Горохів, Горохівський район, Волинська область (закінчення)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Відбудова господарства в Горохові після закінчення Великої Вітчизняної війни здійснювалася в умовах шаленого опору з боку українсько-німецьких бандерівських банд, що концентрувалися в деяких населених пунктах району. Вони проводили антирадянську пропаганду, тероризували населення, вбивали з-за рогу комуністів і комсомольців. Від рук бандитів загинули заступник голови райвиконкому Г. І. Шингарьов, завідуючі відділами райвиконкому Є. С. Полях та П. М. Леонтьев, голова міськради Л. О. Копчунь, та інші активісти. Але ніякі підступи буржуазно-націоналістичних виродків не могли зупинити переможної ходи соціалізму. При підтримці широких мас трудящих органи Радянської влади разом з активістами покінчили з бандерівським бандитизмом.
Соціалістичне змагання серед колективів промислових підприємств, творча ініціатива робітників, інженерно-технічних працівників і службовців забезпечили успішну відбудову господарства. На кінець п’ятирічки промисловість міста значно перевищила довоєнний рівень виробництва.
В роки завершення будівництва соціалізму і поступового переходу до комунізму промислові підприємства Горохова значно розширились, зміцніла їх матеріально-технічна база, всі вони докорінно реконструювалися. Так, колишня артіль «Металіст» перетворилась на сучасний ливарно-механічний завод, який почав постачати всій області пічне литво і налагодив капітальний ремонт автомашин та різних двигунів. Внаслідок розширення і реконструкції цегельних заводів, що завершилась в 1961 році, вони перетворились на сучасні механізовані підприємства. В 1966 — 1968 рр. побудовано п’ять нових тунелів і одна кільцева піч, в результаті чого потужність заводів доведена до 16 млн. штук цегли на рік.
Райпромкомбінат у листопаді 1960 року було перетворено на комбінат побутового обслуговування. Значно розширився райхарчокомбінат. На всіх підприємствах механізовано трудомісткі процеси.
В авангарді борців за технічний прогрес, за дальший розвиток виробництва йдуть комуністи і комсомольці. Вони першими стали під прапор змагання за комуністичне ставлення до праці. І це принесло успіх. Звання колективу комуністичної праці на ливарно-механічному заводі першою завоювала бригада, яку очолював комуніст М. С. Войтович. У числі перших ударників комуністичної праці на підприємстві були слюсар-комуніст Ф. Ф. Шубін, електрослюсар М. І. Приступа, слюсар М. І. Сас та багато інших.
З ініціативи партійної організації на ливарно-механічному заводі було здійснено комплекс заходів по механізації виробничих процесів у ливарному цеху. Велику допомогу в цьому подали науковці Київського проектного інституту, які розробили технологію використання ливарного обладнання. Це дало можливість підвищити продуктивність праці в цеху на 15—20 процентів.
Великий вклад у збільшення потужності підприємства, у зниження собівартості продукції внесли заводські винахідники і раціоналізатори. Тільки в 1966 році з 62 раціоналізаторських пропозицій, впроваджених у виробництво на 12 підприємствах Волинського обласного управління місцевої промисловості, на Горохівському ливарно-механічному заводі було впроваджено 15 з річним економічним ефектом 2,4 тис. карбованців.
Здійснені заходи дали можливість колективу заводу за 10 років (1955—1965) збільшити випуск основного виду продукції — чавунного литва з 252 до 2 тис. тонн на рік. Тут механізовано доставку сировини, формування цегли тощо. Ще у 1953 році кращі майстри обпалювання С. Кульгай і Г. Стадник були нагороджені значком «Відмінник соціалістичного змагання», а робітники П. Косюк та С. Наконечний — похвальними грамотами. Рік у рік зростає число передовиків виробництва. Якщо в 1956 році 68 робітникам було присвоєно звання «Кращий по професії», то в наступному це звання завоювали 72 чоловіка.
Разом із зростанням виробництва зміцнювалась і партійна організація. Вона зросла до 35 чоловік. Партійна організація стала ще більш бойовою. Посилилась авангардна роль комуністів на виробництві.
Значно розширився і райхарчокомбінат. Випуск валової продукції тут збільшився з 350 тис. крб. в 1955 році до 1695 тис. крб. у 1964 році. В його цехах виготовляються хлібо-булочні вироби, плодоконсерви, безалкогольні напої, ковбасні вироби.
В Горохові працює ряд інших підприємств, установ і організацій: районний вузол і експлуатаційно-технічна дільниця зв’язку, лісництво, міжколгоспбуд, дві шляхово-будівельні організації, район електромереж від Добротвірської ДРЕС, районне об’єднання «Сільгосптехніка», автопідприємство і автоколона райспоживспілки, друкарня районної газети «Будівник комунізму».
У післявоєнний період в Горохові розгорнулось велике будівництво. Тут піднято з руїн 2 корпуси середньої школи, споруджено третій. Відбудовано приміщення сільськогосподарського технікуму і 5 корпусів лікарні. Споруджено будинок для інвалідів та престарілих, клуб, кінотеатр. Нові виробничі корпуси було зведено для ливарно-механічного заводу, харчокомбінату, комбінату побутового обслуговування, автопідприємства, міжколгоспної будівельної організації. Зручні приміщення зайняли крамниці і магазини. Споруджено гуртожиток сільськогосподарського технікуму, триповерховий адміністративний будинок, новий Будинок культури на 650 місць. Для школярів міста є Палац піонерів. У реконструйованому двоповерховому будинку відкрито готель «Дружба». Будується лікарня на 240 ліжок.
Триває велике житлове будівництво. Лише в 1959—1968 рр. у Горохові споруджено до 50 двоповерхових житлових будинків. На околицях міста виросли нові вулиці індивідуальних забудовників. А центральну вулицю ім. Леніна протягом 1965—1967 рр. докорінно реконструйовано: значно розширено, утворено дві площі. В центрі міста встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Горбиста південно-західна частина міста чудово вписала в себе історико-меморіальний комплекс споруд: Холм Слави з обеліском на честь загиблих воїнів, алею Героїв, мармурову стеллу — Стіну Пам’яті з викарбуваними на ній золотом іменами 1784 героїв і словами Ю. Фучіка: «І мертві ми будемо жити в частці вашого великого щастя, бо ми вклали в нього наше життя». Тут же братське кладовище і музей революційної, бойової і трудової слави. Спорудження історико-меморіального комплексу — справа рук громадськості міста і району. Під керівництвом районних організацій при безпосередній участі секретарів Горохівського райкому КП України І. І. Церковного та І. П. Іваненка, голови райвиконкому І. Ф. Жабровця, комуністів-пенсіонерів М. А. Пархоменка, Н. М. Бабиляса, В. В. Конова-люка, Ю. Ю. Яшкова та інших трудящі створили величний пам’ятник загиблим воїнам.
Вшанування пам’яті героїв стало складовою частиною нових народних звичаїв, обрядів і традицій, що входять у побут трудящих Горохова. Так, у перший день шкільних занять щороку близько півтори тисячі учнів, учителів і батьків Горохівської середньої школи ім. Івана Франка приходять на Холм Слави і в мовчазній скорботі вшановують пам’ять загиблих героїв. Тут же в урочистій обстановці проводиться перекличка учнів 9-го класу. І першим називається прізвище колишнього секретаря шкільної комсомольської організації учня 9-го класу Володі Румовського, який загинув смертю хоробрих в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників 28 червня 1941 року.
Подвиги героїв — представників старшого покоління — закликають молодь бути гідними продовжувачами їх справи. Червоні слідопити школи — учасники Всесоюзного походу бойової слави «Дорогами батьків» — завоювали право бути делегатами всесоюзних зльотів переможців походу, що відбувалися в Москві і Бресті. Школа стала одним з ініціаторів закладення в місті Парку слави і дружби поколінь.
Значно зріс добробут населення, підвищилась його купівельна спроможність. Це викликало необхідність розширити торговельну мережу. У Горохові є гастроном, універмаг, книготорг, господарський і меблевий магазин, ресторан, дві чайні, кілька продовольчих крамниць.
За роки семирічки населення Горохова стало одержувати значно більше вигід комунального характеру. Населення все більше переходить на використання у побуті газу. На 1 квітня 1969 року в Горохові налічувалось 1589 газобалонних установок. Комбінат побутового обслуговування в жовтні 1965 року відкрив у Горохові будинок побуту «Берізка», де е ательє мод, салон краси, художня майстерня, музичний салон. Тут можна взяти на прокат різні речі хатнього вжитку.
Докорінно поліпшилось медичне обслуговування. У Горохові діє районна лікарня з стаціонарним відділенням на 200 ліжок, амбулаторією і санепідемстанцією. Тут працюють 25 лікарів і 93 медпрацівники з середньою медичною освітою. Також є поліклініка, аптека і пологовий будинок. Заслуженою повагою користуються хірург М. І. Рощина, стоматолог О. Я. Повідзьон, праця яких відзначена урядовими нагородами, та інші.
Всі діти шкільного віку вчаться в середній школі ім. Івана Франка. їх навчають понад 80 учителів. Горохівську середню школу щороку закінчує стільки учнів, скільки до 1939 року всього навчалося в польській гімназії. Серед випускників школи 120 вчителів, 480 інженерів, 76 офіцерів Радянської Армії, 864 працівники сільського господарства і промисловості. Р. А. Братунь тепер відомий український поет. Колишні учні школи: М. Сидорчук — механізатор колгоспу, Г. Русь — знатна доярка, К. Бролінський — директор Луцького приладобудівного заводу, М. І. Рощина і В. С. Янюк — хірурги, Л. П. Рожило і А. Кардашов —науковці. Директору школи І. Я. Гришаю і завучу В. В. Фещаку присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР.
У Горохові також працюють заочна середня школа, сільськогосподарський технікум, заснований в 1955 році, в якому здобули спеціальну середню освіту 1600 чоловік, автошкола.
У 1956 році в Горохові відкрилась музична дитяча школа, в якій є близько 20 викладачів і понад 200 учнів.
Горохівчани люблять спорт. На міському стадіоні систематично відбуваються спортивні змагання. Чоловіча і жіноча команди — неодноразові чемпіони республіки з гандболу.
В Горохові є районний Будинок культури, типовий кінотеатр, Будинок піонерів, дві районні бібліотеки (для дорослих і дітей) з книжковим фондом понад 50 тис. томів. Значну роботу проводять гуртки художньої самодіяльності: вони виступають не тільки перед мешканцями міста, а й у навколишніх селах.
Гуртки художньої самодіяльності Горохова знають далеко за межами району. Не раз вони брали участь у районних, обласних і республіканських оглядах. Високою майстерністю виконання відзначився чоловічий хор Горохівського районного Будинку культури. 9 березня 1964 року урядовий ювілейний комітет УРСР вручив йому ювілейну медаль на відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, а в січні 1965 року колегія Міністерства культури УРСР присвоїла звання самодіяльної народної чоловічої хорової капели.
Уже стало традицією влаштовувати в Будинку культури виставки робіт народних умільців — народні вишивки, різьбу по дереву, картини самодіяльних художників. Високу оцінку здобули вишивки Т. П. Ємчик і картини художника О. І. Борецького, який у 1958 році зробив розпис верхньої частини храму — пам’ятника «Козацькі могили» під Берестечком.
Різноманітні види масової роботи культосвітніх закладів Горохова серед населення сприяють вихованню у радянських людей найважливіших рис людини комуністичного майбутнього.
І. С. ГАЙДАЙ
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4