Ківерці, Ківерцівський район, Волинська область
Ківерці —місто районного підпорядкування, центр Ківерцівського району, залізничний вузол. Розташовані за 12 км на північний схід від Луцька. Населення — 11,4 тис. чоловік.
У 1700 році на території села було знайдено скарб римських монет II—III століть нашої ери.
Ківерці — місто відносно молоде, йому ще немає й ста років. Його виникненню сприяло бурхливе будівництво залізниць, яке розгорнулося в Росії після скасування кріпосного права. В 1870—1873 рр., під час прокладення залізниці між Житомиром та Ковелем і Брестом, за 7 км від села Ківерців (нині Прилуцьке) була споруджена станція, яка дістала назву цього села. В 1890 році військове відомство проклало через місто Ківерці залізницю, яка й включила станцію у залізничну мережу країни. Пізніше була побудована залізниця від Луцька до тодішнього державного кордону з Австро-Угорщиною, вона з’єднала Луцьк зі Львовом через Радехів та Кам’янку-Бузьку; так Ківерці стали важливим залізничним вузлом.
У кінці XIX століття правління Південно-Західної залізниці збудувало на станції Ківерці шпалопросочувальний завод потужністю близько 200 тис. шпал на рік. Тоді ж у Ківерцях спорудили невелику ремонтну майстерню (з 1901 року — депо). В 1902 році став до ладу лісопильний завод (тартак). Поява нових підприємств і розвиток існуючих зумовили зростання кількості робітників та службовців. Станція поступово перетворювалась у населений пункт. На 1910 рік у Ківерцях налічувалося 26 дворів і 206 чоловік.
Становище робітників, що працювали на підприємствах і на залізниці, було дуже тяжке. Робочий день тривав 15—17 годин, зарплата —мізерна. До того ж,
робітники були позбавлені будь-яких політичних прав. Все це викликало незадоволення трудящих існуючим ладом. В період революції 1905—1907 рр. залізничники Ківерців взяли участь у двотижневому страйку, яким керував Ковельський страйковий комітет. Рух поїздів на всій залізничній дільниці було паралізовано. Члени комітету розповсюджували листівки революційного змісту, проводили мітинги.
Коли почалася перша світова війна, Ківерці опинились у прифронтовій смузі і стали важливим стратегічним вузлом. Тут були розташовані частини 8-ї російської армії Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. О. Брусилова, яка відіграла вирішальну роль у прориві ворожого фронту влітку 1916 року. Через Ківерці в роки війни більшовики доставляли на фронт революційну літературу, що нелегально розповсюджувалася серед солдатів.
Після перемоги Лютневої революції і до червня 1917 року владу в Ківерцях здійснювали органи Тимчасового уряду. За наказом Верховного головнокомандуючого в кінці березня 1917 року із солдатів запасу тут був сформований 615-й Ківерцівський полк, який мав узяти участь в літньому наступі, що готував Тимчасовий уряд. У полку велику агітаційну роботу провадили більшовики, внаслідок чого почалися революційні виступи солдатів. Командування розформувало полк.
У жовтні 1917 року контрреволюція намагалась направити з Південно-Західного фронту на Петроград війська для придушення збройного повстання. Ківерцівські залізничники створили більшовицький страйковий комітет; вони не пропускали через залізничний вузол війська з фронту. 15 грудня ківерцівські залізничники організували ешелон з 14 вагонів для відправки революційних військ з Луцька до Ровно, трудящі якого почали боротьбу за встановлення Радянської влади. Наприкінці грудня, коли петлюрівці захопили Ровно, ківерцівські залізничники забезпечили перевезення з Луцька туди революційних солдатів Туркестанської дивізії, які допомогли ровенським більшовикам визволити місто від гайдамаків і відновити там Радянську владу. Але в березні 1918 року Ківерці були захоплені австро-німецькими військами. Населення окупованих районів піднялося на боротьбу проти загарбників. На станції Ківерці в червні 1918 року партизани підірвали ворожий ешелон, було виведено з ладу 26 вагонів, вбито трьох кайзерівських солдатів. У липні 1918 року ківерцівські залізничники взяли активну участь у загальному страйку, що охопив Коростенський, Здолбунівський і Сарненський залізничні вузли. Страйк поширився на всю Південно-Західну залізницю і зірвав плани перевезень німецьких окупантів.
Після краху німецької окупації на Україні Ківерці у травні 1919 року захопили білополяки. Населення знову піднялося на боротьбу проти іноземних поневолювачів. Робітники майже на два місяці вивели з ладу залізничне полотно на дільниці
Ківерці — Клевань і підірвали комунікації білопольських військ, що готувалися до наступу на Ровно. У липні 1920 р. 24-а стрілецька дивізія Червоної Армії в результаті рішучого удару визволила місто від білополяків. Одразу після визволення залізничники й робітники лісопильного заводу утворили ревком, який організував ремонт залізничної колії, зруйнованої відступаючими військами ворога, подавав допомогу Червоній Армії в перевезенні військ й різних вантажів. За Ризьким мирним договором 1921 року Ківерці ввійшли до складу буржуазної Польщі.
Ківерці на той час були невеликим поселенням при залізничній станції, в якому налічувалось 49 дворів з населенням 552 чоловіка. Тут були невеличка аптека, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, телеграф, а також церква та костьол.
Голод, злидні, безправ’я і безробіття, національне гноблення принесли пілсудчики трудящим Волині. Умови життя робітників у Ківерцях були дуже важкими. Заробітна плата становила всього 34—40 злотих на місяць. Власники підприємств зовсім не дбали про техніку безпеки, внаслідок чого багато робітників калічилось. Так, у лютому 1924 року на лісопильному заводі був покалічений Й. Мазурук. Його звільнили з роботи, не давши ні разової допомоги, ні пенсії. Мазурук мав дружину і трьох малих дітей. Сім’ї загрожував голод. Надходила зима, ні одягу, ні взуття не було. Два роки Й. Мазурук оббивав пороги контори підприємства, просив допомоги і нарешті отримав її в розмірі… 85 злотих. На ці гроші сім’я могла прожити не більше одного-двох місяців.
Невпинно зростала армія безробітних, голод і злидні доповнювалися неписьменністю переважної більшості населення. Народна освіта в Ківерцях була вкрай у занедбаному стані. Про це свідчить донесення директора Ківерцівської початкової школи в Луцький шкільний інспекторат 7 вересня 1922 року: «В школі немає дошки, парт, столів, вішалки для одягу учнів, поламані ручки в замках на дверях. Про паливо для школи не піклується ніхто, що може призвести до закриття школи. До цього часу невідомо, на які кошти слід заготовити паливо для школи».
Майже два десятиліття у Ківерцях містився поліцейський пост, уособлюючи владу буржуазно-поміщицької Польщі. Та невпевнено почували себе представники цієї влади. У жовтні 1922 року начальник поліцейського поста в Ківерцях доповідав у Луцьк: «Населення дивиться страшенно вороже, часто доводиться вдаватися до дубинки, є необхідність збільшити число службовців поліції».
Трудящі Ківерців не припиняли революційної боротьби за своє соціальне й національне визволення. Її очолювали комуністи, які в 1924 році створили в Ківерцях районний комітет КПЗУ та чотири його осередки, що об’єднували 14 членів партії. У 1924 р. у Ківерцях застрайкували насичувальники шпал. У листопаді того ж року почався страйк робітників тартака. Вони вимагали поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати та заборони фізичних покарань робітників. Але їхні вимоги не були задоволені. У квітні 1926 року під керівництвом комуністів відбувся новий страйк. Цього разу власник тартака змушений був поступитися і збільшити заробітну плату на 10 проц. Окрилені успіхом, робітники в день 1 Травня провели політичний страйк під лозунгом: «Геть польських окупантів! Хай живе солідарність трудящих всіх країн!». Керував ним страйковий комітет на чолі з робітником тартака С. Годлевським, якого згодом заарештували.
Страйки, під час яких трудящі висували політичні й економічні вимоги, відбувалися й в наступні роки. Так, у лютому 1934 року на лісопильному заводі застрайкувало понад 300 робітників. Було обрано страйковий комітет, який очолив Я. Стемпковський. Робітники вимагали підвищення заробітної плати, запровадження соціального забезпечення. Цей страйк вилився в масовий протест проти сваволі й деспотизму окупаційних властей і тривав близько двох місяців. У ньому виявилася згуртованість робітничого класу і селянства. Селяни подавали страйкуючим всіляку матеріальну допомогу. Навіть з далекого села Уховецька, що під Ковелем, вони доставляли для них продукти. Страйк закінчився перемогою робітників. Це піднесло їх бойовий дух, а також подало приклад організованої боротьби для селянської бідноти, показало їй, як треба відстоювати свої права і вимоги.
Значною подією, що яскраво продемонструвала спільність дій робітників і селян, було святкування 1 Травня в 1934 році. Напередодні волинський актив КПЗУ відзначав, що робітники Ківерцівського лісопильного заводу вирішили провести в день 1 Травня демонстрацію і страйк. Головним завданням актив вважав організацію демонстрації, в якій взяли б участь і селяни. Водночас пропонувалося також розпочати боротьбу за звільнення шести робітників, арештованих раніше за активну участь у страйковій боротьбі. В Ківерці направили спеціального уповноваженого.
30 квітня 1934 року біля села Котова в лісі (в урочищі Замчисько) зібралися святково одягнені селяни з Романова, Котова, Воротнєва, Хорлупів, Новосілок та інших сіл. Після мітингу вони вирушили до Ківерців, де зібралися місцеві робітники, а також селяни з Теремного, Олики. Звідси демонстранти мали організовано йти до воєводського центру — Луцька. Попереджені провокаторами, власті вирішили розігнати демонстрантів, не допустити селян у Ківерці, не дати їм можливості об’єднатися з робітниками для спільного походу до Луцька. В лісі під Ківерцями поліція зустріла демонстрантів (їх було близько 750 чоловік) вогнем. Було поранено 5 жінок і 2 хлопці. У відповідь полетіло каміння. Почався рукопашний бій. Поліцейського начальника і кількох поліцаїв демонстранти побили й обеззброїли, решта відступила. Власті кинули на підмогу їм школу молодих офіцерів, ешелон яких стояв у цей час на станції. З їх допомогою поліції вдалося заарештувати 36 учасників демонстрації. В цей же час у центрі міста теж відбулася сутичка між робітниками й поліцією. Власті й тут розправилися з демонстрантами, провели масові арешти. Заарештованих протримали у в’язниці майже рік. Тільки 18 березня 1935 року відбувся суд. На різні строки тюремного ув’язнення було засуджено 32 чоловіка.
Та арешти не залякали трудящих. У квітні 1939 року понад 1000 робітників, що працювали на залізниці в Ківерцях, припинили роботу, відмовились розвантажувати вугілля на знак солідарності з страйкуючими робітниками Ковеля. Тільки силою зброї властям удалося ліквідувати страйк.
У вересні 1939 року почалася нова сторінка в історії Ківерців. Трудящі з радістю зустріли свою визволительку — Червону Армію. Одразу ж було створено селищне тимчасове управління, головою якого став робітник Т. Д. Васильківський, і районне — на чолі з робітником В. Ф. Гацюком. Під керівництвом нових органів влади були проведені вибори до Народних Зборів, депутатами яких від Ківерцівського тимчасового управління трудящі обрали В. Ф. Гацюка і Й. Л. Змієвського.
Після проголошення Народними Зборами Радянської влади у Ківерцях було створено селищні і районні партійні та радянські органи. Першим секретарем районного комітету КП(б)У обрали Є. В. Александрова, головою Ківерцівської районної Ради депутатів трудящих — П. А. Орешка, секретарем — І. В. Ємельянова, головою селищної Ради — В. Ф. Гацюка.
В депо і на тартаку було встановлено восьмигодинний робочий день, введено радянську систему соціального забезпечення. Відкрились промисловий і харчовий комбінати. Для робітників-залізничників побудували гуртожиток. Було організовано споживчу кооперацію, введено державну торгівлю тощо. Почалися соціальні перетворення в галузі культури. В селищі відкрили школи з рідною мовою викладання і організували роботу по ліквідації неписьменності.
Та мирне життя селища перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Захопивши 25 червня 1941 року Луцьк, фашистські війська рушили на Ківерці. До 2 липня мужньо обороняли залізничний вузол бійці 200-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника І. І. Людникова. Особливо відзначився в цих боях 648-й стрілецький полк, яким командував майор Алесенков. Перейшовши в контратаку, полк лише за один день знищив близько трьох рот солдатів і офіцерів противника. «Це бойове хрещення,— пише І. І. Людников,— вселило впевненість у перемогу всім його бійцям і послужило кращим бойовим прикладом для виховання особового складу всієї дивізії».
Захопивши Ківерці, німецько-фашистські загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. Та їм не вдалося поставити радянських людей на коліна. У Ківерцівському районі розгорнувся партизанський рух. Діяльності народних месників сприяла лісиста місцевість. У кінці 1941 і на початку 1942 року місцеві патріоти створили партизанську групу, яку очолив О. Ф. Філюк. В 1942 році сюди прийшли загони А. П. Бринського та партизанські з’єднання особливого призначення Героїв Радянського Союзу М. А. Прокопюка та Д. М. Медведева. Ці загони і з’єднання мали тісні зв’язки з трудящими, які допомагали партизанам продуктами, одягом.
Наприкінці 1942 року поблизу Ківерців діяв очолений В. В. Ступініним партизанський загін «Маяк», що підтримував зв’язок з партизанськими з’єднаннями Д. М. Медведева і з підпільниками м. Луцька.
У червні 1943 року в селищі побувала луцька підпільниця комсомолка Паша Савельева. Тут вона налагоджувала зв’язки з ківерцівськими підпільниками. У Ківерцях побували партизани-розвідники В. Супилін, Ю. Курята, М. Бондарчук, І. Белов та інші. Відважний народний месник В. В. Ізмайлов випадково натрапив під Ківерцями на загін оунівців і один прийняв бій проти них. Дорого дісталась ворогам перемога над радянським партизаном, що поліг у бою. Близько 10 бандитів знайшли під Ківерцями свою могилу. В Ківерцях бував легендарний розвідник Герой Радянського Союзу М. І. Кузнецов. У липні 1943 року біля селища він стратив фашистського ката Готліба, який очолював луцьке гестапо й особисто розстріляв сотні радянських людей.