Іваничі, Іваничівський район, Волинська область (продовження)
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі — Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні — травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.
20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та житлових будинків. 15 жовтня 1944 року в Іваничах відбувся мітинг, присвячений визволенню України від німецько-фашистських окупантів. Трудящі селища надіслали листа бійцям і командирам 1-го Українського фронту, в якому дякували воїнам за визволення від ненависного ворога і запевнили їх, що віддадуть всі сили відбудові селища.
Значну допомогу у відродженні Іваничів подала комсомольська організація, яка виступила ініціатором проведення суботників по відбудові Будинку культури, лікарні тощо. Комсомольці допомагали сім’ям радянських воїнів вчасно зібрати і обмолотити врожай, проводили агітаційно-масову роботу серед населення. Комсомольська організація районного центру звернулася до комсомольців і молоді району із закликом наслідувати їх приклад. Підла рука зрадників — українських буржуазних націоналістів обірвала життя другого секретаря райкому ЛКСМУ М. М. Зуєва, комсомольців Є. Г. Сичова та О. М. Заєць.
Долаючи великі труднощі, трудящі в 1945 році відбудували млин, крупорушку, олійницю, налагодили роботу ремонтної майстерні. Підприємства по випуску харчових продуктів були об’єднані в райхарчокомбінат, а решта — у райпромкомбінат. У цьому році вони виробили валової продукції на суму 120 тис. карбованців.
Велику увагу партійні і радянські органи приділяли питанням освіти, охорони здоров’я та культурно-побутового обслуговування населення. 1 вересня 1944 року відновилися заняття в школі. В 1945 році почали працювати лікарня, Будинок культури на 350 місць, бібліотека, друкарня. В цьому ж році вийшов перший номер районної газети «Селянська правда», яка роз’яснювала внутрішню і зовнішню політику Радянської держави, мобілізовувала трудящих району на успішне виконання завдань четвертої п’ятирічки. На її сторінках висвітлювалися соціалістичні перетворення, розповідалося про передовиків промислового і сільськогосподарського виробництва, досвід їх роботи.
З великим піднесенням зустріли трудящі Іваничів вибори до Верховної Ради УРСР, які відбулися 9 лютого 1947 року. В зв’язку з цим у селищі розгорнулася широка передвиборча кампанія. Агітатори закликали трудящих віддати свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних, взяти активну участь у відбудові господарства, виконанні завдань четвертої п’ятирічки. Хід і результати виборів свідчили про відданість селян радянському ладу, ідеалам соціалізму. Зростання політичної свідомості трудящих показали і вибори до місцевих Рад депутатів трудящих 21 грудня 1947 року. За блок комуністів і безпартійних віддали свої голоси 99,6 проц. виборців.
Переломним моментом у житті хліборобів Іваничів було створення сільськогосподарської артілі. Протягом 1948 року в колгосп «Ленінський шлях» об’єдналося 95 господарств; за ним закріпили 102 га землі. Спочатку артіль була невеликою. Вона мала 30 пар коней, 19 корів, 131 плуг, 85 борін, кілька сівалок та соломорізок. Неподільний фонд колгоспу становив 17 950 крб. Підсумки першого року показали переваги колективного господарювання.
Рік у рік колгосп зміцнювався, поліпшувалася організація праці і зростав його доход. У 1950 році артіль об’єднувала 320 селянських господарств і мала 1437 га землі, в т. ч. 1060 га орної. Тут налічувалося 113 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 38 корів), 122 свині і 105 овець. Було споруджено 5 стаєнь, корівник, телятник, вівчарню, птахоферму і зерносховище.
У 1950 році в колгоспі утворилася первинна партійна організація, яка спочатку складалася з 5 комуністів. Вона націлювала правління артілі і всіх колгоспників на дальше економічне і організаційне зміцнення господарства.
В лютому 1951 року до колгоспу «Ленінський шлях» приєдналась артіль ім. Будьонного села Романівни, завдяки чому виробнича база господарства зміцніла. Тепер воно мало 2376 га землі, з яких 1751 га орної. Тут працювали 4 рільничі бригади. Значних успіхів досягло тваринництво. Лише протягом року поголів’я худоби зросло більш як у 2,5 раза. В колгоспі було 285 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 81 корова), 284 свині і 266 овець. Від однієї фуражної корови в середньому надоїли 1232 кг молока.
Нові трудові подарунки підготували трудівники артілі до 40-х роковин Великого Жовтня. Вони виростили з кожного гектара в середньому по 19,2 цнт зернових і бобових, по 209 цнт цукрових буряків. У 1957 році в колгоспі налічувалося 376 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 130 корів), 345 свиней і 263 вівці. Продуктивність тваринництва зросла більше ніж удвоє. Середньорічний надій від однієї фуражної корови становив 2520 кг. На кінець 1957 року колгоспні будівельники спорудили два приміщення для колгоспної ферми, водонапірну башту, зерносховище. Став до ладу колгоспний цегельний завод потужністю 300 тис. штук цегли на рік. За успіхи в колгоспному виробництві уряд у 1958 році нагородив орденами і медалями ряд колгоспників і партійно-радянських працівників. Перший секретар, райкому партії С. В.Наконечний був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці, голова виконкому районної Ради депутатів трудящих Ф. Г. Давидовський нагороджений орденом Леніна, бригадир комплексної бригади І. О. Мудренко, бригадир рільничої бригади В. А. Чміль і доярка Н. І. Ситник відзначені медалями.
Первинна партійна організація артілі спрямувала трудові зусилля колгоспників на розв’язання важливих господарських завдань, поставлених березневим (1965 р.) Пленумом ЦК КПРС. Вона приділила велику увагу зміцненню провідних ділянок колгоспного виробництва висококваліфікованими кадрами. Бригадиром першої комплексної бригади став досвідчений агроном І. О. Мудренко, бригадиром насінницької бригади — кращий механізатор артілі В. У. Федорчук. Роботу трудівників відгодівельного пункту організує комуніст Л. М. Бабак. На тваринницькій фермі, у тракторній і комплексних бригадах створено партійні групи.
Зміцнення колгоспу досвідченими кадрами, широке застосування матеріальних і моральних стимулів, розгортання соціалістичного змагання забезпечили успішне перетворення в життя рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. У1967 році колгосп зібрав у середньому по 23,3 цнт зернових (у т. ч. по 30 цнт пшениці) і по 287 цнт цукрових буряків з гектара. У наступному році врожайність основних культур ще більше зросла. В 1968 році трудівники артілі виростили по 27,2 цнт зернових (у т. ч. пшениці по 39,9 цнт), ячменю —по 32 цнт, цукрових буряків — по 353 цнт з гектара.
Невпинно зростає в колгоспі і тваринництво. За успіхи, досягнуті в його розвитку і збільшенні виробництва м’яса, Указом Президії Верховної Ради CPGP від 22 березня 1966 року завідуючий відгодівельним пунктом Л. М. Бабак був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». У 1968 році поголів’я великої рогатої худоби досягло 1100 голів, а від однієї фуражної корови було надоєно в середньому 2493 кг молока. Серед працівників тваринництва особливо відзначилися К. П. Томащук, І. П. Лінчук, Є. К. Козир та Н. І. Ситник.
Колгосп «Ленінський шлях» має міцну машинну базу. На його полях працюють 4 комбайни, 18 тракторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Артіль має 11 автомашин, 37 електромоторів. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня біля будинку районного об’єднання «Сільгосптехніка» було встановлено трактор «Універсал», на якому є табличка з написом: «На цьому тракторі в 1949 році в колгоспі ім. Леніна Іваничівського району тракторист М. Д. Жидачівський проклав першу борозну». Цей своєрідний пам’ятник символізує, з чого починали іваничівці і яких успіхів досягли вони у розвитку колгоспного виробництва. Завдяки дальшому зміцненню економіки господарства збільшилася оплата праці колгоспників. У 1967 році вони одержали на один людино-день по 3,5 карбованця.
У післявоєнний час в Іваничах значно зросла місцева промисловість. Тут було споруджено ряд промислових підприємств. Одним із значних є Іваничівський цукровий завод. Наприкінці 1956 року було здано до експлуатації першу чергу підприємства, і до початку 1957 року воно вже дало продукцію. На повну потужність підприємство почало працювати з осені 1957 року, переробляючи щодоби 9 тис. цнт буряків. Завод обладнано новітнім устаткуванням. Він має лабораторію, станцію перекачування іригаційних вод, хімводоочищення, ремонтну майстерню, автоколону тощо. Підприємство зв’язано з залізничною станцією Іваничі колією довжиною 3 км і з багатьма селами шосейними шляхами. Держава подбала про забезпечення його кваліфікованими кадрами. Сюди прибули 24 спеціалісти з інших підприємств цукрової промисловості і 96 було підготовлено на курсах.
Водночас з будівництвом заводу зросло робітниче селище. В ньому налічується понад 40 одно- і двоповерхових будинків, у яких живуть 200 сімей цукровиків. Тут споруджено Будинок культури, середню школу, дитячі ясла, амбулаторію, продовольчі і промтоварні магазини. Робітниче селище добре впорядковано.
Працівники цукрового заводу, включившись у соціалістичне змагання на честь 40-ї річниці Великого Жовтня і 40-річчя перемоги Радянської влади на Україні, достроково виконали річний план випуску продукції і дали країні 102 тис. цнт цукру. Робітники заводу взяли шефство над колгоспом «Ленінський шлях», надаючи йому допомогу в організації культурно-масової роботи, а також у проведенні польових робіт. Так, 4 серпня 1957 року 120 робітників прибули у підшефний колгосп і заскиртували зернові на площі понад 100 гектарів.
Значний крок вперед зробило підприємство у роки семирічки.
Здійснюючи рішення XXI з’їзду КПРС, його колектив почав боротьбу за дострокове виконання виробничих планів, заощадження коштів.
Великий економічний ефект дало впровадження у виробництво понад 60 раціоналізаторських пропозицій, завдяки чому було зекономлено 960 тис. крб. Боротьбу за успішне здійснення завдань семирічки очолила партійна організація заводу. Вона піднесла рівень агітаційно-масової і організаційної роботи. Кращі комуністи і комсомольці проводили в цехах бесіди, роз’яснюючи робітникам конкретні виробничі завдання. Партійна організація спиралася на комсомольську організацію, що об’єднувала 170 юнаків і дівчат, та профспілкову організацію, яка складалася з 1080 чоловік.