Сенкевичівка, Горохівський район, Волинська область (продовження)
Значну допомогу у відбудові зруйнованого господарства подала трудящим держава. В 1944 році відновила свою роботу Сенкевичівська МТС. Райком партії, райвиконком організовували суботники і недільники по розчистці селища від руїн. До кінця 1944 року було відбудовано залізничний вокзал, нормалізовано рух поїздів. Стали до ладу цегельний завод, млин, кравецька і шевська майстерні, молочний зливний пункт, хлібопекарня. Пізніше, в 1946 році, почала працювати заготконтора райспоживспілки, яка поряд з заготівлею овочів забезпечувала населення солоними огірками і помідорами. У 1952 році вона розширилася за рахунок приєднання плодоовочевої контори.
Відбудовуючи господарство, жителі селища подавали допомогу Червоній Армії, яка громила ненависного ворога. У 1944 році вони внесли до фонду оборони сотні тонн хліба, кошти з власних заощаджень. Відбудовані млини в районі перемололи для потреб Червоної Армії 5 тис. тонн зерна.
Школа відновила свою діяльність як семирічна, а з 1945/46 навчального року її реорганізували на середню. При ній відкрили оздоровчий майданчик для дітей сиріт, батьки яких загинули на фронті та від рук українських буржуазних націоналістів.
У грудні 1944 року в Сенкевичівці відновили роботу районний Будинок культури та бібліотеки для дорослих і дітей.
Велику організаційно-пропагандистську роботу проводила районна газета ч<Більшовицька правда» (орган Сенкевичівського райкому КП(б)У та районної Ради депутатів трудящих), яка почала виходити 27 березня 1945 року. (З січня 1953 року газета друкувалась під назвою «Маяк комунізму»). В 1945 році Сенкевичівка була повністю радіофікована.
В роки першої післявоєнної п’ятирічки розширювали своє виробництво цегельний завод, взуттєва, кравецька, столярна, жерстяна майстерні, кузня, вони були підпорядковані райпромкомбінату. Великих успіхів добився майстер-взуттєвик райпромкомбінату І. О. Отрадін. Міністерство місцевої промисловості УРСР у грудні 1947 року нагородило його значком «Відмінник соціалістичного змагання місцевої промисловості УРСР».
Значно зросла потужність цегельного заводу. Тут у 1953 році була побудована кільцева піч. Розширився асортимент продукції підприємства. Крім цегли-сирцю, завод почав випускати вогнетривку цеглу, хвилястий шифер.
Проводились роботи і по розширенню інших підприємств, які виробляли продукцію для задоволення потреб населення. Вже в 1955 році райпромкомбінат дав продукції на суму 650 тис. крб. — значно більше, ніж передбачалося планом.
Кращі виробничники райпромкомбінату І. Ф. Васильчук, М. X. Дадоєв, М. В. Новосад, Е. П. Середа, О. Г. Тияра та інші, виготовляючи продукцію відмінної якості, брали активну участь в громадсько-політичному житті. На загальнови-робничій нараді працівників промкомбінату 1 квітня 1955 року їх обрали до складу комісії сприяння Радянського комітету захисту миру.
Значних успіхів досяг також колектив Сенкевичівського райхарчокомбінату. -За підсумками соціалістичного змагання по Волинському облмаслопрому у 1950 році колектив Сенкевичівського маслозаводу по всіх показниках зайняв перше місце і йому було вручено перехідний Червоний прапор Волинського тресту маслопрому і обкому профспілки працівників м’ясомолочної промисловості. У 1954 році відкрився павільйон побутового обслуговування населення.
Післявоєнна відбудова Сенкевичівки, як і багатьох інших міст і сіл західних областей України, відбувалася в складних умовах. Доводилося боротися проти залишків буржуазно-націоналістичних банд, які тероризували населення, вбивали активістів. Від рук бандитів у 1946 році загинули перший секретар Сенкевичівського райкому ЛКСМУ О. С. Солоненко, секретар райвиконкому Д. В. Рудь, директор маслозаводу I. G. Садовий. На боротьбу з націоналістичними бандами піднялись трудящі Сенкевичівки і району. З числа місцевих активістів, комуністів і комсомольців створювались винищувальні загони. Районні партійна і комсомольська організації проводили велику роз’яснювальну роботу по викриттю антинародної суті українського буржуазного націоналізму. При активній підтримці місцевого населення в 1948 році з бандитизмом було назавжди покінчено.
В перші роки після війни частина населення Сенкевичівки працювала в сільському господарстві. В 1944 році 15 делегатів від Сенкевичівки брали участь у роботі обласної наради працівників сільського господарства. У квітні 1945 року в селищі утворилася земельна громада, яка організовувала взаємодопомогу під час проведення сільськогосподарських робіт. Очолювали її в різний час В. І. Смалюк і О. М. Білик.
Переконавшись, що єдино правильний шлях до заможного життя — колективне господарювання, селяни Сенкевичівки в лютому 1948 року організували сільськогосподарську артіль «Ленінський шлях». В ній об’єдналися 54 двори з населенням 177 чоловік, з них 100 працездатних, у тому числі 35 чоловіків і 65 жінок. У колгоспі було 220 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 208 га орної землі і 12 га луків. Першим головою колгоспу обрали В. С. Дерепайла.
Артіль «Ленінський шлях» була малим і слабким господарством. Йому не під силу було розв’язання ряду таких важливих проблем, як механізація трудомістких процесів, інтенсифікація господарства тощо. Тому 11 лютого 1951 року сенкевичівський колгосп «Ленінський шлях», а також колгоспи навколишніх сіл — ім. Шверніка (с. Наталии) та дві сільськогосподарські артілі, розташовані в селі Колодежі («Нове життя» та «Дружба»), — об’єдналися в один великий колгосп ім. Фрунзе з центром у селі Колодежі, розташованому за 8 км від Сенкевичівки. З того часу Сенкевичівка стала розвиватися як робітниче селище, населення якого було більш зв’язане з промисловим виробництвом. Так, наприклад, на 1 січня 1952 року в Сенкевичівці налічувалось 211 господарств, з них 165 сімей робітників, службовців і кооперованих кустарів (543 чоловіка) і 46 сімей колгоспників (166 чоловік).
Сенкевичівська селищна Рада депутатів трудящих систематично приділяє значну увагу питанням благоустрою. Велику роль в цій справі відіграла жіноча Рада, обрана 6 червня 1945 року. Швидких темпів справа благоустрою селища набрала з 1958 року. Комбінат комунальних підприємств селища виконав ряд важливих робіт по ремонту та прокладанню вулиць і тротуарів, установленню вуличного освітлення, будівництву водонапірних колонок. В цілому на благоустрій Сенкевичівки в 1958 році затрачено понад 150 тис. карбованців.
Великим святом для жителів селища став день відкриття пам’ятника вождю і учителю всіх трудящих, генію людства В. І. Леніну.
Дальшого розвитку набувають місцева промисловість і благоустрій Сенкевичівки у роки семирічки, коли тут з’явились нові підприємства та були реконструйовані старі. Найбільшим підприємством у селищі є асфальтобетонний завод. Він споруджений у 1958—1961 рр. Тут працює понад 100 робітників і службовців, які обслуговують батареї бітумварильних печей, локомобілі, асфальтомішалки, залізобетонний полігон, токарний, електро- і газозварювальний цехи, пилораму. Колектив підприємства з року в рік нарощує виробничі потужності. Якщо в 1963 році буловироблено 13 тис. тонн асфальту, 115 кубометрів залізобетону і 600 тонн бітуму, то через 5 років виробництво продукції становило: асфальту —20 тис. тонн, залізобетону — 203 кубометри, бітуму — 3105 тонн. На заводі виросли висококваліфіковані спеціалісти будівельної промисловості — І. А. Кобилянський, М. Т. Роюк та інші.
З кожним роком зростає і потужність цегельного заводу. Тут протягом 1960—1968 рр. встановлено нове обладнання: прес потужністю 5 тис. штук цегли за зміну, вальці грубого і дрібного помелу, конвейєр-транспортер тощо. Це дало можливість механізувати найбільш трудомісткі процеси, підвищити продуктивність праці за вказаний період майже в 5 разів. У 1968 році завод випустив близько 2 млн. штук цегли, а працювало на підприємстві всього 32 робітники.
З 1962 по 1968 рік майже вдвоє збільшило випуск продукції Сенкевичівське відділення Горохівського райхарчокомбінату, яке виготовляє для населення хлібобулочні і ковбасні вироби, фруктові соки, безалкогольні напої тощо.
Близько 150 чоловік налічує колектив Сенкевичівської заготконтори Горохівської райспоживспілки. Її продукцію — мариновані і солені огірки, помідори, капусту, фруктові соки і компоти можна побачити на прилавках магазинів і за межами Волинської області.
Значно зросла технічна оснащеність трудівників сільського господарства. Якщо в 1944 році, на час свого створення, Сенкевичівська MTС мала всього 4 трактори, то вже в 1956 році в машинно-тракторному парку було 99 тракторів, 56 зернових комбайнів, 29 молотарок. Техніку обслуговувало 295 механізаторів. У 1958 році МТС була реорганізована в PTC. У 1961 році на базі PTC утворюється відділення «Сільгосптехніки».
Воно подає велику допомогу колгоспам в справі механізації трудомістких робіт, зокрема розкиданні мінеральних і місцевих добрив, боротьбі з шкідниками сільськогосподарських рослин тощо. Для цього тут створено механізований загін, в розпорядженні якого 23 трактори, 36 автомашин, 18 розкидачів добрив. У майстернях «Сільгосптехніки» виготовляється обладнання для механізації тваринницьких ферм. У колективі є чимало кадрових робітників, справжніх майстрів своєї справи, серед них — коваль Г. О. Масюкевич, що працює тут з 1946 року і нагороджений орденом «Знак пошани», механізатори С. І. Голоюх, М. Т. Самочко, О. О. Янощук та інші.
Протягом 1961—1968 рр. на території «Сільгосптехніки» були побудовані типові майстерні, складські приміщення, гуртожиток на 100 місць, лазня, їдальня, заклади побутового обслуговування. Вся територія підприємства заасфальтована, озеленена.
Молочний пункт виріс у добре впорядкований цех Горохівського сирзаводу. Тут виробляється сметана, сир, казеїн, морозиво, кефір. Цех обладнано найновішою апаратурою і устаткуванням, яке приводиться в рух електромоторами.
В зв’язку з будівництвом Гнідавського і Горохівського цукрових заводів у Сенкевичівці в 1959 році було відкрито бурякоприймальний пункт. Протягом 10 років тут виросли добротні будівлі—склади, гуртожиток, контора, водонапірна башта, кагатне поле з твердим покриттям. Всі розвантажувально-навантажувальні роботи механізовано.
Рік у рік збільшують перевезення народногосподарських вантажів сенкевичівські залізничники. В літньо-осінній період звідси відправляються сотні вагонів з зерном, овочами та іншими сільськогосподарськими продуктами. Лише в 1968 році залізничники відправили на цукрові заводи республіки понад мільйон центнерів цукро-сировини. Особливо високих показників у роботі добилися залізничники переїзду 129-го кілометра, на перегоні Сенкевичівка—Несвіч-Волинський. Бригада в складі С. П. Скуди, М. П. Мигляса, І. П. Сироватки і Д. 3. Хомулки завоювала почесне звання колективу комуністичної праці.
За роки Радянської влади докорінно змінилося життя трудящих Сенкевичівки, поліпшився зовнішній вигляд селища. Виросли нові вулиці: ім. Жовтневої революції, ім. 50-річчя Радянської влади, ім. 1 Травня, Привокзальна, ім. Лесі Українки, Весела, Луцька. Колишнє село Будки-Губинські тепер стало вулицею. Житловий фонд за 25 років, що минули після війни, збільшився в 5 разів. Усі квартири електрифіковані, радіофіковані, в більшості з них установлено плити з газовими балонами, прокладено водопровід. Усі нові вулиці заасфальтовані, тротуари викладені цементними плитами, встановлені лампи денного освітлення. Трудящі насадили нові сквери, побудували стадіон, обладнали волейбольні і баскетбольні майданчики.
Розширилася торговельна мережа. В 1968 році в Сенкевичівці було 2 продуктових і 3 промтоварні магазини. Крім того, відкрито спеціалізовані магазини: господарський, одягу, взуття. В селищі працюють 4 підприємства громадського харчування. Є готель, майстерня по ремонту годинників.
Велика увага приділяється охороні здоров’я трудящих. В селищі діють дільнична лікарня на 50 ліжок, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, зуболікарський і стоматологічний кабінети. У медичних закладах працює 36 лікарів і медичних працівників з середньою освітою.
В Сенкевичівці є дві середні школи — загальноосвітня і школа-інтернат, в яких навчаються близько 720 учнів. У школах — 67 вчителів, з них 39 чоловік з вищою освітою. Вчителі В. М. Волох, Т. П. Прокопенко, О. Н. Чернова — відмінники народної освіти.
В середній школі-інтернаті створено кімнату-музей В. І. Леніна, в якій зібрано понад тисячу експонатів про вождя та його бойових соратників. Члени ради кімнати-музею листуються з Центральним музеєм В. І. Леніна у Москві, а також його філіалами в Ульяновську, Києві, Казані, Львові. Цінні експонати надійшли сюди з музеїв Лондона, Праги, Парижа.
Справжнім центром культурно-виховної роботи в Сенкевичівці є Будинок культури, збудований у 1958 році. Тут проводяться тематичні вечори, відзначаються важливі події в житті селища і країни. В Будинку культури працюють 10 гуртків художньої самодіяльності, які об’єднують понад 180 учасників. Драматичний колектив та змішаний хор не раз були учасниками обласного огляду художньої самодіяльності. Драматичний колектив Будинку культури у 1968 році відзначив свій 20-річний ювілей. За цей час він 250 разів виступав перед трудящими. Великим ентузіастом своєї справи є директор Будинку культури М. О. Буковський.
З кожним роком зростає книжковий фонд селищної бібліотеки, який налічує тепер 28 тис. томів. Кількість читачів за останні 15 років майже подвоїлась.
Трудящі селища наполегливо борються за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС, готуються гідно зустріти 100-річний ювілей В. І. Леніна.
І. С. ГАЙДАЙ, І. П. ІВАНЕНКО