Перемиль, Горохівський район, Волинська область
Перемиль — село, центр сільської Ради. Розташований на лівому березі р. Стиру, за 31 км від залізничної станції Горохів і за 40 км від районного центру. Населення — 1058 чоловік. Перемильській сільській Раді підпорядковані населені пункти Богунівка, Гумнище, Липа, Новостав і Смолява.
Історичне минуле Перемиля привертало і привертає увагу археологів та істориків. Ще наприкінці XIX століття в районі села на березі Стиру було виявлено округле городище розміром 215 сажнів по колу і 5 курганів. У радянський час тут проведено археологічні розвідки, під час яких виявлено численний речовий матеріал періоду Київської Русі, в т. ч. кам’яні ливарні формочки і шаблони для виготовлення прикрас із бронзи, срібла і золота, що свідчить про високий рівень ювелірного ремесла в той час. За часів Київської Русі Перемиль був значним торговельним центром.
Першу згадку про Перемиль знаходимо в літопису під 1097 роком. Після осліплення теребовльського князя Василька Ростиславича, володимир-волинський князь Давид Ігоревич направив до нього посланців просити про мир, обіцяючи йому за це «город… Всеволож или Ополь, или Перемиль». Але, як видно з інших документів, князь Василько від цього відмовився.
Протягом XI і першої половини XII століття район Перемиля не раз ставав об’єктом князівських міжусобиць. Так, під час війни між волинським князем Романом Мстиславичем і його тестем, київським князем Рюриком Ростиславичем у 1196 році союзники Рюрика — Володимир і Мстислав — спалили «волость Романову біля Перемиля». В 1226 році війська угорського короля Андрія в ході боротьби проти Мстислава Мстиславича Удалого вторглися в цей район, захопили кілька міст і спалили їх. У 1241 році татаро-монгольська орда хана Батия розорила і спустошила всю Волинь. Внаслідок цього й Перемиль втратив своє політичне значення.
Село лежало на шляху, яким татаро-монгольські орди просувалися під час походів на Угорщину і Польщу. Так, у 1286 році татарський хан Телебуга з своїм військом пройшов «понад Кременцем до Перемиля і тут зустрів його Володимир з напоями і дарами на Липі», руські князі часто намагалися умилостивити ханів і не допустити розорення своїх земель. Але це їм не завжди вдавалося.
У 40-х роках XIV століття Волинську землю захопило Велике князівство Литовське. Литовський князь перетворив Перемиль на значний оборонний пункт на Волині. Там стояли військові загони для захисту Волинського удільного князівства від нападів польської шляхти, що намагалася відторгнути його від Литви. В 1420 році великий литовський князь Вітовт надав Перемилю магдебурзьке право. В 1509 році його підтвердив польський король Сигізмунд І. Згідно з жалуваною грамотою Вітовта в Перемилі встановлювалося самоврядування, якому надавалось право обкладати населення податком у розмірі одної десятої від збору врожаю і промислів. Крім того, перемильські міщани повинні були платити «шостий дина-рій» від майна. В казну йшов «кожний третій динарій від штрафів». Третій динарій також платили від торгівлі м’ясом, борошном, взуттям.
За магдебурзьким правом жителі Перемиля одержали самоврядування і звільнялися від підлеглості воєводі і його намісникам. У кримінальних же справах
(про вбивство, підпали та інше) на суді головував воєвода як представник великокнязівської влади, але рішення він приймав разом з війтом. Війту Перемиля надавалось «і у великих, і у малих судових справах повне право карати і засуджувати так, як це передбачалось магдебурзьким правом».
Наприкінці XV століття Перемиль належав князю Ф. Четвертинському. В 1511 році місто було пожалуване Федору та Івану Вишневецьким. Причому польський король Сигізмунд І подарував їм місто Перемиль «з торгом і ярмарками, і з правом магдебурзьким, і з землями церковними». У православному монастирі Вишневецьким надавалось право «мати ігумена від своєї руки». Король зобов’язав їх також побудувати католицький костьол. Таким чином, магдебурзьке право не врятувало місто від феодальної залежності. Тут жило багато покріпачених людей, які виконували різні повинності на користь феодалів.
Перемиль і далі залишався укріпленим пунктом на південному сході Волині. В середині XVI століття тут було укріплено вежі і вали, а також проведено ряд інших заходів, що мало велике значення для оборони від нападів татаро-турецьких загарбників.
Перемильський маєток у той час являв собою типове феодальне господарство, в якому перепліталися риси міського і сільського життя. Це видно з регламентації категорій населення і угідь, що ми її знаходимо в документах того часу. Так, у 1569 році князь Лев Сангушко-Коширський у запису про передачу Перемильського маєтку в оренду Ю. Абрамовичу за 6 тис. польських злотих вказує, що оренді підлягало містечко «з міщанами, боярами, людьми, подвірниками, підсусідками, городниками, з ставами, млинами, лісами, дібровами, заростями, сіножатями і усім грунтом». Орендарі мінялися часто. За кожним з них зберігалося право передачі в суборенду. Так, після смерті Ю. Абрамовича його спадкоємиця Р. Якубівка уже в 1670 році передала місто Я. Пілецькому.
Практика польських феодалів вести фільваркове господарство через орендарів зумовлювала посилення експлуатації міщан і селян, бо орендар, щоб не тільки сплатити оренду, а й добре заробити, весь час збільшував повинності й побори. Зловживання, насильства і свавілля феодалів і орендарів тяжко позначалися на становищі підлеглих. Особливо важкий період для трудового селянства, яке становило більшість населення міста, почався у XVII столітті, коли панщина на Волині досягла чотирьох і більше днів на тиждень, а численні повинності і побори зовсім виснажували міщан і селян. Все це викликало масові протести.
До кінця XVIII століття містечко переходило від одного до іншого феодала. Так, у XVIII столітті ним володіли Лещинський (батько короля Станіслава Лещинського), потім Скшинські, Петрушевські та інші.
Возз’єднання Західної Волині з Росією в результаті третього поділу Польщі в 1795 році призвело до певного пом’якшення національно-релігійного гніту. Але феодально-кріпосницький гніт в умовах кризи системи поміщицького землеволодіння наприкінці XVIII століття не тільки не послабився, а навіть посилився.
У 1861 році в Росії було скасовано кріпосне право. В Перемилі за 10-ю ревізією 1858 року налічувалось 56 тяглих і 3 піші двори і 179 ревізьких душ. Згідно з уставною грамотою, укладеною 25 лютого 1861 року, 56 тяглих дворів одержали по 7 десятин орної землі і близько 2 десятин сіножатей, піші двори — більше як по З десятини орної і по одній десятині сіножатей. Як тяглі, так і піші селяни одержали також присадибні ділянки. На землю були складені викупні платежі. Протягом 49 років селяни мали виплатити 13,6 тис. крб. Але через високі проценти за позику (821 крб. щороку)1, ця сума майже потроювалась. Краща земля залишилася в руках поміщиків, а селянам наділили гіршу. Селяни одержали також гірші сіножаті, тоді як поміщик закріпив за собою найбільш продуктивні, суходільні ділянки.
У 1880 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу. Але навчалися в ній переважно діти заможних селян. Діти бідноти не завжди мали необхідний одяг і взуття, щоб відвідувати школу.
Наприкінці XIX і на початку XX століття, коли в країні наростала хвиля селянських заворушень, селяни Перемиля теж посилили боротьбу за поліпшення свого становища. Так, улітку 1905 року вони відмовилися працювати в маєтку, вимагаючи підвищення заробітної плати. Поміщик був змушений піти на поступки і підвищити плату за кожну копу накошеного і складеного хліба до 10 копійок.
Перша світова війна призвела до занепаду економіки Перемиля. Розташований поблизу кордону, він з самого початку відчув лихоліття. Якщо для сіл, що знаходились у глибокому тилу, великим ударом була загальна мобілізація чоловіків, то в прифронтовому селі, крім цього, великим тягарем лягли на плечі населення солдатські постої, реквізиції, бомбардування тощо. В 1915 році австро-німецькі війська захопили частину Волині. На початку червня 1916 року російська армія під командуванням О. О. Брусилова прорвала фронт і повернула значну частину цих територій, в т. ч. й південну Волинь, де розташований Перемиль. Під час боїв значна частина Перемиля була зруйнована. Більшість населення лишилась без худоби, без хліба, без засобів до існування.
Звістка про Лютневу революцію, про повалення самодержавства, а потім і про Велику Жовтневу соціалістичну революцію знайшла великий відгук у Перемилі. З захопленням зустріла сільська біднота ленінські Декрети про мир і землю. Але німецько-австрійська інтервенція 1918 року, а потім вторгнення білополяків навесні 1919 року не дали можливості трудящим села стати на шлях будівництва нового, вільного життя.
Влітку 1920 року Перша Кінна армія відкинула з Волині білополяків. Був визволений і Перемиль. Багато жителів села влилося в ряди Червоної Армії, щоб служити революції, здобувати собі й своїм дітям вільне й щасливе життя без поміщиків і капіталістів. Але у вересні Червона Армія відступила, Перемиль знову захопили білопольські війська. За Ризьким мирним договором 1921 року Волинь ввійшла до складу Польщі. Потрапив під владу білопольських загарбників і Перемиль. Але трудящі не втрачали надії на визволення від іноземного поневолення і возз’єднання з Українською PСP.
В роки окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею трудящі терпіли тяжкий соціальний і національний гніт. В село повернувся поміщик, що втік на початку 1920 року, перед наступом військ Червоної Армії. Щоб створити міцну соціальну опору на селі, польський уряд насаджував осадницькі господарства. В Перемилі в 1931 році таких господарств було 26. Їм належало 428,3 га землі.
Особливо відчутна у волинських селах була «кресова» політика польських правлячих кіл. Голодування стало постійним супутником злиденного життя селян. Власті тримали українське населення в темноті, неуцтві. Серед селян Перемиля було дуже мало письменних. У 1926—1927 рр. тут збудували невелику школу, але, незважаючи на те, що більшість населення становили українці, навчання в ній проводилось польською мовою.
Боротьбу трудящих Перемиля проти буржуазно-поміщицького гноблення очолювала підпільна організація КПЗУ. Комуністи закликали селян не коритись експлуататорам, викривали наклепи пілсудчиків на Радянський Союз, роз’яснювали політику Радянського уряду, особливо в аграрному питанні. Польські власті жорстоко розправлялися з ними. їх заарештовували, кидали у в’язниці, засуджували до каторжних робіт. Але ніякі тортури, репресії не могли зламати волі трудящих мас до боротьби за визволення. В найтяжчі хвилини вони жили думками про возз’єднання з Радянською Україною.