Сенкевичівка, Горохівський район, Волинська область
Сенкевичівка — селище міського типу Горохівського району. Розташована за 18,5 км від районного центру на залізниці Луцьк—Львів. Залізнична станція. Населення — 1725 чоловік.
Селище виникло в 1924—1925 рр. на землях колонії Будки Губинські.
Село Будки Губинські має більш давню історію. Воно засноване наприкінці XVIII — початку XIX століття, коли почався масовий рух селян за визволення від кріпацтва. Налякані збройними виступами селян, поміщики поспішно продавали свої землі і переселялись у більш безпечні місця. Поміщик Сенкевич за дозволом царського уряду розпродав свої землі колоністам — німцям, чехам і полякам. Тут вони заснували колонію, яка дістала назву Будки Губинські. За переказами, ця назва походить від того, що перші переселенці з сусіднього села Губина будували для себе тимчасові житла «будки» в затишному низинному місці.
Колоністи вирощували пшеницю, жито і гречку. Вони мали також прибуток і від виробництва свинини, молока і масла. Це були здебільшого куркульські господарства, що експлуатували вільнонайману працю бідних безземельних селян навколишніх сіл.
Після побудови станції біля неї почали оселятися купці, які скуповували сільськогосподарську продукцію і відправляли її залізницею до Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. Поряд зі станцією купці почали будувати склади, житлові будинки та інші приміщення. Зокрема, торговець худобою чех Йозеф Козак побудував для утримання свиней і великої рогатої худоби спеціальні приміщення. В 30-х роках в Сенкевичівці було споруджено паровий млин, два цегельні заводи. Купець Бергер відкрив великий магазин, в якому продавалися тканини, готовий одяг, плуги, борони, сівалки, будівельні матеріали тощо.
Селище набирало промислово-торговельного характеру. Тут відбувалися щотижневі ярмарки. Сюди приходили найматися на роботу збіднілі селяни з навколишніх сіл. Деякі з них ставали постійними робітниками, інші — сезонними.
Населення Сенкевичівки досить швидко зростало. Якщо на початку 30-х років тут було тільки 173 жителі, то в 1938 році —875 чоловік.
Становище робітників було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав 12—13 годин на добу, а на вантажних роботах — від зорі до зорі. Робітники та їхні сім’ї жили в жахливих злиднях, в умовах безпросвітної темряви.
В єдиній школі, яка відкрилася тут, навчалися тільки діти найбільш заможної частини населення.
На знак протесту проти жорстокої експлуатації робітники страйкували. В 1934 році в Сенкевичівці виникла перша професійна спілка, до складу якої входило до 40 робітників і безземельних селян, що жили за рахунок випадкових заробітків. Серед них були представники різних національностей: українці, поляки, чехи, німці. Керував спілкою поляк Альфонс Беднарик. Члени спілки організовували страйки, вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. Профспілка створила страхову касу, члени якої сплачували щомісячні внески в сумі 50 грошів. Ці кошти йшли на допомогу сім’ям безробітних. Велику роботу провела профспілка по згуртуванню робітників, щоб дати відсіч гнобителям, проте вона спочатку боролася лише за поліпшення економічних умов життя робітників, а політичної цілеспрямованості ще не мала.
В 1934 році в Сенкевичівці виник осередок КПЗУ, який був підпорядкований партійній організації с. Шклиня. Партійний осередок очолював В. І. Ярмолюк. До нього входили А. Й. Пермутер, С. І. Хом’як, Й. Г. Ейхман та інші — всього 7 чоловік. Зв’язок між партійною організацією с. Шклиня і Сенкевичівським осередком здійснював С. І. Синиця.
Комуністи Сенкевичівки таємно слухали радіопередачі з Москви та Києва і розповідали широким масам трудящих правду про Радянський Союз, викривали антинародний характер політики польського уряду, розповсюджували комуністичну літературу і листівки, закликали трудящих до боротьби за повне визволення від економічного і політичного гніту, за возз’єднання з Радянською Україною.
Велику політичну роботу серед населення Сенкевичівки проводив член КПЗУ В. І. Ярмолюк, який прибув сюди з Торчина. Він влаштувався на роботу в Сенкевичівський філіал магазину львівського фабриканта К. Шапіро. Використовуючи свої поїздки до Львова за крамом, він у сувоях матерії привозив звідти політичну літературу, яку розповсюджував у Сенкевичівці і навколишніх селах Білостоку, Бискупичах (тепер Бережанка), Блудові (тепер Мирне), Воютині, Гаті, Радомишлі, Скірчому, Тертках, Шклині.
Відзначаючи революційні свята — 1-го Травня, роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції,— сенкевичівські комуністи вивішували в селищі червоні прапори. Член КПЗУ А. Й. Пермутер напередодні 1-го Травня 1937 року прикріпив червоний прапор навіть на даху поліцейського постерунку, де він майорів протягом кількох годин наступного дня.
Вірними помічниками комуністів були комсомольці. В Сенкевичівці організація КСМЗУ працювала під безпосереднім керівництвом партійного осередку. Комсомольці були зв’язковими, розповсюджували літературу, листівки тощо. Очолювала комсомольську організацію молода батрачка Марія Синиця.
Прагнучи відвернути молодь від революційної боротьби, польські власті створювали спеціальні молодіжні профашистські організації «Молодих стрільців». Така організація діяла і в Сенкевичівці, де жили польські осадники.
Члени Сенкевичівського осередку КПЗУ не раз зазнавали переслідувань і і арештів. Так, комуніста Й. Г. Ейхмана заарештовували двічі і просидів він у тюрмі 5 років. До 5 років каторги був засуджений В. І. Ярмолюк.
Боротьба проти польської окупації не припинялась до вересня 1939 року. Коли стало відомо, що Червона Армія за рішенням Радянського уряду перейшла польсько-радянський кордон, щоб взяти під свій захист західноукраїнське населення, в Сенкевичівці з ініціативи комуністів було створено тимчасовий революційний комітет та народну міліцію. їх очолили комуністи О. Г. Каліщук і Г. О. Харчук. Ще до приходу частин Червоної Армії ревком і народна міліція роззброїли поліцію, заарештували представників польських місцевих властей і оголосили про встановлення Радянської влади в селищі.
19 вересня 1939 року населення Сенкевичівки і навколишніх сіл радо вітало свою визволительку — Червону Армію. Для урочистої зустрічі радянських військ
у центрі селища було споруджено тріумфальну арку. Над колонами трудящих майоріли червоні прапори, транспаранти: «Хай живе Радянський Союз!», «Навіки разом з братами і сестрами з Радянської України!» та інші. Попереду колони у вінку живих квітів трудящі несли портрет В. І. Леніна, який комуністи зберігали в глибокому підпіллі. Голова тимчасового революційного комітету О. Г. Каліщук, комуністка М. І. Синиця піднесли радянському командирові на вишиваному рушникові хліб-сіль, дівчата вручили бійцям букети квітів. З натовпу лунали вигуки: «Слава Червоній Армії, армії-визволительці!», «Слава ВКП(б)!», «Навіки разом!», «Геть поміщиків і капіталістів!».
В Сенкевичівку прийшло нове життя. Під керівництвом тимчасового революційного комітету трудящі активно включились в створення органів Радянської влади. З ініціативи тимчасового ревкому відновили свою работу підприємства, крамниці. Безробітні одержали роботу. Сім’ї робітників, які не мали житла, були вселені у будинки багатіїв, що втекли від народного гніву.
Величезною політичною подією в житті трудящих західноукраїнських земель були вибори представників до Народних Зборів Західної України, які відбулися у Львові 26—28 жовтня 1939 року. Делегатом від Сенкевичівки обрали комуніста О. Г. Каліщука.
З великою радістю сприйняли трудящі звістку про рішення Народних Зборів і Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1939 року про включення Західної України до складу Української РСР.
Сенкевичівка стала районним центром. Було створено районний комітет Комуністичної партії України. Секретарями райкому партії були обрані Г. В. Матіс, С. П. Костенко, О. Ф. Конопльов, головою районної Ради депутатів трудящих — І. І. Самойлов, районну комсомольську організацію очолив Г. А. Мельник.
Органи Радянської влади конфіскували землю у поміщиків та польських осадників і передали її селянам, націоналізували підприємства, які тепер стали державними або державно-кооперативними. До ладу стали цегельний завод, паровий млин, залізнична станція. Значно поліпшилося становище трудящих. Цьому сприяли введення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. Робітники стали господарями підприємств. Тут створювалися профспілкові організації. Для обслуговування трудящих у селищі було відкрито кравецьку, шевську майстерні, промтоварні і продовольчі магазини, їдальню.
Величезною подією в житті трудящих Сенкевичівки, як і всіх західноукраїнських земель, була підготовка до виборів у Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР, які відбулися 24 березня 1940 року. Всі заходи спрямовувались на посилення політичного виховання трудящих, мобілізацію їх на розв’язання народногосподарських завдань. До активної агітаційно-масової роботи залучили місцевих активістів, комуністів і комсомольців. За народних обранців проголосувало майже 100 процентів виборців.
15 грудня 1940 року трудящі Сенкевичівки обрали місцеві органи влади. Серед депутатів були кращі представники робітників і трудового селянства, колишні члени КПЗУ — П. Ф. Агеєв, М. І. Синиця, В. І. Ярмолюк, А. О. Тандрик. Відкриваючи 5 січня 1941 року першу сесію Сенкевичівської селищної Ради депутатів трудящих, найстаріший депутат П. Ф. Агеєв сказав: «Колись пани таких селян, як я, не вважали за людей. Тепер мені доручено відкрити першу сесію селищної Ради. У мене немає слів, щоб висловити ту радість, яку я переживаю». Головою селищної Ради депутатів трудящих обрали члена КПЗУ С. І. Хом’яка.
Під керівництвом райкому партії і райвиконкому великі перетворення відбулися в культурному житті Сенкевичівки. В 1940 році було відкрито семирічну школу з українською мовою навчання, вечірню школу для дорослих. Почали працювати гуртки лікнепу.
Розпочали роботу Будинок культури, районна бібліотека, клуб піонерів. Організаторами культосвітніх заходів були комуністи і комсомольці.
Багато було зроблено в галузі охорони здоров’я.
В перші ж дні Радянської влади почали діяти лікарня, поліклініка, пологовий будинок, аптека. Вперше в історії Сенкевичівки медична допомога і лікування стали безкоштовними. Бідним і багатодітним сім’ям держава подала допомогу.
Мирну творчу працю трудящих Сенкевичівки у 1941 році перервала війна. Багато її мешканців пішли до лав Червоної Армії.
25 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували селище.
Під час німецько-фашистської окупації почався жорстокий терор. Для охорони «нового порядку» в Сенкевичівці було створено загін поліцаїв з числа запроданців українського народу — буржуазних націоналістів, які разом з фашистами чинили звірства над радянськими людьми. Тільки 5 жовтня 1942 року гестапівські кати розстріляли 800 жителів селища. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 20 юнаків і дівчат.
Після запеклих боїв радянські війська 1 квітня 1944 року визволили селище. 37 жителів Сенкевичівки влилося в ряди Червоної Армії. За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, І. І. Радько, Т. П. Потапов, П. А. Погорєлов, П. Т. Дроздов, В. А. Ятчук та К. М. Конопльов були нагороджені орденами та медалями.
В боях за визволення Сенкевичівки і району смертю героїв загинуло 575 радянських воїнів, серед них капітан О. С. Логінов, старші лейтенанти М. Л. Горобець і С. П. Агафонічев, лейтенант П. Я. Вдовин, старший сержант Г. С. Алексеев, сержант П. П. Грибовський, рядові І. Й. Ятло, Шаріфов Урбан та інші. Всі вони поховані на братському кладовищі. В 1959 році тут встановлено скульптурний пам’ятник. Імена полеглих героїв викарбувані на Стіні пам’яті. Щороку, в день Перемоги над гітлерівською Німеччиною, трудящі селища і колгоспники навколишніх сіл кладуть вінки і квіти на могили радянських воїнів.
Війна і німецько-фашистська окупація завдали селищу значних збитків. У Сенкевичівці були зруйновані всі промислові підприємства, залізнична станція, шкільні приміщення, лікарня, клуб, аптека, 41 житловий будинок. Фашистські загарбники пограбували і вивезли з Сенкевичівського району 3948 голів великої рогатої худоби, 5414 свиней, 1690 овець і кіз, 2735 коней.
З перших днів визволення в Сенкевичівці розпочалася відбудова господарства. У квітні 1944 року тут відновили роботу районні партійні, радянські, комсомольські органи. Одночасно почала працювати селищна Рада депутатів трудящих, виконавчий комітет якої очолив Д. М. Касьяненко.
Сенкевичівський районний комітет КП(б)У мобілізував населення на вирішення політичних і господарських завдань, що їх поставила партія в перші післявоєнні роки.