Хобултова, Володимир-Волинський район, Волинська область
Хобултова — село, центр сільської Ради. Відстань до Володимира-Волинського — 10 км. Поблизу села проходить шосе Луцьк — Володимир-Волинський. Населення — 973 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Володимирівка, Микуличі, Підгайці.
Територія села була заселена ще в давні часи. Про це свідчать археологічні знахідки —меч, нараменники, знаряддя праці, посуд доби бронзи (III тисячоліття до н. е.).
Вперше Хобултова згадується в історичних документах 1518 року у зв’язку з наданням польським королем Сигізмундом І феодалу Костюшку, якому в той час належало село, грамоти на право стягати мито з проїжджих купців. З 1545 року Хобултова стала власністю панів Костюшковичів. Останні також стягували мита з купців, але робили це самовільно, не маючи грамоти від короля. У 1570 році в маєтку Костюшковичів, яким належали, крім Хобултової, села Люботин та Яковичі, було 60 димів, 20 городників і 6 боярських дворів. Населення займалося хліборобством, було кілька ремісників. Феодали не визнавали селян за людей. Для них це були раби, бидло. Після запровадження так званої волочної поміри в другій половині XVI століття, яка визначила розміри панщини, селяни були закріпачені остаточно. З кінця XVI століття волочні господарства повинні були виконувати панщину на користь феодала 5 днів на тиждень, півволочні — 3 дні на тиждень. Крім того, селяни мали сплачувати численні грошові й натуральні чинші.
Справжнім лихом для селян були усобиці феодалів, збройні наїзди на сусідні маєтки. Такі наїзди Костюшковичів стали особливо частими в кінці XVI і в першій половині XVII століття. Пограбоване майно вони перевозили до свого маєтку. Але одночасно й інші феодали чинили збройні наскоки на Хобултову, під час яких знищували межові знаки, розорювали і грабували господарства селян. Посилення кріпосницького гніту і наїзди викликали численні втечі селян. Тому Хобултова майже не зростала — в 1628 році тут було всього 45 димів.
Тяжке соціально-економічне гноблення, що його зазнавали селяни Хобултової, як і всієї Волині, поєднувалося з національним і релігійним гнобленням. Шляхта відверто паплюжила православ’я, яке сповідували українці. Хобултовські селяни нетерпляче чекали нагоди, щоб із зброєю в руках виступити проти польських феодалів. Тому, коли звістка про перемоги козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 році дійшла до Волині, на боротьбу з шляхтою повстали українські селяни всього Володимирського повіту, в тому числі і Хобултової.
Посиленню визвольного руху на Волині сприяли козацькі загони, які Богдан Хмельницький відрядив до Володимирського повіту. Частина жителів приєдналася до них. Повсталі хобултовці розгромили панський маєток, не раз нападали на загони шляхти, які грабували у селян сіно. У вересні—жовтні 1648 року всією Волинню, у тому числі і Хобултовою, оволоділи повсталі селяни і козацькі війська Але після укладення Зборівської угоди 1649 року до села знову повернулася шляхта і жорстоко розправилася з повстанцями. Посилився соціальний і національний гніт. Селян примушували відбувати щоденну панщину. Багато хобултовців відступили разом з козацькими загонами Хмельницького за Дніпро і там оселились.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Хобултова, як і вся Західна Волинь, ввійшла до складу Росії. На той час у селі налічувалося 46 дворів і 200 жителів.
Напередодні реформи 1861 року в Хобултовій було 4 маєтки: К. Граббе, А. Тишевича, М. Качковської і Л. Рудницької. За інвентарною реформою 1848 року селяни Хобултової користувалися 404,5 десятинами землі. Розміри господарств були не однакові: тяглі, яких у селі налічувалося 29, мали наділи від 8 до 12 десятин орної землі і сіножатей, піші, яких було 7,— від 7 десятин 649 сажнів до 8 десятин 2082 сажнів, а 3 городники — лише невеликі присадибні ділянки. Проте за час, що минув після проведення інвентарної реформи до 1861 року, поміщики захопили частину селянської землі, приєднуючи під всякими приводами надільну землю до маєткової, тому за уставними грамотами селянам наділили всього 360,5 десятини землі, тобто на 44 десятини менше, ніж вони володіли в 1848 році. Причому кількість ревізьких душ брали, виходячи з даних інвентарної реформи 1848 року. Згідно з викупними актами, складеними в 1863 році, селяни повинні були виплачувати за землю великі гроші. Так, поміщиці Г. Граббе 6 тяглих дворів за свої наділи по 8 десятин 628 сажнів землі мали виплатити протягом 49 років 1182 крб. 75 коп.; М. Качковській 13 тяглих дворів, 4 піших і один городник за 192 десятини 1344 сажні —4513 крб. 50 коп.; Л. Рудницькій 10 тяглих господарств за 90 десятин земельних наділів —2139 крб. 16 коп.; А. Тишевичу 3 піших двори і 2 городники за 28 десятин 888 сажнів землі — 655 крб. 20 коп. Всього селяни Хобултової за одержану землю повинні були сплатити 8490 крб. 61 копійку.
Отже реформа, здійснена кріпосниками, була безсоромним пограбуванням селян. Вони не тільки втратили частину землі, що нею користувалися раніше, а й перейшли на гіршу землю, яка до того ж знаходилась у кількох місцях. Це посилювало черезсмужжя і породжувало додаткові труднощі під час обробітку грунту. Тому селяни, сподіваючись повернути загарбану землю, скаржились на поміщиків в урядові установи. Так, у 1869 році вони подали скаргу на поміщицю Л. Рудницьку, в якій доводили свої права на інвентарні наділи розміром у 35 десятин, що ними вони користувалися до реформи 1861 року. Поміщиця М. Качковська, замість 207 десятин, відвела під викуп за уставною грамотою лише 192 десятини 1344 сажні, причому гіршої землі. Скарги розглядались довгий час у різних інстанціях і залишилися без наслідків.
Скаржилися на поміщиків і окремі селяни. Так, у лютому 1895 року житель Хобултової В. Моспанюк подав скаргу на ім’я голови Ковель—Володимир-Волинського з’їзду мирових посередників, у якій писав, що замість того, щоб відміряти йому (Моспанюку) в урочищі Зеленковому Куті землі приблизно на півтора корця висіву і два городи, землевласник дав йому гнилий луг, а орної землі зовсім не виділив. Хоч В. Моспанюк звертався до урядових установ кілька разів, його скаргу лишили поза увагою і на відміряний гнилий луг склали викупний акт.
Реформа 1861 року питання про сервітути вирішила теж на користь поміщиків, які майже повністю зберегли власність на ліси, пасовиська і водоймища. В перші роки після скасування кріпацтва селяни ще користувалися сервітутами, але поступово їх позбавили цього права. Так, у 1895 році селяни Хобултової подали скаргу волинському губернаторові на поміщицю М. Качковську, яка спустила з ставка воду. Не було де мочити прядиво, не стало водопою для худоби. В селі почалися масові захворювання худоби, загинуло близько 100 голів, що згубно позначилося на селянських господарствах. Поміщиця знищила також вигони і прогони, якими користувались хобултовці з давніх давен. У 1900 році селяни Ф. Поліщук і В. Моспанюк подали скаргу на поміщиків М. Качковську і В. Рудницького, які не тільки забороняли пасти худобу на своєму полі, а й проганяти її на селянські сінокоси. В 1904 році уповноважені від селянської общини П. Решетюк і С. Козачук скаржилися в урядові установи на поміщиків М. Качковську, В. Рудницького, братів Бобків, які вирубували ліс, що ним спільно користувалися селяни й поміщики. Селяни подавали у місцевий суд, щоб їм присудили ліс, але цей ліс (12 десятин) перейшов у власність Бобка. Цього ж року вони звернулись до Луцького окружного суду. Їхню скаргу через півтора року передали волинському губернаторові, але й губернатор не вирішив питання на користь селян. Все це свідчить про те, що реформа майже не змінила економічне і політично-правове становище селянських мас. Як і до скасування кріпацтва, поміщики Хобултової володіли великими масивами землі. Так, на початку XX століття М. Г. Качковському належало 217 десятин, А. Г. Качковському — 216 десятин. Селяни з своїх жебрацьких наділів, які до того ж були обтяжені величезною кількістю податків і платежів, часто не могли прогодувати сім’ю і мусили йти в кабалу до поміщика чи куркуля. Застосування примітивних знарядь праці, погане угноєння землі, низький рівень агротехніки — все це зумовлювало низькі врожаї в селянських господарствах. Перед селянином завжди стояла страшна примара голоду.
Збільшення населення (у 1905 році в Хобултовій налічувалося 493 жителі) і пов’язане з цим безперервне дрібнення селянських господарств поглиблювали майнову нерівність. Заможна верхівка, зосереджуючи в своїх руках основні засоби виробництва, все більше вдавалася до найманої праці, а зубожілі селяни продавали свою робочу силу куркулям або вирушали на заробітки у віддалені райони чи міста, нерідко назавжди залишаючи рідні оселі.
Незліченних страждань населенню Хобултової завдала перша світова війна 1914—1918 рр. 60 проц. працездатних чоловіків віком від 21 до 50 років мобілізували. Це поставило селянські господарства в скрутне становище — відчувалася нестача робочої сили. З наближенням фронту переважна більшість населення евакуювалася в східну частину України і в Росію. У травні 1915 року, коли царська армія, зазнавши поразки, відступила на схід, Хобултову, як і всю Західну Волинь, зайняли австро-німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції для потреб армії. Окупанти грабували селян, відбираючи у них худобу, продукти сільського господарства, сіно, теплий одяг і все, що потрапляло на очі. Наприкінці 1918 року австро-німецькі загарбники залишили село, на зміну їм прийшли петлюрівці, а в травні 1919 року — білополяки.
Після підписання Брестського миру в село повернулася частина біженців та мобілізованих в армію чоловіків. Вони розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, про створення справжнього народного уряду на чолі з В. І. Леніним, про те, що всі фабрики, заводи, поміщицькі землі безплатно передано трудящим. Тому, коли Червона Армія, виганяючи польських інтервентів з України, в серпні 1920 року визволила Хобултову, жителі села радо вітали її. Багато молоді поповнило лави Червоної Армії і брало участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.
У визволеній Хобултовій було створено революційний комітет, до складу якого ввійшли незаможні селяни. Комітет розподілив серед бідноти поміщицьку та куркульську землю і сільськогосподарський інвентар. Трудящі виявляли велике довір’я Радянській владі. Але на фронті склалася несприятлива для Червоної Армії обстановка. Цим скористалися білопольські й петлюрівські війська і перейшли в наступ. Хобултова була знову окупована.
За Ризьким мирним договором село в складі Західної України відійшло до буржуазної Польщі. У 1921 році за даними перепису населення в Хобултовій та фільварку жило 689 чоловік, у т. ч. 339 українців, 290 поляків.
Поміщики й куркулі, володіючи величезними земельними масивами, нещадно експлуатували сільську бідноту. Найпоширенішою формою визиску були відробітку а також складна й непосильна система податків. Крім земельного, селяни платили шляховий податок, на утримання церкви, номерний (на віз) та інші.
Польський уряд, з метою дальшої колонізації західноукраїнських земель і зміцнення сільської буржуазії, особливо польської національності, здійснив у 1925 році аграрну реформу, так звану парцеляцію. Державну і частину поміщицької землі продавали поселенцям-колоністам, колишнім військовим, створюючи куркульські «осадницькі» господарства, що мали від 10 до 50 га землі.
Аграрна реформа не ліквідувала безземелля і малоземелля, не поліпшила становища трудящих селян, яким уряд продавав землю 3-ї, 4-ї і 5-ї категорій, встановивши вартість одного га цієї землі 1200—2450 злотих, тоді як ринкова ціна за один га найкращої землі становила 800 злотих3. Після парцеляції 142 селянським господарствам Хобултової належало 863 га землі. Однак ця земля була розподілена нерівномірно між господарствами. 12 мали до 1 га, 67 — від 1 до 5 га. Це були селяни-бідняки, які становили 62 проц. усіх господарств села. 39 господарств, або 27,5 проц., мали земельні наділи від 5 до 10 га. 15 господарств мали від 10 до 25 га. Це куркульські господарства, що користувалися найманою робочою силою.
Великі труднощі при обробітку землі створювало черезсмужжя. Ділянки розміром 2—3 га часто були розкидані в 3—5 і навіть 8-ми місцях. Польський уряд, щоб ліквідувати черезсмужжя, видав закон про комасацію, тобто виділення на хутори. Але ця реформа забезпечувала інтереси заможної частини селян, які одержали кращі землі. Бідніші господарства лишилися в селі.
Безземелля, низька продуктивність господарств призводили до того, що більшість селян недоїдала, а іноді й просто голодувала. Пісна картопля, огірок, капуста — оце й уся їжа. Хліба майже не бачили, молока теж. У зв’язку з економічною кризою упали ціни на сільськогосподарські продукти. Голод душив селянську бідноту, але уряд не допомагав голодуючим.
Крім соціального гніту, населення Хобултової терпіло національне й релігійне гноблення. Польські власті розпустили селянську громаду, що утворилася в селі в перші дні окупації. Її функції виконував комісар, призначений з поляків. 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови у навчальних закладах та установах воєводства. В селі не було ні школи, ні будь-якого іншого культурного закладу.
Осередки КПЗУ, що виникли по всій Волині, згуртовували трудящих на боротьбу за соціальне й національне визволення. Одними з форм революційної агітації були вивішування прапорів і транспарантів, розповсюдження листівок, відозв та іншої нелегальної літератури, усна агітація серед селян. Наприкінці 1923 року члени КПЗУ Володимира-Волинського розповсюджували в місті і навколишніх селах, у т. ч. і в Хобултовій, відозви КПП і Комуністичної Спілки Молоді Польщі, в яких закликали трудящих до повалення уряду Пілсудського і утворення робітничо-селянського уряду. Масово-політичну роботу серед населення Хобултової вели член КПЗУ М. І. Шелест, активісти П. М. Поліщук, П. Д. Томчук та інші. В 1931 році в ніч з 1 на 2 серпня, відзначаючи антивоєнний день, вони вивісили в селі червоний прапор. У 1934 році під керівництвом комуністів селяни Хобултової, незважаючи на погрози поліції, що спеціально прибула в село, провели багатолюдну маївку. Напередодні активісти вивісили в селі червоні прапори, розклеїли революційні листівки, плакати —«Геть окупантів з Західної України!», «Геть буржуазний польський уряд!», «Руки геть від СРСР!».
Готуючись до першотравневих свят у 1935 році, місцеві активісти створили ініціативну групу, куди ввійшли член КПЗУ М. І. Шелест, комсомольці та співчуваюча їм молодь. Разом з жителями Хобултової участь у святі взяли й селяни сусідніх сіл П’ятиднів і Микулич, де з 1924 року діяв райком КПЗУ. Святкування Першого травня відбулося в Хотячівському лісі. Мітинг відкрив член Ковельського окружкому КПЗУ. Учасники мітингу співали «Інтернаціонал», революційних пісень «Шалійте, шалійте, скажені кати!», «Ми ковалі», «Червоний прапор» та інших. На всіх шляхах, що ведуть до Хобултової і Хотячівського лісу, патрулювали підпільники-дозорці. Активну участь у підготовці і проведенні цієї маївки взяли селяни, нині пенсіонери Ф. Адамчук, Л. Губерук, Д. Бойко, О. Сова, О. Онищук, М. Янрук.
19 вересня 1939 року трудящі Хобултової вітали бійців 25-ї Чапаєвської дивізії Червоної Армії, які визволили село. В Хобултовій, Микуличах, Підгайцях, Володимирівці було створено тимчасові комітети, які насамперед передали селянам поміщицькі землі. В селі відкрили початкову школу і хату-читальню. Селянські діти дістали можливість навчатися рідною мовою. Почав діяти також медпункт, де вперше в історії села медичну допомогу жителям подавали безплатно.
У грудні 1939 року в Хобултовій створено сільську Раду, головою якої обрали В. Н. Шелеста. Під керівництвом сільради 1940 року в Хобултовій був створений колгосп, якому селяни дали назву «Нове життя». Активну участь в організації артілі брали комсомольці Г. А. Токарська, Н. С. Соломюк, І. М. Музичук та інші. Головою став 3. Я. Мисан.
Радо зустрічали хлібороби першу колгоспну весну, сподівалися зібрати хороший урожай, але по нескошених нивах пішли гітлерівські танки. Почалася війна. Вже 24 червня 1941 року Хобултову окупували фашисти. Невимовних страждань завдали гітлерівці радянським людям. Вони забрали в жителів худобу, сільськогосподарські продукти, прирікаючи їх на голод і вимирання.
Та радянські люди не корилися ворогові. Багато хобултовців воювали з фашистами в складі партизанського загону ім. Кірова (командир М. М. Ніколаєнко) із з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова, що діяв на залізничній лінії Ковель — Володимир-Волинський. Партизани завдали великих втрат ворогові в живій силі і техніці.
17 липня 1944 року частини 1-го Українського фронту підійшли до Хобултової і зав’язали бій з гітлерівськими військами на околиці села поблизу Фалемичівської дачі. 18 липня 1944 року ворог відступив. Есесівці, розлючені поразкою, спалили село. На честь безсмертного подвигу воїнів, які загинули, визволяючи Хобултову, в центрі села споруджено обеліск.
Після визволення всі чоловіки призовного віку влилися в ряди Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках добивати фашистів. Жителі села всіляко допомагали Червоній Армії. Вони здавали у фонд перемоги зерно, продукти сільського господарства, теплі речі тощо.
Хобултовці дружно взялися відбудовувати село. Відновила роботу сільська Рада. Малоземельним і безземельним селянам було нарізано землю. У травні 1945 року створено земельну громаду, яка організувала в селі 40 супряг. Це значно полегшило працю хліборобів і дало можливість вчасно провести всі сільськогосподарські роботи. Робітники Черчицької МТС допомогли земельній громаді відремонтувати інвентар. Велику допомогу селянам Хобултової подавала держава, зокрема у відбудові житлових і господарських приміщень, у придбанні худоби.