Ковель, Ковельський район, Волинська область (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
За окупації у Дубровиці в грудні 1918 року було створено Перший Дубровицький комуністичний повстанський полк у 2 тис. бійців, значну частину яких становили робітники міста і селяни Ковельського повіту. В грудні 1918 року окупанти залишили Ковель. На початку 1919 року сюди вдерлися білополяки. У місті й повіті було створено революційні комітети, які під проводом більшовиків піднімали трудящих Ковеля на боротьбу з польськими інтервентами. Ковельських підпільників очолював Б. М. Сильвинський. Крім пропагандистської і агітаційної роботи, вони чинили диверсії на залізниці, провадили розвідку для Червоної Армії.
Боротьба посилилася навесні 1920 року, коли буржуазно-поміщицька Польща напала на Радянську державу. На початку липня 1920 року під керівництвом комуністів проти окупантів повстали робітники Ковеля і селяни Ковельського повіту. Вони розгромили польський гарнізон і 7 липня 1920 року визволили Ковель та навколишні села. Але утримати місто їм не вдалося. Лише 31 липня 1920 року 7-а Радянська дивізія, а також 73-я стрілецька та кавалерійська бригади 25-ї Чапаєвської дивізії почали наступ на Ковель і примусили білополяків відступити 4 серпня 1920 року. Ковель став вільним.
Населення вітало Червону Армію. До її лав вступило близько 400 добровольців. У місті було створено ревком, комітет незаможних селян. Очолювані комуністами, ковельчани приступили до відродження зруйнованого війною господарства. Сотні трудящих взяли участь у суботниках на відбудові депо й залізничної станції. Незабаром залізниця та ряд націоналізованих підприємств стали до ладу. Поміщицькі та монастирські землі конфіскували й передали безземельним та малоземельним селянам. Органи народної освіти брали на облік неписьменних і малописьменних, організовували для них курси, провадили запис дітей у початкові школи. Значну роботу було проведено і по охороні здоров’я трудящих — відкрито міську лікарню на 200 ліжок, з чотирма відділеннями, 3 міські амбулаторії, зуболікарню, пологовий будинок і дитячу лікарню.
На початку жовтня 1920 року Червона Армія змушена була відступити. Місто знову захопила буржуазно-поміщицька Польща. Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під її владою.
За переписом 1921 року, в місті було близько 21 тис. жителів, основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.
Вже у перші роки польської окупації тут почали підпільну роботу окремі комуністи. В січні 1922 року вони створили перший комуністичний осередок на чолі з К. Й. Коптієм. До його складу входило 12 чоловік. Осередок поступово встановлював зв’язки з підпільниками навколишніх сіл і допомагав їм. Так було організовано і комуністичний осередок у селі Городище Старокошарської гміни Ковельського повіту.
У 1922 році на Волині вибухнуло кілька страйків. У Ковелі виступили кравці. В грудні 1923 року тут знову страйкувало 150 робітників кравецьких майстерень.
Важливою політичною подією, що активізувала боротьбу трудящих міста проти поневолювачів, були вибори до польського сейму 5 листопада 1922 року. Вони відбувалися в обстановці дальшого загострення класової боротьби і національно-визвольного руху. Комуністи Ковеля розгорнули кампанію за скликання повітового селянського з’їзду, що мав обрати виборчий комітет і затвердити текст відозви до виборців. У більшості сіл делегатами з’їзду обрали представників трудящих. З трибуни з’їзду вони заявили: «Нам потрібна Радянська влада. Нам потрібна земля. Нам потрібні фабрики і заводи. Геть окупантів!». Власті заборонили з’їзд. Незважаючи на це, 25 його учасників зібрались на нараду і утворили комітет, який мав керувати виборчою кампанією.
Крім економічного і політичного гноблення, уряд проводив політику покатоличення і полонізації українського населення.
Наприкінці 1922 року за дорученням ЦК КПП і ЦК КПСГ до Ковеля прибув член ЦК КПСГ Г. В. Іваненко.
Він подав дійову допомогу місцевим комуністам у справі організаційного оформлення Волинської партійної організації, створення керівних партійних органів і налагодження їх роботи.
В липні 1924 року на Волинсько-Холмській крайовій конференції КПЗУ, що відбулась у Луцьку, було створено Ковельський окружком КПЗУ. У вересні — жовтні 1924 року Ковельська повітова конференція КПЗУ обрала повітовий комітет у складі 7 чоловік. Ковельський окружком КПЗУ створив і зміцнив підпільні комуністичні осередки і райкоми. Наприкінці 1924 року Ковельська окружна організація КПЗУ мала у своєму складі 35 райкомів КПЗУ, 251 партійний осередок — всього 846 комуністів.
Чимало зробили ковельські комуністи для створення професійних спілок.
Початок 1925 року характеризувався дальшим наростанням революційного руху на Волині. В січні —лютому в Ковельському повіті було організовано ще 8 райкомів КПЗУ.
Місцева влада і поліція намагались ліквідувати підпільні організації КПЗУ. В ніч на 1 квітня 1925 року в Ковелі пройшли масові арешти. Було ув’язнено багато комуністів, розгромлено повітком КПЗУ. Але вже у лютому 1926 року він знову почав діяти.
У Ковелі в 20-х рр. відбувся цілий ряд страйків. В 1923 році виступили візники, робітники електростанції, шкіряного заводу. На відміну від попередніх ці страйки були тривалими. У 1924 році покинули роботу пекарі. Член КПЗУ Сегал очолив страйковий комітет, до складу якого ввійшли Стажинський і Боксер. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. У 1926 році відмовилися працювати кравці і друкарі. Ними керували комуністи. Страйкарі перемогли: було запроваджено 9-годинний робочий день, збільшено заробітну плату.
Власті розпочали репресії. 18 червня 1926 року було засуджено 31 члена КПЗУ. Серед них —організаторів перших комуністичних осередків на Волині В. Т. Мала-шевського, С. Л. Лаховського, М. Ф. Олексюка, Г. К. Парфенюка, Р. Р. Мигулу, Н. Ф. Лесюка4. Навіть буржуазна газета «Кур’єр поранни» змушена була визнати, що Ковельський процес був найсуворішим з усіх політичних процесів на Волині.
У наступному, 1927 році, страйкували робітники меблевої фабрики, які висунули вимогу скоротити робочий день, збільшити зарплату, визнати профспілку як їх повноважного представника. Адміністрація відмовилася. Страйкарів підтримали робітники інших підприємств Ковеля, зокрема друкарі та пекарі. Саме на той час друкарі мали багато замовлень на виготовлення документації до виборів місцевого самоуправління. Після тривалої боротьби адміністрація фабрики змушена була підписати колективний договір, а також погодитись на контроль профспілкової організації за його виконанням.
Комуністи міста наполегливо підносили політичну свідомість трудящих. Поряд з економічними, страйкарі висували і політичні вимоги.
У 1928 році трудящі Ковеля вперше організовано відзначили 1 Травня. Поліція напала на демонстрантів, кількох з них було поранено, 40 чол. заарештовано. Важливу роль у згуртуванні трудящих навколо Комуністичної партії відігравала легальна прогресивна газета «Сель-Роб». Під час виборів до сейму в 1930 році за список робітничо-селянських кандидатів по Ковельському округу голосувало 28 тис. чоловік. Так трудящі відповіли на фашистський терор властей.
Комендант Волинського воєводського управління поліції повідомляв у міністерство внутрішніх справ про те, що КПЗУ широко використовує всі легальні організації, зокрема в Ковельському повіті члени КПЗУ, відповідно до вказівок з центру, створили організації «Сельроб-єдність». Всі активні члени КПЗУ є водночас активними діячами «Сельроб-єдності».
Восени 1930 року по всій Західній Україні прокотилась нова хвиля масових арештів комуністів. 1 листопада 1930 року в місті було засуджено 63 члени КПЗУ, серед них — керівників ковельських комуністів — Ф. Юзв’якову, В. Фейдака, І. Полончевського, А. Денисюка.
Свою рішимість продовжувати боротьбу трудящі Ковеля ще раз продемонстрували 1 Травня 1931 року. Підпільники розкидали по вулицях міста революційні прокламації, комуністичну газету «Прапор», відозви польською і українською мовами: «До страйкової боротьби проти атак капіталізму».
У 1931 році в Ковельському повіті значно посилився атеїстичний рух. Місцева націоналістична буржуазія підтримувала православну церкву, яка стала її знаряддям. Комуністи і комсомольці розгорнули антирелігійну пропаганду, поширювали брошури, листівки, в яких викривали облудність і антинародну суть релігії. В рапорті від 7 липня 1931 року ковельський повітовий комендант поліції скаржився комендантові воєводського управління поліції, що в повіті поширюються і навіть вголос читаються селянам брошури «Ленін як учений», «III Інтернаціонал і його місце в історії», «Церква і Радянська влада», «Що є в біблії?» тощо.
Польська вояччина створила спеціальні поліцейські загони, які чинили над селянами криваві розправи. В Ковельському повіті власті кинули за грати 150 чоловік. У місті було влаштовано антикомуністичний процес. 13 червня 1931 року засудили 41 члена КПЗУ, у т. ч. організатора першотравневої демонстрації в Маневичах Г. Ю. Савчука і керівника маневицьких комуністів С. О. Борисюка. 1 грудня 1931 року 77 чоловік, зокрема С. Макарчука, Ф. Троця, В. Наумчика, К. Сарапіна, К. Хлопука, які очолювали Ковельську організацію КПЗУ, було засуджено на довічне ув’язнення3.
Арешти наприкінці 1930 і на початку 1931 року завдали тяжкого удару комуністичним організаціям міста. Проте вже наприкінці 1931 року Ковельський окружком відновив роботу. Весною 1932 року у складі Ковельської окружної організації КПЗУ було 11 райкомів партії.
Влітку 1932 року на Ковельщині вибухнуло організоване комуністами повстання селянства проти буржуазно-поміщицької влади, загальне керівництво яким здійснював Ковельський окружком КПЗУ. Проти повсталих кинули 4 ескадрони кінноти, частини корпусу прикордонної варти, а також 4 літаки. Окупанти жорстоко розправилися з повстанцями і мирними жителями. 13 вересня у самому лише Ковельському повіті було заарештовано 150 чоловік. Лютували військово-польові суди. 14—15 вересня засудили до страти Т. Дяка, П. Іляшука, С. Оліферчука.
В організації партизанського руху було допущено ряд помилок. Частина партизанських груп обмежувалась самообороною. Загони були нечисленними. Збройні виступи партизанів були передчасними, відірваними від масової боротьби трудящих. Але і в умовах терору комуністичні організації Ковеля проводили значну революційну боротьбу, яка в 1934 році розгортається з новою силою. 11 січня 1934 року в місті розпочався масовий страйк, в якому взяли участь і селяни навколишніх сіл.
Поліція вчинила масові арешти: з 20 по 23 січня тут було ув’язнено понад 100 чоловік.
22 травня 1934 року в Ковелі буржуазно-поміщицький уряд Польщі в обстановці нечуваного терору розпочав процес над 56 членами КПЗУ, серед яких були і члени ЦК КПЗУ С. Букатчук і О. Коцко. Кожного з підсудних засудили до десяти-п’ятнадцяти років тюрми і каторги.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5