Литовеж, Іваничівський район, Волинська область (продовження)
Жителі Литовежа піднялися на боротьбу проти ворога. У селі було створено підпільну групу, яка проводила велику роботу. Під її впливом селяни саботували заходи німецько-фашистських властей, ухилялися від здачі ворогу продовольства, виконання різних робіт тощо. Підпільники встановили зв’язок з підпільною групою, яка діяла в Порицьку. Одним з активних членів Литовезької підпільної групи був Л. Гула, який до війни очолював комсомольську організацію села. Радянський патріот мужньо загинув у застінках гестапо.
19 липня 1944 року Червона Армія визволила Литовеж від німецько-фашистських загарбників. Багато жителів села поповнили лави армії-визволительки і взяли участь у розгромі ворога. Частина з них віддала своє життя за свободу й незалежність нашої Вітчизни, за щастя всіх радянських людей. їх імена викарбувані на обеліску, спорудженому в селі. В 1967 році у Литовежі налічувалося 134 учасники Великої Вітчизняної війни.
Після визволення перед трудящими Литовежа постали складні завдання — у найкоротші строки відбудувати господарство, освоїти посівні площі, відновити житловий фонд. Для організації взаємодопомоги було створено земельну громаду, яка стала однією з кращих в Іваничівському районі. Рада земельної громади періодично скликала загальні збори селян, на яких обговорювалися важливі питання економічного життя села: про упорядкування земель і пасовищ, ремонт шляхів і мостів, організацію супряг для допомоги безкінним селянам, проведення громадських посівів тощо. Земельна громада розглядала також питання культурного життя, дбала про ремонт клубу та школи.
Незважаючи на труднощі, селяни успішно завершили весняну сівбу 1945 року. У відповідь на постанову РНК Української РСР і ЦК КП(б)У від 7 травня 1945 року трудівники докладали всіх зусиль, щоб добитися високих урожаїв. У цьому році було засіяно 1023 га замість 1010 га, передбачених планом. Земельна громада, підтримана сільською Радою та комсомольцями, надала допомогу сім’ям воїнів Червоної Армії, інвалідів Вітчизняної війни та вдовам у проведенні польових робіт. 1 вересня 1944 року відновились заняття у семирічній школі. Турбуючись про дітей-сиріт, педагогічний колектив з допомогою громадськості села створив фонд загальнообов’язкового навчання. За рахунок цього фонду було придбано одяг та взуття для 34 дітей. У 1947 році в селі почала працювати вечірня школа.
В березні 1948 року у Литовежі було створено колгосп ім. Кірова, в який об’єднались 36 бідняцьких господарств. У квітні цього року виник другий колгосп — ім. Мікояна, а в липні третій — «Шлях до соціалізму». Хоч матеріально-технічна база колгоспів була ще слабкою, а членам артілі бракувало досвіду ведення колективного господарства, переваги соціалістичної системи господарювання незабаром проявилися. На кінець 1948 року колгосп ім. Кірова об’єднував уже 155 дворів 1 мав 605 га землі, в т. ч. 390 га орної. Колгоспники виростили в середньому по 11.7 цнт зернових і 153 цнт цукрових буряків з гектара. Було побудовано 3 стайні, 2 корівники, 2 картоплесховища та інші господарські будівлі.
В лютому 1951 року три литовезькі господарства об’єдналися в одне — колгосп ім. Кірова, що дало можливість краще використати сільськогосподарську техніку, підвищити продуктивність праці і добитися вищих виробничих показників. Колгосп мав тепер 2609 га земельних угідь, у т. ч. 1997 га орної землі, 334 га сіножатей та 213 га лісу. Для кращої організації праці було створено 6 бригад — 4 рільничі, овочеву й будівельну. Колгосп мав допоміжні підприємства: 2 млини, 3 крупорушки і просорушки, 2 олійниці, кузню і столярну майстерню.
У 1953 році між Іваничівським районом Волинської області і Бронницьким районом Московської області почалося соціалістичне змагання. В жовтні 1954 року представники артілі ім. Кірова у складі делегації Іваничівського району виїжджали до Бронницького району для перевірки виконання взятих зобов’язань і підписання нового договору на соціалістичне змагання. Делегація відвідала колгосп «Борец», оглянула ферми й поля, познайомилася з досвідом роботи своїх російських братів. Кращі форми й методи господарської, організаторської і масово-політичної роботи були запозичені в російських друзів і застосовані в колгоспі ім. Кірова.
Завдяки впровадженню передового досвіду і високої культури у землеробство (правильний добір попередників, своєчасний обробіток і удобрення грунту, сівба в оптимальні строки, догляд посівів, підживлення та інше) в артілі рік у рік зростала врожайність зернових і технічних культур, збільшувались прибутки господарства, міцніла його економіка. В 1957 році в колгоспі було зібрано в середньому по 17.7 цнт зернових з гектара, в 1959 році —25,6 цнт. В 1967 році тут одержали по 27 цнт зернових і по 36 цнт озимої пшениці з гектара. Бригада, яку очолював І. Рудь, зібрала по 42,5 цнт пшениці з гектара на площі 160 гектарів. Великий урожай виростили хлібороби у 1968 році — зернових по 28,5 цнт і озимої пшениці — по 31,1 цнт з гектара.
Провідною технічною культурою в колгоспі, яка дає великі прибутки, є цукрові буряки. До утворення артілі цю культуру зовсім не вирощували в селі. У 1949 році колгосп зібрав 165 цнт цукрових буряків з гектара, а ланка О. І. Юр в цьому ж році виростила по 320 цнт. За одержання високих урожаїв ланкову О. І. Юр у 1950 році було нагороджено медаллю «За трудову доблесть», колгоспницю М. О. Пучковську — медаллю «За трудову відзнаку». Рік у рік врожаї цієї культури зростали. У 1950 році завдяки своєчасному посіву, старанному догляду та підживленню рослин буряководи виростили по 218 цнт цукрових буряків з гектара. Значний крок вперед було зроблено у 1953 році, коли в артілі зібрали по 339 цнт цієї культури з гектара, а ланка О. І. Юр —по 555 цнт. За одержання високих врожаїв ланкова О. І. Юр Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1954 році була нагороджена орденом Леніна, а 7 членів її ланки — медаллю «За трудову доблесть». Медаллю «За трудову відзнаку» відзначено 21 колгоспницю. У 1958 році урожай цукрових буряків у колгоспі в середньому становив 407 цнт, а в 1968 році — 418 цнт з гектара.
Значного розвитку набуло тваринництво, яке має молочно-м’ясний напрям. Якщо у 1948 році в колгоспі було лише 18 голів великої рогатої худоби, 13 свиней і 7 овець, то у 1953 році тут уже налічувалося 393 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 108 корів), 479 свиней і 394 вівці. Збільшення виробництва кормів і освоєння природних сіножатей дали можливість до 1957 року майже подвоїти кількість поголів’я продуктивної худоби. Так, у 1957 році на тваринницькій фермі налічувалася 631 голова великої рогатої худоби (в т. ч. 230 корів), 774 свині та 615 овець. У 1968 році артіль мала 1270 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 328 корів) і 829 свиней. На 100 га сільськогосподарських угідь у 1967 році було вироблено по 72 цнт м’яса і по 298 цнт молока.
Невпинно зростає і продуктивність громадського тваринництва. Якщо у 1950 році середньорічний надій на одну фуражну корову становив 991 кг, то в 1953 році він збільшився до 2181 кг, а в 1968 році — до 2300 кг. Багато колгоспників самовіддано працюють на тваринницьких фермах. Скотар колгоспу А. С. Дишкант за сумлінну працю у 1966 році був нагороджений орденом «Знак Пошани».
Із завершенням у 1957 році електрифікації села було переведено на електричну тягу всі основні стаціонарні механізми. Внаслідок цього підвищилась продуктивність праці і зміцнилася економіка колгоспу. Всі польові роботи, а також трудомісткі виробничі процеси на фермах механізовано. У 1968 році машинний парк артілі налічував 5 комбайнів, 19 тракторів, 11 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Широко розгорнулося в колгоспі виробниче будівництво. Протягом 1962 — 1967 рр. тут спорудили 2 свинарники, 2 корівники, телятник, гараж, цегельний завод, який щороку виробляє до 150 тис. штук цегли, млин тощо. У 1968—1969 рр. збудували 2 водонапірні башти, пункт штучного запліднення, кузню, пожежне депо, зерносклад, 2 корівники на 210 голів кожний, стайню, молочний блок, кормокухню, шлях з твердим покриттям довжиною 3,5 км, який з’єднує бригаду № З з центральною садибою колгоспу. Сучасна колгоспна ферма — це справжнє тваринницьке містечко з добротними типовими спорудами.
Важливу роль у житті села відіграє партійна організація, яка об’єднує 30 комуністів. Переважна більшість членів КПРС безпосередньо працює на різних ділянках колгоспного виробництва і своїм сумлінним ставленням до праці є прикладом для інших. Так, комуніст М. К. Войтович з дня організації артілі незмінно працює ланковою, ріку рік її ланка добивається високих виробничих показників. За самовіддану працю Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1958 році М. К. Войтович нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Комуніст І. С. Дишкант — ветеран колгоспного будівництва. Його бригада неодноразово виходила переможцем у соціалістичному змаганні. У 1958 році І. С. Дишкант був нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», а в 1966 році — орденом «Знак Пошани».
У колгоспі високо шанують людей праці. Тут є книга «Почесний хлібороб», до якої заносять імена кращих трудівників. Звання «Почесний хлібороб» надається загальними зборами колгоспників за поданням правління й партійної організації артілі. Трудівники, удостоєні цього звання, мають пільги. Вони одержують підвищену пенсію (на 25 проц.), безплатно користуються електроенергією, відвідують вистави й кінофільми, забезпечуються паливом, путівками до будинку відпочинку, дістають передплату на 2 газети і журнал на рік. Першими це почесне звання дістали О. П. Дишкант та Я. О. Музика, які сумлінно працюють в артілі з часу її заснування.
Завдяки піднесенню економіки колгоспу зросла оплата праці колгоспників, підвищився матеріальний і культурний рівень їх життя. У 1967 році на один людино-день вони одержали по 3,64 карбованця.
На території села розташована шахта № 9 «Нововолинська», яка стала до ладу 29 жовтня 1963 року. Проектна потужність її —1500 тонн вугілля на добу. Тут працюють понад 200 жителів села. Багато з них відзначилися високими виробничими показниками, зокрема В. Я. Сивак, І. Н. Мартинюк та інші. Між шахтарями й колгоспниками міцніють дружні зв’язки. Гірники допомогли обладнати на тваринницькій фермі автопоїлки, відремонтувати у корівниках і свинарниках транспортери, щороку разом з колгоспниками збирають урожай.
Змінився зовнішній вигляд Литовежа. Завершено зселення з хуторів. Протягом післявоєнних років у селі споруджено понад 250 житлових будинків. Лише в 1966 році їх було збудовано 37. Колгоспники і робітники живуть у нових добротних будинках. Широкому розгортанню житлового і господарського будівництва сприяє організація виробництва будівельних матеріалів на місці. Село електрифіковано і радіофіковано.
Значно підвищився добробут населення. У 1968 році в особистому користуванні колгоспників і робітників було понад 495 велосипедів, 90 мотоциклів, 14 легкових автомашин, 188 телевізорів, 230 пральних машин, 17 холодильників, 310 швейних машин. Застосовуються газові плитки. До послуг жителів дитячі ясла, павільйон побутового обслуговування, лазня. У селі є медпункт, в якому працюють 3 медпрацівники з середньою спеціальною освітою.
До 1950 року в Литовежі було ліквідовано неписьменність. У 1962 році семирічна школа була реорганізована на середню. В 1967/68 навчальному році в ній навчався 331 учень і працювало 26 вчителів. Великих успіхів у навчально-виховній роботі добилися вчителі В. С. Костецька, Р. Д. Тихінько, Ф. Ф. Ромашок. При школі є секція туризму, яка організувала чимало походів і незабутніх цікавих зустрічей. Червоні слідопити під керівництвом вчительки історії М. А. Скибицької зав’язали листування з рідними заступника начальника Литовезької застави М. Ф. Бобровського і допомогли розшукати могилу героя. В 1967 році у Литовежі почав працювати філіал Оваднівського професійно-технічного училища № 8, де готують водіїв комбайнів. Тут здобувають кваліфікацію механізатори навколишніх колгоспів, серед них і Литовезького колгоспу ім. Кірова. До Радянської влади жодний житель села не мав середньої і вищої освіти. Протягом післявоєнного періоду понад 500 дітей здобули семирічну освіту, понад 150 — закінчили середню школу і технікуми. З них 17 жителів села стали вчителями, 7 —лікарями, 9 —спеціалістами сільського господарства, понад 20 — інженерами і техніками.
До послуг трудящих Палац культури на 350 місць, споруджений до 50-річчя Радянської влади. Тут є широкоекранна кіноустановка і бібліотека, яка обслуговує 926 читачів. При бібліотеці оформлено ленінську кімнату, в якій зібрані матеріали про життя В. І. Леніна, і кімнату юного читача. В читальному залі можна відвідати постійно діючу книжкову виставку до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Протягом 1964—1968 рр. тут було організовано понад 50 бібліографічних виставок на теми: «Розквітай, Волинь наша Радянська», «Тих днів не змовкне слава», «В. І. Ленін —наш вождь і учитель». «Велика перемога радянського народу», а також 45 книжкових виставок, кращими серед яких були «Як в бою, так і в труді», «Наука проти релігії», «Рішення XXIII з’їзду — в життя». Активно проходять читацькі конференції та диспути. У Литовежі є пристрасні книголюби, які збирають і читають книги. У 1967 році жителі села передплатили 2220 примірників періодичних видань.
При Палаці культури працюють гуртки художньої самодіяльності. Особливою популярністю користується хор, який складається з 50 чоловік — колгоспників, шахтарів, учителів. В його репертуарі — пісні про Леніна й Комуністичну партію, про оновлену Волинь, російські та українські народні пісні. На районному огляді художньої самодіяльності в 1967 році хор було нагороджено дипломом першого ступеня. Колектив самодіяльних митців успішно виступав на обласній сцені. У грудні 1967 року в Палаці культури відбувся кінофестиваль художніх фільмів під девізом «Славим людину нового світу». Знаменною для культурного життя села була конференція телеглядачів, яка відбулася тут у грудні 1968 року. До хліборобів приїхали працівники Львівської студії телебачення. З концертом виступив Полтавський ансамбль пісні і танцю.
Побут трудящих Литовежа дедалі більше збагачується новими звичаями та обрядами. В селі створено комісію у цих справах. Тут справляють комсомольські весілля, урочисто реєструють шлюби та новонароджених. Вже стало традицією відзначати свято врожаю, проводжати юнаків до Радянської Армії, а пенсіонерів на заслужений відпочинок, вшановувати пам’ять односельчан, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників.
Значну роботу проводить сільська Рада, яка складається з 25 депутатів. При ній є 4 постійно діючі комісії — сільськогосподарська, бюджетно-фінансова, шляхового будівництва та соціально-культурна. Сільрада розглядає актуальні питання життя села, визначає конкретні заходи, спрямовані на дальший благоустрій його, поліпшення побутового обслуговування населення, роботи магазинів та культурно-освітніх закладів.
Жителі Литовежа свято шанують пам’ять про воїнів Радянської Армії та односельчан, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. У центрі села споруджено обеліск Слави. На місцях боїв, які вели прикордонники з німецько-фашистськими загарбниками у 1941 році, та розстрілу гітлерівцями сільських активістів встановлено меморіальні дошки. У 1967 році в Литовежі споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Первинна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, що існує тут, приступила до створення історико-краєзнавчого музею. Великим ентузіастом цієї справи є сільський краєзнавець Л. К. Пучковський.
Прийдешній день Литовежа буде ще кращим. Перспективним планом передбачено проведення робіт по дальшому благоустрою села, новій забудові вулиць. Населення його впевнено крокує вперед.
О. Т. КРУГЛЯК, О. Г. МИХАЙЛЮК