Голоби, Ковельський район, Волинська область (продовження)
На зміну ув’язненим ставали нові борці за визволення народу. Про це свідчить той факт, що у Головах, як і раніше, з’являлися листівки і нелегальна література. 25 вересня 1926 року комендант ковельської поліції писав воєводському управлінню: «Вночі з 20 на 21 вересня 1926 року близько четвертої години невідомими особами на шосе, яке веде з Голобів до Мельниці, були розкидані брошури КПЗУ».
На заклик підпільників трудящі піднімались на боротьбу проти своїх гнобителів. У 1926—1927 рр. голобчани бойкотували сплату податків. Буржуазні власті, щоб якось поповнити свою казну, силою відбирали у селян все їх майно. Ось як описувала газета «Воля народу» стягування податку у Головах: «Правлять в нашому селі поліція, солтис, екзекутор. До селянина-бідняка О. Книша, який був задовжений на різні податки ще в 1924 році, прийшов солтис з поліціантом і екзекутор та забрали останні подушки. Так, бачите, товариші, пани затягують з податками по кілька літ і нічого їм ніхто не каже. А селянин хай помирає з голоду, — податок мусить заплатити, бо потягнуть йому останню подушку».
Проведені поліцією нові масові арешти в грудні 1929 року не могли не спинити наростаючої боротьби проти гнобителів. З ініціативи секретаря Голобського райкому партії Ф. О. Коренги при голобській школі утворилась комсомольська організація, якою керували юні підпільники Т. Чумак і В. Лук’янчук. За завданням комуністів молоді підпільники розповсюджували листівки, газети, нелегальну літературу, вивішували прапори і транспаранти.
Особливо пожвавлювалась робота партійних і комсомольських осередків у дні революційних свят і в період виборів до сейму. У 1930 році члени підпільного РК КПЗУ У. С. Лук’янчук, П. I. Пастушок, Ф. О. Коренга організували першотравневу демонстрацію, на яку вийшло понад 300 чоловік з прапорами і транспарантами. Але загін поліцаїв, що прибув з Ковеля, розігнав демонстрантів, заарештувавши при цьому 14 чоловік.
Згодом підпільники зірвали зустріч з кандидатом в посли до сейму від націоналістичної партії (УНДО) Підгірським. Тоді ж, незважаючи на заборону поліції, було проведено селянський мітинг, на якому виступив борець за кращу долю трудового народу К. Пелехатий. Своїм полум’яним словом він таврував поміщицько-буржуазний режим, закликав народ не коритись панським прихвосням і продажним українським буржуазним націоналістам, говорив, що землю і волю їм дасть тільки влада робітників і селян. Діяльність підпільників давала свої наслідки. На виборах до польського сейму, які відбулись 13 липня 1930 року, обрали селянина з Голобів П. Я. Копанчука — члена КПЗУ.
Партійний і комсомольський осередок Голобів проводили роботу в обстановці жорстокого поліцейського терору. 12 вересня 1932 року від рук катів загинув на шибениці в Ковелі один із організаторів боротьби проти окупантів голобчанин А. Копанчук, а через рік у Білостоцькій тюрмі польські фашисти закатували тяжко хвору комсомолку Т. Чумак. До в’язниці кинули В. С. Байду, Ф. О. Коренгу, Є. Т. Кудацьку, Г. Ф. Мартинюка та інших. Тероризували населення і члени польської націоналістичної організації «Союз стрільців». Щоб залякати селян, напередодні маївки в ніч з 30 квітня на 1 травня 1933 року «стрільці» разом з поліцією вчинили напад на голобчан і влаштували там справжнє побоїще.
Трудящі тоді жили в жахливих умовах. У поміщиці М. Подлевської-М’яновської, яка мала 1845 га землі, робочий день наймитів і поденних робітників тривав від 6-ї години ранку до 6-ї години вечора. За тяжку, виснажливу працю робітники одержували по 15 злотих на місяць.
Визискувала поміщиця і малоземельних селян, які змушені були працювати на неї, відробляючи право на випас худоби. Крім того, селяни платили податки, мито і штрафи в казну. Буржуазні власті наполегливо проводили політику заохочування осадників, яким надавалися в Голобах кращі землі.
Епідемії, постійні злидні, безправ’я штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. Голобчани активно підтримали заклик Ковельського комітету КПЗУ про участь у страйку. В Голобах та навколишніх селах у 1934 році, коли застрайкували робітники Лодзі, Варшави і Білостока, було створено страйковий комітет. Селяни вимагали зниження цін на промислові товари і підвищення цін на сільськогосподарські продукти, бойкотували оплату податків. Під час страйку селяни перестали вивозити продукти до Ковеля на продаж, виставляли на дорогах пікети, які завертали назад підводи, що їхали до міста, розбирали містки тощо. Урядові каральні експедиції, щоб приборкати непокірних, провели пацифікацію, масові побої, арешти комуністів і страйкарів. Всіх підозрілих в організації страйку членів КПЗУ — М. К. Котика, В. С. Рудника, І. А. Наумчика, М. І. Шинкарука, Ф. Ю. Романюка та інших — було заарештовано і ув’язнено. Проте ні масові арешти, ні злочинні дії карателів не зломили революційного руху голобських комуністів, передової молоді. Боротьба трудящих тривала. Комуністи і комсомольці, як і раніше, діяли в глибокому підпіллі.
В ці тяжкі роки трудящі Голобів брали активну участь у роботі МОДРу. Лише в червні 1935 року для політичних в’язнів вони зібрали 3 пуди хліба і 58 злотих.
Революційні виступи в Головах не припинились і після формального розпуску КПЗУ. Так, в ніч на 1 травня 1939 року в Голобах були розклеєні 4 відозви комуністів з гаслами: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Комуністична партія Польщі. Секція Комінтерну. Комуністична партія Західної України».
Борючись за краще життя, голобчани вірили, що сонце свободи зійде і над їх землею. Коли Червона Армія у вересні 1939 року визволила Голоби, в селищі утворився тимчасовий повітовий комітет. До його складу ввійшли колишні члени КПЗУ — С. Е. Ткач, Ф. Ю. Романюк, Ф. О. Коренга, Г. Ф. Мартинюк, П. І. Пастушок, П. К. Троць, Є. Т. Кудацька, У. С. Лук’янчук. Повітовий комітет взяв на облік все майно поміщицького маєтку Стахорів: худобу, зерно, хліб у скиртах, невиконані картоплю і буряки. Народне добро охороняв червоний загін селянської гвардії. Господарями стали колишні батраки, вони виконували всі роботи по догляду за худобою, обмолоту хліба, сівбі озимини. Повітовий комітет приступив до налагодження роботи громадських і культурно-освітніх закладів. Водночас провадилась роздача поміщицької землі, зерна, худоби малоземельним і безземельним селянам Голобів. В конфіскації поміщицької і церковної землі брала участь селянська біднота. Селяни Нужеля, відбираючи у попа угіддя, заявили, що дармоїдам і шкурникам Радянська влада землі не дає.
По-новому почали жити трудящі селища, яке стало спочатку повітовим, а згодом районним центром. У серпні 1940 року 56 бідняцьких сімей виявили бажання колективно обробляти землю. До весни 1941 року колективізація в Голобах завершилась. Організаторами і керівниками колгоспу були М. К. Котик, О. Т. Борисюк, О. Б. Лук’янчук, В. Ф. Байда, В. Г. Бенесько, Ф. Ю. Савицький, Ф. П. Гергеша. У 1940 році в Голобах утворилась МТС.
Як пригадує перший голова колгоспу О. Б. Лук’янчук, перші кроки колективної праці давались нелегко. Великий лан землі обробляли звичайним плугом, бороною і сапою. Весь урожай збирали вручну. Тяглом служили коні й воли. Але бойовий дух колгоспників і висока організованість допомагали переборювати труднощі. Успіхами артілі цікавились керівники області, допомагали словом і ділом. Весною прислали два трактори. Скільки було радості, коли «залізний кінь» з п’ятилемішним плугом прокладав першу борозну і його вела дівчина-трактористка.
Вперше для дітей селян відкрилася школа з рідною українською мовою навчання. Почали працювати бібліотека, пересувний кінотеатр.
У Голобах відкрився перший на Волині пологовий будинок. Тут же були лікарня, аптека.
Радість мирної, творчої праці була перервана віроломним нападом на СРСР німецько-фашистських загарбників. Жителі селища мужньо стали на захист Радянської Батьківщини. В січні 1942 року в Голобах виникла велика антифашистська підпільна група, організатором її був досвідчений підпільник-комуніст Г. Ф. Мартинюк, колишній заступник голови Голобського райвиконкому. Група встановила зв’язки з підпільниками Ковеля, Рожищ, Луцька, Торчина, створила бойовий загін, який пізніше влився до складу партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу А. П. Брянського.
Підпільники проводили широку роз’яснювальну роботу серед населення, інформували про становище на фронтах, вселяли в людей віру в перемогу Червоної Армії. Військовополонених, які втікали з таборів, радянських активістів і молодь вони направляли в партизанські загони, добували зброю і медикаменти для народних месників, збирали розвідувальні дані про дислокацію і сили ворожих військ.
Діями диверсійних груп керував командир Червоної Армії М. Соколов. У загоні підривників були В. С. Рудник, В. К. Стасюк, М. П. Лук’янчук, В. О. Хавін, О. П. Андросюк, Г. В. Байда та Г. В. Кримусь. За 1942—1943 рр. голобські партизани підірвали 9 ворожих поїздів і 3 мости на перегоні Голоби—Рожище.
Мужньо і безстрашно боролись юні партизани брати Хлопуки (Анатолій і Володимир), які загинули при виконанні бойових завдань в боротьбі з окупантами. Сміливо діяла юна партизанка Катя Щесюк.
В діях партизанських загонів і підпілля брали участь 27 чоловік із Голобів. Коли наблизився фронт, народні месники виконували завдання командування, ходили в розвідку, охороняли важливі стратегічні об’єкти, станцію, водогін, мости тощо. Виконуючи особливе завдання в тилу ворога, 23 березня 1944 року загинули смертю хоробрих Г. Ф. Мартинюк, М. Соколов та інші бойові побратими.
На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти фашистських загарбників у лавах Червоної Армії майже 200 голобчан, з яких 162 нагороджені орденами і медалями за бойові подвиги.
За час тимчасової окупації гітлерівці вивезли з селища майже 350 чоловік на каторжні роботи в Німеччину. Окупанти спалили 48 будинків, награбували багато народного добра. 16 березня 1944 року Червона Армія визволила селище від окупантів.
Після визволення Голоби знову стали районним центром. Почала налагоджуватися робота радянських, партійних і господарських органів. Діяльно працювали земельні комісії і будівельно-ремонтні бригади. Тим, хто залишився без житла, держава виділила лісоматеріали і кошти на будівництво. Лише за перший післявоєнний рік сім’ям колишніх фронтовиків було надано допомогу на суму 700 тис. карбованців.
Відбудовуючи зруйноване окупантами господарство, голобчани подавали велику допомогу Червоній Армії, яка продовжувала громити ворога. 516 тис. крб. внесли трудящі Голобського району на побудову танкової колони ім. Героїв Радянського Союзу, які полягли в боях за визволення Волині.
У березні 1945 року в селищі знову організувалась одна із перших на Волині артіль. Колективне господарство на початку свого існування відчувало значні труднощі. Не вистачало тягла і робочих рук. Посівна площа в артілі тоді займала 196 гектарів. На фермах було лише 27 коней, кілька корів і свиней.
Колгосп з кожним роком зростав і міцнів. У 1950 році, а потім в 1959 було проведено його укрупнення і створено велике багатогалузеве господарство, якому дано назву «Дружба». До його складу увійшли артілі сіл Бруховичів, Вівчицького, Калиновника та Нужеля. Земельні угіддя його становили 6049 га (орної землі 2624, сіножаті — 217 га, саду —49 га, пасовищ —875 га). Решта —це ліс, чагарники, непридатні угіддя.