI — на початку XVII століття, коли панівні верстви населення західноукраїнських земель почали відходити від православ’я до католицизму, власники Берестечка також проявляють хитання. Наступник князя Ф. Г. Пронського луцький староста О. Пронський після відвідання в 1595 році Риму прийняв католицтво. Незабаром він став кальвіністом, як і новий власник Берестечка граф А. Лещинський. У другій чверті XVII століття, коли тут оселився онук одного з послідовників аріанського вчення Ф. Соціна — А. Вишоватий, Берестечко стає головним центром аріанства на Волині.
Світову славу Берестечко здобуло у зв’язку з битвою, що відбулася поблизу нього 18—30 червня 1651 року між військами Б. Хмельницького і польського короля Яна Казимира III. Проти 150-тисячної польської армії, яка на початку червня зайняла позиції на схід від Берестечка, виступило 100-тисячне козацьке військо разом з татарами, очолюваними ханом Іслам-Гіреєм III.
Однак напередодні вирішальної битви татари зрадили, хан віддав наказ своїй орді відходити в Крим. Через це польська армія змогла зайняти очищені від татар позиції і притиснути селянсько-козацькі війська до болотистої річки Пляшївки. Б. Хмельницький, довідавшись про зраду татар, передав командування Джалалію і поїхав до хана, щоб примусити його повернутись на поле бою. Але це було марним — хан Іслам-Гірей III не тільки не повернувся під Берестечко, а й узяв у полон Хмельницького. 10 днів пробув гетьман в ханському полоні. І лише завдяки викупу йому пощастило визволитись і приступити до формування нової армії на Поділлі.
Тимчасом селянсько-козацькі війська, оточені під Берестечком, героїчно боролися проти ворога. Завдавши значних втрат ворогові, козаки під керівництвом полковника І. Богуна побудували через болото й річку Пляшівку три греблі з возів, сідел, провіантських бочок та одягу і до ранку 1 липня вивели з оточення значну частину війська.
Довідавшись про це, польсько-шляхетські вояки вдерлися в опустілий козацький табір і почали нещадно вбивати тих, які в ньому ще лишились. 300 звитяжців прийняли на себе головний удар ворога, прикриваючи відступ основних селянсько-козацьких частин. Вони засіли на острові Журалисі і протягом цілого дня відбивали наступ переважаючих сил ворога. Відмовившись від запропонованого їм помилування в разі здачі в полон, ці легендарні герої полягли в нерівному бою. Один козак, ім’я якого лишилось невідомим, скочивши в човен, відбивався від насідаючої шляхти косою. Він був 14 разів прострілений. Коли йому пообіцяли від імені короля помилування, то у відповідь почули, що він не дбає про життя, а хоче померти як справжній козак.
Подвиг 300 козаків на острові Журалисі під Берестечком Т. Г. Шевченко увіковічив у своїй поезії «За байраком байрак» в образі старого козака, що час від часу піднімається з високої могили і промовляє:
Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло.
Загальні ж втрати селянсько-козацького війська під Берестечком в 1651 році становили 30 тис. чоловік, що входили, в основному, до ар’єргардних частин і неорганізованих селянських загонів. А регулярне козацьке військо відступило майже без втрат. Однак в народній пам’яті битва під Берестечком залишила гіркоту розчарування. У пісні «Висипали козаченьки з високої гори» висловлюється жаль з приводу того, що козацькі «воронії коні у гетьмана Потоцького стоять на припоні, а ковані вози у містечку Берестечку заточені в лози».
Відвідавши Берестечко в 1846 році, Т. Г. Шевченко подіям 1651 року присвятив журливу поезію «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», в якій говориться:
Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Віддаючи належне ратним подвигам своїх синів, трудящі на місці Берестецької битви напередодні першої світової війни спорудили величний храм-пам’ятник «Козацькі могили», в якому поховані останки героїв, що полягли в бою. Поряд з ним зведено дерев’яну церкву, перенесену сюди з села Острова, в якій корінфський митрополит Іоасаф відправляв молебінь за дарування перемоги над польською шляхтою і підпоясав Б. Хмельницького мечем, освяченим на «гробі господнім» в Єрусалимі. Церква з’єднана з храмом сімсотметровим тунелем.
Автором храма-пам’ятника «Козацькі могили» був видатний російський зодчий О. В. Щусєв, а в оздобленні його художнім розписом брав участь один з найвидатніших художників України І. С. Їжакевич, який створив також кілька полотен для панорами Берестецької битви. Всі вони були вивезені австрійцями в роки першої світової війни і, можливо, назавжди втрачені для нашого народу.
За роки Радянської влади храм-пам’ятник під Берестечком перетворився на історико-меморіальний музей «Козацькі могили» — нині філіал Ровенського обласного краєзнавчого музею, що почав діяти з 1967 року. Тепер це свого роду заповідник, який охороняється державою. Меморіальна частина його доповнена експозицією з історії Берестецької битви.
Трудящі Берестечка напередодні і після визвольної війни 1648—1654 рр. внаслідок польських репресій і татарських нападів пережили період страшного розорения. Вже в 1648 році кількість димів (господарств) у Берестечку зменшилась до 315. В 1649 році їх лишилось 150, а в 1650 — не виявлено «ні одного диму, ні одного хлопа». Очевидно тут, як і по всій Волині, в ході каральних операцій за участь населення у визвольній війні польська шляхта винищувала все. До того ж кримські татари під час своїх нападів на Волинь залишали після себе руїни і згарища; населення знищували або забирали в полон. Рятуючись від загарбників, жителі Берестечка частково йшли в «козаччину», а ті, які ховались у розореному краї, помирали з голоду або від масових епідемій.
Незважаючи на це, Берестечко на диво швидко відбудовувалось. Так, уже в 1658 році тут татари знову замучили і забрали в полон 750 чоловік, зруйнувавши всі споруди, крім трьох будинків. Тоді і виникла на західній околиці Берестечка висока могила і так звана «Дівоча гребля» — місця захоронения жертв татарського свавілля. На могилі ще й досі стоїть своєрідний пам’ятник-капличка, яку в народі називають «свята Текля».
Багато лиха завдали жителям Берестечка грабіжницькі напади феодалів, які ворогували між собою. Так, 5 червня 1680 року шляхтич С. К. Бенєвський напав на Берестечківську волость, завдавши збитків населенню на суму 50 тис. злотих.
Після визвольної війни, прагнучи ще більше зміцнити свої позиції, Ян Казимир III спорудив у Берестечку кам’яний костьол, який згодом набув значення свого роду католицької лаври в північно-західній частині України. Пізніше, близько 1765 року, в Берестечку тодішній його власник Ян Замойський побудував для католицького чернечого ордену тринітаріїв ще один костьол. Водночас споруджується замок. Ці будівлі мали символізувати велич і непереможність Речі Посполитої і католицизму.
Але всі спроби польських феодалів заглушити національну свідомість українського народу, його культуру були марними. Щоразу, коли починались більш-менш значні заворушення на Придніпров’ї, вони мали відгук і в Берестечку. Щоб не допустити до вибуху народного гніву, польські правителі вживали заходів. Так, наприклад, один з польських воєначальників у 1734 році, коли на Правобережжі піднялась хвиля гайдамацького руху, наказав шляхті в разі виявлення озброєних селян-бунтівників нещадно їх убивати. Територію Волині поділили на військові округи, центр одного з яких знаходився в Берестечку.
Населення Берестечка терпіло злигодні не тільки від воєнних дій, а і від різних стихійних лих. Одним з них була епідемія чуми, що спалахнула на Волині в кінці XVIII століття. В Берестечку тоді залишилось живими лише п’ять чоловік. Місто на деякий час знову обезлюдніло.
В 1795 році, згідно з умовами третього поділу Польщі, Берестечко разом з Західною Волинню ввійшло до складу Російської держави. Почався новий період в історії міста. Воно було включено до складу Дубнівського повіту Волинської губернії, перетворено на центр Берестечківської волості. Хоч феодальний гніт залишився, але загалом становище українського населення дещо поліпшилось, оскільки не стало переслідувань за релігійні вірування.
Вітчизняна війна 1812 року зачепила також і Берестечко. Російські війська Ланжерона і Булатова з 17 серпня тримали тут оборону, а 10—11 вересня перейшли в наступ.
Пізніше, у 1831 році, в Берестечку з’явилося військо під командуванням одного з керівників польського визвольного повстання члена «Патріотичного товариства» — генерала Дверницького. Участь у цьому повстанні брали також І власники Берестечка брати Вермінські. Після придушення повстання їх було репресовано, а майно конфісковано. Монастир тринітаріїв закрили.
У XIX столітті значно змінився склад населення містечка. Кількість населення, що працювало в сільському господарстві, різко зменшилась, а кількість ремісників і найманих робітників збільшилась. Так, після реформи 1861 року в Берестечку налічувався всього 31 двір (92 ревізькі душі) колишніх державних селян із загальної кількості 406 дворів (1174 чоловіка).
Найбільш чисельною категорією населення Берестечка були ремісники (шевці, кравці, кушніри та інші), які об’єднувались у цехи, що регулювали свою діяльність статутами. Збереглася шкіряна обкладинка книги шевського цеху з відтиском напису друкарським способом від 1871 року. Вона експонується в Берестечківському історико-краєзнавчому музеї, що працює на громадських засадах.
На початку 90-х рр. XIX століття в Берестечку діяли промислові підприємства, а саме: лісопильний, сукновальний, цегельний, винокурний, пивоварний, смоляний і вапняний заводи. Робітників жорстоко експлуатували. Окремі підприємства і після реформи належали поміщикам. Так, наприклад, винокурний завод, що був власністю поміщиків Ожеровських, з річним прибутком 16 тис. крб. перейшов до графині Г. О. Граббе, дочки слов’янофіла О. С. Хом’якова, що мала маєток на 2300 десятин землі у Берестецькій волості.
На початку XX століття графиня Граббе заснувала в Берестечку кінний завод на 36 конематок. Як і раніше, тут 5 разів на рік збиралися ярмарки, під час яких проводилась торгівля худобою, взуттям, одягом, посудом, красним товаром. У Берестечку відкрилися мануфактурний магазин, кредитна каса, аптека з аптечним складом. Ще в 1898 році при поштовому відділенні почав діяти телеграф.
Швидко зростає і кількість населення. Згідно з переписом 1897 року, в Берестечку налічувалось 4953 чоловіка, в тому числі євреїв — 2251.
Однокласне народне училище, яке виникло в Берестечку в 1875 році, на початку XX століття було перетворене на двокласне училище. В ньому в 1913 році навчався 291 учень.