Горохів, Горохівський район, Волинська область (частина третя)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Великою подією в житті трудящих Горохова було проведення перших дійсно демократичних виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, що відбулись 24 березня 1940 року, і до місцевих Рад депутатів трудящих 15 грудня 1940 року. Трудящі міста продемонстрували в ході виборів свою морально-політичну єдність і згуртованість навколо Комуністичної партії і Радянського уряду, одностайно проголосувавши за блок комуністів і безпартійних.
Відразу ж після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною в економіці і культурі міста розпочалися соціалістичні перетворення. До середини січня 1940 року стало до ладу заводоуправління цегельних заводів №№ 10, 11. Згідно з постановою райвиконкому від 24 липня 1940 року, було створено райпромкомбінат, якому передано всі націоналізовані підприємства. Виникли промислово-кооперативні виробничі артілі (столярна, ковалів і стельмахів, меблево-обозо-бондарна, деревообробна, шевська, хутряна, швейна, шкіряна та інші), а також райхарчокомбінат, в системі якого найважливішими підприємствами були млини №№ 38, 39, маслозавод, пекарня, ряд цехів по виробництву різних продовольчих продуктів. Під контролем райфінвідділу діяли деякі приватні підприємства, зокрема меблева майстерня, цех по виробництву квасу тощо.
До грудня 1940 — січня 1941 року в Горохові було завершено утворення промислових артілей, налагоджено роботу всіх підприємств. Механічна майстерня по ремонту віялок була перетворена на артіль «Металіст». Оформилися профспілкові організації. Налагоджували роботу торговельна мережа й установи побутового обслуговування населення.
Повалення буржуазно-поміщицького ладу розв’язало творчу енергію трудящих Горохова. Так, робітники двох цегельних заводів, здійснюючи свої зобов’язання на честь дня Конституції у 1940 році, на 70 днів раніше строку виконали річний виробничий план. Г. Козловський, І. Бондар та інші робітники виконували виробничі плани на 150—170 проц. Продуктивно трудились робітники інших підприємств.
Створювалися і нові медичні заклади. Почали працювати лікарня і поліклініка, де трудящі одержували безплатну медичну допомогу. Відкрилася державна аптека.
Здійснюючи ленінську національну політику, партійні і радянські органи подбали про розвиток народної освіти і забезпечення культурного відпочинку трудящих міста. Після визволення Горохова тут були відкриті середня школа з українською і дві семирічні з польською та єврейською мовами навчання, а також районний Будинок культури, районні бібліотеки для дорослих і дітей, Будинок піонерів, кінотеатр. На сцені районного Будинку культури виступали не лише місцеві гуртки художньої самодіяльності, але і професіональні актори. Час від часу відвідували Горохів народна артистка УРСР Н. М. Ужвій, заслужені артисти УРСР О. П. Юра-Юрський, В. М. Дуклер.
Коли почалась війна, в Горохові перебував штаб 124-ї стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор П. Г. Сущий, і 406-й стрілецький полк цієї ж дивізії під командуванням полковника Т. Новикова. Цей полк на підступах до Горохова вступив у бій з німецькими частинами. Піхотинці у взаємодії з артилеристами розбили німецький батальйон, підпалили три ворожі танки. На полі бою залишилось понад 300 трупів солдатів і офіцерів противника. Але сили були нерівні. Підтягнувши підкріплення і зосередивши на наших військах сильний артилерійський і мінометний вогонь, внаслідок чого третина міста згоріла, німецько-фашистські війська 26 червня 1941 року вдерлися до Горохова.
В місті виникли німецько-фашистські окупаційні органи: комендатура, гестапо, гебітскомісаріат. Окупанти утворили з числа націоналістичних елементів бутафорські органи (міську управу, т. зв. українську поліцію), в яких служили різні запроданці, що по-лакейському допомагали окупантам утверджувати «новий порядок».
Уособленням цього «нового порядку» був великий концентраційний табір, збудований у яру біля школи і обнесений колючим дротом. Табір охоронявся озброєною поліцією з вівчарками. Спершу там були полонені червоноармійці, а згодом — тисячі радянських громадян. Приречених виводили звідси і розстрілювали на цвинтарі. Щоб залякати людей, гітлерівці у центрі міста на телефонних стовпах вішали без суду і слідства тих, хто викликав у них підозру. Серед жертв фашистського терору був секретар шкільної комсомольської організації Володя Румовський. Та ніякі тортури не могли зламати волі відважного патріота, від якого гестапівці вимагали списки комсомольців. Тоді фашистські недолюдки кинули Володю під гусениці танка. Всього в Горохові було знищено фашистами 3800 чоловік. Переважну більшість відібраних від убитих речей гітлерівці відсилали головному катові — гауляйтеру України Еріху Коху в Ровно. На посилках, як глум над пам’яттю вбитих, були написи: «Від евакуйованого єврейського населення».
Але ніякі звірства загарбників не могли зробити і не зробили з радянських людей покірних рабів. Населення Горохова активно допомагало партизанам у їх боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Трудящі виділяли для них продукти харчування, брали участь у розвідках, ставали провідниками, коли в районі Горохова діяли загони ім. 26-ї річниці Червоної Армії на чолі з старшим лейтенантом І. О. Артюховим (березень 1943 р.), загони із з’єднань Героїв Радянського Союзу П. П. Вершигори і М. І. Наумова (лютий 1944 р.) та інші.
Бої за визволення Горохова від німецько-фашистських загарбників розпочали дві партизанські роти з’єднання Героя Радянського Союзу П. П. Вершигори 5 лютого 1944 року. Раптовим ударом партизани під командуванням Д. І. Бакрадзе вибили противника з міста. Атака була такою несподіваною, що партизани не зазнали втрат. Вони знищили 16 автомашин гітлерівців, захопили 2 гармати та інші трофеї. Під кінець бою за місто в Горохів прибули розвідники з’єднання Героя Радянського Союзу М. І. Наумова, під кінець дня — розвідка Радянської Армії, якій і було передано місто. А партизани через кілька днів вийшли за р. Буг на територію Польщі, де продовжували громити фашистів у ворожому тилу.
Але в цей час радянські війська з стратегічних міркувань не розгортали наступальних операцій, і німецькі частини, які підійшли з заходу, знову захопили місто. З квітня воїни 13-ї армії генерала М. П. Пухова вибили ворога з Горохова, однак 12 квітня радянські війська змушені були відступити.
Знову розпочали бої за визволення Горохова від гітлерівців з’єднання 22-го стрілецького корпусу 13-ї армії під командуванням генерал-майора Ф. В. Захарова 13 липня 1944 року. В Горохові на цей час дислокувалась 291-а німецька піхотна дивізія. Частини 389-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник Л. О. Колобов, при підтримці 58-ї стрілецької дивізії з півночі і 287-ї стрілецької дивізії з півдня, атакували укріплені позиції гітлерівців зі сходу і південного сходу Горохова. В результаті навальної атаки піхоти, підтриманої сильним вогнем артилерії і ударами авіації, Горохів був визволений.
Окупанти заподіяли місту величезної шкоди. Із загальної кількості (більш як 900) будинків, що були в Горохові до війни, уціліло 320, та й то напівзруйнованих. 7500 чоловік населення залишилось в місті тільки 1600, решта була винищена або вивезена на роботи в Німеччину.
Відразу після визволення міста відновили свою діяльність партійні і радянські органи, які стали організаторами трудящих на відбудові Горохова. 23 липня 1944 року відбувся загальноміський мітинг у Горохові, на якому прийняли рішення всім працездатним включитися у відбудовні роботи. Поступово було проведено укомплектування всіх установ і організацій кадрами і виділено для них приміщення.
Палко відгукнулось населення Горохова на звернення трудящих Луганська «До всіх робітників, службовців, інтелігенції та домогосподарок міст Радянської України» із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати зруйновані під час війни міста. Це звернення обговорювалося на зборах, що відбулися у всіх мікрорайонах Горохова. Трудящі одностайно вирішили: «Кожний із нас двічі на тиждень буде працювати по дві години на відбудові свого міста». Була також створена спеціальна бригада, яка відбирала з руїн усе придатне для використання на будівництві. Сотні трудящих у неробочий час працювали на відбудові.
Налагоджували роботу промислові підприємства. Вже до кінця липня 1944 року почав працювати вальцьовий млин, а ще два були підготовлені до введення в дію, стала до ладу пекарня. У цьому ж році почали давати продукцію маслосирзавод, цех безалкогольних напоїв, бойня і ковбасний цех. Готувалися до пуску міська електростанція і три цегельні заводи. Приступили до роботи підприємство по дубленню шкір, кравецька майстерня і майстерні по ремонту взуття та годинників. Відкрилися крамниці.
З метою посилення кооперування і стимулювання виробництва 6 серпня 1944 року райвиконком прийняв рішення про створення в Горохові райпромкомбінату, який об’єднав жерстяну, взуттєву, швейну, столярну і бондарну майстерні. До його складу ввійшли також миловарня, підприємства по виробництву вірьовок, щіток, віників, плетених корзин.
Велике трудове піднесення на підприємствах Горохова викликав заклик робітників Таращанського райпромкомбінату Київської області про розгортання соціалістичного змагання за поліпшення якості продукції широкого вжитку. В ході обговорення заклику колективи підприємств взяли підвищені соціалістичні зобов’язання і успішно здійснили їх. Колектив артілі «Металіст» достроково налагодив ремонт молотарок та інших сільськогосподарських машин у 1945 році.
Велику допомогу у відбудові трудящим Горохова подавали держава, братні народи нашої країни. Тільки в цехах артілі «Металіст» було встановлено нове обладнання: вагранку, підйомний кран, паровий молот, токарні і фрезерні верстати. У 1946 році в основному була завершена відбудова цього підприємства. Тут стали до ладу ковальсько-слюсарний, механічний і стельмашний цехи, готувалися до пуску ливарний і деревообробний.
Відновив роботу і райхарчокомбінат, який об’єднував ряд підприємств по виробництву харчових продуктів.
Розгортання соціалістичного змагання сприяло зростанню випуску промислової продукції. Так, якщо в 1945 році предметів широкого вжитку підприємства Горохівського райпромкомбінату випустили на 302,9 тис. крб., то в 1946 році вже на 589 тисяч. Більшість робітників перевиконувала норми виробітку. Серед них виділялися молоді робітники — А. Стопачинський, Я. Гладишкевич, М. Герасимович, М. Ладика та інші.
Частина населення, яка займалася сільським господарством, у 1948 році об’єдналася в колгосп ім. Дзержинського.
Поряд з відбудовою господарства трудящі відновлювали і лікувальні заклади. Почала працювати районна лікарня. Медпрацівники провели велику профілактичну роботу серед населення по запобіганню пошесним захворюванням — тяжкої спадщини, що залишилася від тимчасової окупації Горохова фашистськими загарбниками. Відновила роботу поліклініка, аптека. Відкрились дитячі ясла.
Відновилися заняття в середній школі, де в 1944/45 навчальному році вчилося 450 дітей.
Знову гостинно відкрили двері перед трудящими районний Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.
Райком партії і райвиконком звертали велику увагу на виховання кадрів. У 1944—1946 рр. у Горохові на районну керівну роботу було висунуто 131 чоловіка з місцевого населення. Серед них Н. М. Бабиляс, В. В. Коновалюк, М. П. Лотоцький, С. М. Самойлова та інші. Поряд з ними активно працювали направлені партійними комітетами з східних областей С. Ф. Бурлаченко, І. В. Гущенко, Т. Ф. Денік, Н. П. Красиленко та інші.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4