Горохів, Горохівський район, Волинська область (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Тут у пореформений період виникають пивоварний і цегельний заводи, паровий млин і склад сільськогосподарських знарядь. Підприємства ці були невеликі, на них працювало по кілька робітників. Так, на паровому млині графині К. О. Лідерс-Вейнмерн, а потім В. М. Бечко, було 8 робітників. Прибутку млин давав 30 тис. крб. на рік, перемелюючи до 36,5 тис. пудів зерна. В той час, як власники підприємств поміщики збагачувались, робітники ледве животіли.
Тривалий час Горохів залишався важливим пунктом ярмаркової торгівлі. На початку XX століття в Горохові було 47 крамниць і проводилося 3—5 одноденних ярмарків на рік. На час перепису 1897 року в містечку налічувалося 4699 жителів, у т. ч. 2571 єврей. Більшість населення займалось ремеслом і торгівлею. Торгували товарами, виготовленими на місці (одяг, взуття тощо), а також привезеними з інших місць. Зокрема, з Луцька та інших міст у Горохів завозилися шкіри, зерно, м’ясо.
Крім відкритої у 1803 році двокласної парафіяльної школи, в 1912 році в Горохові було засноване вище початкове училище. В 1913 році у школі навчалось 104 хлопчики і 81 дівчинка, а в училищі — 35 хлопчиків і 9 дівчаток. Обидва училища утримувались за рахунок земства і міської управи.
Для подання медичної допомоги населенню земство утримувало лікаря-терапевта і зубного лікаря. Узаконеною була і посада бабки-повитухи. Ліки за досить значну плату постачала приватна аптека.
У 1872 році в місті сталася велика пожежа, згоріло 226 будинків із 356. У зв’язку з цим Горохів втратив значення волосного центру, яким він був з часу возз’єднання Західної Волині з Росією. Волосним центром стало сусіднє село Скобелка, розташоване за кілометр на північний схід від Горохова. Все ж у Горохові залишилась значна кількість різних установ: поліцейський стан, якому підлягали 4 волості — Бранська, Підберезька, Свинюська і Скобелецька; поштово-телеграфне відділення цих волостей, земська поштова станція на 14 коней; споживче товариство, мировий суд і міщанська управа.
Під час першої світової імперіалістичної війни околиці Горохова були дуже зруйновані, оскільки через місто проходила лінія російсько-австрійського фронту тут відбувалися запеклі бої. У зв’язку з цим населення міста і навколишніх сіл змушене було евакуюватися вглиб Росії, звідки частина повернулася після закінчення війни, а решта — лише в 1939 році.
Трудящі Горохова радісно зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді і ленінські декрети про мир і землю. Але австро-німецька окупація України перешкодила утвердженню тут влади Рад. Лише в серпні 1920 року, коли Червона Армія розгромила білополяків, у Горохові встановилася на деякий час Радянська влада. На чолі Горохівського повіткому КП(б)У та ревкому стали П. Г. Суслов, А. Г. Гербал, Б. Г. Караїм. Земельний відділ ревкому очолив П. П. Русанович.
Однак Радянська влада в Горохові встановилася ненадовго. Західну Волинь, як і інші західноукраїнські землі, загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Горохів став повітовим центром, що об’єднував 6 сільських гмін.
Власті панської Польщі не дбали про розвиток продуктивних сил і про піднесення добробуту трудящих. У Горохові з промислових підприємств працювали лише 2 млини, цегельний завод, олійниця і майстерня по ремонту віялок, де використовувалась ручна праця. Ні про яку механізацію не могло бути і мови. Електроенергія використовувалася лише для освітлення кількох вулиць і установ. У 1936—1937 рр.
3 1070 житлових будинків було електрифіковано тільки 43. Переважна більшість жителів не могла користуватись електроосвітленням у зв’язку з високою платою. Основну частину населення становили ремісники та їх сім’ї. З 6,9 тис. чоловік, які населяли Горохів згідно з переписом 1938 року, 1658 займалися ремеслом. Строкатість національного складу з часом ще більш посилювалася. З 1658 ремісників українців було — 633, євреїв — 579, поляків —391, німців—45, чехів—7, росіян — 3. Становище робітників і ремісників Горохова було надзвичайно тяжким. Узаконений «Промисловим статутом», виданим у Польщі в 1927 році, робочий день тривалістю 10 годин власники підприємств продовжували на свій розсуд. Праця дітей і підлітків нічим не регламентувалася. Заробітна плата напередодні другої світової війни для кваліфікованих робітників дещо підвищилась.
Злидні, нестатки призводили до поширення різних захворювань, а медичне обслуговування населення було вкрай обмеженим. В 1939 роді в Горохові лише передбачалось побудувати лікарню. А до цього на весь повіт, який був значно більшим від теперішнього району, діяло лише дві лікарні: в с. Миркові і в м. Локачах, що входили тоді до складу Горохівського повіту.
В роки польської окупації західноукраїнських земель освіта українського населення також перебувала на дуже низькому рівні. Згідно з переписом від 9 грудня 1931 року, невміло ні читати ні писати в цілому по Горохівському повіту 45,9 проц. населення. Можна сподіватися, що процент письменності в самому Горохові був дещо вищим, ніж в цілому по повіту.
Правда, в 1933 році міністерство віросповідань і народної освіти відкрило в Горохові чотирикласну філію Луцької державної гімназії. В перший рік тут навчалось 43 учні, кількість яких в 1939 році збільшилась до 227. В 1938 році міське управління розпочало будівництво семирічної школи, але до 1939 року була виконана лише третина робіт. В 1939 році в Горохові уже діяла семирічна школа, в якій навчалося 864 учні, та професійна школа, де було 110 учнів. Але шкільних приміщень не вистачало і навчання проводилось у три зміни. Навчання в усіх учбових закладах проводилось польською мовою.
Справі ополячення українського населення служив і так званий народний будинок.
Тяжкі умови праці, злидні, голод, національний гніт штовхали робітників і ремісників на боротьбу. Комендант Волинського окружного управління поліції доповідав у міністерство внутрішніх справ, що в кінці 1922 — на початку 1923 року надзвичайно посилилась діяльність профспілок в Луцьку і Горохові. Тут були створені вечірні курси робітників, які прагнули до «революціонізації пролетарських мас і виховання нового покоління в комуністичному дусі»1.
Активізували свою діяльність профспілки, які перебували під впливом комуністів. У 1926 і 1927 рр. вони організовували страйки горохівських кравців.
В процесі революційної боротьби комуністи зміцнювали свої ряди. В липні 1924 року утворився Горохівський повітовий комітет КПЗУ, якому було підпорядковано 13 партійних осередків. За визнанням поліції, Горохівська партійна організація була найбільш масовою на Волині. Вже на початку жовтня 1928 року, через два місяці після III з’їзду КПЗУ, в Горохівському повіті діяло 6 райкомів, які об’єднували 45 комуністів. Організація весь час зростала. До травня 1935 року в самому Горохові налічувалося понад 30 комуністів: Н. М. Бабиляс, А. Б, Веслер, П. І. Водницький, 3. М. Кльоц, Д. Б. Лазовник, В. П. Скибицький, К. П. Чайковський та інші.
Здійснюючи на практиці лозунг про зміцнення союзу робітників і селян, Горохівський повітовий комітет КПЗУ проводив велику роботу серед сільського населення. Селяни уважно прислухалися до комуністів і підтримували їх в боротьбі за соціально-економічне та національне визволення і за возз’єднання Західної України з Українською РСР. Становище селян, які ходили на заробітки, було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав 12 годин, а заробіток становив всього 70 грошів. Куркулі, поміщики, осадники виплачували заробіток несвоєчасно, затримуючи його на кілька тижнів, місяців, а інколи й на цілі роки.
Тяжкою була і доля селянина, що мав мізерний наділ. Ось як характеризувалося становище селян в одній з листівок, які поширювались у повіті у 1933 році: «Товариші селяни! Загляньмо до своїх комор, вони порожні. Тож цілий рік ми працювали. Де поділися плоди цілорічної праці, щоб прохарчуватись і прогодувати худобу до нового врожаю? Де поділося зерно з посівів? Хліб ми вирощуємо, а майже від півроку більшість селян не має його в хаті, хіба тільки несолену картоплю. Подивіться в поле — збіжжя ще не дозріло, а ненаситні руки тягнуться до нашої праці. Насамперед, приїжджають секвестори забирати податки для уряду, якому треба на гармати, гази та інші воєнні цілі. За екзекуторами поспішають лихварі й куркулі, у яких біднота позичала на переднівну». Нагадаємо, що в Горохівському повіті поміщики і куркулі, як правило, за позику насіння брали плату в чотирикратному розмірі.
Вірними помічниками комуністів були комсомольці, які утворили свої осередки в Горохівському повіті в 1929 році. Ватажками молоді були секретар повітового комітету КСМЗУ П. Водницький, Н. Бабиляс, В. Скибицький (які згодом стали членами КПЗУ), Г. Стопачинський та інші.
Партійна і комсомольська організації широко використовували в політичній роботі з масами друковане слово — підпільні комуністичні видання, а також спеціальні добірки матеріалів.
Підтвердженням цього може бути такий факт. 18 травня 1934 року на квартирі А. Качинського поліція виявила цілий ряд гасел, пісень і політичних віршів. Вона встановила, що А. Качинський, К. Бойчук, П. Федонюк та інші за дорученням комітетів КПЗУ і КСМЗУ проводили роботу серед членів Українського селянського об’єднання (УСО), яке виникло після ліквідації організації «Сельроб», а також серед інших українських товариств («просвіти», кооперативів тощо).
Великого значення партійна організація Горохівського повіту надавала розповсюдженню і пропаганді радянських видань через кооперативну спілку «Наша культура», яка мала в Горохові свій книжковий магазин. У жовтні 1936 року Луцький окружком КПЗУ організував у Горохівському повіті виступ проти стягнення військового податку. В результаті цього 19 жовтня до повітового старости в Горохові почали приходити платники військового податку, вимагаючи його ліквідації і погашення недоїмок. Одночасно з цим продовжувались страйки на ряді підприємств. Одним із них був страйк сорока робітників цегельні 31 травня 1937 року, які вимагали підвищення заробітної плати. Адміністрація змушена була піти на поступки 3. Все це викликало занепокоєння польських властей, які в першій половині 1938 року обрушились на КПЗУ з новими репресіями.
Як широко була поставлена комуністична пропаганда в Горохівському повіті видно з того, що в першій половині 1938 року поліція тут заарештувала 229 чоловік, обвинувачених у цій справі. Навіть після несправедливого розпуску Виконкомом Комінтерну в липні 1938 року Компартії Польщі, складовою частиною якої була КПЗУ, комуністи не склали зброї. У жовтні в Горохові відбулися підпільні партійні збори, на яких було вирішено бойкотувати наступні вибори до сейму і сенату, а 1 Травня 1939 року комуністи організували трудящих на відзначення дня міжнародної пролетарської солідарності.
Населення міста радісно сприйняло звістку про перехід Червоною Армією 17 вересня 1939 року колишнього радянсько-польського кордону, щоб не допустити загарбання західноукраїнських земель гітлерівцями. Майже в усіх населених пунктах повіту почали створюватись ревкоми, загони робітничої гвардії і селянські дружини на чолі з комуністами. Робітнича гвардія Горохова, керована Г. Стопачинським, роззброїла польську поліцію і передала місто командуванню Червоної Армії 19 вересня цілим і непошкодженим.
В Горохові виникли тимчасові повітове і міське управління, під керівництвом яких відбулися 22 жовтня 1939 року вибори до Народних Зборів Західної України.
Своїм посланцем до Львова жителі Горохова обрали Н. М. Бабиляса, колишнього члена КПЗУ, якого Червона Армія визволила з ув’язнення.
У січні 1940 року Горохівський повіт було ліквідовано і утворено Горохівський район. Головою виконкому районної Ради депутатів трудящих став Г. Й. Білоконь. Трохи пізніше, у квітні, відбулися районні партійні збори, на яких було створено Горохівський райком КП(б)У. Першим секретарем райкому комуністи обрали С. В. Наконечного, який пізніше, у 1958 році, за успіхи в розвитку сільського господарства Іваничівського району був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці. У травні організувався виконком Горохівської міськради. Очолив його І. П. Герасимов.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4