Історія виникнення та заселення Луцька
Луцьк — адміністративний, економічний і культурний центр Волинської області, одне з найстародавніших міст України. Розташований на берегах судноплавної річки Стиру, залізнична станція, вузол автомобільних шляхів. Населення — 90,3 тис. чоловік.
Територія Луцька була заселена здавна — ще в добу неоліту. На передмісті Гнідаві виявлено залишки землянок IV тисячоліття до н. е., а також рештки двох поселень III тисячоліття до н. е. В період бронзи (II тисячоліття до н. е.) тут існували також два різноетнічні поселення.
На передмістях Гнідаві і Красному археологи знайшли рештки землянок та наземних жител слов’янських поселень. У давньоруські часи на території міста існувало городище, згодом тут було побудовано фортецю — т. зв. замок князя Любарта. В різних місцях на території міста виявлено кілька груп давньоруських курганів, де трапляються залишки зброї, скарб срібних монет XIII—XIV століть тощо.
Ян Длугош, польський хроніст XV століття, вважав, що Луцьк було засновано у 1000 році київським князем Володимиром Святославичем. Місто вперше згадується у Іпатіївському літописі під 1085 роком, коли володимир-волинський князь Ярополк Ізяславич, один із онуків Ярослава Мудрого, почав боротьбу проти великого князя київського Всеволода Ярославича, але, зазнавши поразки від війська, очоленого сином Всеволода — Володимиром Мономахом, утік до Польщі. Мономах зайняв Луцьк.
Місто було центром Луцького удільного князівства, яке до середини XII століття входило до складу Київської Русі, після її роздроблення — до Володимир-Волинського, а з 1199 —до Галицько-Волинського князівства. Щодо економічного значення і розмірів на той час Луцьк займав друге місце на Волині після міста Володимира. Населення його, крім сільського господарства, займалося ремеслами і торгівлею.
У 1240 році Луцьк захопили монголо-татари, які вбили чи полонили багатьох жителів, а саме місто зруйнували. У 1252 році хан Батий послав проти Русі велике військо, очолюване воєводою Куремсою. Та напад татар на Луцьк був успішно відбитий жителями міста. Захопивши волинські землі в 1259 році, татаро-монгольські нападники поставили вимогу зруйнувати ряд фортець, у т. ч. й Луцьку. Князь Данило Романович змушений був виконати цей наказ. Галицько-Волинське князівство опинилось під владою татар.
Проте, незважаючи на це, в кінці XIII — на початку XIV століття в Луцьку провадилося велике будівництво; старі дерев’яні укріплення замінювались кам’яними, до 1340 року в основному було споруджено кам’яний замок, кафедральний собор Івана Богослова. Зведений невідомими нам руськими майстрами замок являв собою неприступну твердиню —він був оточений ровом, заповненим водою, з високими стінами.
Про талант тогочасних майстрів живопису свідчить, зокрема, ікона Волинської богоматері з Покровської церкви в Луцьку (нині вона зберігається в музеї українського мистецтва в Києві), написана десь близько 1289 року. Дослідники вважають, що в українському живопису XIII —XV століть немає більш досконалого твору. Центрами освіти того часу були монастирі. У Спаському монастирі біля Луцька в першій чверті XIV століття переписали євангеліє (т. зв. Луцьке євангеліє), оздоблене високохудожніми заставками.
У 1340 році Волинь захопили литовські феодали; князем Волині став Любарт, а після його смерті, в 1385 році — син Любарта, Федір. Проте в 1387 році польський король Ягайло здобув місто і передав його своєму двоюрідному братові, литовському князеві Вітовту, за часів якого Луцьк став другою столицею Литви (після Вільно).
В 1429 році за пропозицією імператора «Священної Римської імперії» Сигізмунда в Луцьку зібралися на з’їзд монархи європейських країн. Сюди приїхали сам Сигізмунд, польський король Ягайло, великий князь московський Василій II, великий князь литовський Вітовт, датський король, гросмейстер прусський, папський легат, волоський воєвода та інші — всього близько 15 тис. чоловік. На з’їзді обговорювалися питання про захист Європи від наступу турків, про об’єднання західної (католицької) і східної ( православної) церков, а також про надання Вітовту королівського титулу. Однак останнє питання не було вирішено через протидії Ягайла і польських феодалів, бо прийняття Вітовтом королівського титулу означало розрив Кревської унії і перетворення Великого князівства Литовського на самостійне королівство.
Після смерті Вітовта (1430 р.) польські феодали зробили спробу оволодіти Волинню. В 1431 році велике польське військо на чолі з Ягайлом вторглось на Волинь і взяло в облогу Луцьк. Однак чотиритисячне військо, очолюване луцьким воєводою Юршею, відбило напад і польські феодали змушені були 26 серпня 1431 року укласти перемир’я на два роки, за яким Волинь залишалася у складі Литовської держави.
У XV столітті місто стало одним із значних центрів ремісничого виробництва і торгівлі на Україні. Тут існували ремісничі цехи, інтенсивно йшла забудова, споруджувалися кам’яні будинки. З часом у місті поглибилась класова диференціація, посилилась купецько-лихварська верхівка. У 1432 році Луцьку було надане магдебурзьке право, яке, проте, мало обмежений характер. Місто не дістало всієї повноти самоврядування. Луцький староста втручався у вибори міського самоврядування, затверджував кандидатів, висунутих міщанами на заміщення посад бурмистрів, ландвійтів і лавників. Старости і їхні намісники були вищою судовою інстанцією, до якої апелювали на рішення магістрату. Шляхта і духівництво взагалі не підлягали юрисдикції міського магістрату.
Негативно позначилися на розвитку економіки міста спустошливі татарські набіги. Загарбники нещадно грабували населення, багатьох жителів забирали в тяжку неволю. Так, у 1453 році татари зруйнували частину міста і забрали в рабство кілька тисяч чоловік.
Особливо руйнівних нападів місто зазнавало наприкінці XV — початку XVI століття. З кінця XV століття почалися набіги кримських татар. У 1500 році 15-тисячна татарська орда спалила Луцьк і ще кілька міст на Волині. Багато жителів загинуло, чимало було забрано в неволю. Жорстокого нападу 90-тисячної татарської орди зазнало місто і в 1502 році.
Але зусиллями ремісників і селян Луцьк щоразу відбудовувався, зростав. В ньому розвивалося ремесло, йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. У першій половині XVI століття в Луцьку щорічно проходило три ярмарки, кожний з яких тривав по тижню. Сільське населення привозило на продаж не тільки «живність», але й інші товари, необхідні для міських жителів: солому, дрова, ліс, вироби з дерева тощо. Міські ремісники продавали свої вироби: полотно, хутра, сукна, шуби, різні металеві вироби. У місто приїжджали також ремісники Торчина, Олики, Клевані. В 1552 році в Луцьку було 30 крамниць.
На той час Луцьк був одним із центрів міжнародної торгівлі на Україні і одним із найбільших її міст. Він підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Заходу і Сходу. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль; із Франції — шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, оселедці, коштовності, аптекарські товари; з Угорщини — вино, мідь, ножі; з Чехії — сукна; з Російської держави — хутра соболя, білки, горностая.
Через Луцьк у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських продуктів. Поряд з Володимиром-Волинським і Брестом Луцьк був одним із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а також хліб, худобу, рибу, шкіру, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.