Тростянець, Ківерцівський район, Волинська область (продовження)
Поширеною формою експлуатації був відробіток за дрібні грошові і натуральні позички. Торгівці-лихварі мали 2 корчми. Торгівля в селі йшла виключно шляхом продуктообміну. Біднота купувала лише сіль. Все інше — одяг, взуття — вироблялось у власному господарстві. Взимку ходили в личаках, влітку — босі. Вогонь добували за допомогою кресала і губки, світили скіпкою. «Ножиці цін» між промисловими товарами і продуктами сільського господарства виявились непомірними. Так, за коробку сірників треба було віддати 3—4 яєць, а за кілограм гасу чи солі — 10—12 яєць або кілограм масла.
Існуюче законодавство обмежувало селян у всьому. Суворо заборонялось вирощувати тютюн на присадибних ділянках без зобов’язання здати державі весь урожай. За порушення цього карали штрафом — 5 злотих за кожний незареєстрований корінь, виявлений у господарстві. Штрафували за все, навіть за збирання грибів і ягід в панських і державних лісах.
Багато було безробітних. В першу чергу на роботу приймали поляків, в останню — українців. їх же першими звільняли.
Навіть в сільських установах заборонялось говорити рідною українською мовою. В 1925 році у Тростянці місцеві власті відкрили семирічну школу, де навчання проводилось польською мовою.
Не краще були справи і з медичним обслуговуванням населення. На всю Тростянецьку гміну був лише один приватний фельдшер. За один прийом пацієнт повинен був заплатити йому 1—2 злотих або дати два кілограми масла чи 10—12 кілограмів пшениці. Плата за добове перебування в Луцькій повітовій лікарні становила 5—8 злотих, така ж ціна була і на один центнер жита. Навіть у найтяжчих випадках біднота через відсутність коштів не могла звернутись до лікаря. Серед населення наростала ненависть до гнобителів. У селян не згасали надії і сподівання на визволення і возз’єднання з Радянською Україною. В таких умовах дедалі більшого розмаху і гостроти набирала класова боротьба, в авангарді якої йшли комуністи.
Перша підпільна група виникла в Тростянці в 1921 році. Її організатором був уродженець Тростянця М. Л. Федоров, який повернувся в рідне село. До групи ввійшли учасники громадянської війни О. Г. Тарасюк і К. Д. Гордіюк та інші. Підпільники розповідали односельчанам правду про Радянський Союз, проводили антирелігійну пропаганду. Через свого брата М. Л. Федоров одержував поштою з СІЛА радянські газети «Правда», «Известия», «Комуніст», які з захопленням читали і обговорювали трудящі. В 1922 році ця група оформилась як легальна соціал-демократична організація, яка з перших днів існування пропагувала комуністичні ідеї. В кінці року вона ввійшла до складу КПСГ як комуністичний осередок. М. Л. Федорова обрали членом Луцького повітового комітету КПСГ. В 1923 році члени групи Н. С. Тинчук, Г. С. Тинчук були заарештовані і ув’язнені.
У 1924 році М. Л. Федоров залучив до партійної організації нових членів — П. Л. Ольховича з Тростянця і Г. М. Бутинця з села Личок. Група налагодила зв’язок з комуністами сіл Колок, Сильного, Суська. У 1925 році утворилась філія культурно-освітнього товариства «Просвіта», яке діяло під керівництвом комуністів. Група використовувала для масової і легальної роботи споживчий кооператив і кредитне товариство. У 1924 році у зв’язку з загрозою арешту члени групи М. Т. Тарасюк і К. Д. Гордіюк були переправлені в Радянський Союз.
Незважаючи на вжиті заходи, поліції вдалося заарештувати М. Л. Федорова, а Луцький окружний суд у 1927 році на процесі 57 членів КПЗУ засудив його до ув’язнення. Після цього гмінну парторганізацію очолив П. Л. Ольхович, який щойно повернувся з тюрми.
Тростянецька районно-гмінна партійна організація керувала всіма комуністичними осередками, що діяли на території гміни. Вона виявилась однією з найбільш впливових і міцних у Луцькому повіті і налічувала в своєму складі до 10 партійних осередків.
У Тростянці діяла і підпільна комсомольська організація. В 1935 році її очолив В. Ф. Ольхович (нині комірник колгоспу, член КПРС). Вона об’єднувала 20 юнаків і дівчат. Осередок поділявся на «комірки» (по 5 чоловік кожна). Найбільш активними комсомольцями були В. Г. Зайчук, В. Ю. Кропивський, Н. С. Тарасюк, О. С. Тарасюк, А. Д. Гордіюк та інші. Вони проводили велику агітаційно-масову роботу серед населення: закликали селян боротися за землю без викупу, бойкотувати сплату податків, добиватися навчання дітей у школі рідною мовою, виступати проти війни, організовувати страйки. Ці заклики знаходили палкий відгук у населення. У дні революційних свят селяни не працювали, збирались нелегально на збори. Комсомольці вивішували на видних місцях прапори і лозунги: «Хай живе робітничо-селянська влада!», «Геть руки від СРСР!», «За землю без викупу!», «Хай живе возз’єднання з Радянською Україною!» та інші.
Одним із проявів політичної активності населення була участь його в місцевій організації МОДРу та інших легальних організаціях. У 1928—29 роках засновано осередок легальної партії «Сельробєдність», якою теж керували комуністи. Через МОДР, КСМЗУ і «Сельробєдність» комуністи поширювали свій вплив на маси. В одній з заміток, надісланих із Тростянця і надрукованих у газеті «Сель-Роб» 16 липня 1929 року, говорилося: «Годі нам терпіти гайових, годі шукати правди там, де її немає і не може бути».
Під час виборів до польського сейму на передвиборному мітингу в Тростянці, коли комендант поліції намагався заборонити представникові «Сельробєдності» виступити з промовою, селяни розігнали поліцію, а свого посланця під охороною відвезли в Ківерці.
Найбільш масовим і революційним виступом трудящих Тростянецької гміни була їхня участь у Колківській першотравневій демонстрації 1935 року. 25 квітня в лісі, в урочищі Обірках (між селами Тростянця і Хопнева), відбулась нарада партійного активу навколишніх сіл. На нараді виступив полум’яний організатор мас, член КПЗУ, житель с. Омельного (нині Макаревичі) Д. Я. Макаревич. Учасники активу домовились про порядок збору на демонстрацію, намітили її маршрут. Першого травня в урочищі Обірках почали збиратися люди. Більш як 200 чоловік було з Тростянця, Хопнева, Личок. У повітрі замайоріли червоні прапори, транспаранти. Із співом революційних пісень демонстранти вирушили в путь. По дорозі до них приєднались селяни з Острова, Лища, Четвертні, Ситниці. Пізніше вони об’єдналися з іншою колоною, в якій ішли жителі сіл Омельного, Журавичів, Домашева, Рудки. Зібралося близько 2 тис. чоловік. Це було справжнє свято знедолених, які повстали на боротьбу. Відбувся мітинг, після якого об’єднана колона вирушила до Колок. Але мирну демонстрацію польська поліція зустріла вогнем. За офіційними даними, було вбито 8 і поранено 31 чоловіка. Поранених виявилося значно більше, бо вони з метою конспірації лікувались таємно. Серед поранених і убитих були тростянецькі комсомолки Надія Тарасюк і Домна Гордіюк, які несли прапор, а також Павло Кривенюк.
Після розстрілу Колківської демонстрації каральний загін провів у Тростянці і Хоиневі пацифікацію. Поліція повністю зруйнувала три господарства. Чотирьох учасників демонстрації було заарештовано і засуджено до ув’язнення на різні строки. Щоб уникнути арешту, пішли в підпілля А. Кривенюк, О. Зінчук та інші.
Тростянецький райком КПЗУ, який складався з кількох сільських осередків, продовжував діяти і після Колківської демонстрації. Партійний осередок у Тростянці налічував 9 комуністів, очолив його Г. М. Климчук.
Коли Червона Армія у вересні 1939 року виступила на захист своїх братів, комуністи села розгромили поліцейський постерунок, обеззброїли роту польських солдатів і взяли владу в свої руки. Трудящі Тростянця з великою радістю зустрічали війська Червоної Армії. На їх честь у селі звели тріумфальну арку. Тоді ж з в’язниці повернулося сюди більше 30 комуністів і комсомольців. Вони активно включились у будівництво нового життя. З допомогою політпрацівників Червоної Армії в Тростянці організувались волосний і сільський ревкоми, які згодом перетворились на тимчасові управління. Головою волосного ревкому обрали П. С. Климчука, сільського — О. Матвіюка. Ревкоми зразу ж приступили до розподілу поміщицької і церковної земель між біднотою, налагодили роботу школи, подавали допомогу сім’ям тих, хто загинув у боротьбі за Радянську владу.
22 жовтня жителі Тростянця обрали депутатом до Народних Зборів у Львів колишнього члена КПЗУ М. А. Олексюка. В селі розгорнулась широка діяльність з метою ліквідації жахливої спадщини минулого. В липні 1940 року було створено ініціативну групу по організації колгоспу. В серпні 1940 року селяни на загальних зборах заснували колгосп, до якого вступили 76 господарств. Першим його головою трудящі обрали І. Д. Гордіюка.
Осіння сівба вже проводилась колективно. Колгоспові було передано землю і майно німецьких колоністів с. Вікентіївки (тепер Завітне). Радянська влада подала артілі допомогу насінням, кредитами. Колгоспники працювали з великим піднесенням і радістю.
Віроломний напад фашистських полчищ перервав мирну працю радянських людей. З липня 1941 року Тростянець захопили гітлерівці. Фашистські поневолювачі та їх посібники — буржуазні націоналісти вбивали колишніх активістів, грабували селян, вивозили молодь на каторгу до Німеччини. Але ніякі розправи не змогли зламати волі трудящих, придушити їх прагнення до боротьби з фашистськими поневолювачами.
Восени 1942 року колишні члени КПЗУ організували у Тростянці підпільну групу, яка готувала активістів для партизанських загонів, допомагала переховуватись утікачам з німецького полону. В селах Хопневі і Тростянці з осені 1942 року діяла і підпільна комсомольська організація, якою керував П. Т. Пилипчук. В ній налічувалось близько 20 чоловік. Організація підтримувала тісні зв’язки з партизанами загонів О. Ф. Федорова, М. А. Прокопюка і Д. М. Медведева. Члени її збирали зброю, вели антифашистську агітацію, подавали всіляку допомогу бійцям Червоної Армії, які втекли з полону і пробивались за лінію фронту або в партизанські загони.
Особливо жорстокі звірства чинили фашисти в 1943 році у зв’язку з активізацією опору населення і розгортанням партизанської боротьби. Все, що могли забрати вороги, селяни ховали, закопували в землю, худобу виганяли в ліси. З квітня по грудень 1943 року все населення Тростянця, Хопнева, Острова і Личок перебралося разом з уцілілою худобою і хатніми речами в навколишні села. У вересні 1943 року гітлерівці повністю спалили село Тростянець. Уціліло лише 2 хати. Члени підпільної комсомольської організації в жовтні 1943 року пішли в партизанські загони О. Ф. Федорова і М. А. Прокопюка. В загонах народних месників було близько 30 чоловік з сіл Тростянця, Хопнева і Острова. Серед них — A. І. Ольхович, Н. П. Ольхович, В. С. Пилипчук, І. С. Пахольчук, Є. Ю. Кропивський, В. С. Веселуха, М. Л. Федоров (останній був поранений у бою і переправлений через лінію фронту на лікування) та інші. Партизани знищували гітлерівців, відбирали у фашистів награбоване добро, підривали залізничні мости та ешелони. Так, 15 квітня 1943 року вони підірвали та вивели з ладу вузькоколійку Ківерці — Тростянець.
2 лютого 1944 року село Тростянець було визволене Червоною Армією від німецько-фашистських загарбників. За період тимчасової окупації гітлерівці разом з своїми найманцями — українськими буржуазними націоналістами завдали величезної шкоди господарству. На території Тростянецької сільської Ради було спалено 359 житлових будинків, 710 надвірних споруд, забрано 216 коней, 412 голів великої рогатої худоби, 340 свиней, тисячі голів птиці.
У складних умовах трудящі села з допомогою партійних і радянських органів приступили до відбудови зруйнованого господарства. В лютому 1944 року відновила роботу сільська Рада, яку очолив колишній член КПЗУ Г. М. Бутинець.